Постанова

від 16.04.2014 по справі 805/2592/14

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2014 р. Справа №805/2592/14

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С.

при секретарі судового засідання Кугикліній І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Спільного українсько-британського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Ріво-Моторс"

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

за участю:

від позивача: Кудрявцев М.Ю. (дов. б/н від 25 лютого 2014 року)

від відповідача: Скляренко І.А. (дов. № 17911/10/05-62-10 від 29 листопада 2013 року)

Булига В.П. (дов. № 7216/10/09-62-10 від 7 березня 2014 року)

Спільне українсько-британське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Ріво-Моторс» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0004952202 (18860/10/05-62-22-02) від 12 грудня 2013 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану варітьсь на 6 745,50 грн., у т.ч. за основним платежем - 4497,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 2248,50 грн.

Згідно викладеного в позові підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки відповідача про порушення позивачем пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України при включенні до складу податкового кредиту з податку на додану вартість у червні 2011 року 4497,00 грн., оскільки в ході проведеної перевірки не встановлено реального здійснення господарських операцій з отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей вартістю 26 982,00 грн. від ТОВ «Технологічний центр».

Позивач зауважив на безпідставності цих висновків та зазначив, що вони спростовуються наданими товариством до перевірки первинними документами, складанням яких оформлювалося відбуття господарської операції.

В судовому засіданні представник позивача підтримав викладене в позові, просив суд задовольнити позов.

Представники відповідача проти задоволення заявлених вимог заперечували, підстави незгоди визначили у наданих до суду запереченнях, аналогічних за змістом із актом перевірки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників сторін, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Спільне українсько-британське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Ріво-Моторс» (позивач) є юридичною особою, обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за кодом 25578929, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області, яка є відповідачем у справі.

В період з 14 по 20 листопада 2013 року Державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з платником податків - товариством з обмеженою відповідальністю «Технологічний центр» (код ЄДРПОУ 30101602) за період з 1 червня 2011 року по 30 червня 2011 року. За наслідком проведення перевірки 22 листопада 2013 року податковою інспекцією складений акт № 290/22-2/25578929 (арк. справи 6-16).

Згідно з висновками акту перевіркою встановлено порушення товариством пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 4 497,00 грн. у червні 2011 року.

За змістом акту позивач у декларації за червень 2011 року включив до складу податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 4 497,00 грн. за наслідком придбання товарно-матеріальних цінностей в ТОВ «Технологічний центр». Податковий кредит з податку на додану вартість сформований на підставі накладної № 110630-3 від 30 червня 2011 року та податкових накладних від 7 червня 2011 року № 6, № 7. В акті зазначено, що фактичне здійснення постачання, приймання-передачі та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей згідно наданих до перевірки документів перевіркою не підтверджено, оскільки відсутній письмово оформлений договір постачання товару на паперовому носії, в накладній відсутні всі необхідні реквізити (не зазначено місце постачання, адреса місця знаходження одержувача,посада особи одержувача, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення); відсутні первинні документи, які б мали підтверджувати факт перевезення товарів від ТОВ «Технологічний Це6нтр» до СП ТОВ «Ріво-Моторс», відсутній договір про надання послуг перевезення, відсутні документи про якість (посвідчення), видані виробником; встановлено неможливості реального здійснення постачання ТОВ «Технологічний Центр» у зв'язку з наявністю в ланцюгу постачання підприємств, які відсутні за місцем знаходження, у яких відсутні власні основні фонди, технічний персонал у необхідній кількості , що ставить під сумнів факт здійснення постачання товарів, в подальшому їх реалізацію на адресу СП ТОВ «Ріво-Моторс».

У наданих 2 грудня 2013 року запереченнях на акт перевірки позивач зауважив на безпідставності висновків акту, надав пояснення з приводу перевезення придбаних в ТОВ «Технологічний Центр» товарно-матеріальних цінностей висланим транспортом, додав додаткові документи: журнал реєстрації виданих довіреностей, копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, акти приймання-передачі та внутрішнього переміщення основних засобів із інвентарними кратками обліку основних засобів (арк. справи 43, 44).

12 грудня 2013 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 004952202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 6745,50 грн., з яких за основним платежем 4497,00 грн. та за штрафними санкціями 2248,50 грн.(арк. справи 41).

Спірним питанням є правомірність відображення позивачем в податковому обліку з податку на додану вартість наслідків вчинення господарських операцій із ТОВ «Технологічний Центр».

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно приписів пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (робіт, послуг) (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України виходить, що виникнення у платника податку на додану вартість права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення (фактичне відбуття) господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом. Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За змістом складеного відповідачем акту, в ході перевірки по взаємовідносинам позивача із ТОВ «Технологічний Центр» та шляхом надання документів до заперечень на акт перевірки позивачем надані: накладна, податкові накладні, банківські виписки, витяг з журналу реєстрації довіреностей, акти внутрішнього переміщення, інвентарні картки. Копії зазначених документів також наявні в матеріалах справи (арк. справи 18, 19, 20-21,26,27, 28-36, 67).

Дослідивши зазначені документи суд дійшов висновку, що ними підтверджено фактичне відбуття господарської операції з придбання товарно-матеріальних цінностей та подальше використання їх у здійснюваній позивачем діяльності.

Що стосується доводів відповідача на підтвердження невідбуття наведених господарських операцій суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України, статтями 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. За вказівкою 206 Цивільного кодексу України в усній формі можуть вчинятися правочини, що повністю виконуються сторонами в момент їх здійснення, за винятком тих, що підлягають нотаріальному посвідченню. Факт вчинення правочину між позивачем та ТОВ «Технологічний центр» підтверджений копіями первинних документів: видатковими накладними, рахунками на сплату, платіжними дорученнями.

З огляду на зазначені приписи чинного законодавства суд зауважує на тому, що відсутність укладеного в письмовій формі між сторонами договору на постачання товарно-матеріальних цінностей не свідчить про невідбуття господарських операцій.

Згідно з частиною 2 статті 96 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначений перелік не передбачає у якості обов'язкового реквізиту місце постачання, адресу місця знаходження одержувача. Накладна № 110630-3 від 30 червня 2011 року, копія якої наявна в матеріалах справи (арк. справи 18) містить в собі всі обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що певні недоліки оформлення первинних документів не можуть бути самостійним та беззаперечним доказом невідбуття господарської операції.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що відсутність товарно-транспортних документів свідчить про невідбуття певних господарських операцій, з огляду на наступне. Метою складання зазначених документів є підтвердження правомірності відображення в податковому обліку витрат, пов'язаних із транспортуванням, проте, зазначені документи не впливають на формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями з приводу постачання товарно-матеріальних цінностей. Наявність товарно-транспортних накладних не пов'язано із формуванням податкового кредиту, порядок визначення якого встановлений Податковим кодексом України. З огляду на зазначене, висновки про відсутність фактичного виконання господарської операції не можуть обґрунтовуватися в залежності від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної. Окрім цього, відповідач при розгляді наданих позивачем заперечень до акту не звернув уваги на доводи позивача про те, що транспортування придбаних ним товарно-матеріальних цінностей здійснювалося власним транспортом позивача.

Суд також зазначає, що висновки про порушення платником податків правил формування податкового кредиту не можуть засновуватися на відомостях, що стосуються взаємовідносин контрагентів постачальника такого платника. Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11, в якому зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Враховуючи наявні в матеріалах справи первині документи, складанням яких супроводжувалося оформлення відбуття господарських операцій між позивачем та ТОВ «Технологічний центр», суд дійшов висновку про те, що відображення позивачем в податковому обліку з податку на додану вартість у червні 2011 року наслідків виконання господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей від зазначених контрагентів відповідає вимогам чинного законодавства України. Доводи відповідача про невідбуття господарських операцій спростовуються наявними в матеріалах справи документами.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем безпідставно збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 4 497,00 грн. за основним платежем. Відсутність підстав для донарахування основного зобов'язання свідчить про безпідставність збільшення зобов'язання на суму штрафних санкцій.

Враховуючи викладене, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 12 грудня 2013 року № 0004952202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 6745,50 грн. прийнято відповідачем необґрунтовано та є протиправними, через що позовні вимоги про визнання його недійсним підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З огляду на зазначене, на підставі положень Податкового кодексу України та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Спільного українсько-британського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Ріво-Моторс" до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 12 грудня 2013 року № 0004952202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 6 745,50 грн., - задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0004952202 від 12 грудня 2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 6 745,50 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Спільного українсько-британського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Ріво-Моторс" (адреса: 83050, м. Донецьк, пр-т Ватутіна, 2 б, код ЄДРПОУ 25578929) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві грн. 70 коп.).

Дана постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 21 квітня 2014 року.

Суддя Михайлик А.С.