Постанова

від 21.05.2014 по справі 905/8201/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.05.2014р. справа №905/8201/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Принцевської Н.М., Скакуна О.А. при секретарі судового засідання Задорожній А.Г. за участю представників сторін: від позивача: Сокол С.В. довіреність №120 від 31.12.2013р. від відповідача:не прибув розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПриватного акціонерного товариства "ОТІС" в особі Спеціалізованого ліфтового управління №2 Приватного акціонерного товариства "ОТІС", м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 01.04.2014р. по справі№905/8201/13 (головуючий суддя О.Ю. Філімонова; судді Я.С.Мирошниченко, Ю.С. Мельниченко) за позовом:Приватного акціонерного товариства "ОТІС" в особі Спеціалізованого ліфтового управління №2 Приватного акціонерного товариства "ОТІС", м. Донецьк до відповідача:Приватного підприємства "ОАЗІС" м. Макіївка Донецької області простягнення суми основного боргу у розмірі 2260,58 грн., пені у розмірі 301,69 грн., 3% річних у розмірі 63,36 грн.

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "ОТІС" в особі Спеціалізованого ліфтового управління №2 Приватного акціонерного товариства "ОТІС", м. Донецьк звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного підприємства "ОАЗІС", м.Макіївка Донецької області про стягнення суми основного боргу у розмірі 2260,58 грн., пені у розмірі 301,69 грн., 3% річних у розмірі 63,36 грн.

04.03.2014р. позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 2260,58 грн., 168,62грн. пені та 3% річних у сумі 63,36грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 01.04.2014р. у справі №905/8201/13 у задоволені позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 2260,58 грн., 168,62грн. пені та 3% річних у сумі 63,36грн.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає порушення судом норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування усіх обставин справи. Скаржник посилається на те, що сума заборгованості за травень, серпень та листопад 2012 року менша ніж передбачена договором, оскільки у кожному місяці були дні простою ліфтів і загальна сума заборгованості, з урахуванням жовтня, складає 2260,58грн. Також, скаржник зазначає, що умовами договору не було передбачено двостороннє підписання актів надання послуг, тому зазначені акти складалися позивачем та разом з рахунками надсилалися на адресу відповідача. Апелянт вважає, що договором не передбачено обов'язкове надсилання виконавцем рахунків на адресу замовника. Крім того, позивач зазначає, що умовами договору також не було передбачено щомісячне двостороннє підписання актів про вартість технічного обслуговування ліфтів та є хибними висновки суду відносно порушення позивачем п.2.4 договору. На думку заявника, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань за договором, є правомірним стягнення з останнього нарахованих пені та 3% річних.

Представник позивача у судове засідання прибув, підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі. Проти розгляду справи за відсутністю представника відповідача не заперечував.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, відзив на апеляційну скаргу не надав.

Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи, оскільки його було повідомлено про день та час судового засідання належним чином відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку, встановленому статтями 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні повноважного представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.07.2011р. між ПАТ "ОТІС" в особі регіонального директора Спеціалізованого ліфтового управління №2 Шойхета Є.Н. (Виконавець) та Приватним підприємством "ОАЗІС" (Замовник), укладено договір на технічне обслуговування ліфтів №3011.

Згідно з п.1.1 договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання технічного обслуговування ліфтів в об'ємах згідно переліку об'єктів та вартості технічного обслуговування ліфтів.

Відповідно до п. 1.2 договору замовник оплачує виконавцю технічне обслуговування ліфтів на умовах даного договору.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що про зміну місячної ціни технічного обслуговування ліфтів замовник повідомляється в письмовій формі. Нова місячна ціна технічного обслуговування ліфтів вважається прийнятою замовником, якщо на протязі 20 днів з моменту направлення виконавцем відповідного повідомлення, від замовника не надійшло заперечень.

Згідно з умовами п. 5.1 договору строк дії даного договору встановлюється з моменту підписання сторонами акта про введення ліфтів в експлуатацію, при умові надання замовником виконавцю дозволу на експлуатацію об'єктів, машин, механізмів, обладнання підвищеної безпеки, виданого замовнику Держміськпромнаглядом України або його територіальним органом, по 31.12.2015р.

Сторонами до договору було складено та підписано додаток №1, в якому передбачено, що середньомісячна вартість технічного обслуговування ліфтів складає 805,34грн.

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором про надання послуг, відносини за яким регулюються умовами спірного договору та главою 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 905 Цивільного кодексу України, строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Як стверджує позивач, ПП «ОАЗІС» в порушення взятих не себе зобов'язань за договором не сплатило позивачу виконані послуги по технічному обслуговуванню ліфтів та сума заборгованості станом на 06.11.2013р. складає 2260,58грн.: за травень 2012р. - 623,49грн.; за серпень 2012р. - 415,65грн.; за жовтень 2012р. - 805, 34грн.; за листопад 2012р. - 416,10грн. Це стало підставою для звернення останнього з позовом до суду про стягнення заборгованості.

