Рішення

від 15.05.2014 по справі 924/334/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" травня 2014 р.Справа № 924/334/14

Господарський суд Хмельницької області у складі:

Суддя Магера В.В., розглянувши матеріали

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „РІЧНА", с. Стрюкове, Шахтарський район, Донецька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю „ТрансНадраРесурс", м. Хмельницький

про стягнення 185 533,76 грн., з яких 177 160,00 грн. сума боргу за поставлений товар, 3 817,43 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1 761,89 грн. три відсотки річних, 1 594,44 грн. інфляційних нарахувань, 1 200,00 грн. суми збитків

Представники сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув.

Суть спору : Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення із відповідача заборгованості за договором поставки вугільної продукції №05/07-13 від 05.07.2014 р. (з додатками) в сумі 185 533,76 грн., з яких 177 160,00 грн. сума боргу за поставлений товар, 3 817,43 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1 761,89 грн. три відсотки річних, 1 594,44 грн. інфляційних нарахувань. Крім того, позивачем заявлено до стягнення із відповідача та включено до ціни позову 1 200,00 грн. суми збитків на оплату юридичних послуг.

Представник позивача в засідання суду 15.05.2014р. не прибув, поважні причини неявки не повідомив.. В письмовому клопотанні від 28.04.2014р. просить суд провести розгляд справи без участі представника позивача за наявними матеріалами.

Також повідомив, що станом на 25.04.2014р. борг відповідача не погашався, тому позивач підтримує позовні вимоги та просить про їх задоволення.

Відповідач своїм процесуальними правами не скористався, повноважного представника в засідання суду не направив, поважні причини неявки не повідомив, витребуваного судом письмового відзиву на позов не надав, позовні вимоги по суті та розміром не оспорив. Про слухання справи відповідач повідомлявся належним чином із направленням ухвал від 17.03.2014р., від 31.03.2014р., від 15.04.2014р., від 06.05.2014р. рекомендованою кореспонденцією. Ухвали суду від 31.03., 15.04.2014р. повернуто суду поштовим відділенням із відміткою про закінчення терміну зберігання.

Судом звертається увага на те, що відповідно до п.3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Тому неявка в судове засідання господарського суду представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті та не тягне за собою відкладення справи на іншу дату. Для уникнення зловживання процесуальними правами з боку учасників судового розгляду, враховуючи, що судом вжито всіх необхідних заходів щодо належного їх повідомлення про слухання справи в суді, суд вважає за доцільне розглянути дану справу по суті, на підставі до ст.75 ГПК України, за наявними документами.

Розглядом матеріалів справи встановлено таке.

Позивач - Товариством з обмеженою відповідальністю „ФІРМА „РІЧНА" зареєстроване як юридична особа, що підтверджується Довідкою АБ №456156 з єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України.

05.07.2013р. між ТОВ „ФІРМА „РІЧНА" та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю „ТрансНадраРесурс" було укладено договір поставки вугільної продукції №05/07-13. Згідно умов даного договору Позивач (продавець) зобов'язався передати у власність Відповідача (покупця), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити на умовах даного договору вугільну продукцію, далі товар. Номенклатура, марка, об'єм, ціна, якість, строки умови поставки товару обумовлюються сторонами в специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору (п.1.1 договору).

В пункті 2.4 договору, серед іншого, сторони узгодили, що факт поставки товару підтверджується актом приймання-передачі товару, який підписується покупцем та продавцем.

Оплата поставленого товару повинна була здійснюватися покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок продавця протягом 10 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі товару або шляхом частково передплати.

Даний договір вступає в силу із моменту підписання його сторонами і діє на протязі до 31.12.13р. В частині зобов'язань сторін по даному договору - до фактичного їх виконання. В разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору за один місяць до закінчення строку його дії, він рахується продовженим щорічно на той же строк і на тих же умовах, що були передбачені даним договором (п.9.1, 9.3 договору).

05.07.2013р. та 01.08.2013р. між сторонами були підписанні додаток№1 та №2 відповідно до договору поставки №05/07 від 05.07.2013р. Пунктом 5 даних додатків сторони передбачили, що покупець проводить передоплату повної вартості поставляємої продукції партії товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника. Кінцевий розрахунок проводиться на підставі рахунку постачальника виставленого за фактично відгружений товар, а також ж/д тариф на протязі 10-ти робочих днів з дати поставки товару.

На виконання умов укладеного договору, Позивачем було поставлено Відповідачу товар на загальну суму 1 211 160,00 грн., а саме:

- 10.07.2013р. поставлено 349 тонн вугільної продукції на загальну суму 293 160,00 грн. (вартість 1 тонни - 840,00 грн. з ПДВ), рахунок-фактура №16 від 05.07.2013р. Поставка товару оформлена накладною №313 ОР від 10.07.2013р., факт поставки підтверджено Актом приймання-передачі від 10.07.2013р.;

- 19.07.2013р. поставлено 138 тонн вугільної продукції на загальну суму 115 920,00 грн. (вартість 1 тонни - 840,00 грн. з ПДВ). Поставка товару оформлена накладною №323 ОР від 19.07.2013р., факт поставки підтверджено Актом приймання-передачі від 19.07.2013р.;

- 15.08.2013р. поставлено 138 тонн вугільної продукції на загальну суму 88 320,00 грн. (вартість 1 тонни - 640,00 грн. з ПДВ відповідно умов Додатка №2 до договору), рахунок-фактура №18/1 від 15.08.2013р. Поставка товару оформлена накладною №370 ОР від 15.08.2013 р., факт поставки підтверджено Актом приймання-передачі від 15.08.2013р.;

- 21.08.2013р. поставлено 207 тонн вугільної продукції на загальну суму 132 480,00 грн. (вартість 1 тонни - 640,00 грн. з ПДВ відповідно умов Додатка №2 до договору), рахунок-фактура № 21 від 21.08.2013 р. Поставка товару оформлена накладною №380 ОР від 21.08.2013р., факт поставки підтверджено Актом приймання-передачі від 21.08.2013р.;

- 04.09.2013р. поставлено 207 тонн вугільної продукції на загальну суму 173 880,00 грн. (вартість 1 тонни - 840,00грн. з ПДВ), рахунок-фактура №24/1 від 04.09.2013р. Поставка товару оформлена накладною №399 ОР від 04.09.2013р., факт поставки підтверджено Актом приймання-передачі від 04.09.2013р.;

- 19.09.2013р. поставлено 207 тонн вугільної продукції на загальну суму 173 880,00 грн. (вартість 1 тонни - 840,00грн. з ПДВ), рахунок-фактура №24/1 від 04.09.2013р. Поставка товару оформлена накладною №431 ОР від 19.09.2013р., факт поставки підтверджено Актом приймання-передачі від 19.09.2013р.;

- 07.10.2013р. поставлено 278 тонн вугільної продукції на загальну суму 233 520,00 грн. (вартість 1 тонни - 840,00 грн. з ПДВ), рахунок-фактура №28 від 07.10.2013р. Поставка товару оформлена накладною №491 ОР від 07.10.2013р., факт поставки підтверджено Актом приймання-передачі від 07.10.2013р.

Складені між сторонами акти прийому-передачі вугільної продукції підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств. Отримання продукції відповідачем також підтверджується довіреностями на отримання цінностей (вугілля), які виписані на ім'я ОСОБА_1 №9 від 10.07.2013р., №12 від 15.08.2013р., №14 від 04.09.2013р., №18 від 01.10.2013р. та підписаними між сторонами актами звіряння за липень 2013р. на суму 244 080,00 грн., за серпень 2013р. на суму 334 880,00 грн.

