Постанова

від 15.05.2014 по справі 823/87/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/87/14 Головуючий у 1-й інстанції: Гаращенко В.В.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного підприємства Виробничо - комерційна фірма «Технологія тепла» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року у справі за позовом приватного підприємства Виробничо - комерційна фірма «Технологія тепла» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкових повідомлень - рішень від 14 .05.2013 року № 0002712301 та № 0002702301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 24.02.2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду - скасувати, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка приватного підприємства Виробничо - комерційна фірма «Технологія тепла» з питань дослідження документів, що були надані до заперечення від 12.03.2013 року № б/н до акту перевірки від 26.02.2013 року №93/22-14/30842175.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від 03.04.2013 року №146/22-14/30842175, в якому встановлено порушення позивачем вимог п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за ІІ-IV квартали 2011 року всього на суму 77254 грн., а також порушення п. 193.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за період з 01.09.2011 по 31.10.2011 на загальну суму 67177 грн.

На підставі акта перевірки від 14.05.2013 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення за №0002712301 про збільшення позивачу сум грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем на суму 67177 грн., та за штрафними санкціями на суму 16794 грн., а також податкове повідомлення-рішення за №0002702301 про збільшення сум грошового зобов'язання позивачу по податку на прибуток за основним платежем на суму 77254 грн.

За результатами адміністративного оскарження скарги позивача було залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення - без змін.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Приймаючи рішення про відмову у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції приватного підприємства Виробничо - комерційна фірма «Технологія тепла» з суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 не мали реального характеру.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню оскільки господарські операції позивача з його контрагентом суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 не мали реального характеру у зв'язку з відсутністю факту реального здійснення господарської діяльності контрагентом.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегією суддів встановлено, що між приватним підприємством Виробничо - комерційна фірма «Технологія тепла» та ФОП ОСОБА_2 укладено договір підряду на виконання робіт № 18 від 07.09.2011 року, відповідно до умов якого ФОП ОСОБА_2 (Підрядник) забезпечує відповідно до проектної документації проведення робіт з реконструкції цеху регенерації сірковуглецю з добудовою під підприємством обробки металоконструкцій. Договірна ціна робіт є твердою, визначена на основі кошторису, що є невід'ємною частиною Договору, і складає - 340 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 56 666,67 грн., відповідно до даного Договору.

На підтвердження факту виконанню договору підряду № 18 від 07.09.2011, позивачем надано:

- податкові накладні № 61 від 30.09.2011 року, № 62 від 30.09.2011 року, № 24 від 12.10.2011 року, № 80 від 31.10.2011;

- акти приймання - передачі обладнання та матеріалів в монтаж № 1 від 09.09.2011 року, № 1/2 від 30.09.2011 року, № 2 від 03.10.2011 року, № 2/2 від 30.10.2011 року;

- звіти форми М-29;

- сертифікати на продукцію;

- сертифікати відповідності;

- довідки про вартість виконаних будівельних робіт;

- товарно - транспортні накладні № 404 від 09.09.2011 року, № 482 від 23.09.2011 року, № 511 від 03.10.2011 року, № 534 від 14.10.2011 року.

Необхідність укладення договору підряду №18 від 07.09.2011 з ФОП ОСОБА_2 зумовлена виконанням позивачем договору будівельного підряду №1-07/05 від 12.07.2011, укладеного між позивачем як підрядником та замовником в особі ТОВ «Компанія» МЕТАЛ ІНВЕСТ».

В даному випадку ФОП ОСОБА_2 фактично виступив як субпідрядник у виконанні договору будівельного підряду №1-07/05 від 12.07.2011.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до п. 1.2 та п. 2.1.6 договору будівельного підряду №1-07/05 позивач взяв на себе зобов'язання власними силами та засобами якісно виконати обумовлену даним договором роботу.

У зв'язку з відсутністю доказів надання згоди ТОВ «Компанія» МЕТАЛ ІНВЕСТ» на залучення позивачем підрядника ФОП ОСОБА_2 суд першої інстанції прийшов до висновку, що ФОП ОСОБА_2 не могли бути виконані підрядні роботи.

Колегія суддів зазначає, що недотримання умов договору за умови реального виконання робіт за договором не може бути підставою для позбавлення платника податків права на формування податкових зобов'язань за наслідками зазначених господарських операцій.

На підтвердження факту виконання підрядних робіт позивачем надано до суду апеляційної інстанції копію проекту реконструкції цеху регенерації сірковуглецю з добудовою під підприємство обробки металоконструкцій по просп. Хіміків, 74 в м. Черкаси., копію дозволу на виконання будівельних робіт від 07.10.2011 № ЧК 11411053539.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що факт виконання будівельних робіт ФОП ОСОБА_2 з проведення будівельних робіт на виконання договору підряду № 18 від 07.09.2011 року позивачем підтверджено належними та допустимими доказами.

Також з матеріалів справи вбачається , що між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено договори постачання № 5 від 22.09.2011 року та № 32 від 10.10.2011 року, відповідно до яких ФОП ОСОБА_2 (Продавець) зобов'язувався поставки позивачу (Покупець) газового обладнання, матеріалів та обладнання сантехнічного призначення. Згідно умов договорів оплата повинна була проводитись на основі виставлених Продавцем рахунків - фактур.

На підтвердження факту виконання договорів постачання № 5 від 22.09.2011 року та № 32 від 10.10.2011 року, позивачем надано:

- податкові накладні № 32 від 23.09.2011 року, № 78 від 28.10.2011 року;

- товарно - транспортні накладні № 482 від 23.09.2011 року, № 534 від 14.10.2011 року;

- рахунки - фактури № 32 від 23.09.2011 року, № 9 від 11.10.2011 року;

- видаткові накладні № 21 від 23.09.2011 року, № 30 від 14.10.2011 року;

Враховуючи те, що виконання договорів поставки підтверджене первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій та зазначає, що формальна невідповідність первинних документів встановленим вимогам не може свідчити про безтоварний характер господарських операцій.

Посилання суду першої інстанції на ту обставину, що ФОП ОСОБА_2 як постачальник взяв на себе зобов'язання пов'язаних з транспортуванням товарів, разом з тим, судом встановлено, що зобов'язання пов'язані з транспортуванням товарів повністю взяв на себе позивач, що підтверджуєтьсятоварно-транспортними накладними, не спростовує реальності виконання договорів поставки.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти перевірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Доводи контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагента позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

До того ж, висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права суб'єкта господарювання укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Виходячи з цього, висновки позивача про відсутність у контрагента позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання спірних договорів не підтверджені належними доказами, а тому не можуть слугувати підставою для застосування до підприємства санкцій за порушення податкового законодавства за умова наявності первинних документів, що підтверджують реальне надання послуг.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи не підтверджують реальне здійснення господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_2, у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість не відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 138.1 ст. 138, п.п. 139. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з ФОП ОСОБА_2 повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу та формування валових витрат, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішенні прийняті податковим органом неправомірно.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно пп. 1. 3. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним так, як прийняте з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувану постанову належить скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача витрат зі сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу приватного підприємства Виробничо - комерційна фірма «Технологія тепла» задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов приватного підприємства Виробничо - комерційна фірма «Технологія тепла» задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 14.05.2013 № 0002712301 та № 0002702301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства Виробничо - комерційна фірма «Технологія тепла» (02099, м. Київ, вул. Борисоглібська, 9, код ЄДРПОУ 30842175) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1934,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот тридцять чотири грн. 00 коп).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.А. Губська

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.