Постанова

від 14.05.2014 по справі 810/2393/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2014 року №810/2393/14

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончевій О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Куракін Ю.В. (за довіреністю)

від відповідача: Борисов І.І. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до проТовариство з обмеженою відповідальністю «Департамент охорони» Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Департамент Охорони» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській від 12 листопада 2013 року №0001832300 та №0001842300.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними, оскільки прийняті на підставі помилкових висновків про порушення ТОВ «Департамент Охорони» пунктів 139.1.9, 138.1, 138.5.1 статті 138, пункту 198.1, 198.3 статті 198, пункту 201.1, 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту та валових витрат по господарським операціями з ТОВ «БК «Палаццо», ТОВ «Агенція Реклами «Лоцман».

Позивач стверджує, що придбав роботи у ТОВ «БК «Палаццо» та послуги у ТОВ «Агенція Реклами «Лоцман» правомірно, тому підстави для визнання укладених договорів безтоварними або фіктивними, - відсутні. Господарські операції підтверджені належним чином складеними первинними документами, зокрема договорами, актами здачі-прийняття робіт, податковими і видатковими накладними.

Звертав увагу, що відповідачем у ході перевірки використано інформацію, яка не мітить жодного доведеного факту, підтвердженого належними доказами щодо недійсності правочинів ТОВ «Департамент Охорони». За наведених обставин, висновки викладені в акті перевірки від 28 жовтня 2013 року є необґрунтовані та зроблені на основі припущень, а прийняті на їх основі податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що посадові особи Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області, при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів, діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими.

Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що правочини ТОВ «Департамент Охорони» та його контрагентами вчинено виключно з мотивів мінімізації податкових зобов'язань. В запереченнях наголошував на ознаках фіктивності та участі ТОВ «БК «Палаццо», ТОВ «Агенція Реклами «Лоцман» у схемах, спрямованих на отримання незаконної податкової вигоди. У задоволені позову просив відмовити повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Департамент Охорони» зареєстроване 13 червня 2007 року Києво-Святошинською районною державною адміністрацією у Київській області, як суб'єкт господарювання, про що свідчить Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. (т.2, а.с. 37-38). Позивач перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції в Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області за №10962.

Відповідно до матеріалів справи, у період з 15 жовтня 2013 року по 21 жовтня 2013 року посадовою особою Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області, на підставі підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.11 пункту 78.1.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України та у зв'язку із надходженням листа від 4 липня 2012 року СВ ДПІ у Солом'янському районі міста Києва про відкриття кримінального провадження, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Департамент Охорони» з питань повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах із ТОВ «БК «Палаццо» та ТОВ «Агенція Реклами «Лоцман» за весь період діяльності.

Результати перевірки позивача оформлено актом від 28 жовтня 2013 року №232/10-13-22-01-121/35153318 (далі - акт перевірки)(т.1, а.с. 22-77).

У ході перевірки органом державної податкової служби встановлено факт порушення порушення ТОВ «Департамент Охорони»:

- пункту 198.3, статті 198, 198,6 статті 198, пункту 201.6, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього у сумі 222978,00 грн, у тому числі за квітень 2012 року у сумі 42259,00 грн., за червень 2012 року у сумі 25088,00 грн., за липень 2012 року у сумі 42361,00 грн., за серпень 2012 року у сумі 25396,00 грн., за вересень 2012 року у сумі 19061,00 грн., за жовтень 2012 року у сумі 19146,00 грн., за листопад 2012 року у сумі 19338,00 грн., за грудень 2012 року у сумі 19486,00 грн., за січень 2013 року у сумі 5531,00 грн., за лютий 2013 року у сумі 5312,00 грн.

- підпункту 139.1.9, пункту 139.1 статті 139, пункту 138.1, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого, ТОВ «Департамент Охорони» занижено податок на прибуток на загальну суму 248245,00 грн.

З даними висновками позивач не погодився, про що було надано заперечення на акт перевірки(т.1, а.с. 83-95). Рішенням постійної комісії із розгляду спірних питань, висновки акту перевірки від 28 жовтня 2013 року №232/10-13-22-01-121/35153318 залишено без змін.

