Рішення

від 16.05.2014 по справі 910/5887/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №910/5887/14 16.05.14

За позовомДержавного підприємства "Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів" доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 простягнення 11 787,38 грн. Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача:Соколова А.А. - представник за довіреністю Дорошук О.С. - представник за довіреністю від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів" (надалі - ДП "Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1) про стягнення 11 787,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.05.2011 р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір оренди №3 в порушення умов якого відповідач неналежним чином виконав взяте на себе грошове зобов'язання зі сплати орендних платежів за період з січня по червень 2013 р., у зв'язку із чим за ним виникла заборгованість по сплаті орендних платежів у розмірі 4 603,39 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 7 067,81 грн., та 3% річних у розмірі 116,18 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.04.2014 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 16.05.2014 р.

В судове засідання 16.05.2014 р. представники позивача з'явились, вимоги ухвали суду від 03.04.2014 р. виконали, позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання 16.05.2014 р. не з'явився, вимог ухвали суду від 03.04.2014 р. не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

При цьому, суд відзначає, що за змістом ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 02090, АДРЕСА_1, на яку було надіслано ухвалу суду від 03.04.2014 р., підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.05.2011 р. між ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів» (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) укладено Договір оренди №3 (надалі - «Договір»).

Відповідно до 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар бере в строкове користування приміщення загальною площею 37,10 кв.м., що розташоване в адміністративному корпусі, літера «Б», будівлі за адресою: АДРЕСА_3

Згідно п. 3.1 Договору термін оренди з моменту прийняття приміщення, що орендується, за актом приймання. Якщо жодна сторона в термін одного місяця до закінчення даного договору не заявить про намір його розірвати, даний договір автоматично пролонговується на термін один рік (п. 3.2 Договору).

Пунктом 4.1 Договору визначено, що розмір орендної плати складає (з урахуванням ПДВ): 28,50 грн. за 1 м 2 за місяць, та індексується на величину інфляції попереднього місяця.

Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше до 10 числа наступного за звітним місяцем (п. 4.2 Договору).

У відповідності до п. 4.3 Договору орендар зобов'язаний протягом п'яти банківських днів з моменту прийняття приміщення та майна, що орендується, сплатити орендну плату за поточний місяць.

Пунктом 4.6 Договору визначено, що вартість комунальних послуг не входить до орендної плати.

Згідно п. 5.1 Договору приміщення та майно, що орендуються, повинні бути передані орендодавцем та прийняті орендарем протягом 9-ти днів з моменту укладення даного договору. Передача приміщення та майна, що орендуються, здійснюється за актом здачі-приймання, підписання якого свідчить про фактичну передачу в оренду (5.3 Договору).

Згідно із п. 6.1.2 Договору орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати орендні платежі.

01.06.2011 р. сторонами було підписано Додаткову угоду до Договору згідно п. 1 якої погодили викласти пункт 3.1 Договору у наступній редакції: «Термін оренди: з моменту прийняття приміщення, що орендується, за актом приймання-передачі до 31.12.2013 р.».

На виконання умов Договору сторонами 01.06.2011 р. було підписано акт про передачу приміщення в оренду, відповідно до якого ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів» передало, а ФОП ОСОБА_1 прийняла в орендне користування приміщення загальною площею 37.10 м 2 , що розташовані в адміністративному корпусі, літера «Б», будівлі за адресою: АДРЕСА_3

03.10.2011 р. сторонами було підписано Додаткову угоду №01 до Договору оренди згідно п. 1 якої сторони погодили пункт 4.2 Договору викласти у наступній редакції: «Перерахування орендної плати здійснюється орендарем до 5 числа місяця, слідуючого за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 30% орендної плати - 261,16 грн. без ПДВ перераховується орендарем до державного бюджету; 70% орендної плати - 371,25 грн. та суму ПДВ, яка становить 20% бази оподаткування на повну вартість орендної плати перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця.».

30.12.2011 р. між позивачем та відповідачем було підписано Додаткову угоду №02 до Договору згідно п. 1 якої сторони керуючись вимогами ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та згідно умов пункту 3.1 основного Договору оренди погодили вважати термін його дії продовженим до 31.12.2012 р. включно.

Згідно п. 2 Додаткової угоди сторони погодили внести зміни до пункту 1.1 Договору, виклавши його в наступній редакції: «Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно нежитлові приміщення площею 37,10 м 2 , розміщене за адресою: АДРЕСА_3, на 7 поверсі будівлі, що перебуває на балансі ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів», вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 23.05.2011 р. і становить 178 700,00 грн. Приміщення, що орендується придатне до використання відповідно до п. 2.1 даного договору.».

Пунктом 3 Додаткової угоди сторони внесли зміни до п. 4 Договору та виклали його в наступній редакції: «Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. №786 і становить без ПДВ за базовий місяць оренди 28,50 грн. за 1 м 2 , яка підлягає індексації на величину інфляції попереднього місяця. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. В орендну плату не входить оплата експлуатаційних витрат, комунальних послуг та відшкодування податку на землю.».

Відповідно до п. 10.1 Договору даний договір розірванню в односторонньому порядку не підлягає, за винятком випадків коли одна із сторін систематично порушує умови договору та свої зобов'язання.

25.06.2013 р. ФОП ОСОБА_1 передав, а ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів» прийняло з орендного користування нежитлові приміщення площею 37,10 м 2 , розміщене за адресою: АДРЕСА_3, на 7 поверсі будівлі, що підтверджується актом приймання-передачі об'єкта оренди №2.

Проте, як вказує позивач у своїй позовній заяві відповідач неналежним чином виконав своє зобов'язання зі сплати орендної плати у зв'язку із чим за ним виникла заборгованість за період з січня по червень 2013 р. у розмірі 4 603,39 грн.

19.08.2013 р. та 14.11.2013 р. позивачем на адресу відповідача було надіслано лист №168 та претензію №272 в яких просив погасити існуючу заборгованість по сплаті орендних платежів.

Проте, відповідач відповіді на вказані лист та вимогу не надав, заборгованості у розмірі 4 603,39 грн. не погасив.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по сплаті орендних платежів.

Договір №3 від 23.05.2011 р. є Договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України та Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 759 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи (актом про передачу приміщення в оренду від 01.06.2011 р.) підтверджується факт передачі приміщення в оренду, користування ним відповідачем у період з січня по червень 2013 р. та існування за відповідачем станом на момент звернення позивача до суду заборгованості у розмірі 4 603,39 грн. за визначений період.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частиною 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 4.2 Договору в редакції додаткової угоди №01 від 03.10.2011 р. строк виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті орендних платежів за Договором на момент розгляду справи настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті орендних платежів у розмірі 4 603,39 грн. на підставі Договору та настання строку виконання такого зобов'язання. В той же час, відповідачем не надано доказів на спростування наявності заборгованостей чи доказів їх погашення.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ФОП ОСОБА_1 обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовна вимога ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів " про стягнення з ФОП ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 4 603,39 грн. є правомірною та обґрунтованою.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 7 067,81 грн. та 3% річних у розмірі 116,18 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Пунктом 9.1.1 Договору передбачено, що у випадку прострочення по сплаті орендних платежів орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,5% від суми боргу, за кожен день прострочення.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені за прострочення по сплаті орендних платежів, нарахованої за загальний період з 11.02.2013 р. по 24.02.2014 р., проте суд здійснює перерахунок пені виходячи з наступного.

По-перше, як вбачається із наданого позивачем розрахунку ним пеню нараховано на суму заборгованості за січень 2013 р. за період з 11.02.2013 р. по 24.02.2014 р., на заборгованість за лютий 2013 р. за період з 11.03.2013 по 24.02.2014 р., на заборгованість за березень 2013 р. за період з 11.04.2013 по 24.02.2014 р., на заборгованість за квітень 2013 р. за період з 11.05.2013 по 24.02.2014 р., на заборгованість за травень 2013 р. за період з 11.06.2013 по 24.02.2014 р., на заборгованість за червень 2013 р. за період з 11.07.2013 по 24.02.2014 р.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а тому нарахування штрафних санкцій (пені) за січень 2013 р. припиняється 10.08.2013 р., за лютий 2013 р. - 10.09.2013 р., за березень 2013 р. - 10.10.2013 р., за квітень 2013 р. - 10.11.2013 р., за травень 2013 р. - 10.12.2013 р. та за червень 2013 р. - 10.01.2014 р. відповідно. Тобто, пеня нараховується за перші шість місяців прострочення, а не за весь період прострочення.

По-друге, суд здійснює перерахунок пені нарахованої за січень та лютий 2013 р. з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України з 12.02.2013 р. та 12.03.2013 р., оскільки 10-е число в цих місяцях припадає на вихідний день.

По-третє, позивач нараховує пеню за відсотковою ставкою 0,5%, що є неправомірним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, суд вважає за необхідне зробити перерахунок нарахованої пені, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За перерахунком суду розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 322,34 грн. В іншій частині - 6 745,47 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснює перерахунок 3% річних з урахуванням обставин, наведених при розрахунку пені, а також на предмет правильності їх нарахування.

За перерахунком суду розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 116,05 грн. В іншій частині - 0,13 грн. 3% річних (невірний період прострочення згідно ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України) нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів» заборгованості у розмірі 4 603,39 грн., пені у розмірі 322,34 грн. та 3% річних у розмірі 116,05 грн.

В задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 6 745,47 грн. та 3% річних у розмірі 0,13 грн. необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства "Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів" задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02090, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного підприємства "Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів" (04080, АДРЕСА_3; ідентифікаційний код 03363708) основний борг у розмірі 4 603 (чотири тисячі шістсот три) грн. 39 коп., пеню у розмірі 322 (триста двадцять дві) грн. 34 коп., 3% річних у розмірі 116 (сто шістнадцять) грн. 05 коп. та судовий збір у розмірі 781 (сімсот вісімдесят одна) грн. 46 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 21.05.2014 р.

Суддя Ю.О. Підченко