Відповідачем було частково здійснено оплату поставленої вугільної продукції на суму 1034000,00 грн. наступними платежами: 09.07.2013 р. платіжне доручення №27 на суму 25 000,00 грн.; 15.07.2013 р. платіжне доручення №31 на суму 40 000,00 грн.; 15.07.2013 р. платіжне доручення №32 на суму 100 000,00 грн.; 16.08.2013 р. платіжне доручення №48 на суму 60 000,00 грн.; 27.08.2013 р. платіжне доручення №57 на суму 70 000,00 грн.; 02.09.2013 р. платіжне доручення №59 на суму 25000,00 грн.; 03.09.2013 р. платіжне доручення №60 на суму 100 000,00 грн.; 17.09.2013 р. платіжне доручення №65 на суму 100 000,00 грн.; 23.09.2013 р. платіжне доручення №69 на суму 90 000,00 грн.; 02.10.2013 р. платіжне доручення №74 на суму 150 000,00 грн.; 18.10.2013 р. платіжне доручення №79 на суму 50 000,00 грн.; 30.10.2013 р. платіжне доручення №90 на суму 49 000,00 грн.; 07.11.2013 р. платіжне доручення №95 на суму 40 000,00 грн.; 08.11.2013 р. платіжне доручення №99 на суму 45000,00 грн.; 15.11.2013р. платіжне дорученням №105 на суму 40 000,00 грн.; 25.11.2013 р. платіжне доручення №118 на суму 30 000,00 грн.; 28.11.2013 р. платіжне доручення №121 на суму 20 000,00 грн.

Станом на 19.02.2014 р. заборгованість відповідача за отриманий товар становить 177 160,00 грн.

Оскільки заборгованість відповідачем в добровільному порядку погашена не була, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення 177 160,00 грн. суми боргу за поставлений товар, 3 817,43 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1 761,89 грн. 3% річних, 1 594,44 грн. інфляційних нарахувань та 1 200,00 грн. суми збитків (надання юридичних послуг).

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги таке:

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до ст.11 та ст.509 ЦК України однією з підстав виникнення, цивільних прав та обов'язків сторін є укладення між ними договору. В силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто сплати боргу.

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Нормами ст.627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається із матеріалів справи укладений між сторонами договір від 05.07.2013р. поставки вугільної продукції №05/07-13 за своєю юридичною природою є договором поставки.

Згідно ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Положеннями ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1, 2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Розглядом матеріалів справи встановлено, що на підставі укладеного договору від 05.07.2013р. поставки вугільної продукції №05/07-13 позивачем було здійснено в адресу відповідача поставку вугілля на загальну суму 1 211 160,00 грн., що підтверджено рахунками-фактурами, накладними, актами приймання-передачі товару.

Відповідач частково оплатив отриманий товар на суму 1 034 000,00 грн., залишок боргу в сумі 177160,00 грн. відповідачем не оплачено, докази оплати суду не подано, доводи позивача щодо необхідності стягнення заборгованості не спростовано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення 177160,00грн. суми боргу за поставлений товар (вугільна продукція) є обґрунтованими, підтвердженні належними та допустимими доказами, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення 1 594,44 грн. інфляційних нарахувань за визначений позивачем період з 22.10.2013р. по 19.02.2014р., то судом враховується таке.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При обрахуванні інфляційних витрат судом враховується, що індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Тобто, врахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання.

Даної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України по аналогічній справі щодо періоду нарахування інфляційних (постанова Вищого господарського суду України від 20.02.2013р. по справі №16/5025/1011/12).

Крім того, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Така позиція викладена у листі Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 №62-97р. При цьому індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Аналогічна позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

Враховуючи вищенаведене, судом самостійно перераховано інфляційні витрати за період з грудня 2013р. по січень 2014р. за наступним розрахунком: 100,701% х 177 160,00 грн. = 178 401,89 грн. (борг із врахуванням індексу інфляції). Інфляційні втрати становлять 178 401,89 грн. - 177 160,48 грн. = 1 241,89 грн.

За таких обставин, правомірними суд вважає інфляційні втрати в сумі 1 241,89 грн., що підлягають стягненню із відповідача, в решті інфляційних втрат в сумі 352,55 грн. суд вважає за доцільне відмовити за безпідставністю.

Стосовно нарахованих позивачем 3% річних за період 22.10.2013р.-19.02.2014р. в сумі 1 761,89 грн., то суд, провівши перевірку правильності їх нарахування, вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному розмірі.

При вирішенні вимог щодо стягнення 3 817,43 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами судом враховується, що згідно ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

За укладеним між сторонами договором від 05.07.2013р. поставки вугільної продукції №05/07-13 не передбачено відповідальності відповідача у вигляді сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Не покладається на нього такого обов'язку законом чи іншим актом цивільного законодавства. При цьому за вказаним договором позивач виступає не як позикодавець, а як продавець продукції (п.1.1 договору).

Відтак посилання позивача на вимоги ст.536 та ст.1048 ЦК України як на підставу стягнення із відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами є безпідставними та суперечать самому закону.

Тому у вимогах щодо стягнення із відповідача 3 817,43 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами слід відмовити.

Крім того, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача 1 200,00 грн. збитків, понесених позивачем на оплату юридичних послуг, оскільки питання стягнення збитків врегульовано ст.22 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі ст.224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки - збитків, їх наявності та розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Так, протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Тому витрати на юридичні послуги не є збитками в розумінні ст.22, ст.623, ст.1166 ЦК України, ст.224 Господарського кодексу України. Дані витрати можуть бути компенсовані стороні лише в порядку ст.44 ГПК України та при умові дотримання вимог законодавства, що регулює порядок відшкодування судових витрат. Дані висновки містяться в постанові Пленуму Вищого Господарського Суду України №7 від 21.02.2013р. „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України"

Де розділом 1, 6 зазначено, що судові витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

За таких обставин, суд вважає, що позовні підлягають частковому задоволенню в сумі 177 160,00 грн. основного боргу, 1 241,89 грн. інфляційних втрат та 1 761,89 грн. 3% річних, всього в сумі 180 163,78грн.

В решті позовних вимог про стягнення із відповідача 352,55 грн. інфляційних витрат, 3 817,43 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 1 200,00 грн. збитків необхідно відмовити із підстав, викладених вище.

У відповідності до ст.ст.44, 49 ГПК України судові витрати у справі покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.1, 2, 4 5 , 12, 13, 33, 43, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, СУД , -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „РІЧНА", с. Стрюкове, Шахтарський район, Донецька область до Товариства з обмеженою відповідальністю „ТрансНадраРесурс", м. Хмельницький про стягнення 185 533,76 грн., з яких 177 160,00 грн. сума боргу за поставлений товар, 3 817,43 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1 761,89 грн. три відсотки річних, 1 594,44 грн. інфляційних нарахувань, 1 200,00 грн. суми збитків задовольнити частково.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю „ТрансНадраРесурс", м. Хмельницький (вул. Подільська, 93, код ЄДРПОУ 38223426) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „РІЧНА", с. Стрюкове, Шахтарський район, Донецька область (вул. Фрунзе, 13, код ЄДРПОУ 32536126) 177 160,00 грн. (сто сімдесят сім тисяч сто шістдесят гривень 00 коп.) суми боргу за поставлений товар, 1 761,89 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят одна гривня 89 коп.) три відсотки річних, 1 241,89 грн. (одна тисяча двісті сорок одна гривня 89 коп.) інфляційних нарахувань та 3 603,28 грн. (три тисячі шістсот три гривні 28 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

У позові про стягнення 3 817,43 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 352,55грн. інфляційних нарахувань та 1 200,00 грн. збитків відмовити.

Суддя В.В. Магера

Віддрук. 3 прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу (вул. Фрунзе, 13, с. Стрюкове, Шахтарський р-н, Донецька обл., 86263) - рекоменд.;

3 - відповідачу (вул. Подільська, 93, м. Хмельницький, 29000) - рекоменд.