На підставі висновків акту перевірки, Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято:

податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 12 листопада 2013 року №0001842300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 278723,00 грн., у тому числі 222978,00 грн. за основним платежем та 55745,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с. 81).

Податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 12 листопада 2013 року №0001832300, відповідно до якого, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 310306,00 грн. у тому числі 248245,00 грн. за основним платежем та 62061,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с. 82).

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, ТОВ «Департамент Охорони» оскаржило його в адміністративному порядку. Рішенням Головного управління Міндоходів у Київській області від 23 січня 2014 року №154/10/10-36-10-01-206/998 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін (т.1, а.с. 112-123).

Позивач, вважаючи такі рішення протиправними, звернувся до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку

Згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд звертає увагу на те, що первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV. В іншому випадку, відповідно до підпункту пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у платника податків не виникає права відносити до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість без належних на те документів, обов'язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно пункту 201.10 вказаної статті, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт або послуг) сум до податкового кредитує факт придбання робіт і послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

В такому випадку дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти здачі прийняття робіт, проектно-кошторисна документація, використання у господарській діяльності товарів та послуг, тощо.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 2 червня 2011 року.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції. При цьому, суд має виходити з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту або формування валових витрат, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Як вбачається з акту перевірки, податкові повідомлення-рішення стосуються господарських операцій з ТОВ «БК «Палаццо» та ТОВ «Агенція Реклами «Лоцман», що здійснювались сторонами у квітні-грудні 2012 року та січні-лютому 2013 року, таким чином, саме цим операціям суд надає оцінку.

Для повного, всебічного розгляду справи, перевірки доводів позивача та обставин, викладених в акті перевірки, суд ухвалою про відкриття провадження та призначення справи до судового розгляду витребував у позивача всю наявну первинну документацію по взаємовідносинах з ТОВ «БК «Палаццо» та ТОВ «Агенція Реклами «Лоцман», якою, за звичайних умов. суб'єкти господарювання супроводжують виконання зобов'язань такого роду.

Згідно Витягу АД №096025 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основними видом економічної діяльності ТОВ «Департамент Охорони» є «діяльність у сфері охорони громадського порядку та безпеки» (КВЕД 84.20)(т.2, а.с. 37-38).

Із матеріалів справи суд встановив, що 1 квітня 2012 року ТОВ «Департамент Охорони» (Замовник) уклало з ТОВ «Будівельна компанія Палаццо» (Виконавець) договір про надання послуг №01-04/12, відповідно до якого Виконавець зобов'язується власними силами та використовуючи власні інструменти та матеріали, виконувати за завданням Замовника, а Замовник зобов'язується оплачувати згідно актів виконаних робіт наступні роботи: регламентні, профілактичні, ремонтні роботи з обладнанням систем охоронної сигналізації на об'єктах Замовника, згідно переліку об'єктів, який корегується щомісячно. (т.1, а.с. 125-127).

Сторони погодили, що вартість наданих послуг, за кожний об'єкт, дорівнює 30% від абонентської плати, яку власник об'єкту сплачує Замовнику за послуги охорони в місяць.

На підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за договором про надання послуг з ТОВ «БК «Палаццо» виписано:

-податкові накладні (т.1, а.с. 140-147).

-акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т.2, а.с. 52-248).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Із змісту договору про надання послуг №01-04/12 вбачається, що предметом даного договору є ремонтні і профілактичні роботи з обладнанням ТОВ «Департамент Охорони» на об'єктах у місті Києві та Київській області, що встановлене на замовлення споживачів - клієнтів.

Аналіз умов договору свідчить, що сторони домовились оформлювати результати робіт актами приймання-передачі, ціна в яких залежить від кількості виконаної роботи із розрахунку 30% абонентської плати клієнта за кожен об'єкт, де здійснювались обумовлені роботи.

У судовому засіданні представник відповідача, обґрунтовуючи підстави для визнання договорів ТОВ «Департамент Охорони» у межах перевіряємого періоду безтоварними, звертав увагу суду на недоліки у документах первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких позивачем було сформовано дані податкової звітності.

