Ухвала

від 24.04.2014 по справі 2а-2158/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2014 року м. Львів Справа № 9104/125318/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Клюби В.В., Яворського І.О.,

з участю секретаря - Саламахи О.І.,

представника відповідача - Холявки І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2012 року по справі № 2а-2158/12/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтинговий центр «Брокер» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтинговий центр «Брокер» (далі - ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (далі - ДПІ у Франківському районі м. Львова), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м. Львова від 05 березня 2012 року № 0000132340.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2012 року вказаний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м. Львова від 05 березня 2012 року № 0000132340.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, ДПІ у Франківському районі м. Львова подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 27 лютого 2012 року № 165/23-4/32568870, а тому висновок суду першої інстанції про протиправність даного податкового повідомлення-рішення та відповідно про наявність підстав для його скасування є помилковими.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги поданої відповідачем апеляційної скарги та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча позивача належним чином було повідомлено про дату, час та місце апеляційного розгляду, що відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 27 лютого 2012 року № 165/23-4/32568870, складеного за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» з питань господарських відносин з Приватним підприємством «Ново-Ком» (далі - ПП «Ново-Ком») за лютий - квітень 2011 року та Приватним підприємством «Арикон» (далі - ПП «Арикон») за серпень 2011 року, ДПІ у Франківському районі м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення від 05 березня 2012 року № 0000132340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 53980.17 грн., з яких на 53516.67 грн. за основним платежем та на 463.50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугували висновки відповідача про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 53516.67 грн.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварність господарських операцій та нікчемність договорів укладених позивачем з його контрагентами ПП «Ново-Ком» та ПП «Арикон». На обґрунтування такого твердження відповідач посилається на відомості, які містяться в актах перевірки податковими органами вказаних господарських товариств, відповідно до яких у них відсутні необхідні виробничі та трудові ресурсів для виконання своїх господарських зобов'язань перед позивачем.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновок відповідача про порушення ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» вимог податкового законодавства, а саме заниження податку на додану вартість, є необґрунтованим та не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи, що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, обов'язковою умовою виникнення у платника податку права на податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість є фактичне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником податків необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В підтвердження факту існування вказаних обставин у даній справі ДПІ у Франківському районі м. Львова не надано суду жодних належних та допустимих доказів.

Натомість у матеріалах справи містяться копії укладених позивачем з його контрагентами договорів, а саме:

укладеного з ПП «Ново-Ком» договору від 27 грудня 2010 року № 23 про організацію перевезень, відповідно до якого останній зобов'язувався за завданням позивача організувати проведення транспортних перевезень, зокрема, здійснити пошук перевізників, що здатні забезпечити позивача послугами з перевезення вантажу, підшуковувати економічно вигідні та безпечні маршрути та транспортні сполучення доставки вантажу, надавати усні та письмові роз'яснення, висновки, пропозиції;

укладеного з ПП «Арикон» договору від 28 липня 2011 року № ТЕ-0000302 про перевезення вантажу, відповідно до умов якого останній зобов'язувався за встановлену плату доставляти ввірений йому позивачем вантаж до пункту призначення в установлений строк та видавати його уповноваженій на одержання вантажу особі.

В підтвердження реальності здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами позивачем надано суду копії податкових накладних, актів про виконання робіт та надання послуг.

Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Щодо посилання відповідача на відсутність в товарно-транспортній накладній реквізитів ПП «Арикон», то слід зазначити, що товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а тому її відсутність чи окремі її недоліки не може бути підставою для визнання здійснених господарських операцій безтоварними.

Окрім цього про реальність господарських операцій з ПП «Ново-Ком» свідчать факти подальшого використання інформації, викладеної згаданим контрагентом в пропозиціях, у господарській діяльності позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи заявками на перевезення вантажу, договорами та актами здачі-прийняття робіт.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти ПП «Ново-Ком» та ПП «Арикон» були зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та платники податку на додану вартість.

З врахуванням вищенаведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції між ТзОВ «Консалтинговий центр «Брокер» та ПП «Ново-Ком», ПП «Арикон» реально проведені, а відповідно вказані у виписаних даними контрагентами податкових накладних відомості відповідають дійсності.

Крім того, згідно з чинним законодавством дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагентів для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Отже, позивач правомірно сформував зобов'язання за податком на додану вартість з врахуванням господарських операцій із зазначеними вище контрагентами, що в свою чергу свідчить помилковість висновку відповідача про заниження ним податку на додану вартість на суму 53516.67 грн.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2012 року по справі № 2а-2158/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.В. Клюба

І.О. Яворський

Повний текст ухвали виготовлено 29 квітня 2014 року.