Рішення

від 10.06.2009 по справі 48/232-47/436

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

48/232-47/436

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  48/232-47/436

10.06.09

За позовомВідкритого акціонерного товариства «Сведбанк»

до

третя особа-1

третя особа-2третя особа-3

третя особа-4 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Новас»2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Приват»Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комерційний центр «Новас»Товариство з обмеженою відповідальністю «Септон»Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець Остапенко Олександр ГригоровичСуб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець Сташко Станіслав Павлович

провизнання недійсним правочину

СуддяСташків Р.Б.

Представники:

від позивача –Глінський В.М. (довіреність № 161 від 08.12.2008);

від відповідача-1від відповідача-2 від третьої особи-1 від третьої особи-2 від третьої особи-3 від третьої особи-4 не з'явився;не з'явився;не з'явився;не з'явився;не з'явився;Рудь А.В. (довіреність б/н від 14.01.2008).

СУТЬ СПОРУ:

Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк» (далі –Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Новас»(далі –Відповідач-1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Приват»(далі –Відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 11.12.2002, укладеного між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 (далі –Договір).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.12.2006 у справі № 48/232, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2007 у справі № 48/232, позовні вимоги задоволено повністю, Договір визнано недійсним.

01.08.2007 постановою Вищого господарського суду України у справі №48/232 рішення Господарського суду м. Києва у справі № 48/232 від 28.12.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2007 у справі №48/232 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вказана постанова Вищого господарського суду України мотивована тим, що:

- Відповідач-2 мав змогу і повинен був пересвідчитись, що спірне нежитлове приміщення перебуває під забороною у зв'язку з укладенням договору іпотеки, а отже останній не є добросовісним набувачем;

- судами не прийнято до уваги посилання Відповідача-2 на те, що приватним нотаріусом лише 17.01.2005 зареєстровано запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, безпідставно вказано власником приміщення Відповідача-1 та про наявність заборони на приміщення, оскільки як вбачається із графи «Додаткові данні»запису 6 Розширеного витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на запит органу державної влади, датою виникнення цього запису є саме 19.08.2002;

- судами не надано належної оцінки розбіжностям в датах вчинення запису в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та, відповідно не проведено розмежування понять «дата внесення в реєстр»і «архівна дата», в який час та у зв'язку з чим ці дати проставляються;

- судами також безпідставно не взято до уваги свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення 19/100 частин від усього домоволодіння площею 95,70 м2 за адресою: м. Київ, вул. Пирогова, 10 літ. «В», видане ТОВ «СЕЛТОН»13.11.2003 НП № 010007916 з посиланням на нетотожність адреси, зазначеної в свідоцтві, адресі, за якою знаходиться спірне приміщення, та не вжито відповідних заходів щодо з'ясування у належній спосіб ідентичності вказаного майна;

- судами не враховано, що рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2006 у справі № 26/192, яке за посиланням судів, набрало законної сили, скасовано постановою Вищого господарського суду 27.02.2007, справу направлено на новий розгляд.

27.09.2007 ухвалою Верховного Суду України відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 01.08.2007 у справі № 48/232.

За резолюцією Голови господарського суду міста Києва справу № 48/232 передано на розгляд судді Станіку С.Р.

25.11.2007 ухвалою суду справа № 48/232 прийнята до розгляду суддею Станіком С.Р., справі присвоєно № 48/232-47/436.

12.02.2008 замінено сторону у справі № 48/232-47/436, а саме, АКБ «ТАС-Комерцбанк»його правонаступником-Позивачем; залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комерційний центр «Новас»(далі – Третя особа-1), Товариство з обмеженою відповідальністю «Септон»(далі –Третя особа-2), Суб'єкта підприємницької діяльності фізичну особу-підприємця Остапенка Олександра Григоровича (далі-Третя особа-3).

27.03.2008 ухвалою суду залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Суб'єкта підприємницької діяльності фізичну особу-підприємця Сташка Станіслава Павловича (далі –Третя особа-4).

08.04.2008 розгляд справи не відбувся, оскільки справу № 48/232-47/436 направлено до апеляційної інстанції, у зв'язку з надходженням апеляційної скарги.

24.04.2008 Київський апеляційний господарський суд ухвалою у справі № 48/232-47/436 відмовив Відповідачу-2 у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.03.2008 у справі № 48/232-47/436.

23.07.2008 постановою Вищого господарського суду України касаційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2008 у справі № 48/232-47/436 залишено без змін.

11.08.2008 за резолюцією заступника Голови господарського суду міста Києва справа № 48/232-47/436 передана для подальшого розгляду судді Палію В.В.

