Рішення

від 21.05.2014 по справі 248/2147/14-ц

ХАРЦИЗЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

248/2147/14-ц

2/248/882/2014

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2014 року

Харцизький міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Сташків Н.М.,

за участі секретаря судового засідання Боровко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харцизьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства спеціалізованого «Стимул» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 у квітні 2014 року пред'явила до суду позов до відповідача Комунального підприємства спеціалізованого «Стимул» про стягнення належних сум при звільненні в розмірі 14666,75 гривень, що включає 3790 гривень заборгованості із заробітної плати та 10876,75 гривень компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 січня 2014 року по 10 квітня 2014 року в розмірі 14870,88 гривень та по 215,52 гривень за кожен робочий день по день винесення судового рішення, а також відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000 гривень. Обгрунтовує позов тим, що наказом № 90-к від 20 грудня 2013 року її було звільнено з роботи за угодою сторін, однак належні їй при звільненні суми в розмірі 14666,75 гривень, які підлягали до виплати в день звільнення, не виплачені по даний час. Крім цього, такими діями відповідача їй завдано моральної шкоди, яку він вбачає в тому, що через невиплату заробітної плати вона перенесла душевні страждання, була поставлена в тяжкі матеріальні умови, в неї та в її родини після її звільнення не було коштів для нормального існування, вона змушена витрачати свій час на захист своїх порушених прав, нервуватись та переживати, у зв'язку з чим порушився звичний спосіб її життя та вона змушена прикладати додаткових зусиль для її організації. Просить їй поновити строк звернення до суду, оскільки вважає, що він пропущений, але з поважних причин, оскільки відповідач відмовляв їй у видачі довідки про розмір заборгованості.

В подальшому позивач ОСОБА_1 зменшила позовні вимоги, оскільки 10 квітня 2014 року відповідачем їй виплачено 3790 гривень заборгованості із заробітної плати та 10876,75 гривень компенсації за невикористану відпустку, тому від заявлених позовних вимог у цій частині відмовилася.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов, із урахуванням поданої нею заяви про зменшення позовних вимог, підтримала з викладених у позовній заяві мотивів, просить стягнути з відповідача в її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 січня 2014 року по 10 квітня 2014 року в розмірі 14870,88 гривень та по 215,52 гривень за кожен робочий день по день винесення судового рішення, а також моральну шкоду в розмірі 2000 гривень.

Представники відповідача Комунального підприємства спеціалізованого «Стимул» Солодка Т.М., Новиков С.В. у судовому засіданні позову не визнали, пояснивши, що ОСОБА_1, працюючи головним бухгалтером, знала, що на підприємстві склалася важка фінансова ситуація і коштів на виплату заробітної плати немає. Крім цього, ОСОБА_1 відповідно до посадової інструкції зобов'язана здійснювати контроль за своєчасним розрахунком заробітної плати з працівниками підприємства, правильним нарахуванням та перерахуванням платежів у державний бюджет, однак умисно звільнилася, щоб уникнути відповідальності за розрахунок із заробітної плати та сплати податків У березні 2014 року Харцизькою міською радою прийнято рішення про надання Комунальному підприємству спеціалізованому «Стимул» фінансової підтримки для погашення заборгованості з заробітної плати, після отримання якої 10 квітня 2014 року відповідачем проведено остаточний розрахунок із ОСОБА_1 Таким чином вини відповідача у несвоєчасному розрахунку при звільненні позивача немає. З цих підстав просять у задоволенні позову відмовити.

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини:

12 грудня 2001 року на підставі наказу № 1-к ОСОБА_1 прийнята на роботу в Комунальне підприємство з прибирання території міста, яке 30 червня 2006 року перейменоване в Комунальне підприємство спеціалізоване «Стимул», на посаду головного бухгалтера, 20 березня 2007 року переведена на посаду бухгатрера, 01 лютого 2012 року переведена на посаду головного бухгалтера та наказом № 90-к від 31 грудня 2013 року звільнена з роботи за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, що слідує з трудової книжки позивача та сторонами в судовому засіданні не оспорювалось.

У день звільнення розрахунку з ОСОБА_1 Комунальне підприємство спеціалізоване «Стимул» не провело. Зокрема, як слідує з довідки за вихідним № 55 від 04 квітня 2014 року, сума заборгованості із заробітної плати ОСОБА_1 за грудень 2013 року складає 3790 гривень, компенсації за невикористану відпустку - 10876,75 гривень.

Як слідує з довідки № 75 від 12 травня 2014 року, заробітна плата за грудень 2013 року та компенсація за невикористану відпустку виплачені ОСОБА_1 10 квітня 2014 року в повному обсязі.

Ці обставини позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні визнала, не оспорювала ні розміру виплачених їй сум, ні строку виплати, погодившись, що належні їй при звільненні суми в розмірі 14666,75 гривень, у тому числі 3790 гривень заборгованості із заробітної плати та 10876,75 гривень компенсації за невикористану відпустку, фактично перераховані їй відповідачем 10 квітня 2014 року.

З цих підстав судом установлено, що остаточний розрахунок із позивачем, який мав бути проведений у день звільнення - 31 грудня 2013 року здійснено відповідачем 10 квітня 2014 року.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум у встановлений строк підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, зробленим у Постанові від 3 липня 2013 року в цивільній справі № 6-64цс13, предметом якої був спір про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Таким чином судом установлено наявність правових підстав для виконання відповідачем обов'язку зі сплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, а якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Згідно з п. 8 цієї Постанови нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Разом із тим суд вважає безпідставними покликання представника відповідача Солодкої Т.М. про те, що обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку повинно здійснюватись відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати».

Згідно з п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995року №100 .

Як убачається з довідки № 76 від 12 травня 2014 року, виданої Комунальним підприємством спеціалізованим «Стимул», кількість робочих днів у січні 2014 року - 21, лютому 2014 року - 20, березні 2014 року - 20, квітні 2014 року - 21. За період з 01 січня 2014 року по 10 квітня 2014 року кількість робочих днів становить 69.

З довідки № 77 Комунального підприємства спеціалізованого «Стимул» від 12 травня 2014 року слідує, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 226,10 гривень.

Як пояснили в судовому засіданні представники відповідача, за основу обчислення середньоденного заробітку згідно з цією довідкою взято заробітну плату ОСОБА_1 за останні шість місяців перед звільненням.

Таким чином обчислення середньоденного заробітку у зазначеній довідці проведено з порушенням вимог п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".

Відповідно до довідки № 81 Комунального підприємства спеціалізованого «Стимул» від 16 травня 2014 року середньоденний заробіток ОСОБА_1, виходячи з виплат за два місяці роботи, що передували звільненню, - листопад та грудень 2013 року, складає 213,08 гривень.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснила, що згідна з цим розрахунком її середньоденного заробітку, заперечень проти нього не має, та просить при вирішенні її позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку виходити саме з середньоденного заробітку в розмірі 213,08 гривень.

За вказаних обставин, з урахуванням визначеного законом порядку обчислення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, до стягнення з відповідача у користь позивача підлягає 14702,52 гривень (213,08 гривень х 69 робочих днів).

При цьому суд вважає безпідставним посилання позивача на пропуск нею строку звернення до суду з зазначеним позовом та клопотання про його поновлення, оскільки:

За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 дано офіційне тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Зокрема, Конституційний Суд України визначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином, оскільки належні ОСОБА_1 суми при звільненні фактично виплачені 10 квітня 2014 року, саме з цього дня починається строк звернення до суду.

З позовом про стягнення належних сум при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 звернулася 10 квітня 2014 року, тобто з дотриманням зазначеного строку.

При цьому вимоги ОСОБА_1 про стягнення у її користь середнього заробітку, починаючи з 10 квітня 2014 року по день ухвалення рішення, є безпідставними, оскільки законом передбачено його виплату за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Розрахунок із позивачем проведено 10 квітня 2014 року в повному обсязі.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди суд, враховуючи вимоги ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, згідно з якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, виходить з того, що Комунальне підприємство спеціалізоване «Стимул» допустило порушення законодавства про працю, які виразились у невиплаті ОСОБА_1 належних їй при звільненні сум у день звільнення - 13 грудня 2013 року. Однак ОСОБА_1 не надала суду ніяких доказів на підтвердження обставин, якими вона обґрунтовувала заподіяння їй моральної шкоди, зокрема про те, що в неї та в її родини після її звільнення не було коштів для нормального існування, у зв'язку з чим порушився звичний спосіб її життя та вона змушена прикладати додаткових зусиль для його організації. За таких обставин судом не встановлено, що внаслідок несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні позивач зазнала моральних страждань, втратила нормальні життєві зв'язки, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Разом із тим суд не бере до уваги заперечень представників відповідача про те, що ОСОБА_1, працюючи головним бухгалтером підприємства, зобов'язана здійснювати контроль за своєчасним розрахунком із заробітної плати з працівниками, правильним нарахуванням і перерахуванням платежів у державний бюджет, та, знаючи яка фінансова ситуація склалася на підприємстві, умисно звільнилася, щоб уникнути відповідальності за розрахунок із заробітної плати та сплати податків, оскільки такі заперечення є надуманими. ОСОБА_1 як працівник Комунального підприємства спеціалізованого «Стимул» має право на отримання заробітної плати в установлені законом строки, на звільнення з роботи з підстав, установлених законом, та на своєчасний розрахунок при звільненні. Судом установлено, що ОСОБА_1 31 грудня 2013 року звільнена з роботи за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Виплата належних ОСОБА_1 сум при звільненні здійснена не в день звільнення, а лише 10 квітня 2014 року, чим істотно порушені її права.

Аналізуючи в сукупності викладені обставини, досліджені судом докази, норми чинного законодавства, їх офіційне тлумачення Конституційним Судом України та правові висновки Верховного Суду України, викладені у рішенні, прийнятому за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яке відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України, суд приходить до переконання що порушені права позивача ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом часткового задоволення її позовних вимог - стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, зокрема за період з 01 січня 2014 року по 10 квітня 2014 року - в розмірі 14702 гривні 52 копійки. Разом із тим вимоги про стягнення у середнього заробітку за період з 10 квітня 2014 року по день ухвалення рішення та вимоги про відшкодування моральної шкоди необґрунтовані та до задоволення не підлягають.

На підставі наведеного, відповідно до ст. ст. 116, 117, 232 Кодексу законів про працю України, ст. 23 Цивільного кодексу України, п. п. 2, 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 213, 215, 223, ч. 1 ст. 294, ч. 1 ст. 296 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства спеціалізованого «Стимул» (м. Харцизьк Донецької області, вул. Воїнів Інтернаціоналістів, 2, р/р 26009260740010 в Донецькій обласній філії АКБ «Укрсоцбанк» м. Донецька, МФО 334011, код ЄДРПОУ 31741448) в користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Харцизька Донецької області, мешканки АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) 14702 (чотирнадцять тисяч сімсот дві) гривні 52 копійки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства спеціалізованого «Стимул» в дохід держави 243 гривні 60 копійок судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області через Харцизький міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя