Постанова

від 15.05.2014 по справі 810/2652/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2014 року 810/2652/14

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства Торгівельно-комерційної фірми "Дари ланів" доДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство Торгівельно-комерційна фірма "Дари ланів" звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.12.2013 №0019461504.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач оскаржуваним рішенням безпідставно та всупереч закону донарахував позивачу орендну плату понад розмір, визначений у відповідному договорі оренди та лише у зв'язку зі зміною у підзаконних актах України розміру нормативної грошової оцінки. Також позивач зазначив, що така зміна не є достатньою правовою підставою для збільшення розміру орендної плати за користування земельними ділянками та винесення оскаржуваного рішення.

Відповідач проти адміністративного позову заперечив, у задоволенні позовних вимог просив відмовити. У письмових запереченнях на адміністративний позов відповідач послався на обставини, викладені в Акті перевірки.

До початку розгляду справи по суті представники сторін подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Із матеріалів справи слідує, що 11.06.2002 між позивачем та Гореницькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області укладено Договір оренди земельної ділянки (надалі - Договір) загальною площею 0,1628 га.

Відповідно до пункту 4.1 зазначеного договору орендна плата за використання земельної ділянки з урахуванням земельного податку вноситься орендарем один раз на місяць у розмірі 1% від грошової оцінки земельної ділянки.

Пунктом 4.9 Договору передбачено, що розмір орендної плати щорічно переглядається у випадках і з моменту:

- зміни умов господарювання, передбачених договором;

- підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляційних процесів;

- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря;

- у разі невиконання орендодавцем обов'язку повідомити орендаря про права третіх осіб на орендовану земельну ділянку;

- збільшення розмірів ставки земельного податку;

- в інших випадках, передбачених законодавством України.

При цьому п. 8 Договору оренди визначено, що зміна умов договору можлива за взаємною письмовою згодою Сторін. У разі відсутності взаємної згоди Сторін щодо зміни умов цього Договору, ці питання вирішуються в судовому порядку.

Як слідує з матеріалів справи, у період з 19.11.2013 по 25.11.2013 головним державним ревізором - інспектором сектору ресурсних та неподаткових платежів ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області Курилко С.В. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку податкової звітності з плати за землю ПП ТКФ "Дари ланів" за звітний податковий період 2011-2013 роки, за результатами якої складено Акт від 26.11.2013 №313/15-04 (далі - Акт перевірки).

При цьому, при проведенні перевірки відповідачем було використано дані витягу технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 17.09.2010 №15114, відповідно до яких нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 356416,41 грн.

Згідно висновків Акту перевірки встановлено порушення позивачем вимог ст. 288 Податкового кодексу України за період 2011-2013 року, у зв'язку з чим занижено річну суму з орендної плати за 2011 рік на суму 7128,33 грн., за 2012 рік - на 7128,33 грн., за 2013 рік (січень-вересень) - на 5346,27 грн.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 16.12.2013 № 0019461504 про стягнення збільшеного розміру орендної плати за землю та штрафних санкцій на загальну суму 23613,62 грн.

За наслідками адміністративного оскарження даного податкового повідомлення-рішення рішенням Міністерства доходів і зборів України від 26.03.2014 №5341/6/99-99-10-01-0215 вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Також, з матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з несплатою позивачем визначеного вказаним податковим повідомленням-рішенням грошового зобов'язання ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області винесено податкову вимогу від 27.03.2014 №539-25.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які складають предмет позову, а саме правовідносинам між сторонами з приводу визначення розміру та сплати позивачем орендної плати за землю, суд виходить з наступного.

Суб'єктами права власності на землю відповідно до пункту "б" статті 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (п. "в" ст. 12 ЗК України).

Згідно ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Згідно ст. 2 Закону України "Про плату за землю" (далі - Закон №2535-XIІ) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Граничний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом №161-XIV та є обов'язковим при укладанні відповідних договорів.

Підставою для нарахування земельного податку відповідно до ст. 13 Закону №2535-XIІ є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно з ч. 4 ст. 21 Закону №161-XIV зі змінами, внесеними Законом №309-VI, річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".

Водночас, відповідно до п. 13 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 №220, редакція якого також викладена в розділі "Орендна плата" договору оренди землі, укладеного позивачем із сільською радою, передбачено перегляд розміру орендної плати у разі, зокрема, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України від 26.06.1991 №1251-ХІІ "Про систему оподаткування", до загальнодержавних платежів належить такі податки і збори (обов'язкові платежі), як плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Відповідно до ст. 9 Податкового кодексу України (далі - ПК України) плата за землю віднесена до загальнодержавних зборів.

Відповідно до ст. 19-1 ПК України органи державної податкової служби, до яких віднесений і відповідач, наділені функціями контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 288 ПК України єдиною юридичною підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Цією ж статтею передбачено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Законом України "Про оренду землі" визначено, що відносини щодо оренди землі засновані на договорі та регулюються поряд з цим Законом і Цивільним кодексом України. Цивільним кодексом України визначені поняття та загальні засади договорів. Серед основних безумовних засад договорів є принцип свободи договору. Так, відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Суд звертає увагу на те, що державна податкова служба відповідно до норм Податкового кодексу України наділена повноваженнями зі здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством, проте ініціативою вносити зміни до договорів оренди землі згідно з приписами ст.ст. 12, 80, 83 ЗК, ст. 21 Закону №161-XIV, ст. 30 Закону №2535-XIІ наділена одна зі сторін цих договорів, якою є сільська рада - орган місцевого самоврядування, через яку відповідною територіальною громадою реалізовано право власності на передану в оренду земельну ділянку, що знаходиться у комунальній власності.

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний зі сплатою податків і, на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.

Отже, зміна умов договору щодо орендної плати, зокрема у зв'язку зі зміною розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, можлива лише за умов взаємної згоди сторін договору оренди.

Вказана правова позиція викладена також у постанові Верховного суду України від 11.06.2013 у справі за позовом приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Відродження" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Однак, як встановлено судом, відповідач самостійно збільшив розмір орендної плати позивачу (збільшив ставку податку від нормативної грошової оцінки в розмірі 3%), а не умовами договору оренди щодо орендної плати, погодженими сторонами цього договору.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що позивач давав згоду на збільшення розміру орендної плати у межах договірних відносин із Гореницькою сільською радою, як розпорядником земельної ділянки.

Таким чином суд вважає, що відповідач, донараховуючи орендну плату позивачу понад розмір, визначений у договорі оренди та задекларований позивачем, діяв в порушення права позивача на погодження з орендодавцем за договором оренди розміру орендної плати та, відповідно, - в порушення принципу свободи договору.

Окрім того, суд прийшов до висновку, що оскаржуваним рішенням відповідач порушив ст. 19 Конституції України, оскільки, визначаючи самостійно розмір орендної плати, діяв не в межах повноважень, передбачених для відповідача Конституцією та законами України.

Зважаючи на вищезазначене, суд вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

У той же час суд зазначає наступне.

Так, ч. 1 ст. 59 ПК України визначено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає йому податкову вимогу в порядку визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення рішення.

Відповідно до п.п.153 п. 1 ст. 14 ПК України податкова вимога - це письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Згідно п. 18 ст. 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Пунктом 56.19 статті 56 ПК України визначено, що у разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до п. 56.17 цієї статті.

Відповідно до п. 2.3 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових вимог платникам податків, затвердженого Наказом ДПА України від 24.12.2010 №1037, протягом строків оскарження суми грошових зобов'язань, визначених Податковим кодексом України, податкова вимога з податку, що оскаржується не надсилається.

Як було встановлено судом, податкова вимога була прийнята відповідачем 27.03.2014.

В той же час, адміністративне оскарження податкового повідомлення-рішення від 16.12.2013 №0019461504 закінчилось лише 26.03.2014.

Отже, з наведеного слідує, що станом на час винесення оскаржуваної податкової вимоги визначена відповідачем сума податкового зобов'язання була неузгодженою та не могла вважатись податковим боргом в розумінні ПК України.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Оскільки судом встановлено, що відповідачем порушено вимоги закону при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, які виникають за наслідками прийняття даної вимоги, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та наявність підстав для визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 27.03.2014 №539-25.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своїх дій.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 94, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Приватного підприємства Торгівельно-комерційної фірми "Дари ланів" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 16.12.2013 №0019461504.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області форми "Ю" від 27.03.2014 №539-25.

Стягнути з Державного бюджету України на Приватного підприємства Торгівельно-комерційної фірми "Дари ланів" (код за ЄДРПОУ 23574070) сплачений судовий збір у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.