Постанова

від 12.09.2013 по справі 814/2924/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

12 вересня 2013 року Справа № 814/2924/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Дочірнього підприємства «Промжитлобуд-3» Публічного акціонерного товариства «Будівельна фірма «Миколаївбуд» (вул. Робоча, 2-А, м. Миколаїв, 54015)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Г.Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029)

про: скасування податкових повідомлень-рішень від 19.06.2013р. № 0000812202, від 04.04.2013р. № 0000372202, від 04.04.2013р. № 0000382202,

в с т а н о в и в:

Позивач, Дочірнє підприємство «Промжитлобуд-3» Публічного акціонерного товариства «Будівельна фірма «Миколаївбуд» (далі - ДП «ПЖБ-3»), звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Заводському районі) № 0000372202 та № 0000382202 від 04.04.2013 року та № 0000812202 від 19.06.2013 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що весь акт перевірки побудовано на домислах, суб'єктивних оцінках, неперевірених та не підтверджених доказами доводах, внаслідок чого прийняті на підставі такого акту перевірки оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки прийняті необгрунтовано, упереджено, недобросовісно та нерозсудливо.

Відповідач проти адміністративного позову заперечує та зазначає, що рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 04.04.2013 року за № 0000812202, № 0000372202 та № 0000382202 прийняті у відповідності з чинним законодавством, тобто є законними і скасуванню не підлягають (т. 1 арк. спр. 63 -67).

Представники сторін надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (т. 2 арк. спр. 123, 124).

У відповідності до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив таке.

У період з 11.03.2013 року по 12.03.2013 року Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Дочірнього підприємства «Промжитлобуд-3» Публічного акціонерного товариства «Будівельна фірма «Миколаївбуд» з питань взаємовідносин з ТОВ «ВЕГА-ГРУПП» (код ЄДРПОУ 37105095) в травні 2011 року, ТОВ «СОБОРНОЕ-1» (код ЄДРПОУ 34851859) в жовтні 2011 року та ТОВ «ВІП-СТРОЙ-ЛТД» (код ЄДРПОУ 36578835) в жовтні та листопаді 2010 року..

За результатами перевірки відповідачем було складено акт № 850/22-200/19296730 від 19.03.2013 року (далі - акт перевірки) (т. 1 арк. спр. 22 - 36).

У акті перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2. п.п. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», із змінами і доповненнями, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, із змінами та доповненнями, внаслідок чого занижено податок на прибуток всього на суму 255 984,00 грн., у т.ч. за 2010 рік у сумі 11 9517,00 грн., за II квартал 2011 року у сумі 33 266,00 грн., за ІІ-ІV квартали 2011 року у сумі 136 467,00 грн. у т.ч. за IV квартал 2011 року у сумі 103 201,00 грн.;

- п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, із змінами та доповненнями, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010року № 2755-VІ, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, всього у сумі 185 353,00 грн., у т.ч. за жовтень 2010 року у сумі 7 334,00 грн., за листопад 2010 року у сумі 69 906,00 грн., за грудень 2010 року у сумі 18 373,00 грн., за жовтень 2011 року у сумі 89 740,00 грн.;

- п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, із змінами та доповненнями, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (ряд. 19 Декларації з ПДВ) за травень 2011 року на суму 28 927,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були оформлені та направлені позивачу податкові повідомлення-рішення:

- № 0000372202, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 28 927,00 грн. (т. 1 арк. спр. 18);

- № 0000382202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток на суму 255 984,00 грн. та застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 29 879,25 грн. (т. 1 арк. спр. 20);

- № 0000362202 від 04.04.2013 року про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 285 863,25 грн.

Позивачем зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у Миколаївській області. Рішенням про результати розгляду скарги від 14.06.2013 року № 173/10/10-209 скарга позивача була задоволена частково, податкові повідомлення-рішення № 0000372202 та № 0000382202 від 04.04.2013 року залишені без змін, податкове повідомлення-рішення № 0000362202 від 04.04.2013 року скасовано в частині визначення податкового зобов'язання у сумі 18 373,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 27 028,28 грн.,в іншій частині залишено без змін (т. 1 арк. спр. 37 - 44).

У зв'язку з частковим скасуванням податкового повідомлення-рішення: № 0000812202 від 19.06.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 166 980,00 грн. та застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 41 745,00 грн., прийняте на підставі того ж акта перевірки № 850/22- 200/19296730 від 19.03.2013 року (т. 1 арк. спр. 16).

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 3.1 ст. З Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1 ст. З Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза. Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступиш періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість.

Відповідно до пунктів 1.6-1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно абзаців 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Твердження відповідача про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача правомірно відхилені судами попередніх інстанцій як безпідставні, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлював обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

При цьому, посилання податкового органу на те, що право позивача на відшкодування не підтверджено результатами зустрічних перевірок постачальників по ланцюгу до виробника також правомірно є безпідставними, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачав отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування у якості обов'язкової умови відшкодування податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. «а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Відповідо до п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п. 200.3 ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що податковий кредит жовтня місяця 2011 року у сумі 89739,54 грн. сформовано за результатами господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «СОБОРНОЕ-1», яке виконувало для позивача підрядні роботи на ряді будівельних об'єктів за договорами підряду № 07/09/11 від 07.09.2011 року (т. 1 арк. спр. 85), № 08/09/11 від 08.09.2011 року (т. 1 арк. спр. 91 - 92), № 29/09/11 від 29.09.2011 року (т. 1 арк. спр. 100 - 101), № 03/10/2011 від 03.10.2011 року (т. 1 арк. спр. 109 - 112), а також постачало будівельні матеріли (за договором поставки № 24/10/11 від 24.10.2011 року (т. 1 арк. спр. 123 - 124).

