Постанова

від 02.06.2009 по справі 2-5/6935-2006

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

2-5/6935-2006

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 02 червня 2009 р.                                                                                    № 2-5/6935-2006  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії суддів:

Овечкін В.Е.,

Чернов Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

Фонду майна АР КримРВ ФДМ України в АР Крим та м. СевастополіВАТ "Керчрибпром"Влачига С.Р. –(дор. від 01.06.2009)Тарасова К.А. –(дор. від 30.03.2009)

Князєва Є.Г. –(дор. від 28.04.2009)

розглянувши касаційні скаргиРегіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. СевастополіФонду майна АР КримВАТ "Керчрибпром"

на рішенняна постанову від 09 грудня 2008 господарського суду АР Кримвід 05 березня 2009 Севастопольського апеляційного господарського суду

у справі№ 2-5/6935-2006 господарського суду АР Крим

за позовомФонду майна АР Крим

доТОВ "Керченський морський завод "Фрегат"

пророзірвання договору, повернення майна, стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду АР Крим від 09.12.2008 (суддя М.Гаврилюк) позов про зобов'язання повернути орендоване нерухоме майно –цілісний майновий комплекс, стягнення заборгованості з орендної плати та пені задоволено.

Рішення суду мотивовано наступним. Спірне майно передавалося в оренду за договором від 29.03.91, дія якого закінчилася 29.03.2006, що визнає й відповідач. На пропозицію відповідача продовжити дію договору позивач погодився за умови внесення змін до договору, однак відповідні вимоги відповідачем не було виконано, тому підстави продовжувати договір відсутні. За користування майном відповідач зобов'язувався вносити орендну плату, яку він заборгував з врахуванням індексу інфляції з 15.05.2005 по 23.06.2008 в сумі 87138,26 грн. За умовами договору за несвоєчасну сплату орендної плати нараховується пеня в розмірі 0,1% суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. Оскільки відповідач по закінченню договору майно не повернув, тому за нормою ст. 785 Цивільного кодексу України повинен сплатити неустойку в подвійному розмірі плати за користування майном за час прострочення.    

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.03.2009 (судді: Л.Заплава, О.Латинін, М.Ткаченко) рішення господарського суду АР Крим від 09.12.2008 скасовано. В частині стягнення заборгованості з орендної плати та пені в позові відмовлено. В іншій частині рішення залишено без міни.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок місцевого господарського суду щодо повернення майна у зв'язку із закінченням договору оренди від 29.03.91 правомірний.

В іншій частині місцевий господарський суд не врахував, що 09.07.2007 господарським судом АР Крим відносно відповідача порушено справу про банкрутство. Відповідно до реєстру вимог кредиторів заборгованість відповідача з орендної плати, пені, неустойки заявлена не була. Позивач не довів обставин звернення до боржника про визнання його кредиторських вимог з орендної плати, пені, неустойки, а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню, а рішення суду в цій частині - скасуванню.

Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та                     м. Севастополі в касаційній скарзі просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, справу передати місцевому господарському суду на новий розгляд.

Скаржник вказує на те, що судові рішення стосуються його прав та обов'язків, оскільки спірне майно є державною власністю і його орендодавцем міг бути лише Фонд державного майна України чи його регіональне відділення, які до участі у справі залучені не були. Позивач у справі орендодавцем спірного майна не міг бути.

Фонд майна АР Крим в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції в частині відмови у позові про стягнення заборгованість відповідача з орендної плати, пені, неустойки скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вказує на те, що за додатковою угодою від 28.11.91 є правонаступником орендодавця за договором оренди від 29.03.91, що відповідач не виконав зобов'язань із сплати орендних платежів чим порушив умови договору та норму ст. 526 Цивільного кодексу України, повинен сплатити пеню та неустойку за користування майном. Зазначені вимоги по орендній платі, пені та неустойці є поточними і можуть заявлятися у стадії санації чи ліквідації, тому посилання апеляційної інстанції на ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" неправомірні. Висновки апеляційної інстанції про стягнення із скаржника державного мита безпідставні, оскільки суперечать п. 35 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито".

