Ухвала

від 14.05.2014 по справі 2а-1087/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" травня 2014 р. м. Київ К/9991/46854/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лихачовська меблева фабрика»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 р.

у справі № 2а-1087/12/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лихачовська меблева фабрика»

до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2012 року закрите акціонерне товариство «Л.М.Ф», правонаступником якого є - товариство з обмеженою відповідальністю «Лихачовська меблева фабрика», (далі - позивач, ТОВ «Лихачовська меблева фабрика») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області, правонаступником якої є - Лозівська об'єднана державна податкова інспекція Харківської області Державної податкової служби, (далі - відповідач, Лозівська ОДПІ), в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.01.2012 р. № 0000011502.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2012 р. адміністративний позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000011502 від 06.01.2012 р.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 р. постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2012 р. скасовано і прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 р. і залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2012 р.

Відповідач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване судове рішення законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Також, відповідач подав письмове клопотання про процесуальне правонаступництво у порядку визначеному статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши надані документи, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 02.12.2011 р. по 08.12.2011 р. посадовою особою Лозівської ОДПІ, згідно з наказом від 24.11.2011 р. № 1237, та згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, абзацом 1 пункту 75.1, підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статтею 79 Податкового кодексу України, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ЗАТ «Л.М.Ф.» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з платником податків ТОВ «Промтехноопт» за грудень 2010 року, за результатами якої складено акт від 15.12.2011 р. № 154/15/25464410 та встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого ЗАТ «Л.М.Ф.» занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 58 069 грн., в тому числі за грудень 2010 року на суму 58 069 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 06.01.2011 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000011502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 72 586,25 грн., з яких 58 069 грн. - за основним платежем та 14 517,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вбачається з акту перевірки № 154/15/25464410 від 15.12.2011 р. підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували твердження перевіряючого про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Промтехноопт», оскільки, на переконання податкового органу, правочин укладений позивачем з вказаним контрагентом є нікчемним.

Скасовуючи постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2012 р. та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту за період, що перевірявся по взаємовідносинах ТОВ «Промтехноопт» є обґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення не підлягає скасуванню.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснення однієї з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Податковий кредит звітного періоду, згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна повинна містити: порядковий номер, дату виписки, назву юридичної особи, податковий номер, місцезнаходження юридичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, опис (номенклатуру) товарів (робіт) та їх обсяг та ціну поставки.

Згідно із підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно із положеннями статті 7 закону України «Про податок на додану вартість» платник податку виключно на підставі проведеної оподаткованої операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату податку на додану вартість до складу податкового кредиту звітного періоду, незважаючи на сплату контрагентом сум податку на додану вартість до бюджету за відповідною оподаткованою операцією і виходячи з цього визначати суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за звітний період.

Сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Отже, викладені норми податкового законодавства України свідчать про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Крім того, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, із ТОВ «Промтехноопт» було укладено договір купівлі-продажу № 12-02 від 02.12.2010 р.

Згідно з умовами вищевказаного договору ТОВ «Промтехноопт» (продавець) передало позивачеві (покупець) товар (меблеву фурнітуру) на загальну суму 348 415,20 грн., у тому числі 58 069,20 грн. - податок на додану вартість, що підтверджується видатковою накладною від 03.12.2010 р. та товарно-транспортною накладною № 27 від 03.12.2010 р.

У свою чергу позивач отримав товар (меблеву фурнітуру), сплативши його вартість в повному обсязі.

Контрагентом-постачальником - ТОВ «Промтехноопт» була виписана податкова накладна № 53 від 03.12.2010 р., яка і підтверджує сплату позивачем податок на додану вартість у ціні придбаних товарів за вказаним договором.

Товар перевозився власним транспортом позивача. Завантаження відбувалося на складі за адресою м. Мерефа, Залізнодорожний тупик, 32 силами працівників товариства позивача.

В подальшому товар, отриманий за договором № 12-02 від 02.12.2010 р., був розвантажений та зданий на склад ЗАТ «Л.М.Ф.», що знаходиться за адресою: Харківська область, Первомайський район, с. Берека, вул. Корнєва, 179. Факт прийому на склад зафіксований матеріально-відповідальною особою та поставлений на прихід згідно з складською прибутковою накладною № Л-00000295 від 03.12.2010 р. Облік по даному товару вівся згідно з стандартами бухгалтерського обліку на рахунку 201 «Матеріали». Дані товари (меблева фурнітура) були необхідні позивачу для виробництва меблів та театральних крісел для організацій.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та його контрагентом зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковій накладній, яка виписана на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарської операції, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладеного позивачем зі своїм контрагентом правочину через відсутність у останнього необхідних умов для ведення господарської діяльності.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним у акті податкової перевірки контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Вищезазначені положення законодавства та обставини справи судом апеляційної інстанції до уваги прийняті не були. Натомість суд першої інстанції дійшов правомірного висновку скасувавши винесене Лозівською ОДПІ податкове повідомлення-рішення від 06.01.2012 р. № 0000011502.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України на підставі положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 163, 210, 220, 222, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити відповідача, Лозівську об'єднану державну податкову інспекцію Харківської області Державної податкової служби на її правонаступника, Лозівську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лихачовська меблева фабрика» - задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 р. - скасувати, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2012 р. - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко