Ухвала

від 17.04.2014 по справі 2а/0470/3773/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" квітня 2014 р. м. Київ К/800/32613/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., при секретарі Луцак А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального управління Міндоходів на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2013 року

у справі № 2а/0470/3773/12

за позовом Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування

великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Публічне акціонерне товариство «Арселор Міттал Кривий Ріг»(далі по тексту - позивач, ПАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг») звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області (правонаступник - Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального управління Міндоходів; надалі також - відповідач), в якому просило:

- скасувати податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 20 січня 2012 року № 0000080610, прийняте відповідачем, яким Публічному акціонерному товариству «АрселорМіттал Кривий Ріг» зменшено бюджетне відшкодування податку на додану вартість на суму 705 386,80 грн. за квітень-травень 2011 року, зобов'язано сплатити податок на додану вартість у розмірі 705 386,80 грн., а також накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн.

- скасувати податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 23 січня 2012 року № 0000090610, прийняте відповідачем, яким Публічному акціонерному товариству «АрселорМіттал Кривий Ріг» зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість за березень-квітень 2011 року на 705386,80 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року у справі №2а/0470/3773/12 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2013 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Арселор Міттал Кривий Ріг - задоволено. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року скасовано. Позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 20 січня 2012 року № 0000080610, прийняте відповідачем, яким Публічному акціонерному товариству «Арселор Міттал Кривий Ріг» зменшено бюджетне відшкодування податку на додану вартість на суму 705 386,80 грн. за квітень-травень 2011 року, зобов'язано сплатити податок на додану вартість у розмірі 705 386,80 грн., а також накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн. Скасовано податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 23 січня 2012 року № 0000090610, прийняте відповідачем, яким Публічному акціонерному товариству «Арселор Міттал Кривий Ріг» зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість за березень-квітень 2011 року на 705386,80 грн.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2013 року та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 18 січня 2012 року № 11/08-06-125/2/24432974, про порушення позивачем вимог статті 22 , пункту 185.1 статті 185 , пункту 198.6 статті 198 , пункту 200.3 статті 200 , пунктів 201.1, 201.2, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України, тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення податкового кредиту та від'ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 705 386,80 грн., у тому числі за березень 2011 року на суму 263 865,60 грн. та за квітень 2011 року на суму 441 521,20 грн.; пункту 198.6 статті 198, пункту. 200.4 статті 200, пункту 201.1 ст. 201 ПК України, що призвело до завищення заявленого позивачем бюджетного відшкодування ПДВ на загальну суму 705 386,80 грн., у тому числі за квітень 2011 року на суму 263 865,60 грн., за травень 2011 року на суму 441 521,20 грн.

Вказані висновки відповідача, з якими погодився суд апеляційної інстанції, ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку суми податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «Інтерпромресурс», оскільки останнє не здійснювало постачання товарів (послуг) у розумінні Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та в кінцевому результаті отримання права на бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як встановлено сосудами попередніх інстанцій, позивачем та ТОВ «Інтерпромресурс» укладено контракт купівлі-продажу від 30 грудня 2010 року № 12, за яким останнє зобов'язується поставити позивачу металобрухт, а Позивач зобов'язується прийняти та оплатити поставлений металобрухт. При цьому сторони Контракту домовилися, що ціна металобрухту, який поставляється Позивачу, не включає транспортні витрати.

Як підтверджено матеріалами справи, вказаний контракт містить дані про те, що ТОВ «Інтерпостач» поставка товару здійснюватиметься від відправників згідно додатку №1.

На виконання умов контракту позивач та контрагент уклали Договір доручення від 30 грудня 2010 року № 33, відповідно до умов якого ТОВ «Інтерпромресурс» (повірений) зобов'язується від імені та за рахунок позивача (довіритель) організувати перевезення та доставку позивачу металобрухту (пункт 1.2 Договору доручення).

Відповідно до пункту 1.3 Договору доручення контрагент виконує доручення шляхом замовлення (за рахунок Позивача) послуг з перевезення металобрухту залізничним транспортом. Після виконання Контрагентом доручення позивач зобов'язаний відшкодувати йому витрати зі сплати провізної плати з доставки металобрухту від станції відвантаження до станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці.

Отже, за Договором доручення Контрагент зобов'язувався придбати для позивача та за його рахунок послуги з перевезення (доставки) придбаного металобрухту. Оскільки ТОВ «Інтерпромресурс» придбавав послуги з перевезення від імені позивача, покупцем послуг з перевезення був позивач, який через повіреного (контрагента) здійснив оплату наданих послуг відповідному перевізнику.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що долучені до матеріалів справи первинні документи, в тому числі: акти приймання-передачі та залізничні накладні, свідчать про те, що металобрухт фактично був доставлений позивачу, а отже, послуги з перевезення металобрухту, які позивач придбав у перевізника носять реальний характер.

Крім того, не можуть бути фактом, що свідчи про відсутність реального надання послуг з перевезення металобрухту не зазначення в перевізних документах (накладних) організатора перевезення вантажу, а саме ТОВ «Інтерпромресурс», зважаючи на те, що пунктом 1.3 Договору доручення передбачено, що останнє має право передоручити іншій особі замовлення послуг з перевезення металобрухту для позивача.

При цьому, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що Правила оформлення перевізних документів затверджені Наказом Міністерства транспорту України 21 листопада 2000 року № 644 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 року за N 863/5084 не місять вимог щодо зазначення в перевізних документах осіб, що організовують перевезення вантажів.

Разом з тим, вказані правила містять вимоги щодо заповнення комплекту перевізних документів із зазначенням, зокрема, вантажовідправника та одержувача вантажів.

Як підтверджується матеріалами справи, відправниками у накладних, які надані позивачем на підтвердження факту реальності послуг з перевезення вантажу значаться ті юридичні особи, що зазначені в додатку № 1 до контракту купівлі-продажу від 30 грудня 2010 року № 12.

З урахуванням наведеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що господарські операції з надання послуг по перевезенню вантажу були здійснення для позивача ТОВ «Інтерпромресурс» реально.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалене по справі рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко