Ухвала

від 17.04.2014 по справі 826/32/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2014 року м. Київ К/800/31534/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року

у справі № 826/32/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Дельта»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «СК Дельта» (надалі також - позивач, ТОВ «СК «Дельта») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2012 року №0001852202, №0001842202, №0001832202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2013 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення 13 грудня 2012 року №0001852202, №0001842202, №0001832202.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року в задоволенні апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби відмовлено, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2013 року залишено без змін.

Відповідач в касаційній скарзі та доповненнях до касаційної скарги, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2012 року № 0001832202, яким збільшено суму грошового зобов'язання на 190 260 грн. (152208,00 грн. - основний платіж, 38052,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), від 13 грудня 2012 року № 0001852202, яким зменшено суму від'ємного значення з податку на прибуток за ІІІ квартал 2012 року на суму 3 861,00 грн.; від 13 грудня 2012 року № 0001842202, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 198758,75 грн. (159007,00 грн. - основний платіж, 39751,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 28 грудня 2012 року № 989/22-2/31607049, про порушення позивачем вимог підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 , пунктів. 138.2, 138.4, 138.8 статті 138 , підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті139 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України, тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 1 , 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , статей 202 . 203 , часини 1 статті 207 , пунктів 1, 2 статті 215 , статей 216 , 228 , 626 , 629 Цивільного кодексу України ; пунктів. 2.4, 2.15, 2.16 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 , в результаті чого ТОВ «СК Дельта» завищено від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток всього на суму 3861,00 грн., в тому числі: за ІІІ квартали 2012 року на суму 3861,00 грн.; занижено податок на прибуток, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 159007,00 грн., в тому числі: за III квартал 2012 року - 159007,00 грн.; пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті200 ПК України, в результаті чого ТОВ «СК Дельта» було занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за перевіряємий період всього у сумі 152208,00 грн., в тому числі: за липень 2012 року на суму 83749,0 грн.; за серпень 2012 року на суму 68459,00 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку господарські операції з ТОВ «Столична будівельна компанія «САКУРА», оскільки господарські операції між позивачем та зазначеним суб'єктом господарювання не були реальними.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та отримання права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат для цілей є оподаткування податком на прибуток підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у власній господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (Замовник), з одного боку, та ТОВ «Столична будівельна компанія «САКУРА» (Підрядник), з іншого боку, було укладено Договір підряду №04/06/12 на виконання окремих видів будівельних робіт від 4 червня 2012 року.

На підставі доказів, які містяться в матеріалах справи (акти про прийняття виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти взаємозвірки кількості та видів переданих для використання у будівництві та фактично виконаних будівельних матеріалів, та залишку невикористаних матеріалів, журналом проводок, акт огляду об'єкта будівництва забудови, податкові накладні, платіжні доручення та ін.), що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Столична будівельна компанія «САКУРА».

При цьому судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що виконані ТОВ «Столична будівельна компанія «САКУРА» роботи використані позивачем у власній господарській діяльності, про що свідчать укладені договори підряду з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «ЦЕНТРОБУД».

Також юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що господарські відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом за умови ненадання податковим органом доказів, які б спростовували відповідність наданих платником податків документів податкового обліку дійсності.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко