Постанова

від 15.05.2014 по справі 916/355/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2014 р.Справа № 916/355/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів Л.В. Лавриненко (на підставі розпорядження голови суду від 14.05.2014р. №237), В.Б. Туренко,

при секретарі судового засідання: І.М. Станковій,

за участю представників сторін :

від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

від відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "Телерадіокомпанія "Бюро журналістських розслідувань"

на рішення господарського суду Одеської області від 17.03.2014р.

у справі №916/355/14

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до приватного підприємства "Телерадіокомпанія "Бюро журналістських розслідувань"

про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 53 924,08грн.,

встановив:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулась з позовом до Приватного підприємства "Телерадіокомпанія "Бюро журналістських розслідувань" про розірвання укладеного між сторонами договору оренди від 01.01.2011р. №01/11, виселення відповідача з 488/2000 частин орендованої квартири площею 224,3кв.м., розташованої на третьому поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, та стягнення 53 924,08грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що в порушення вимог частини 1 статті 759, частини 5 статті 762, статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України та умов укладеного між сторонами договору відповідач неналежно виконує зобов'язання з оплати орендної плати та комунальних платежів, у зв'язку з чим просив стягнути: 39 355,53грн. основного боргу; 5482,68грн. пені і 5994,75грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю, нарахованих відповідно до статей 549, 785 Цивільного кодексу України, пункту 4 розділу 7 договору; 3088,12грн. витрат на оплату комунальних послуг. Крім того, на підставі статей 391, 651 Цивільного кодексу України позивач просив розірвати договір оренди від 01.01.2011р. №01/11 та звільнити орендоване нежитлове приміщення у зв'язку із закінченням строку дії договору та відмовою позивача від його продовження.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.03.2014р. позовні вимоги в частині розірвання договору оренди, виселення та стягнення основного боргу, неустойки за користування приміщенням, заборгованості із відшкодування комунальних витрат задоволено у повному обсязі з мотивів їх обґрунтованості та доведеності матеріалами справи. Позовні вимоги в частині стягнення пені судом задоволено частково в сумі 2 741,34грн. з підстав того, що відповідно до положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а тому розрахунок пені слід здійснювати за 182 (6 місяців), а не за 365 днів (12 місяців).

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, в позові відмовити. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник зазначив, що за укладеним між сторонами договором оренди ФОП ОСОБА_2 передано в оренду квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 224,3кв.м., незважаючи на те, що співвласниками вказаного майна є ще дві особи: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які своєї згоди на укладення договору не надавали, як того вимагає частина 1 статті 358 Цивільного кодексу України, а тому зміст правочину суперечить вимогам Цивільного кодексу України. Одночасно апелянт вказав про те, що між ним та ОСОБА_4 15.10.2010р. також укладено договір оренди цієї квартири, строк дії якого (з урахуванням автоматичної пролонгації договору) складає до 15.06.2014р. і за яким ОСОБА_4 отримано від відповідача орендної плати у сумі 521 838грн., що еквівалентно 65 640 дол.США за курсом 7,95грн. за 1 дол.США, що підтверджується відповідними розписками. Крім того, 17.01.2011р. між відповідачем та іншим співвласником квартири - ОСОБА_5 також укладено договір оренди приміщення, відповідно до умов якого в оренду передано 256/1000 частин квартири терміном до 17.12.2013р. Внаслідок цього квартиру передано в оренду різними співвласниками без узгодження між собою особи, уповноваженої на укладення договорів оренди та отримання орендної плати, що не дає право стягувати з орендаря орендну плату за одну й ту саму квартиру декілька разів. В той же час відповідач стверджує про недоведеність закінчення строку дії договору, укладеного з ФОП ОСОБА_2, через порушення нею строку повідомлення орендаря про закінчення дії договору. Також апелянт зазначив про розгляд справи за відсутності його представника, не повідомленого належним чином про місце засідання суду, що у відповідності до пункту 2 частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є безумовною підставою для скасування судового рішення.

У запереченнях на апеляційну скаргу (за вх.№1473/14/Д2 від 15.05.2014р.) позивач просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на її безпідставність.

13.05.2014р. від скаржника надійшло клопотання за вх.№1473/14/Д1 про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з неможливістю представника телерадіокомпанії бути присутнім в судовому засіданні апеляційної інстанції без зазначення причин неявки.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 15.05.2014р. судовою колегією розглянуто та відхилено клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, оскільки воно не підтверджено будь-якими доказами. Крім того, участь представників сторін при розгляді апеляційної скарги не є обов'язковою в силу норм Господарського процесуального кодексу України, а також не визнана такою судом апеляційної інстанції. Водночас апелянт, який є юридичною особою, не був позбавлений права направити до суду іншого представника для забезпечення захисту своїх інтересів, надавши при цьому згідно із статтею 28 Господарського процесуального кодексу України відповідну довіреність.

Заслухавши представників позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

01.01.2011р. між ФОП ОСОБА_2 (орендодавцем) та Приватним підприємством "Телерадіокомпанія "Бюро журналістських розслідувань" (орендарем) укладено договір оренди приміщення №01/11, відповідно до пункту 1 розділу 1 якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти в строкове платне користування квартиру загальною площею 224,3кв.м. (згідно технічного паспорту, виданого Одеським БТІ та РОН), розташовану на третьому поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, для розташування офісу та здійснення статутної діяльності орендаря (а.с.13-16).

Об'єкт оренди належить орендодавцю на праві спільної часткової власності (пункт 2 розділу 1 договору).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 488/2000 частин квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано Комунальним підприємством "Одеське МБТІ та РОН" на підставі дублікату свідоцтва про право власності на житло №11-2768, виданого 30.05.1994р. Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів (а.с.31, 32).

У відповідності до пунктів 1, 2, 4 розділу 2 договору приймання-передача об'єкту оренди здійснюється сторонами в день підписання договору. При прийманні-передачі об'єкту оренди складається акт (додаток №1, що є невід'ємною частиною договору), який підписується обома сторонами. Об'єкт оренди вважається таким, що переданий в оренду, з моменту підписання акту приймання-передачі.

Строк дії договору оренди складає 35 місяців, починається з 01 січня 2011 року і закінчується 01 грудня 2013 року (пункт 1 розділу 3 договору). При цьому у випадку закінчення строку дії договору останній є припиненим (пункт 8.3.1. договору).

У розділі 5 договору сторонами узгоджено порядок розрахунків з оплати орендної плати. Так, пунктом 1 цього розділу визначено, що розмір орендної плати за орендований об'єкт встановлюється додатком № 2, що є невід'ємною частиною договору. Згідно із пунктом 2 оплата здійснюється у безготівковій формі на рахунок, вказаний орендодавцем, у гривні за курсом НБУ на день оплати + 1%. Пунктом 5 цього ж розділу встановлено, що орендна плата сплачується орендарем щомісячно, на місяць вперед до 31 числа поточного місяця. Пунктом 7 врегульовано, що при припиненні дії договору орендна плата сплачується по день повернення об'єкту оренди включно.

У пункті 4.3.2. договору встановлено обов'язок орендаря своєчасно здійснювати орендні та комунальні платежі.

За актом приймання-передачі від 01.01.2011р., що є додатком №1 до договору оренди від 01.01.2011р. №01/11, орендоване приміщення передано орендарю (а.с.17).

Додатком №2 до договору оренди від 01.01.2011р. №01/11 встановлено щомісячну орендну плату у розмірі 375 умовних одиниць, які перераховуються у гривні за курсом НБУ на день оплати + 1% на розрахунковий рахунок орендодавця (а.с.18).

18.12.2013р. позивачем на адресу ПП "Телерадіокомпанія "Бюро журналістських розслідувань", яка вказана в договорі оренди, та на адресу директора телерадіокомпанії направлено заяву про припинення договору оренди від 01.01.2011р. №01/11 у зв'язку із закінченням строку його дії та вимогою передати за актом приймання-передачі об'єкт оренди (частину квартири, яка належить орендодавцю на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1).

Як зазначає позивач, невиконання відповідачем зобов'язань з оплати орендної плати та комунальних платежів, а також продовження користування спірним майном за відсутності належних правових підстав призвело до звернення до господарського суду з вимогами про розірвання договору оренди, виселення та стягнення заборгованості і штрафних санкцій.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Натомість, як підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем, останнім в порушення вищенаведених норм законодавства та умов договору не виконано зобов'язань із своєчасної сплати орендної плати за період з січня 2013 року по січень 2014 року у розмірі 4923,75дол.США (виходячи із розміру орендної плати 375дол.США + 1%) або 39 355,53грн. у гривневому еквіваленті за курсом НБУ, який станом на 16.01.2014р. (дату здійснення розрахунку) складає 799,3грн. за 100 дол.США.

При цьому, оскільки в силу приписів частини 1 статті 785, частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ шляхом оформлення відповідних актів, що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму, і з моменту оформлення зазначених актів договір найму припиняється, а також те, що після звернення позивача в порядку частини 4 статті 284 Господарського кодексу України в місячний термін після закінчення строку дії договору із заявою про припинення договору оренди відповідач в порушення пункту 2 розділу 6 договору предмет оренди не повернув за актом приймання-передачі та продовжує використовувати зазначене майно, є правомірним нарахування орендної плати до моменту повернення майна у встановленому законом порядку. Також обов'язок сплати орендної плати по день повернення об'єкту оренди встановлено у пункті 7 розділу 5 договору.

Невиконання орендарем зобов'язань з оплати орендної плати має наслідком настання майнової відповідальності у сфері орендних відносин.

Так, згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вимогами пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України також передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а в силу вимог частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

При укладенні договору оренди від 01.01.2011р. сторонами у пункті 4 розділу 7 договору встановлено відповідальність за прострочення оплати орендної плати у вигляді пені в розмірі 0,5% від суми, вказаної у пункті 5.1. цього договору, за кожень день прострочення.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення пені у розмірі 2 741,34грн. за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (тобто з 01.01.2013р.)

Також самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних відносин є стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкту оренди. Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи спеціальні норми статті 795 Цивільного кодексу України, в силу яких договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму, а також невиконання орендарем обов'язку щодо повернення орендованого майна за актом приймання-передачі після припинення строку дії договору, позовні вимоги про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за два місяці (грудень 2013 року та січень 2014 року) в сумі 5 994,75 є правомірними та обґрунтованими.

Крім невиконання орендарем обов'язків з оплати орендної плати, останнім також не дотримано встановленого пунктом 4.3.2. договору обов'язку з оплати комунальних платежів. Оскільки позивач за свій рахунок сплачував комунальні послуги, про що свідчать наявні в матеріалах справи розрахункові документи (а.с. 23-25), вимоги про стягнення 3088,12грн. заборгованості із відшкодування витрат на комунальні послуги також слід задовольнити.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору (стаття 611 Цивільного кодексу України). Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення умов договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. При цьому у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина 2 статті 653 Цивільного кодексу України). Тому позовні вимоги про розірвання укладеного між сторонами договору оренди підлягають задоволенню.

Стосовно заявленої вимоги про зобов'язання відповідача звільнити орендовану нежитлову будівлю судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до приписів статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Враховуючи, що на підставі дублікату свідоцтва про право власності на житло № 11-2768, виданого 30.05.1994р. Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів, позивач є власником 488/2000 частин квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, орендована частина якої перебуває у незаконному володінні відповідача за відсутності для цього правових підстав, позовну вимогу про виселення відповідача з 488/2000 частин орендованої квартири площею 224,3кв.м., розташованої на третьому поверсі житлового будинку за вказаною адресою, слід задовольнити з мотивів обґрунтованості та доведеності матеріалами справи.

Водночас відповідач, заперечуючи на позов, послався на те, що позивачем 01.01.2011р. укладено договір оренди без згоди інших співвласників квартири у відповідності до вимог частини 1 статті 358 Цивільного кодексу України, а також передано в оренду квартиру в цілому, а не належну ОСОБА_2 частку.

Зазначені твердження скаржника спростовуються доданими до апеляційної скарги договорами оренди, укладеними ним з іншими співвласниками квартири - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (договір від 15.10.2010р. та договір від 17.01.2011р.) відносно частки кожного в майні спільної часткової власності зі строком дії відповідно до 15.06.2014р. (з урахуванням пролонгації договору від 15.10.2010р.) та до 17.12.2013р. (а.с.74-77, 78-81). Відтак укладення з кожним співвласником окремого договору оренди свідчить про те, що всі співвласники не заперечували проти надання всієї квартири в найм відповідачу.

Надання апелянтом в якості доказів оплати орендної плати відповідних розписок судовою колегією відхиляються, оскільки вони стосуються іншого періоду часу (27.07.2007р.-30.09.2011р.), тоді як позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості з оплати орендної плати за період з січня 2013 року по січень 2014 року (а.с.82-98).

Так само апеляційною інстанцією не приймаються до уваги квитанції про сплату комунальних платежів, оскільки вони підтверджують оплату комунальних послуг ОСОБА_5, який має окремий від ОСОБА_2 особовий рахунок, а тому не мають значення для вирішення даної справи по суті (а.с.99-107).

Доводи скаржника про про недоведеність закінчення строку дії договору, укладеного з позивачем, є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини 4 статті 284 Господарського кодексу України у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Між тим з матеріалів справи вбачається, що орендодавець звернувся до орендаря із заявою про припинення строку дії договору 18.12.2013р., тобто у місячний строк після закінчення строку дії договору 01.12.2013р.

Також є безпідставними доводи апелянта щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права з посиланням на розгляд справи за його відсутністю, не повідомленого належним чином про дату, час та місце розгляду справи, внаслідок чого судом порушено норми процесуального права, що в будь-якому випадку є підставою для скасування рішення на підставі частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. №18 (з подальшими змінами і доповненнями) зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Матеріали справи свідчать про те, що ухвали господарського суду Одеської області від 07.02.2014р. про порушення провадження у справі з призначенням її до розгляду на 24.02.2014р. та від 24.02.2014р. про відкладення розгляду справи на 17.03.2014р. направлялись господарським судом за адресою місцезнаходження ПП "Телерадіокомпанія "Бюро журналістських розслідувань", зазначену у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.19-20), проте повертались органом поштового зв'язку через закінчення терміну зберігання та у зв'язку з тим, що за адресою адресат вибув (а.с.36-37, 44-45). Тому вважається, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З викладеного вбачається, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні суду, у зв'язку з чим його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст.99, 103, 105 Господарського процесуального кодексу

України, суд -

постановив:

Рішення господарського суду Одеської області від 17.03.2014р. у справі №916/355/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови підписано 20.05.2014р.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя Л.В. Лавриненко

Суддя В.Б. Туренко