Господарським судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог. Зокрема, у зв'язку з тим, що надані до матеріалів справи акти про вартість технічного обслуговування ліфтів підписані в односторонньому порядку зі сторони позивача та відсутні докази їх надіслання відповідачу, що суперечить п. 2.4 договору. Крім того, у рішенні зазначено, що надані до матеріалів справи списки на відправку рекомендованої поштової кореспонденції не можуть бути належними доказами надсилання на адресу відповідача рахунків на оплату, оскільки в списках не зазначено, які саме документи відправлялися.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

На виконання умов договору, позивачем були надані послуги з технічного обслуговування ліфтів у травні, серпні, жовтні та листопаді 2012р.

Як вбачається з умов договору у додатку № 1 сторони визначили розмір місячної ціни технічного обслуговування ліфтів в сумі 805,34 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за травень 2012р.- 623,49грн.; за серпень 2012р. - 415,65грн.; за листопад 2012р. - 416,10грн., посилаючись при цьому на те, що в ці місяці відбувався простой ліфтів, не з вини виконавця, та просить стягнути заборгованість за жовтень 2012р. у розмірі 805,34грн., що відповідає умовами договору.

Відповідно з п. 2.4 договору у випадку простою ліфтів не з вини виконавця сума оплати за технічне обслуговування ліфтів у звітному місяці зменшується, починаючи з дня

початку простою, при умові підписання акта звірки взаєморозрахунків станом на кінець звітного місяця. Акт звірки взаєморозрахунків повинен бути підписаний сторонами не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним. Виконавець вправі здійснити коректування вартості за звітний місяць в наступному місяці.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами не було підписано актів звірки взаєморозрахунків у випадку простою ліфтів за травень, серпень та листопад 2012р., проте згідно з п. 2.4 договору при відсутності підписаного сторонами акту звірки взаєморозрахунків або іншого двостороннього документа, який відображає зміну об'єктів технічного обслуговування ліфтів у звітному місяці, вартість технічного обслуговування у звітному місяці відповідає місячній ціні технічного обслуговування ліфтів. У даному випадку, зменшення вартості технічного обслуговування неробочих не з вини виконавця ліфтів здійснюється, починаючи з місяця, наступного за місяцем початку простою ліфтів.

Крім того, відповідач не надав суду жодних доказів щодо простою ліфтів, з чиєї вини він мав місце, тоді як відповідно до п.п. 2.3.11. та 2.3.12. замовник зобов'язаний негайно повідомити виконавця про всі випадки зупинки та ненормального функціонування обладнання ліфтів та про плануючі роботи, які можуть зашкодити нормальній експлуатації ліфтів та усувати причини, які викликають псування та вихід із ладу обладнання ліфтів.

В супереч своїм зобов'язанням за договором відповідач не надав доказів того, що звертався до позивача про повідомлення щодо простою ліфтів.

Водночас, позивач у зв'язку з простоєм ліфтів просив стягнути не повну плату за технічне обслуговування ліфтів за травень, серпень та листопад 2012р., що є його правом, оскільки статтею 54 Господарського процесуального кодексу передбачено, що саме позивач визначає ціну позову та зміст позовних вимог, а стягувана сума не перевищує суму, визначену у додатку до договору.

Колегія суддів вважає, що господарським судом було помилково зроблено висновок відносно того, що надані позивачем акти про вартість технічного обслуговування ліфтів не можуть бути належними доказами по справі, оскільки вони підписані в односторонньому порядку зі сторони позивача, що суперечить умовам п. 2.4 договору, у зв'язку з тим, що договором не передбачено складання актів чи довідок про виконані послуги за кожен місяць. У п. 2.4. договору йдеться про підписання актів звірки взаєморозрахунків у випадку простою ліфтів та визначені дії сторін у разі відсутності таких актів звірки.

Крім того, є помилковим висновок суду, що виставлені позивачем рахунки на оплату послуг не були направленні відповідачу, оскільки згідно з умовами договору виставлення рахунків є необов'язковим, у зв'язку з тим, що пунктом 3.3. договору чітко визначає строк оплати за надані послуги, а саме: замовник щомісячно не пізніше 1 числа місяця, наступного за місяцем виконання технічного обслуговування ліфтів, перераховує виконавцю оплату технічного обслуговування ліфтів у розмірі місячної ціни технічного обслуговування ліфтів.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Фактично, відповідачем ця умова договору була порушена, оскільки в матеріалах справи відсутні докази оплати за надані послуги у травні, серпні, жовтні та листопаді 2012р.

Таким чином несплачена сума у розмірі 2260,58грн. є боргом відповідача перед позивачем за виконані послуги.