Суд зазначає, що первинні документи, якими сторони супроводжують здійснення господарських операцій і формують дані податкової звітності, для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, складені ТОВ «Департамент Охорони» та ТОВ «БК Палаццо» акти здачі приймання робіт, податкові накладні - є первинними у розумінні положень статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За таких обставин, вони повинні відповідати положенням частини 2 статті 9 зазначеного Закону, а саме: документи первинного бухгалтерського обліку повинні розкривати зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, тобто наведені в актах здачі приймання робіт дані повинні свідчити про характер здійсненої роботи, місце її виконання, об'єми, кількість витрачених ресурсів або матеріалів, тощо.

Дослідивши складені на виконання умов договору акти здачі-прийняття робіт, суд зазначає, що вони не дають підстав вважати, що роботи були фактично виконані, оскільки окрім загального найменування послуг «роботи по профілактичному обслуговуванню охоронного обладнання на об'єктах, що охороняє ТОВ «Департамент Охорони», і їх загальної вартості, не розкривають конкретний зміст і обсяг здійснених господарських операцій, їх натуральних, кількісних та вартісних вимірників.

Договором обумовлено, що роботи здійснюються на об'єктах згідно з додатком 3 до договору, у якому зазначається перелік усіх клієнтів позивача, і який оновлюється сторонами щомісячно.

Разом з тим, з акту здачі-приймання робіт неможливо встановити, щодо яких саме об'єктів виконувались роботи, та яким чином формувалась ціна за виконані роботи.

Крім того, вказані акти не містять й відомостей про те, яке саме обладнання підлягало профілактичному огляду або ремонту, його найменування, відсутні зазначення щодо витратних матеріалів, що були замінені і чи підлягали вони заміні.

Представник позивача у ході розгляду справи чітких та зрозумілих пояснень щодо конкретного виду і обсягу виконуваних робіт надати не зміг, однак стверджував, що послуги надавались відносно усіх позицій, зазначених у додатках 3 до договору №01-04/12, що також є додатками до досліджуваних актів здачі-приймання.

Так, суд звертає увагу, що відповідно до переліку об'єктів ТОВ «Департамент Охорони» станом на 30 червня 2012 року і пояснень представника позивача, профілактичні роботи були здійсненні на 242 об'єктах, що розташовані у містах та селах Київської області та місті Києві. (т.2, а.с. 59-67) При цьому, кількість об'єктів у первіряємому періоді суттєво не змінювалась. За таких обставин, ТОВ «БК «Палаццо», для виконання обумовлених договором та актами здачі-приймання робіт, повинен був здійснювати не менше 8 виїздів на об'єкти клієнтів щодня протягом місяця на території Києва та Київської області, що не підтверджується стосовно наявності достатніх адміністративно-господарських ресурсів у сторін, для здійснення такої діяльності.

Також, суд вважає необхідним зазначити, що необхідність здійснення профілактичних робіт з ремонту або обслуговування обладнання зумовлюється технологічними особливостями його роботи та експлуатації, і передбачає, по-перше, економічну виправданість витрат на таке обслуговування, по друге - передбачає наявність певного узгодженого плану, графіку, або іншої форми, що визначає підстави та періодичність виконання таких робіт.

Разом з тим, жоден із наданих суду документів таких відомостей не містить, а судом вони неодноразово витребовувались.

Позивачем не було також виконано вимогу вибірково надати суду договори, що укладені між ТОВ «Департамент Охорони» та безпосередніми споживачами послуг з охорони, на об'єктах яких ТОВ «БК «Палаццо» виконував профілактичні роботи, з метою підтвердження відомостей, що стали основою для складання актів здачі-прийняття робіт і обумовлюють вартість робіт.

Про причини неможливості надати додаткові докази, або факти, що створюють перешкоди у їх подачі, позивач не повідомив. Представник позивача пояснив суду, що всі наявні документи були надані та приєднані до справи.

Крім того, необхідність щомісячного виконання ремонтних і профілактичних робіт не узгоджується із інформацією, що міститься на Інтернет ресурсі позивача (http://www.ohorona.org.ua/), де зазначено, що товариство використовує кабельно-провідникову продукцію і матеріали, що забезпечують довговічність роботи охоронної системи, а використання безпровідних технологій дозволяє повністю уникнути ремонтних робіт.

З огляду на ту обставину, що надані позивачем акти здачі-прийняття робіт не відповідають вимогам, що ставляться для первинних документів, вони не можуть бути належним підтвердженням здійснення ТОВ «БК «Палаццо» робіт з профілактичного обслуговування охоронних систем.

Інших документів, що підтверджували б реальність виконання зобов'язань за договором від 1 квітня 2012 року №01-04/12 позивачем не надано, а судом такі вимагались і було надано достатньо часу для їх збирання і оброблення.

У суду також відсутні відомості щодо фактичної оплати позивачем сум, визначених актами здачі-приймання робіт та сплати у складі ціни послуг сум податку на додану вартість

Вказані обставини у своїй сукупності свідчать про нездійснення ТОВ «БК «Палаццо» профілактичних робіт.

Отже, господарські операції позивача з ТОВ «БК «Палаццо» були оформлені лише формально, при цьому первинні документи, складені за результатами робіт, містять недоліки, виконання робіт не підтверджено стосовно наявності відповідних матеріалів, засобів, трудових ресурсів, розумної економічної і ділової мети.

Таким чином, перевіривши реальність виконання договору від 1 квітня 2012 року №01-04/12, суд погоджується з висновками податкового органу щодо відсутності підстав для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених відповідно до податкових накладних, у зв'язку із придбанням послуг у ТОВ «БК Палаццо» та формуванням показників витрат за даними операціями.

Щодо господарських операцій ТОВ «Департамент Охорони» та ТОВ «Агенція Реклами «Лоцман», судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 березня 2012 року позивач (Рекламодавець) уклав договір з ТОВ «Агенція Реклами «Лоцман» (Виконавець) №23-03/12, відповідно до якого, Виконавець зобов'язувався виготовити та розмістити зовнішню рекламу на користь рекламодавця.

Пунктом 1.3 договору, сторони домовились, що реклама розміщується на біг-бордах, сіті-лайтах та на зупинках громадського транспорту.

Пункт 2.3 договору передбачає, що рекламодавець виготовляє і розміщує рекламу відповідно до затверджених рекламодавцем ескізів та опису реклами.

На підтвердження реальності господарських операцій із виготовлення та розміщення реклами, позивачем надано:

-податкові накладні (т.1, а.с. 147-169,194-196);

-акти здачі-прийняття робіт (т.1, а.с. 170-193, 197-198).

-фото-звіти щодо розміщення реклами замовника на біг-бордах, сіті-лайтах, зупинках громадського транспорту за квітень 2012 року (т.3, а.с. 14-122), травень 2012 року (т.3, а.с. 7-13).

Дослідивши надані позивачем акти здачі-прийняття робіт у взаємозв'язку із фото-звітами, умовами договору, суд зазначає, що відповідно до додатків до договору, якими сторони узгоджували вартість послуг та визначали кількість позицій зовнішньої реклами залежно від форми носія, послуги з виготовлення і розміщення реклами надавались у період квітень-грудень 2012 року. Разом з тим, у якості підтвердження фактично виконаних робіт, фото-звітів, на основі яких сформовані акти здачі-прийняття робіт за червень-грудень 2012 року, суду надано не було.

Крім того, у суду існують об'єктивні сумніви щодо автентичності наданих матеріалів фото фіксації виконаних робіт. Так, з ряду фотокарток (т.1 а.с 209, 219, а.с. 207; т.3, 59, 60,61,76,77, 92, 93, 96) вбачається невідповідність геометричної площини у якій знаходиться зображення плакату із носієм реклами, тобто лінії сторін власне зображення і носія реклами не є паралельними, або не співпадають із його площею. Зображення реклами позивача на фотокартках на аркушах 228, 230 (том 1), 95, 102, 106, 111 (том 3) не узгоджуються із аналогічними зображеннями реклами, що знаходяться на рекламних носіях поруч. Так, зображення реклами ТОВ «Департамент охорони» має значно вищу різкість, чіткість, читабельність тексту, а кольорова гама, зокрема білого кольору, відмінна гами рекламного носія на площині поруч. Сам носій реклами, де зображено рекламу позивача не містить аналогічних носіям поряд віддзеркалень об'єктів навколишнього середовища. При цьому, суд бере до уваги, що фотознімки двох рекламних носіїв були зроблені одночасно, за однакових погодних умов і одним і тим самим обладнанням.

Суд зазначає, що господарські операції з виробництва та розміщення реклами повинні узгоджуватись із вимогами Закону України «Про рекламу».

Відповідно до статті 1 Закону України "Про рекламу", реклама - це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Із змісту договору вбачається, що рекламні послуги були придбані позивачем на розміщення останніх на бігбордах, сіті-лайтах, зупинках громадського транспорту, що в розумінні статті 1 Закону України "Про рекламу" є зовнішньою рекламою, яка розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Відповідно до пункту 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 р. № 2067 (надалі - Типові правила) зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Згідно пункту 2 Типових правил дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

У силу положень пункту 9 Типових правил для одержання дозволу заявник подає робочому органу заяву за формою згідно з додатком 1, до якої додаються: фотокартка або комп'ютерний макет місця (розміром не менш як 6 х 9 сантиметрів), на якому планується розташування рекламного засобу, та ескіз рекламного засобу з конструктивним рішенням; копія свідоцтва про державну реєстрацію заявника як юридичної особи або фізичної особи - підприємця.

У ході розгляду справи, судом встановлено, що позивачем не встановлювалось, чи має ТОВ «Агенція Реклами «Лоцман» відповідні дозволи на розміщення реклами.

Також, відповідно до пункту 2.1 договору, позивач зобов'язувався надати виконавцю необхідну інформацію про товари (роботи, послуги), які підлягають рекламі, а саме: макет плакату; ознайомити виконавця з власними вимогами по рекламі.

Ухвалою про відкриття провадження у позивача, на підтвердження виконання зобов'язань за договором, було витребувано ескізи та макети реклами, якими сторони погоджували вигляд та зміст реклами, однак вказані докази позивачем надані не було.

При цьому, позивач не зміг пояснити, яким чином і ким виготовлялись власне плакати, необхідні для розміщення зовнішньої реклами.

Також, представником позивача не надано ґрунтовних пояснень з приводу мотивів та обставин, що зумовили укладення договорів реклами та понесених відповідних витрат.

Надані позивачем документи не свідчать про доцільність придбання ним вищезазначених послуг, а саме наявності реальної та обґрунтованої потреби позивача в отриманні рекламних послуг.

За даних обставин, суд неодноразово зобов'язував позивача надати документальне підтвердження щодо позитивних змін у динаміці укладання договорів і розширення бази клієнтів, зростання прибутків за результатами отриманих рекламних послуг.

Проте, позивачем зазначених вимог суду виконано не було, надані представником позивача пояснення з приводу того, що господарська діяльність є не завжди прибутковою і здійснюється суб'єктами господарювання на власний ризик, не звільняє позивача від здійснення належного обліку доходів та витрат.

Недостатніми є також пояснення представника позивача з приводу того, що товариством відповідна калькуляція економічного ефекту у розрізі витрат на рекламу не ведеться, оскільки такі витрати не є короткотривалою інвестицією і прибутки можуть надійти лише через декілька років.

Так, господарські операції з реклами мали місце у 2-4 кварталі 2012 року, отже, на момент розгляду справи, у позивача було достатньо часу оцінити економічні ефекти від купівлі реклами у контексті понесених витрат та набутих клієнтів.

Суд зазначає, що розумні економічні причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ. Намір одержати дохід лише в зазначений спосіб, без здійснення реальної господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету.

В випадку, що є предметом судового розгляду, досліджені фактичні дані вказують на недоведеність позивачем економічної доцільності витрат на послуги та причинного зв'язку між придбаними послугами та отриманням економічної вигоди, направленої на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому, та наміру придбання платником податку послуг для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

З урахуванням наведених норм та вищевказаних обставин справи, надані позивачем податкові накладні та акти виконаних робіт при взаємовідносинах з ТОВ «Агенція з реклами «Лоцман» не можуть вважатися первинними документами (при відсутності інших необхідних первинних документів), що підтверджують факти виконання наданих послуг, оскільки надані не у повному обсязі, не містять інформації про конкретні обсяги наданих послуг, не розкривають змісту господарських операцій.

