Постанова

від 21.05.2014 по справі 825/1343/14

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 травня 2014 року Чернігів Справа № 825/1343/14

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лобана Д.В.,

при секретарі Романенко Л.Л.,

за участю представників сторін

від позивача Шандренка О.О.,

від відповідача Шелеста С.Ю.,

Бойко К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом приватного підприємства «ТЕРМІКО-ПЛЮС» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «ТЕРМІКО-ПЛЮС» звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 09.01.2014 № 0000102200, № 0000112200.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, на думку позивача, були порушені вимоги Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковий орган під час перевірки дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу податкових повідомлень-рішень. Зокрема, висновки про порушення позивачем цивільного та податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на конкретні обставини фінансово - господарської діяльності, на первинні документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. У перевіряємому періоді ПП «ТЕРМІКО-ПЛЮС» співпрацювало із ТОВ «Рокко» відповідно до укладених договорів.

Виконання договорів підтверджується податковими накладними, свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу, оборотно-сальдовими відомостями, посвідченнями про відрядження, подорожніми листами, наказами на відрядження, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), зведеним кошторисним розрахунком вартості будівництва, локальним кошторисом, актом приймання виконаних будівельних робіт, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, видатковими накладними, актами введення в експлуатацію основних засобів, карткою рахунку.

На підставі виписаних податкових накладних, у перевіряємий період сплачена позивачем в ціні вартості товару сума податку на додану вартість була включена до податкового кредиту.

При цьому, висновки податкового органу про відсутність факту реального виконання договорів із контрагентом, на думку позивача, здійснені без належного аналізу характеру договорів, їх товарності та реальності.

Таким чином, позивач вважає, що правомірно сформував податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Рокко», а тому вважає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, просили відмовити в його задоволенні, посилаючись на письмові заперечення (а. с. 88-90), в яких зазначено, що ДПІ у м. Чернігові була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «ТЕРМІКО-ПЛЮС» з питань достовірності, повноти нарахування ПДВ по податковій декларації з ПДВ за вересень, листопад, грудень 2011 року, за січень, березень-травень, липень, серпень, грудень 2012 року, та лютий 2013 року та в деклараціях з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди. За результатами перевірки складений акт від 18.12.2013 № 1016/22/36655373.

При перевірці були досліджені операції придбання ПП «ТЕРМІКО-ПЛЮС» товарів та послуг за вересень 2011 року у ПП «Фортуна Тепло Сервіс Плюс» (код № 35577385), за листопад 2011 року у ТОВ «Кремавтобуд» (код №30132398), за грудень 2011 року у ТОВ «Хозстройсервіс» (код № 31154791), за січень, березень-травень 2012 року у ТОВ «Рокко» (код № 32218976), за липень-серпень 2012 року у ТОВ «ОВК-Технологія» (код № 34364633), за серпень 2012 року у ТОВ «ІТЄУ» (код № 36034406), за грудень 2012 року та лютий 2013 року з TOB «НТМ» (код № 37069382). Також, в акті перевірки викладені результати дослідження подальшої реалізації товариством товарів та послуг, придбаних у зазначених вище постачальників.

ДПІ у м. Чернігові отримано від ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська акт від 26.06.2012 № 36/224/32218976 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Рокко» щодо документального непідтвердження господарських відносин із ТОВ «Хозстройсервіс» (код № 31154791) їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2012 року.

Проведеною перевіркою встановлено, що ТОВ «Хозстройсервіс» має ознаки фіктивності, діяльність підприємства спрямована на отримання податкової вигоди третіх осіб та не направлена на досягнення реальних економічних результатів.

Виходячи з вищевикладеного, операції з поставки по ланцюгу ТОВ «Хозстройсервіс» - ТОВ «Рокко» - контрагенти/покупці не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів та не спричиняють реального настання правових наслідків.

Таким чином, перевіркою TOB «Рокко» за період січень 2012 року не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме: встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій ТОВ «Рокко» - по ланцюгу постачання: ТОВ «Хозстройсервіс» - ТОВ «Рокко» - контрагенти/покупці.