Факт виконання підрядних робіт ТОВ «СОБОРНОЕ-1» та вартість відповідних робіт:

- за договором підряду № 07/09/11 від 07.09.2011 року підтверджується актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2011 р. на 19 953,36 грн. до договору підряду № 07/09/11 від 07.09.2011 року (т. 1 арк. спр. 87 - 88) та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень 2011 року на 19 953,36 грн. (т. 1 арк. спр. 86). На постачання послуг ТОВ «СОБОРОНОЕ-1» було складено та надано позивачеві податкову накладну № 176 від 31.10.2011 року на суму 19 953,36 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 3 325,56 грн. (т.1 арк. спр. 89);

- за договором підряду № 08/09/11 від 08.09.2011 року підтверджується актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2011 р. на 25 758,34 грн. (т. 1 арк. спр. 94 - 96) та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень 2011 р. на 25 758,34 грн. (т. 1 арк. спр. 93). На постачання послуг ТОВ «СОБОРОНОЕ-1» було складено та надано позивачеві податкову накладну № 175 від 31.10.2011 року на суму 25 758,34 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 4 293,06 грн. (т. 1 арк. спр. 97);

- за договором підряду № 29/09/11 від 29.09.2011 року підтверджується актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2011 р. на 180 019,82 грн. (т. 1 арк. спр. 103 - 105) та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень 2011 р. на 180 019,82 грн. (т. 1 арк. спр. 102). На постачання ТОВ «СОБОРОНОЕ-1» було складено та надано позивачеві податкову накладну № 177 від 31.10.2011 року на 180019,82 грн., в т.ч. 30 003,30 грн. (т. 1 арк. спр. 106);

- за договором підряду № 03/10/2011 від 03.10.2011 року підтверджується актами № 1 та № 2 за приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2011 р. на 33 939,60 грн. (т. 1 арк .спр. 114 - 119) та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень 2011 р. на 77 293,20 грн. (т. 1 арк. спр. 113). На постачання послуг ТОВ «СОБОРОНОЕ-1» було складено та надано позивачеві податкову накладну № 178 від 31.10.2011 року на суму 77 293,20 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 12 882,20 грн. (т. 1 арк. спр. 120).

Факт постачання товарів ТОВ «СОБОРОНОЕ- 1» та вартість відповідних товарів підтверджуються договором поставки № 24/10/11 від 24.10.2011 року; видатковою накладною № 241002 від 24.10.2011 року на композицію теплоізоляційну (фасадну краску) загальною вартістю 150 048,00 грн. (т. 1 арк. спр. 126); податковою накладною № 151 від 24.10.2011 року на суму 150 048,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 25 008,00 грн. (т. 1 арк. спр. 127); видатковою накладною № 241001 від 24.10.2011 року на товар загальною вартістю 85 364,52 грн. (двері, плінтуси, наличники - т. 1 арк. спр. 130); податковою накладною № 150 від 24.10.2011 року на суму 85 364,52 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 14 227,42 грн. (т. 1арк. спр. 131).

Усі товари, придбані за договором поставки № 24/10/11 від 24.10.2011року (композиція теплоізоляційна (фасадна краска), двері, плінтуси, наличники), були використані позивачем у своїй господарській діяльності, при виконанні робіт по завершенню будівництва житлового будинку за договором підряду № 227/ДКБ-315Буд від 30.08.2011року (т. 1 арк. спр. 136 -142), що підтверджується наявними у матеріалах справи актом приймання виконаних будівельних робіт (т. 1 арк. спр. 143 - 155, 169 - 174, 181 - 189), підсумковими відомості ресурсів (т. 1 арк. спр. 156 - 168, 175 - 180, 190 - 199).

Також, у травні 2011 року ТОВ «ВЕГА-ГРУПП» виконувало для позивача підрядні роботи за договорами підряду № 8/05/11 від 04.05.2011 року (т. 1 арк. спр. 200 - 201) та № 9/05/11 від 05.05.2011 року (т. 1 арк. спр. 208 - 209).

Факт виконання підрядних робіт ТОВ «ВЕГА-ГРУПП» та вартість відповідних робіт за договором підряду № 8/05/11 від 04.05.2011 року підтверджується актами № 1 та № 2 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2011 р. (т. 1 арк. спр. 203 - 207) та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за травень 2011 р. (т. 1 арк. спр. 202).

Факт виконання підрядних робіт ТОВ «ВЕГА-ГРУПП» та вартість відповідних робіт за договором підряду № 9/05/11 від 05.05.2011 року підтверджується актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2011 р. (т. 1 арк. спр. 211 - 213) та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за травень 2011 р.(т. 1 арк. спр. 210).