Ураховуючи вищезазначене суд констатує, що позивачем не надано належних доказів виконання господарських зобов'язань за договорами укладеними між ТОВ «Департамент охорони» та ТОВ «БК «Палаццо», ТОВ «Агенція реклами «Лоцман», а також доказів використання придбаних товарів та послуг у господарській діяльності позивача, розомуної економічної та ділової мети.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів або в разі якщо придбані товари не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів і не можуть бути підставою для формування показників витрат.

Суд бере до уваги, що перевіркою контрагентів позивача, податковими органами встановлено відсутність у підприємств адміністративних ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій. Зміст опрацьованої перевіряючими податкової звітності контрагентів свідчить про відсутність у даних підприємств адміністративно-господарських можливостей для здійснення підприємствами взятих на себе зобов'язань.

Також судом враховано той факт, що предметом договорів є надання щоденних систематичних послуг із профілактики охоронних систем та виготовленні і розміщення зовнішньої реклами, що потребують наявність кваліфікованого персоналу, та економічно-господарських засобів для виконання взятих зобов'язань.

Досліджені докази дають суду підстави стверджувати, що господарські операції між позивачем та ТОВ «БК «Палаццо», ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» не підтверджуються щодо врахування реального часу здійснення, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, кваліфікованого персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, отже здійснені без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

З огляду на викладене, за відсутності інших доказів, що підтверджували б фактичне надання конкретних послуг, документи, на підставі яких сформовані валові витрати за спірними господарськими операціями самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на формування податкового кредиту та валових витрат.

Отже, позивачем у перевіряємому періоді безпідставно включено до складу валових витрат та податкового кредиту (в частині сплати ПДВ), витрати на придбання вищевказаних послуг, оскільки такі витрати не підтверджені документами, які б доводили об'єм проведених робіт, їх реальну вартість. Позивачем не доведено направленість господарських операцій на отримання прибутку в цілому, не обґрунтувано економічної вигоди від проведених операцій, відповідності та співрозмірності реального і заявленого змісту господарських операції, а також причинного зв'язку між придбанням послуг та отриманням економічної вигоди від цього придбання та інше.

Вищенаведене вказує на невідповідність реального і заявленого змісту господарських операцій, тобто свідчить про їх безтоварність.

Окремо суд зауважує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору, або відсутність визнання такого договору недійсним, або нікчемним саме по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності .

Надані позивачем первинні документи на підтвердження господарської операції з надання послуг не відповідають вимогам діючого законодавства, а отже, не можуть прийматися як підтвердження товарності вказаної господарської операції та бути підставою для віднесення витрат до валових витрат і формування податкового.

Наведені обставини та досліджені судом докази в їх сукупності є достатніми для висновку про те, що господарські операції не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально, що в свою чергу призвело до встановлення відповідачем порушень.

З огляду на вищезазначене, суд вважає висновок відповідача про порушення ТОВ «Департамент Охорони» пункту 198.3, статті 198, 198,6 статті 198, пункту 201.6, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього у сумі 222978 та підпункту 139.1.9, пункту 139.1 статті 139, пункту 138.1, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого, занижено податок на прибуток на загальну суму 248245,00 грн. правомірним

Відтак, суд не знаходить підстав для скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській від 12 листопада 2013 року №0001832300 та №0001842300.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що органом державної податкової служби доведено законність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду адміністративного позову майнового характеру позивачем до Державного бюджету сплачується 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Відповідно до матеріалів справи позивачем заявлено майнову вимогу у розмірі 589029,00 грн. (589029х2%=11780.58). Таким чином, повна сума судового збору становить 4872,00 грн. - 4 розмірів мінімальної заробітної плати (1218х4=4872, де 1218 - мінімальний розмір заробітної плати станом на 1 січня 2014 року).

Позивач відповідно до платіжного доручення №27 від 11 квітня 2014 року сплатив судовий збір у розмірі 487,20 грн. (10% ставки). Враховуючи результати розгляду справи, сума судового збору, яка підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету становить 4384,80грн. (4872-487,20=4384,80)

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволені адміністративного позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Департамент Охорони» (ідентифікаційний код 35153318) судовий збір у розмірі 4384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) гривні 80 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя / підпис / Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 20 травня 2014 року.