13.08.2008 ухвалою суду справа № 48/232-47/436 прийнята до розгляду суддею Палієм В.В.

09.09.2008 розгляд справи не відбувся, у зв'язку з тим, що 01.09.2008 справа № 48/232-47/436 скерована до касаційної інстанції, у зв'язку з надходженням касаційної скарги.

25.09.2008 ухвалою Верховного Суду України відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 23.07.2008 у справі № 48/232-47/436.

16.10.2008 за резолюцією Голови господарського суду міста Києва справа № 48/232-47/436 передана для подальшого розгляду судді Палію В.В.

03.12.2008 суд відмовив у задоволенні клопотання Третьої особи-4 з огляду на те, що питання про виконання умов кредитного договору № 136-К/30 від 19.08.2002 не входять до предмету дослідження у межах заявлених позовних вимог та не стосуються предмету даного спору.

26.12.2008 відповідно до розпорядження № 18 заступника голови Господарського суду міста Києва справу № 48/232-47/436 передано судді Сташківу Р.Б., в зв'язку з тим, що у судді Палія В.В. закінчились повноваження судді.

29.12.2008 до загального відділу суду надійшла відповідь на судовий запит від Державного підприємства «Інформаційний центр»Міністерства юстиції України № 01-11/2776 від 24.12.2008.

30.12.2008 ухвалою суду справа № 48/232-47/436 прийнята до розгляду суддею Сташківим Р.Б.

Позовні вимоги мотивовані тим, що нежитлове приміщення загальною площею 95,7 кв.м., що складає 19/100 часток від всього домоволодіння, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пирогова, 10, літера «В»(далі –Приміщення) було заставлено Позивачу Третьою особою-1 відповідно до договору іпотеки від 19.08.2002 –власником Приміщення, в забезпечення виконання Відповідачем-1 зобов'язань перед Позивачем, що виплавають з кредитного договору від 19.08.2002 №136-К/30 на суму 4 540 000 грн., а Відповідач-1, реалізуючи Приміщення за Договором не був його власником. Крім того, Позивач зазначає, що на момент укладення Договору Приміщення знаходилось під забороною, накладеною при посвідченні договору застави, а тому Договір не відповідає приписам статті 17 Закону України «Про заставу»та повинен бути визнаний недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР (далі –ЦК УРСР) та статті 115 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України).

Відповідач-1 письмових пояснень на позов не подав, в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Відповідач-2 позов не визнав, мотивуючи це тим, що Договір відповідає вимогам чинного законодавства України на день його укладення оскільки: Відповідач-1, на момент укладення Договору, був власником Приміщення, яке на момент укладання Договору було зареєстровано в БТІ та під забороною не перебувало; розрахунки за Договором були проведені між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 в повному обсязі відповідно до його умов, Приміщення фактично було передано Відповідачем-1 до Відповідача-2 згідно акта приймання-передачі. Крім того, Відповідач-2 зазначає, що Приміщення належить ТОВ «СЕЛТОН»відповідно до свідоцтва про право власності виданого 13.11.2003 НП № 010007916.

Третя особа-1 письмових пояснень на позов не подала, в судове засідання не з'явилася, хоча була належним чином повідомлена про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Третя особа-2 письмових пояснень на позов не подала, в судове засідання не з'явилася, хоча була належним чином повідомлена про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Третя особа-3 письмових пояснень на позов не подала, в судове засідання не з'явилася, хоча була належним чином повідомлена про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Розгляд справи відкладався.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та Третьої особи-4, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19.08.2002 Позивач (Кредитор) та Відповідач-1 (Позичальник) уклали кредитний договір №136-К/30, відповідно до якого Кредитор надав Позичальнику грошові кошти у вигляді поновлюваної лінії на суму 4 540 000 грн. із строком користування до 18.08.2003.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 19.08.2002 між Позивачем та Третьою особою-1 було підписано та нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального у Каплуном Ю.В. за реєстровим №101 договір іпотеки (далі –Договір іпотеки), відповідно до умов якого, Третя особа-1 передала в заставу Позивачу належне йому на праві власності Приміщення.

Вказане Приміщення належало Третій особі-1 на праві власності на підставі наступних документів, а саме: договору купівлі-продажу від 08.12.1998, укладеного між Представництвом Фонду державного майна України в Радянському районі м. Києва (Продавець) та Третьою особою (Покупець); свідоцтва про власності від 09.12.1998, виданого Третій особі-1 Представництвом Фонду державного майна України в Радянському районі м. Києва.

17.09.2002 між Третьою особою-1 (Продавець) та Відповідачем-1 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого Приміщення було відчужено Продавцем на користь Відповідача-1.

11.12.2002 між Відповідачем-1 (Продавець) та Відповідачем-2 (Покупець) було укладено Договір, відповідно до пункту 1.1 якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця Приміщення, а Покупець зобов'язується прийняти Приміщення та сплатити за нього ціну відповідно до умов Договору.

Відповідно до пункту 1.2 Договору, право власності на Приміщення переходить до Покупця з моменту підписання Договору.

Згідно з пунктом 1.4 Договору Приміщення продано за 190 718, 004 грн.

11.12.2002 між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 було укладено акт приймання-передачі, відповідно до якого Відповідач-1 передав Приміщення Відповідачу-2.

26.12.2002 Відповідач-2 на виконання умов Договору перерахував Відповідачу-1 кошти у сумі 190 718 грн., що підтверджується випискою по рахунку, копія якої міститься в матеріалах справи.

17.06.2003 Договір було зареєстровано в КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»за реєстровим № 2873-11.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦК України, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки Договір було підписано 11.12.2002 (тобто до набрання чинності ЦК України) оцінка правовідносин, пов'язаних з предметом позову здійснюється судом з урахуванням законодавчих актів України, що діяли на момент підписання Договору.

Відповідно до статті 44 ЦК УРСР повинні укладатись у письмовій формі, зокрема, угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Згідно з статтею 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого приміщення повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

ЦК УРСР, інші нормативні акти України, станом на день укладення Договору, не містили приписів щодо обов'язковості нотаріального посвідчення угоди купівлі-продажу нерухомого майна.

Таким чином, Договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, а Відповідач-1 та Відповідач-2 при його підписанні дотримались вимог чинного на дату укладення Договору законодавства України щодо угоди.

Заперечуючи проти позову Відповідач-2 стверджує про те, що на момент укладення Договору, Відповідач-1 мав право на його відчуження через те, що договір купівлі-продажу 17.09.2002 було зареєстровано в БТІ. Крім того Відповідач-2 зазначає що, довідка приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В. 19.08.2002 є неналежним доказом у справі.

Відповідно до наданих на вимогу суду листів Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна № 39110 від 17.10.2006, № 108 від 08.01.2009, № 8014 від 20.02.2009 Приміщення було зареєстровано за Відповідачем-1 на підставі договору купівлі-продажу від 17.09.2002 та акту приймання-передачі від 19.09.2002.

Згідно з пунктом 1.7 наказу Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно»зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 6445 (із змінами і доповненнями станом на день укладення Договору) реєстр прав власності на нерухоме майно (далі - Реєстр прав) є інформаційною системою, яка містить відомості про зареєстровані права власності, суб'єктів прав, об'єкти нерухомого майна, правовстановлювальні документи, на підставі яких здійснено реєстрацію прав власності.

Відповідно до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних і фізичних осіб державна реєстрація об'єктів нерухомого майна провадиться на підставі відповідних правоустановлюючих документів, до яких, зокрема, віднесені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу, який був наданий Відповідачем-1 до БТІ.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що сам лише факт реєстрації Договору в БТІ не має для господарського суду обов'язкового значення у розумінні відповідності його вимогам закону. Якщо такий Договір суперечить законодавству, господарський суд, за позовом заінтересованої сторони, визнає його недійсним повністю чи у певній частині.

Згідно довідки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В. 19.08.2002 відповідно до даних Єдиного реєстру заборони Приміщення перебуває під забороною в якості забезпечення виконання перед Позивачем.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про нотаріат»нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані додержувати таємниці цих дій. Довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки громадянам та юридичним, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.

Згідно статті 32 Закону України «Про заставу»(чинного на дату укладення Договору та Договору іпотеки) договір про іпотеку повинен бути нотаріально посвідчений. Державний нотаріус, якщо це передбачено договором, одночасно з посвідченням договору накладає заборону на відчуження предмета іпотеки. Якщо такий договір посвідчено приватним нотаріусом, підставою для накладення державним нотаріусом заборони є повідомлення приватного нотаріуса про посвідчення ним договору, яким передбачається накладення заборони відчуження.

Як вбачається з матеріалів справи, на Договорі іпотеки міститься запис про те, що у 19.08.2002, у зв'язку з посвідченням договору застави, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. накладається заборона на відчуження зазначеного Приміщення, яке належить Третій особі-1, до припинення договору застави.

Матеріали справи свідчать про те, що Позивач був стороною Договору іпотеки, а тому мав законні підстави отримувати в нотаріуса довідку про вчинену нотаріальну дію, а також використовувати даний документ при вирішенні, в тому числі, господарського спору для наведення своїх доводів і міркування з питань, що виникають у ході судового процесу .

Наданий на запит суду Державним підприємством «Інформаційний центр»Міністерства юстиції України витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на запит органу державної влади (№ 9717431 від 26.10.2006) свідчить про те, що 19.08.2002 (архівна дата) в реєстр заборон було внесено запис про обтяження-заборону на Приміщення.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем надано Витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (№ 9871510 від 06.11.2006) з даними аналогічного змісту.

У листі від 24.12.2008 наданого на запит суду Державне підприємство «Інформаційний центр»Міністерства юстиції України зазначає, що на виконання вимог наказу Міністерства юстиції України від 18.08.2004 № 85/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.08.2004 за № 1020/9619 триває перенесення інформації про заборони/арешти, накладені на об'єкти нерухомого майна з бази даних раніше створеного прикладного програмного забезпечення Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна до бази даних нового прикладного програмного забезпечення. Перенесені записи мають статус «Архівний запис». Саме в архівних записах відображаються: «Архівна дата»- це дата, коли нотаріус зареєстрував запис у раніше створеному реєстрі; «Дата внесення в реєстр»- це дата, яку нотаріус зазначив при внесенні запису до раніше створеного реєстру.

Отже, запис про заборону відчуження щодо об'єктів нерухомого майна, а саме Приміщення приватним нотаріусом Каплуном Ю.В. було внесено до раніше створеного реєстру 19.08.2002, 05.01.2005 даний запис було перенесно до оновленого реєстру.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що на момент укладення Договору (станом на 11.12.2002) відомості про обтяження (заборону на відчуження) Приміщення мали місце.

Відповідно до Договору іпотеки та Договору, в заставу було передано приміщення з наступними реквізитами: нежитлове приміщення яке знаходишся в м. Київ, вул. Пирогова, 10 «В», літера «В».

Копія свідоцтва про право власності, виданого 13.11.2003 Виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська адміністрація) на підставі наказу «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна»від 11.11.2003 № 1297-В, відповідно до якого власником приміщення в будинку №10 (літера В) є ТОВ «СЕЛТОН».

Як вбачається з матеріалів справи, Договір між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 було укладено 11.12.2002, тобто задовго до видачі зазначеного свідоцтва.

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що реквізити Приміщення, зазначені в Договорі іпотеки та Договорі є тотожними реквізитам, зазначеним у вказаному свідоцтві про право власності, що підтверджується копіями: рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2007 у справі № 26/473; постанови Вищого господарського суду України від 06.12.2007 у справі 26/88; постанови Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2008 у справі № 26/119-18/36; постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2008 у справі № 26/88-17/100; листів БТІ від 04.10.2007 № 28994 та від 02.06.2008 №18906.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про заставу»застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про заставу»заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач не надавав Відповідачу-1 дозволу на відчуження заставленого майна, а саме Приміщення.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є, зокрема, недодержання в момент вчинення правочину стороною (стонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу, а саме-зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (стаття 215 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (стаття 216 ЦК України).

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону (стаття 48 ЦК УРСР).

Враховуючи вищевикладене, перелічені обставини справи, оцінивши відповідно до статті 43 Господарсько процесуального кодексу України (далі –ГПК України) наявні в матеріалах справи докази та обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про те, що Позивач довів свої позовні вимогу, а тому позовні вимоги про визнання недійсним Договору підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач-1 та Відповідач-2 обставин, на які посилається Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростували.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на відповідачів (частина 5 статті 49 ГПК України).

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договору купівлі-продажу від 11.12.2002, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Новас»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Приват».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Приват»(01030, м. Київ, вул. Пирогова, 10-В, ідентифікаційний код 31201652, р/р 26005300260101 в АКБ «ТАС-Комерцбанк», МФО 300164, а у випадку відсутності коштів із будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк»(01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 30, ідентифікаційний код 19356840, к/р 320222170101 в ОПЕРУ НБУ по м. Києву і Київській області, МФО 300164) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита та 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Новас»(01030, м. Київ, вул. Пирогова, 10-В, ідентифікаційний код 32113468, р/р 26000300306101 в АКБ «ТАС-Комерцбанк», МФО 300164, а у випадку відсутності коштів із будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк»(01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 30, ідентифікаційний код 19356840, к/р 320222170101 в ОПЕРУ НБУ по м. Києву і Київській області, МФО 300164) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита та 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                                Сташків Р.Б.