Вартість підрядних робіт ТОВ «ВЕГА-ГРУПП» зазначена у наданій позивачеві податковій накладній № 34 від 31.05.2011 року та складає 173 562,79 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 28 927,13 грн. (т. 1 арк. спр. 214). Сума ПДВ за зазначеною податковою накладною включена до складу податкового кредиту травня місяця 2011 року, що підтверджено звітними документами.

До складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, включено, відповідно, 144 635,66 грн. (що підтверджено і у акті перевірки - т. 1 арк. спр. 29).

Також, на стор. 16-17 акта перевірки (т. 1 арк. спр. 29зв., 30) відповідач висловлює припущення про те, що позивач не мав права включати до складу податкового кредиту суми ПДВ за податковою накладною, виданою ТОВ «ВЕГА-ГРУПП», та не мав права відносити до валових витрат суми витрат на придбання послуг ТОВ «ВЕГА-ГРУПП», оскільки ТОВ «ВЕГА-ГРУПП» у травні 2011 року на 99,96 % сформовано податковий кредит за рахунок постачальника ТОВ «ТРЕЙД СЕРВІС ПЛЮС», а в акті невиїзної перевірки ТОВ «ВЕГА-ГРУПП» від 12.08.2011 року № 2440/23-100/37105095 ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва дійшла висновку, що ТОВ «ВЕГА-ГРУПП» штучно сформувало податковий кредит у травні 2011 року по контрагенту ТОВ «ТРЕЙД СЕРВІС ПЛЮС».

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи, у т.ч. за податковими зобов'язаннями, не передбачена.

Що стосується взаємовідносин із ТОВ «ВІП-СТРОЙ-ЛТД», слід зазначити наступне:

У жовтні між позивачем та ТОВ «ВІП-СТРОЙ-ЛТД» були укладені договори підряду № 9/10-10від 25.10.2010 року (т. 1 арк. спр. 220 - 222), № 8/10-10 від 26.10.2010 року (т. 1 арк. спр. 249 - 251) та № 07/10-10 від 28.10.2010 року (т. 2 арк. спр. 15).

Факт виконання підрядних робіт та вартість відповідних робіт підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень 2010 року (т. 1 арк. спр. 223, т. 2 арк. спр. 1, 8, 18, 23), актами приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2010 року (т. 1 арк. спр. 224 - 228, 233 - 237, 242 - 246, т. 2 арк. спр. 2 - 5, 9 - 12, 19 - 22) та підсумковими відомості ресурсів (т. 1 арк. спр. 229 - 232, 238 - 241,247 - 248, т. 2 арк. спр. 6 - 7, 11 - 12, 24).

На виконання послуг було складено та надано позивачеві податкові накладні № 128 від 29.10.2010 року на суму 44 002,80 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 7 333,80 грн. (т. 2 арк. спр. 25); № 152 від 30.11.2010 року на суму 167 474,40 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 27 912,40 грн. (т. 2 арк. спр. 26); № 153 від 31.11.2010 року на суму 58 894,80 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 9 815,80 грн. (т. 2 арк. спр. 27); № 154 від 30.11.2011 року на суму 35 115,60 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 5 852,60 грн. (т. 2арк. спр. 28); № 155 від 30.11.2010 року на суму 72 173,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 12 028,83 грн. (т. 2 арк. спр. 29); № 156 від 30.11.2010 року на суму 85 780,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 14 296,67 грн. (т. 2 арк. спр. 30).

Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та обґрунтовано заявлено відшкодування з бюджету та від'ємне значення суми податку на додану вартість та податку на прибуток за перевіряємий період, нарахованих у зв'язку з придбанням товару з метою їх подальшого використання у своїй діяльності, на підставі податкових накладних і первинних бухгалтерських документах, оформлених належних чином відповідно до норм податкового законодавства.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону «Про державну податкову службу» та ст. 20 ПКУ.

Згідно із положеннями ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп. 21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі № 21-500во08, від 01.06.10р. у справі № 21-573во10 та від 31.01.11р. у справі № 21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0000812202 від 19.06.2013 року, яким дочірньому підприємству «Промжитлобуд-3» Публічного акціонерного товариства «Будівельна фірма «Миколаївбуд» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 208725 грн., в тому числі за основним платежем на 166980,00 грн., за штрафом на 41745,00 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0000372202 від 04.04.2013 року, яким дочірньому підприємству «Промжитлобуд-3» Публічного акціонерного товариства «Будівельна фірма «Миколаївбуд» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 28927 грн.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0000382202 від 04.04.2013 року, яким дочірньому підприємству «Промжитлобуд-3» Публічного акціонерного товариства «Будівельна фірма «Миколаївбуд» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 285863,25 грн., в тому числі за основним платежем на 255984,00 грн., за штрафом на 29879,25 грн.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь дочірнього підприємства «Промжитлобуд-3» Публічного акціонерного товариства «Будівельна фірма «Миколаївбуд» судовий збір у сумі 2 294,00 грн., сплачений за платіжним допучення № 7 від 27.06.2013 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих