Ухвала

від 14.05.2014 по справі 2а-13437/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2014 р. Справа № 51904/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.,

суддів Шавеля Р.М., Савицької Н.В.

за участю секретаря Губач Х.І.

представника позивача Сороки А.В.

представника відповідача Кельбас Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.02.2012 р. у справі №2а-13437/11/1370 за позовом Приватного акціонерного товариства «Агентство економічної безпеки» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.02.2012 р. у справі №2а-13437/11/1370 за позовом Приватного акціонерного товариства «Агентство економічної безпеки» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень, позов було задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова №0001802302/22195 від 30.06.2011р. та №0001812302/22191 від 30.06.2011р.

В апеляційній скарзі скаржник просить постанову скасувати та відмовити у позові. Апеляційна скарга мотивована неврахуванням висновків актів перевірки позивача та його контрагентів, якими зафіксовано нікчемність правочинів.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Представник позивача апеляційну скаргу заперечив за безпідставністю. Вказав, зокрема, на те, що між позивачем та його контрагентами виникли реальні господарські правовідносини та відбулося реальне виконання господарських операцій, що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами. Хибний висновок акту перевірки про відсутність фактів придбання позивачем у його контрагентів оспорюваних послуг та відсутність економічних причин для такого придбання, не підтверджений жодними доказами, та ґрунтується суто на припущеннях працівників ДПІ. Оскільки фінансово - господарські операції Агентства з товариствами документально підтверджені відповідними первинним документами, та у зв'язку з цим сплачено відповідні суми податків по податку на прибуток та ПДВ за цей період, висновки органу державної податкової служби про нікчемність таких операцій є помилковими.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Як правильно встановив суд першої інстанції, у період з 18.05.2011р. по 31.05.2011р. проведено позапланову виїзну перевірку ЗАТ «Агентство економічної безпеки» (код ЄДРПОУ 20852449) з питань взаємовідносин з ТзОВ «Іртас» (ЄДРПОУ - 34419121), ТзОВ «ВТ - Техбуд» (ЄДРПОУ-36873235), ТОВ «БМК «Укренергосервіс» (ЄДРПОУ-33 846392), ТОВ «Компанія «Стар Телеком» (ЄДРПОУ 6241946) за період з 01.09.2009 року по 31.12.2010 року, про що 15.06.2011 року складено акт №1493/23-2/20852449.

Актом констатовано порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями): ЗАТ «Агентство економічної безпеки» занижено податок на прибуток на загальну суму 220812,50 грн., в тому числі за 2 кв.2010р. на суму 146812,50 грн., за 4 кв. 2010 року на суму 74000 грн.; п. 1 п.2 ст. 215, ст. 203 . ст.216, ст. 228 Цивільного кодексу України від 16.01.2003, № 435-IV. п. 1.8 ст.1 п. п. 7.2.1 п.7.2 п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.4, и. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями): 3AT «Агентство Економічної безпеки» встановлено завищення податкового кредиту всього на суму 176 650,00 грн., в тому числі за квітень 2010 р на суму 39450,00 грн. за травень 2010 року на суму 36200,00 грн., за червень 2010 року на суму 41800.00 грн., за серпень 2010 року, за листопад 2010р. на суму 27600,00 грн., за грудень 2010р. на суму 31600 грн. Виявлені порушення полягають у тому, що позивачем не підтверджено факт здійснення господарських операцій з ТзОВ «Іртас» та ТзОВ «ВТ-Техбуд», які за висновками акта перевірки не могли здійснювати господарські операції через відсутність основних фондів, складських приміщень, технічного персоналу тощо.

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 30.06.2011р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0001802302/22195 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 276015,62 грн., в тому числі 220812,50 грн. основного платежу і 55203 грн. штрафних санкцій та податкове повідомлення-рішення №0001812302/22191 про визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 220812,50 грн., в тому числі 176650 грн. основного платежу і 44162,5 грн. штрафних санкцій.

Зазначені порушення скаржник вбачає за наслідками відносин позивача з контрагентами.

У зв'язку із цим, суд першої інстанції встановив факт укладення позивачем (виконавцем) з ДП «ПрикарпатЗахідтранс» (замовником) угоди про надання послуг по охороні №303/22 від 25.08.2008р., предметом якої є надання позивачем замовнику послуг по забезпеченню охорони об'єктів, а також здійснення комплексу інших правових заходів та спеціальних досліджень в інтересах замовника. Відповідно до п.1.2 вказаної угоди замовник доручив, а позивач прийняв на себе виконання обов'язків по охороні об'єкта замовника - лінійної частини магістрального нафтопродуктопроводу та притрасових споруд та обладнання на ділянці 43: від 123 км до 351 км ; від 433 км до 441 км; траса «В» 0-9 км, відповідно до технічної документації замовника. 29.01.2010р. між позивачем та ДП «ПрикарпатЗахідтранс» (замовником) укладено до вказаної угоди додатковий договір №68/18 про надання додаткових послуг по охороні, предметом якої є надання позивачем замовнику додаткових послуг, не передбачених Угодою № 303/22 від 25.08.2008р., по забезпеченню охорони МНПП в посиленому режимі. Для виконання вищевказаного договору №68/18 про надання додаткових послуг ДП «ПрикарпатЗахідтранс» позивач (замовник) уклав 29.03.2010 року з ТзОВ «Іртас» (виконавець) договір №03/03-10 та 28.10.2010 року з ТзОВ «ВТ-Техбуд» (виконавець) договір №11а/10-10, предметом яких є надання виконавцем послуг по організації та забезпеченню комплексного виконання робіт по виявленню та знешкодженню несанкціонованих врізок в продуктонафтопровід, який належить ДП «ПрикарпатЗахідтранс», знаходиться під охороною замовника і розташований на територіях Львівської та Закарпатської областей.

Виконані за договором роботи позивачем прийнято згідно з актами фактично виконаних робіт від 30.04.2010р. №0215, від 31.05.2010р. №05-31/052, від 03.06.2010р. №0576, від 30.06.2010р. №0575 та від 30.11.2010р. №30/11-22, від 30.12.2010р. №30/12-02, оплачено згідно з протоколами договірної ціни за платіжними дорученнями та отримано податкові накладні.

Факт виконання робіт по виявленню та знешкодженню несанкціонованих врізок в продуктонафтопровід підтверджений відповідними первинними документами (акти виконаних робіт, податкові накладні, видаткові накладні), що складені відповідно до вимог чинного законодавства та містять необхідні реквізити. Суд першої інстанції з матеріалів справи підставно встановив використання вказаних робіт у власній господарській діяльності, - для належного виконання укладеної позивачем з ДП «ПрикарпатЗахідтранс» угоди про надання послуг по охороні №303/22 від 25.08.2008р. та додаткового договору №68/18. Відповідає матеріалам справи також висновок суду першої інстанції про те, що всі податкові накладні, видані позивачеві ТзОВ «Іртас», як і податкові накладні, видані позивачу ТзОВ «ВТ-Техбуд», оформлені у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Усі податкові накладні містять необхідні реквізити, передбачені Законом України «Про податок на додану вартість». Оскільки, як було встановлено судом першої інстанції, господарські операції позивача з ТзОВ «Іртас»та ТзОВ «ВТ-Техбуд» мали місце, помилковим є висновок відповідача про те, що позивач завищив податковий кредит в сумі 176650 грн.

Скаржник посилається на неврахування висновків актів перевірок позивача та його контрагентів, якими констатовано нікчемний характер операцій. Однак, законодавство не передбачає безспірного характеру змісту акту перевірки, а їх висновки підлягають доведенню відповідною стороною у загальному порядку. При цьому, стверджуване порушення контрагентами позивача своїх податкових обов'язків не породжує негативних наслідків для позивача в силу засад індивідуалізації відповідальності.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, чинній на час здійснення господарських операцій, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно з пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі, витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Згідно пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Відповідно до абз. 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 наведеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України №283/97-ВР передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі. Однак доказами, що містяться у матеріалах справи, підтверджується отримання позивачем послуг від контрагентів та їх подальше використання у господарській діяльності з метою отримання економічної вигоди (прибутку).

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними. Окрім цього, з 01.01.2011 р. набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 ГК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. У відповідності з вимогами п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність висновку відповідача про порушення позивачем п. п. 7.4.1. п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7. Закону України «Про податок на додану вартість».

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В світлі наведеного, суд першої інстанції підставно дійшов висновку про недоведеність скаржником стверджуваних ним фактів порушення податкового законодавства.

Згідно зі ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань. Скаржник у встановленому законом порядку не довів наявність передбачених законом підстав для скасування постанови суду, не надав інших доказів, які б не подавались суду першої інстанції з обґрунтуванням неможливості їх подання такому суду.

Враховуючи наведене, судове рішення відповідає закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.02.2012 р. у справі №2а-13437/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а уразі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий суддя Костів М.В.

Судді Шавель Р.М.

Савицька Н.В.

Повний текст ухвали складений 16.05.2014 року.