Також, до ДПІ у м. Чернігові від ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська отриманий акт від 01.08.2012 № 102/224 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта ТОВ «Рокко» (код № 32218976) щодо документального непідтвердження господарських відносин із ТОВ «Антарес конференс груп» (код № 37266982) їх реальності та повноти відображення в обліку за грудень 2011 року, березень 2012 року.

Крім того, ДПІ у м. Чернігові отримано від ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська акт від 13.11.2012 № 1289/224/32218976 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта ТОВ «Рокко» (код № 32218976) з ТОВ «Медіа Ресурс» (код № 35436970) за квітень 2012 року.

На підставі акту перевірки від 18.12.2013 № 1016/22/36655373 ДПІ у м. Чернігові прийняті податкові повідомлення-рішення інспекції від 09.01.2014 № 0000102200, яким збільшено грошове зобов'язання по ПДВ в сумі 5139,00 грн, в т.ч. санкція - 1079,00 грн і № 0000112200, яким збільшено грошове зобов'язання по податку на прибуток 5396,00 грн, в т.ч. санкція - 1028,00 грн.

Враховуючи викладене ДПІ у м. Чернігові вважає, що позовні вимоги є безпідставними і просить відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви та заперечень на неї, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Приватне підприємство «ТЕРМІКО-ПЛЮС» (ЄДРПОУ 36655373) зареєстроване 07.10.2009 Чернігівським міським управлінням юстиції, згідно свідоцтва про державну реєстрацію від 07.10.2009 № 10641020000007221, взято на податковий облік в органах державної податкової служби 08.10.2009 за № 10112, зареєстроване платником податку на додану вартість з 21.10.2009, що підтверджується актом перевірки (зворот а. с. 12). Ці факти сторонами не заперечуються та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказування.

Судом встановлено, що на підставі направлення від 03.12.2013 № 1172, відповідно до наказу 03.12.2013 № 1166, на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.1 п.78.1 ст. 78, ст. 82 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «ТЕРМІКО-ПЛЮС» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за вересень, листопад, грудень 2011 року, за січень, березень-травень, липень-серпень, грудень 2012 року та лютий 2013 року та в деклараціях з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди.

За результатами перевірки складено акт від 18.12.2013 № 1016/22/36655373 (а .с. 12-38), на підставі якого ДПІ у м. Чернігові прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 09.01.2014 № 0000112200 (а. с. 10), яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 5396,00 грн, в т. ч. за основним платежем 4317,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1079,00 грн;

- від 09.01.2014 № 0000102200 (а. с. 11), яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість осіб в розмірі 5139,00 грн, в т. ч. за основним платежем 4111,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1028,00 грн.

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основними видами діяльності ПП «ТЕРМІКО-ПЛЮС» є ремонт і технічне обслуговування інших машин і устатковання, установлення та монтаж машин і устатковання, монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, інші будівельно-монтажні роботи, оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткованням і приладдям до нього, діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цій сферах, що підтверджується копією акту перевірки від 18.12.2013 № 1016/22/36655373 (а. с. 13), ці факти сторонами не заперечується та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому ПП «ТЕРМІКО-ПЛЮС» здійснювало господарську діяльність із ТОВ «Рокко».

Так, між ПП «ТЕРМІКО-ПЛЮС» та ТОВ «Рокко» було укладено догови: № 01/30 (на технічне обслуговування, поліпшення та ремонт техніки) від 29.03.2012 (а. с. 56-57), згідно якого замовник доручає, а виконавець бере на себе обов'язки по технічному обслуговуванню та ремонту комп'ютерної техніки відповідно до додатку № 1 «Перелік комп'ютерної техніки, яка обслуговується» (а. с. 58), що додається до договору, із зазначенням у ньому, номерів комп'ютерної техніки, типів, моделей та місця їх розташування, № 09/04 від 26.047.2012 (а. с. 63), згідно якого замовник доручає, а виконавець бере на себе обов'язки за оплату надавати послуги по монтажу тепло лічильників, замовник зобов'язується виконувати усі вказівки виконавця з правильної експлуатації, № 01/27 від 27.01.2012 (а. с. 82-83), згідно якого продавець зобов'язується передавати у власність покупцю, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар, що поставляється продавцем.

Договори підписано сторонами та скріплено печатками.

Реальність виконання вказаних договорів підтверджують наступні первинні документи:

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (а. с. 47, 48);

- оборотно-сальдова відомість по рахунку: 105 (а. с. 49, 50);

- посвідчення про відрядження (а. с. 51, 61, 78);

- подорожній лист № 9 (а. с. 52), № 5 (а. с. 79);

- накази: № 4-К від 28.03.2012, № 6-К від 25.04.2012 (а. с. 53, 62), № 1-К від 26.01.2012 (а. с. 86);

- податкова накладна № 130 від 29.03.2012 на загальну суму 7568,00 грн, в т.ч. ПДВ 1261,33 грн (а. с. 54), № 91 від 26.04.2012 на загальну суму 11100,00 грн, в т.ч. ПДВ 1850,00 грн (а. с. 64), № 57 від 27.01.2012 на загальну суму 6000,00 грн, в т.ч. ПДВ 1000,00 грн (а. с. 81);

- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): № 130, № 91 (а. с. 55, 65);

- оборотно-сальдова відомість по рахунку: ОС2, ОС4 (а. с. 59, 60).

- зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва (а. с. 66-67);

- локальний кошторис № 1-1-1 на обладнанням вузлам обліку монтаж тепло лічильників (а. с. 68-71);

- акт № 91/АВК приймання виконаних будівельних робіт (а. с. 72-75);

- довідка про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати (а. с. 76-77);

- видаткова накладна № 57 від 27.01.2012 на загальну суму 6000,00 грн, в т.ч. ПДВ 1000,00 грн (а. с. 80);

- акти № ПП-0000002 введення в експлуатацію основних засобів від 31.01.2012 (а. с. 84, 85);

- картка рахунку: 153 (а. с. 87).

Отже, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, договори виконано сторонами в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочинів підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані в якості юридичної особи та платником податків, що не заперечується сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договорів із контрагентами позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагентів та чи здійснюють вони господарську діяльність.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, видані ПП «ТЕРМІКО-ПЛЮС», містять всі реквізити передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, а тому згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України вони є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентами ПП «ТЕРМІКО-ПЛЮС» відповідач посилається на акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 26.06.2012 № 36/224/32218976 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Рокко» щодо документального непідтвердження господарських відносин із ТОВ «Хозстройсервіс» (код № 31154791) їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2012 року; акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська отриманий від 01.08.2012 № 102/224 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта ТОВ «Рокко» (код № 32218976) щодо документального непідтвердження господарських відносин із ТОВ «Антарес конференс груп» (код № 37266982) їх реальності та повноти відображення в обліку за грудень 2011 року, березень 2012 року; акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 13.11.2012 № 1289/224/32218976 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта ТОВ «Рокко» (код № 32218976) з ТОВ «Медіа Ресурс» (код № 35436970) за квітень 2012 року.

Однак, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Поряд з цим, будь-яких доказів щодо обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичних осіб, що є контрагентом ТОВ «Рокко» та здійснення ним незаконної фінансово - господарської діяльності представником відповідача суду не надано.

Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагентів.

Крім того, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В свою чергу, судом встановлено, що вищезазначені договори були виконані сторонами в повному обсязі, товар (роботи/послуги) отриманий, сторони претензій один до одного не мають.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів з отримання позивачем товарів (робіт/послуг), невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Верховний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт не був спростований в судовому засіданні представником відповідача.

Враховуючи вищевикладене, висновок податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на ст. 123 Податкового кодексу України, також є протиправним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх рішень.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов приватного підприємства «ТЕРМІКО-ПЛЮС», - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 09.01.2014 № 0000102200, № 0000112200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «ТЕРМІКО-ПЛЮС» судові витрати в сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн 70 коп.

Відповідно до ст. ст. 186, 254 КАС України апеляційна скарга подається через Чернігівський окружний адміністративний суд, а її копія надсилається апелянтом до суду апеляційної інстанції, протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а у разі проголошення її вступної та резолютивної частин, або прийняття її у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, або її подано з пропуском строку, у поновленні якого було відмовлено, а у разі вчасного подання апеляційної скарги, з набранням законної сили рішенням апеляційної інстанції, якщо оскаржувану постанову не скасовано.

Суддя Д.В. Лобан