Відповідно до статті 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно з частиною першою та частиною сьомою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З огляду на наведене та у зв'язку з тим, що суми, які позивач просить стягнути за травень, серпень, листопад 2012р. не перевищують щомісячний розмір оплат за надання послуг визначений умовами договору та не доведено з чиєї вини відбувся простой колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2260,58грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 168,62грн. та 3% річних у розмірі 63,36грн.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні статті 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до пункту 4.2. договору при порушенні строків оплати виконаного по дійсному договору технічного обслуговування ліфтів замовник сплачує виконавцю пеню, визначену виходячи із подвійної облікової ставки НБУ (станом на період, за який розраховується пеня) від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач просить стягнути пеню в розмірі 168,62грн. за період з 01.12.2012р. по 31.05.2013р.

Виходячи з наведених норм права, колегія суддів зазначає, що позивачем невірно визначено період нарахування пені.

Умовами договору визначено, що строк оплати - щомісячно не пізніше 1 числа місяця, наступного за місяцем виконання технічного обслуговування ліфтів, тобто з 2-го числа місяця позивач має право нараховувати пеню не більше ніж за 6 місяців.

З огляду на наведене, період нарахування пені за травень з 02.06.2012р. по 02.12.2012р., за серпень з 02.09.2012р. по 02.03.2013р., за жовтень з 02.11.2012р. по 02.05.2013р., за листопад з 02.12.2012р. по 02.06.2013р.

Здійснивши розрахунок пені, колегія суддів дійшла висновку, що сума пені заявлена до стягнення не перевищує суми пені нарахованої судом, що відповідає вимогам чинного законодавства, та підлягає стягненню у сумі 168,62грн.

Також позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 63,36грн. за період з 01.12.2012р. по 06.11.2013р.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань за договорами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних у розмірі 63,31грн., оскільки станом на 01.12.2012р. заборгованість відповідача перед позивачем складала 1844,48грн., 3 % річних за цей день становить 0,15грн., а з 02.12.2012р. по 06.11.2013р. заборгованість складала 2260,58грн. 3% річних за цей період становить 63,16грн. Тобто розрахунок 3 % річних здійснювався позивачем буз урахування строків оплати, визначених у п. 3.3.договору на технічне обслуговування ліфтів №3011 від 25.07.2011р.

Враховуючи наведене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позивач належним чином довів та обґрунтував свої позовні вимоги, як це передбачено статями 32-34 Господарського процесуального кодексу України і позов підлягає частковому задоволенню.

Таким чином висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неповному та не всебічному дослідженні обставин справи.

На підставі викладеного, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "ОТІС" в особі Спеціалізованого ліфтового управління №2 Приватного акціонерного товариства "ОТІС", м. Донецьк підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Донецької області від 01.04.2014р. у справі №905/8201/13 підлягає частковому скасуванню з винесенням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, - Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ОТІС" в особі Спеціалізованого ліфтового управління №2 Приватного акціонерного товариства "ОТІС", м.Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 01.04.2014р. у справі №905/8201/13 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 01.04.2014р. у справі №905/8201/13 скасувати частково.

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "ОТІС" в особі Спеціалізованого ліфтового управління №2 Приватного акціонерного товариства "ОТІС", м.Донецьк до Приватного підприємства "ОАЗІС" м. Макіївка Донецької області про стягнення суми основного боргу у розмірі 2260,58 грн., пені у розмірі 168,62 грн., 3% річних у розмірі 63,36 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "ОАЗІС" (86157, Донецька область, м. Макіївка, вул. Московська, буд. 45, код ЄДРПОУ 32598672) на користь Приватного акціонерного товариства "ОТІС" в особі Спеціалізованого ліфтового управління №2 Приватного акціонерного товариства "ОТІС" (83052, м.Донецьк, вул. Пархоменка, буд. 11, код ЄДРПОУ 25327506) заборгованість у розмірі 2260,58, пені у розмірі 168,62грн., 3% річних в сумі 63,11грн., витрати по сплаті судового збору за подання позову в розмірі 1720,50грн.

В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 01.04.2014р. у справі №905/8201/13 залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства "ОАЗІС" (86157, Донецька область, м.Макіївка, вул. Московська, буд. 45, код ЄДРПОУ 32598672) на користь Приватного акціонерного товариства "ОТІС" в особі Спеціалізованого ліфтового управління №2 Приватного акціонерного товариства "ОТІС" (83052, м.Донецьк, вул. Пархоменка, буд. 11, код ЄДРПОУ 25327506) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 913,50грн.

Господарському суду Донецької області видати відповідні накази.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: Н.М. Принцевська

О.А. Скакун

Надруковано 6 прим.:

1,2. Позивачу;

3. Відповідачу;

4. У справу,

5. ДАГС,

6. ГСДО