Постанова

від 12.05.2014 по справі 910/24248/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2014 р. Справа№ 910/24248/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Яговенко І.О. - представник, дов. б/н від 10.01.2014;

від відповідача: Макогоненко В.О. - представник, дов. б/н від 05.02.2014;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Агорас"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014

у справі № 910/24248/13 (суддя Любченко М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Досвід 2002"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агорас"

про стягнення 102 200,00 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.04.2014 розгляд апеляційної скарги у справі № 910/24248/13 відкладено на 12.05.2014.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/24248/13 позовні вимоги позивача задоволено повністю, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 102 200,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 044,00 грн.

Рішення мотивовано тим, що грошові кошти в розмірі 102 200,00 грн., які були перераховані позивачем на банківський рахунок відповідача, в якості податку на додану вартість, нарахованого на операції з поставки товарного бетону за договором № 0000068 від 26.10.2010, до Державного бюджету України не надійшли, а були збережені у відповідача без достатньої правової підстави, таким чином, грошові кошти у розмірі 102 200,00 грн., які не були вартістю поставленого товару, набуті відповідачем без належних правових підстав, у зв'язку з чим, на підставі ст.1212 ЦК України мають бути повернені позивачеві.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/24248/13 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник стверджує, що товарний бетон отримував від позивача за договірною ціною з ПДВ, а потім відпускав його теж з податком на додану вартість із ставкою 20%, таким чином, гроші позивача ніким не присвоєні і їх не слід повертати.

Як зазначає скаржник, підставою отримання грошових коштів згідно з ч.1 ст.712 ЦК України був договір № 0000068 від 26.10.2010 поставки товарного бетону, згідно із яким постачальник зобов'язується передати у власність покупця виготовлену продукцію, а покупець сплатити за неї повну договірну грошову суму; для забезпечення виробничого процесу відповідач за гроші позивача купував сировинні ресурси, вартість яких включала в себе податок на додану вартість.

Скаржник вважає безпідставним неприйняття судом до уваги доводів відповідача про наявність форс-мажорних обставин, викликаних фактом несподіваного анулювання Державною податковою адміністрацією свідоцтва платника ПДВ, не зважаючи на умови п.п.1, 2 розділу 7 договору № 0000068 від 26.10.2010 та просить взяти до уваги обставини несподіваного анулювання свідоцтва платника ПДВ у відповідача й зазначає, що нове свідоцтво платника ПДВ, замість анульованого 28.10.2010, відповідачу видано з 24.12.2010 за № 100316243 за тією ж дійсною адресою, яка була раніше - Кіквідзе, 18.

На думку скаржника, судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги заяву відповідача про те, що ануляція свідоцтва платника ПДВ була проведена з порушенням Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР ст.9 п.9.8 та наказу Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 № 79 "Про реєстрацію платників податку на додану вартість".

У письмових доповненнях до апеляційної скарги, наданих до суду 24.04.2014 та 12.05.2014, скаржник, зокрема, вказує про те, що сума 102 200,00 грн. не підлягає перерахуванню до бюджету, а до бюджету перераховується різниця між податковим кредитом та податковими зобов'язаннями, яка у відповідача складала за жовтень - 3 015,00 грн., за листопад - 14 200,00 грн., за грудень - 10 000,00 грн.; зазначає про незгоду із діями, вчиненими щодо анулювання реєстрації платника податку на додану вартість відповідача, звертає увагу, що в п.4 акту про анулювання факт відсутності адресату повинна підтверджувати податкова міліція, а замість цього є підпис Державного реєстратора; що своїми діями Печерська ДПІ порушила порядок звітності, внаслідок чого позивач втратив право на отримання податкового кредиту із бюджету в сумі 102 200,00 грн., а відповідач - 74 504,00 грн.; що не було присвоєння грошових коштів відповідачем, та останнім надано відповідний витяг із особового рахунку.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на те, що, враховуючи норму п.184.10 ст.184 Податкового кодексу України, відповідач не міг не знати про анулювання його свідоцтва платника ПДВ; що через анулювання свідоцтва платника ПДВ відповідача позивач фактично втратив право на віднесення сплачених з 28.10.2010 сум ПДВ до податкового кредиту, адже податкові накладні відповідача, видані після 28.10.2010, незаконні та не мають юридичної сили; оскільки з 28.10.2010 відповідач не мав права включати суми ПДВ до ціни товару, тому відповідач включив до вартості поставленого товару суми ПДВ та, як наслідок, прийняв кошти в сумі 102 200,00 грн., в якості сум оплати ПДВ, без достатніх правових підстав.

Розглянувши апеляційну скаргу із доповненнями, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем до суду першої інстанції подано позов про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 102 200,00 грн., як таких, що були отримані без достатніх правових підстав, керуючись ст.ст.526, 1212 ЦК України.

Як вбачається із матеріалів справи, 26.10.2010 між відповідачем, в особі Полтавської філії, та Приватним підприємством "Досвід" укладено договір купівлі-продажу № 0000068.

Згідно із випискою з ЄДРПОУ № 517430 від 06.11.2013, Приватне підприємство "Досвід" ідентифікаційний код 32251657 перетворено у Товариство з обмеженою відповідальністю "Досвід 2002" ідентифікаційний код 32251657, що також підтверджується витягом із Статуту позивача, зареєстрованого 16.09.2013 за № 10721050003028753.

Відповідно до п.п.1.1, 1.2 договору № 0000068 відповідач, за договором постачальник, зобов'язується передати у власність позивача, за договором покупця, а позивач зобов'язується прийняти і оплатити на умовах цього договору товарний бетон; кількість, ціни, номенклатура, термін постачання і маркування продукції, що передається за даною угодою, вказуються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п.3.3 договору № 0000068 ціна і загальна сума вказуються в специфікаціях до цього договору.

В п.3.8 договору № 0000068 передбачено, що оплата рахунку-фактури позивачем проводиться протягом 10 банківських днів.

Відповідно до п.8.2 договору № 0000068 термін дії договору з 26.10.2010 по 31.12.2010.

Сторонами погоджено специфікацію № 1 та специфікацію № 2 до договору № 00000068, із зазначенням марки продукції, об'ємів, цін з ПДВ, загальної суми з ПДВ.

Згідно із ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В ч.1 ст.193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається із акту звіряння взаєморозрахунків, підписаного лише позивачем, за період з 26.10.2010 по 15.12.2010 відповідачем поставлено товарів на загальну суму з ПДВ 561 143,48 грн., а позивачем сплачено відповідачу всього грошових коштів в розмірі 633 200,00 грн., у тому числі за період з 28.10.2010 з ПДВ позивачем сплачено на загальну суму коштів 613 200,00 грн., в тому числі без ПДВ -511 000,00 грн., ПДВ -102 200,00 грн.

Також у матеріалах справи є підписаний обома сторонами та скріплений відбитком печаток акт звіряння взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем за 26.10.2010 - 10.12.2013, яким підтверджено розміри сум, на які поставлено товар та сум, які сплачено (а.с.201,1т.).

Відповідач проти зазначеного не заперечує.

Також позивачем до матеріалів справи надано копії видаткових накладних за період із 26.10.2010 по 15.12.2010, якими підтверджено постачання відповідачем та отримання позивачем товару на зазначені у цих видаткових накладних суми з ПДВ (а.с.67-81,1т.).

На підтвердження здійснення оплати товару позивачем надано копії витягів із особового рахунку (зокрема, а.с.82-113,1т.).

Відповідно до п.3.1 ст.1, п.п.7.1, 7.2.4 ст.7, п.п.9.1, 9.8 ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР із змінами, платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України; поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону; центральний податковий орган веде реєстр платників податку; при анулюванні реєстрації останнім податковим періодом вважається період, який розпочинається від дня, наступного за днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно із актом № 7149 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, складеного 29.10.2010 комісією та затвердженого начальником ДПІ Печерського району м.Києва, комісією встановлено наявність підстав для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість відповідно до п.п. "е" п.9.8 ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР, із змінами і доповненнями, у зв'язку з чим з 28.10.2010 комісія вирішила анулювати реєстрацію платника податку на додану вартість - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агорас" 35311912.

Згідно із ст.9 п.9.8 пп. "е" зазначеного Закону, реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо: в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців зроблено запис про відсутність юридичної особи або фізичної особи за її місцезнаходженням.

Відповідачем до матеріалів справи надано копію свідоцтва № 100316243 про реєстрацію платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Агорас", виданого ДПІ у Печерському р-ні м. Києва 24.12.2010.

Таким чином, 28.10.2010 реєстрація відповідача, як платника податку на додану вартість, була анульована, а 24.12.2010 відповідача було включено до реєстру платників з податку на додану вартість.

Викладене підтверджується, у тому числі й листом представника ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 14.01.14 "Про надання інформації" (а.с.138,1т.).

Згідно з ч.ч.184.1, 184.5 ст.184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі настання обставин, зазначених у цій частині; з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Таким чином, із здійснення постачання товарів у період з 28.10.2010 по 23.12.2010 відповідачем не сплачувався до бюджету податок на додану вартість, проте, як свідчать матеріали справи, до складу вартості товару, який постачався позивачу, відповідач включав суму податку на додану вартість. Загальна сума податку на додану вартість, включена відповідачем до складу вартості товару, поставленого позивачу протягом періоду з 28.10.2010 по 15.12.2010, склала суму в розмірі 102 200,00 грн.

Як вже зазначалось, у специфікаціях за №№ 1 та 2 сторонами погоджено ціну товару, який підлягає постачанню, та його вартість з урахуванням податку на додану вартість. Отже, відповідач, не маючи права платника податку на додану вартість, фактично суму цього податку включив до ціни товару, проте, такі дії відповідача не відповідають умовам договору № 00000068, пунктом 3.2 якого передбачено, що ціна продукції є договірною і обговорюється сторонами у момент підписання обома сторонами даного договору. Таким чином, відповідачем було зазначено, а позивачем сплачено суму 102 200,00 грн. поза межами договору № 0000068 та без погодження у подальшому, й з чим позивач не згоден.

В ч.1 ст.1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, висновок суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість позовних вимог є таким, що ґрунтується на нормах законодавства та відповідає матеріалам справи.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією судової практики, про що, зокрема, свідчить постанова Вищого господарського суду України від 16.05.2012 у справі № 6/344.

Доводи апеляційної скарги з доповненнями не відповідають нормам законодавства, враховуючи викладене та наступні обставини справи.

Та обставина, що одержані відповідачем від позивача грошові кошти у всьому розмірі витрачені на купівлю у свою чергу товарів у контрагентів відповідача, не впливає на фактичне одержання відповідачем від позивача суми зазначених коштів безпідставно.

Оскільки вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі 102 200,00 грн. не стосуються відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за договором № 0000068, то відсутні підстави для твердження про наявність підстав для застосування положень п.п.7.1, 7.2 договору до позовних вимог.

Принагідно слід зазначити, що вчинення податковим органом дій, передбачених чинним законодавством, не відноситься до обставин непереборної сили (форс-мажор).

Доводи скаржника стосовно наявності допущення порушень норм податкового законодавства у діях податкового органу немає відстав прийняти до уваги у даній господарській справі, оскільки статтею 12 ГПК України не віднесено до підвідомчості господарським судам справ, у спорах, що виникають при застосуванні податковими органами норм податкового законодавства.

Стан виконання відповідачем податкових зобов'язань не є предметом даного господарського спору, тому відсутні підстави пов'язувати розмір сум, які підлягали перерахуванню до бюджету із розміром суми позовних вимог, або їх співставляти. Крім того, питання стосовно розміру сум податку, які підлягали перерахуванню до бюджету, також відносяться до правовідносин, пов'язаних із застосуванням норм податкового законодавства і підлягають доведенню відповідними доказами та не відносяться до предмету господарського спору.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/24248/13 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агорас" без задоволення.

2. Справу № 910/24248/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Л.О. Кондес

В.І. Рябуха