ВАТ "Керчрибпром" в касаційній скарзі просить рішення місцевого господарського суду скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, їх недоведеності, невідповідності висновків встановленим обставинам, неправильного застосування та порушення норм матеріального та процесуального права, справу передати місцевому господарському суду на новий розгляд.

Скаржник вказує на не встановлення власника орендованого майна, неврахування судом спорів, що розглядаються господарськими судами в інших справах з приводу власника орендованого майна, а саме справи № 2-26/9521.2-2008 предметом якої є визнання права власності на майно, що будо предметом оренди і витребуване у відповідача при вирішенні даної справи. Скаржника, який має відношення до спірного орендованого майна не було залучено до участі у даній справі.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційних скарг, заслухавши представників сторін, вважає, що скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом спору є повернення орендованого майна орендодавцю, тобто власнику, та стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки.

Предметом дослідження даного спору є суб'єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, на захист якого подано позов, тобто встановлення чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем., оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку від зобов'язаних осіб.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту його порушення або оспорення.

В обґрунтування позову, позивач вказав, що є орендодавцем спірного майна на підставі договору оренди від 29.03.91, і що відповідач неналежно виконував договірні зобов'язання з оплати орендної плати.

Згідно ч. 4 ст. 10 Закону СРСР № 1529-1 від 04.06.90 "Про підприємства в СРСР", чинного на момент укладення договору від 29.03.91, підприємства наділялися правом продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям і установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безплатно в тимчасове користування або в позичку належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу, якщо інше не передбачено законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік і статутом підприємства. Фактично підприємства наділялися правами власника майна. Посилання саме на Закон СРСР містяться у договорі від 29.03.91.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За змістом ст. 1212 цього ж кодексу, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Таким чином, вищезазначені норми передбачають витребування майна з чужого володіння саме власником. Тому, задовольняючи позов про повернення майна, суду слід було встановити, на якій правовій підставі позивачу належить згадане майно, тобто встановити правовий режим майна і в залежності від цього, вирішити справу по суті.

Вирішуючи спір, господарські суди не звернули уваги на приписи ст. 5 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”, відповідно до яких, правонаступником за договорами оренди державних підприємств є Фонд державного майна України. Судом не був встановлений ні правонаступник орендаря по договору оренди, ні власник майна на момент вирішення спору.

Відповідно до статей  26, 27 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд може залучити до участі в справі осіб, якщо рішення господарського суду може вплинути на їх права та обов'язки.

Разом з тим, вимоги норм даних статей були проігноровані місцевим господарським судом та апеляційною інстанцією.

Відповідно до ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі.

Абзацом шостим статті 1 Закону України "Про  відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що конкурсні кредитори –це кредитори за вимогами  до боржника, які виникли до порушення провадження  у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені  заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення  провадження у справі про банкрутство. Поточні  кредитори –це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про  банкрутство.

Водночас, апеляційний господарський суд, дійшовши висновку про втрату позивачем права на стягнення сум нарахованих за ст. 625 ЦК України, не звернув уваги на  вимоги зазначеної норми матеріального права та не з'ясував яким кредитором конкурсним чи поточним є позивач за вимогами про стягнення сум нарахованих за ст. 625 ЦК України.

За таких обставин рішення господарського суду Автономної Республіки Крим та постанову апеляційної інстанції не можна визнати законними та обґрунтованими, а відтак, вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Виходячи з викладеного, керуючись  ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111  ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.03.2009 та рішення господарського суду АР Крим від 09.12.2008 у справі № 2-5/6935-2006 господарського суду АР Крим скасувати.

Справу передати на новий розгляд господарському суду АР Крим.

Головуючий                                                                                                                 В. Овечкін          

судді                                                                                                                             Є. Чернов

                              В. Цвігун