Рішення

від 15.05.2014 по справі 910/1411/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1411/13 15.05.14

За первісним позовом Публічного акціонерного товариства "Ерде Банк"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеканал 100"

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроконстракшн-2"

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євромарт"

про звернення стягнення на предмет застави

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеканал-100"

До Публічного акціонерного товариства "Ерде Банк"

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроконстракшн-2"

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євромарт"

про визнання недійсним договору застави

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача (відповідач за зустрічним позовом): Бондар Е.А. (дов.№б/н від 04.02.2014)

від відповідача (позивач за зустрічним позовом): Соболевський А.І. (дов.№ б/н від 09.04.2014)

від третіх осіб (за первісним та зустрічним позовах): не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Ерде Банк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Телеканал 100" про звернення стягнення на предмет застави.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроконстракшн-2" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євромарт" зобов'язань за кредитними договорами № 154/11-КЛ від 29.08.2011 року та № 155/11-КЛ від 31.08.2011 року, позивач звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 29.08.2011 року та додатковою угодою № 1 від 31.08.2011 року до нього.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2013 року порушено провадження у справі № 910/1411/13, розгляд справи призначено на 11.02.2013 року та залучено до участі у справі товариство з обмеженою відповідальністю "Євроконстракшн-2" та товариство з обмеженою відповідальністю "Євромарт" в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

07.03.2013 до відділу діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від товариства з обмеженою відповідальністю "Телеканал 100" надійшла зустрічна позовна заява про визнання недійсним договору застави від 29.08.2011 року, укладеного між публічним акціонерним товариством "Ерде Банк" до товариством з обмеженою відповідальністю "Телеканал 100".

Свої зустрічні позовні вимоги товариство з обмеженою відповідальністю "Телеканал 100" обґрунтовує тим, що укладений 29.08.2011 року між публічним акціонерним товариством "Ерде Банк" до товариством з обмеженою відповідальністю "Телеканал 100" договір застави є недійсним, оскільки позивач не є майновим поручителем та деяке майно, що передано в заставу не є власністю позивача.

Ухвалою суду від 11.03.2013 прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Телеканал 100" до публічного акціонерного товариства "Ерде Банк" про визнання недійсним договору застави.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/1411/13 від 08.04.2013 первісний позов задоволено повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/1411/13 від 19.08.2013 зазначене рішення Господарського суду міста Києва залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.03.2014 рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2013 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 у справі 910/1411/13 скасовані і зазначена справа направлена до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2014 суддею Поляковою К.В. вищезазначена справа прийнята до провадження та призначена до розгляду на 15.04.2014 року.

15.04.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від позивача (за первісним позовом) надійшла заява про зменшення позовних вимог та пояснення у справі.

У судовому засіданні 15.04.2014 представник позивача за первісним позовом надав усні пояснення та підтримав позов, з урахуванням наданої заяви про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача за первісним позовом надав усні заперечення на позовну заяву, та просив відмовити позивачу у задоволенні позову.

Під час судового засідання 15.04.2014 суд, заслухавши пояснення сторін, прийняв до розгляду заяву про зменшення позовних вимог та наголосив на тому, що подальший розгляд справи за первісним позовом буде здійснюватись із врахуванням зазначеної заяви про зменшення позовних вимог.

Представник позивача за зустрічним позовом надав усні пояснення по суті заявлених зустрічних позовних вимог, підтримуючи їх у повному обсязі.

Представник відповідача за зустрічним позовом надав усні заперечення на зустрічну позовну заяву.

За наслідками судового засідання 15.04.2014 судом винесено ухвалу про відкладення розгляду справи на 15.05.2014 у зв'язку із нез'явленням третіх осіб до судового засідання.

Через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва 15.05.2014 відповідачем за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням представника у іншому судовому засіданні.

Під час судового засідання 15.05.2014 представник позивача за первісним позовом заперечував проти задоволення поданого клопотання відповідача за первісним позовом про відкладення розгляду справи та зауважив, що на його думку, у матеріалах справи достатньо доказів для прийняття повного та обґрунтованого рішення по суті спору.

Заслухавши думку представника позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) щодо клопотання ТОВ «Телеканал-100» про відкладення розгляд справи, суд визнав його неогрунтованим та таким що не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У п. 3.9.2. Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Пунктом 1 ст. 77 ГПК України у якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Третя особа 1 та третя особа2 до судового засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, шляхом направлення рекомендованої кореспонденції цінним листом за місцезнаходженням юридичної особи.

Приписи статті 22, 27 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач та третя особа не з'явились на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

У судовому засіданні 15.05.2014 представник позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) надав пояснення по суті спору, просив задовольнити позовні вимоги за первісним позовом у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві, заяві про зменшення позовних вимог та додаткових письмових поясненнях від 15.04.2014 року. Одночасно, у задоволенні позовних за зустрічним позовом просив відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача за первісною позовною заявою (відповідач за зустрічним позовом), надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

29.08.2011 між Публічним акціонерним товариством "Ерде Банк" (кредитодавець), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроконтрсакшн - 2" (позичальник), укладений "Договір зростання" Кредитний договір №154/11-КЛ (кредитна лінія), за умовами якого кредитодавець надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на умовах, визначених цим Договором та Додатковими договорами/угодами до нього, що складають невід'ємну частину Договору.

Відповідно п. 1.1.1. Кредитного договору №154/11-КЛ, кредит надається у формі кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування у сумі 3 440 100,00 доларів США, що становить еквівалент 27 420 005,06 грн. по курсу Національного банку України на дату укладення цього Договору.

Згідно з п.п. 1.1.2 - 1.1.3. Кредитного договору термін остаточного повернення кредиту 12 квітня 2014 року. Процентна ставка за користування кредитом 17 процентів річних.

Пунктом 1.2. Кредитного договору визначено, що кредит надається позичальнику на наступні цілі - поповнення обігових коштів.

У подальшому, 12.12.2011 позивач за первісним позовом та третя особа 1 уклали Додаткову угоду до Кредитного договору №154/11-КЛ від 29.08.2011р., за умовами якої домовились викласти п. 1.1.1. Договору у новій редакції, зазначивши, що кредит надається у формі кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування у сумі 5 440 100,00 доларів США.

31.08.2011 Публічне акціонерне товариство "Ерде Банк" (кредитодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Євромарт" (позичальник), уклали "Договір зростання" Кредитний договір №155/11-КЛ (кредитна лінія), згідно з яким кредитодавець надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на умовах, визначених цим Договором та Додатковими договорами/угодами до нього, що складають невід'ємну частину Договору.

У відповідності до п.п. 1.1.1. - 1.1.3. цього Кредитного договору кредит надається у формі кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування в сумі 3 332 400,00 доларів США, що становить еквівалент 26 561 560,68 грн. по курсу НБУ на дату укладання цього Договору. Термін остаточного повернення кредиту 12 квітня 2014 включно. Процентна ставка за користування кредитом 17 процентів річних.

Пунктом 1.2. Кредитного договору визначено, що кредит надається позичальнику на наступні цілі - поповнення обігових коштів.

Надалі, 13.10.2011 між позивачем за первісним позовом та третьою особою 2 по справі укладена Додаткова угода до Кредитного договору №155/11-КЛ від 31.08.2011, за якою сторони домовились викласти пункт 1.1.1. Кредитного договору в новій редакції, вказавши, що кредит надається у формі кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування в сумі 5 832 400,00 доларів США.

З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що між Публічним акціонерним товариством "Ерде Банк", Товариством з обмеженою відповідальністю "Евроконтракшн-2" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євромарт» склались кредитні відносини, які регулюються нормами параграфу 2 Розділу ІІІ Книги п'ять Цивільного кодексу України.

У силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Факт наявної суми заборгованості позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроконстракшн-2» за кредитним договором № 154/11-КЛ та позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Євромврт» кредитним договором № 155/11-КЛ, розмір такої заборгованості підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме банківськими виписками про рух коштів на позичкових рахунках позичальників.

При цьому третя особа 1 та третя особа 2, як позичальники за кредитними договорами, зобов'язалися, зокрема, повернути кредит у валюті кредиту платіжними дорученнями на відкритий їм позичковий рахунок не пізніше терміну, вказаному в п. 1.1.2. кредитних договорів та з дотриманням максимального ліміту кредитування, вказаного в п. 1.1.1. цих договорів; сплачувати проценти за користування кредитом не пізніше останнього календарного числа місяця, наступного за тим, за який вони нараховані (п. 2.3., п. 2.7.1. кредитних договорів).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, третя особа 1 та третя особа 2 належним чином не виконують свої зобов'язання, передбачені умовами кредитних договорів.

У відповідності до п.п. 2.9. та п. 2.9.1. кредитних договорів за наявності простроченої заборгованості за кредитом (траншами), нарахованими процентами та комісіями, штрафними санкціями, передбаченими цими договорами, кредитодавець (позивач за первісним позовом) має право призупинити надання кредиту та/або вимагати дострокового погашення заборгованості за цим договором у повному обсязі.

На адресу позичальників за кредитними договорами позивачем за первісним позовом, як кредитодавцем, направлені вимоги про усунення порушень по Кредитному договору №154/11-КЛ від 29.08.2011 та Кредитному договору №155/11-КЛ від 31.08.2011 та погашення заборгованості (вимоги за номерами 7035 та 7031), які залишилися без задоволення.

З огляду на порушення третьою особою 1 та третьою особою 2 умов кредитних договорів, у них перед позивачем за первісним позовом станом на 04.04.2014 рахується заборгованість, а саме (із врахуванням заяви ПАТ «Ерде Банк» про зменшення позовних вимог):

- за Кредитним договором №154/11-КЛ заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроконстракшн - 2" у розмірі 3 491 533,74 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 40 505 639,05 грн.;

- за Кредитним договором №155/11-КЛ заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромарт" у розмірі 3 798 730,90 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 44 069 464,64 грн.

Наразі, Публічним акціонерним товариством «Ерде Банк» у підтвердження наявності вказаної заборгованості на адреси позичальників направлені акти звірки взаєморозрахунків, копії яких долучені до матеріалів справи разом із доказами направлення вказаних актів.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Нормами статті 546 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Так, з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальників - ТОВ "Євроконстракш - 2" та ТОВ "Євромарт" за кредитними договорами, позивачем за первісним позовом, як заставодержателем, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю "Телеканал - 100", як заставодавцем, Договір застави від 29.08.2011, за умовами якого, з урахуванням Додаткової угоди №01 до цього Договору застави, у забезпечення виконання зобов'язань за "Договір зростання" Кредитний договір №154/11-КЛ (кредитна лінія), укладеним 29.08.2011 між заставодержателем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроконтрсакшн - 2", з усіма подальшими змінами до нього, згідно з яким позичальнику 1 надано кредит у формі кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 3 440 100,00 доларів США, строком дії до 12.04.2014 включно, та за "Договір зростання" Кредитний договір №155/11-КЛ (кредитна лінія), укладеним 31.08.2011 між заставодержателем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Євромарт", з усіма подальшими змінами до нього, згідно з яким позичальнику 2 надано кредит у формі кредитної лінії з лімітом до 12.04.2014 включно, а також у забезпечення всіх інших виплат та штрафних санкцій, визначених в Кредитному договорі, заставодавець надає заставодержателю в заставу належне йому на праві власності майно: основні засоби, перелік яких наведений у Додатку №1 до цього Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору застави балансова вартість предмета застави 1 860 429,57 грн., що засвідчує довідка заставодавця №19/07 від 29.08.2011 року.

Умовами пункту 1.3. Договору застави від 29.08.2011 сторонами погоджено, що заставна вартість предмету застави становить 1 860 429,57 грн.

У відповідності до п. 2.2. Договору застави у разі настання випадків, передбачених кредитними договорами та цим договором, які дають право звернути стягнення на предмет застави, а саме, але не обмежуючись цим: повне чи часткове неповернення позичальником суми заборгованості по кредиту, повну чи часткову несплату процентів, неустойок та інших платежів, заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави та одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави переважно перед іншими кредиторами.

Пунктом 3.4.3. Договору застави визначено, що заставодержатель має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань за кредитним договором та/або звернути стягнення на предмет застави у разі порушення позичальником будь-якої з вимог кредитного договору та/або заставодавцем цього договору застави.

Відповідно до ст. 589 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, встановлений судом факт наявності у позичальників - ТОВ "Євроконстракш - 2" та ТОВ "Євромарт" перед позивачем за первісним позовом заборгованості за Кредитним договором №154/11-КЛ у розмірі 3 491 533,74 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 40 505 639,05 грн. та за Кредитним договором №155/11-КЛ заборгованість у розмірі 3 798 730,90 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 44 069 464,64 грн., наділяє позивача за первісним позовом заявити до стягнення суму пені у розмірі 155 385,65 доларів США з ТОВ "Євроконстракш - 2" та 169 052,82 доларів США з ТОВ "Євромарт" відповідно.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог за первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Телеканал-100», зауважує на недійсності Договору застави від 29.08.2011 року.

У свою чергу, третя особа1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроконстракшн-2» заперечує проти задоволення позовних вимог за первісним позовом з підстав відсутності обґрунтованого розрахунку суми заборгованості, а також у зв'язку із не направленням вимоги про усунення порушень за кредитним договором №154/11-КЛ від 29.08.2011 року.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Телеканал-100» просить визнати недійсним Договір застави від 29.08.2011, оскільки, на думку позивача за зустрічним позовом, він не є майновим поручителем за вказаним договором та зауважує, що права та обов'язки майнового поручителя виникають на підставі договору поруки, якого між ТОВ «Телеканал-100» та ПАТ «Ерде Банк» укладено не було. Посилаючись на положення статті 559 Цивільного кодексу України, позивач за зустрічним позовом стверджує, що застава припинилась, як то передбачено ч. 1 ст. 559 ЦК України, у зв'язку із збільшенням основного зобов'язання, на яке ним не надано згоди. До того ж, ТОВ «Телеканал-100» стверджує, що частина майна, переданого у заставу за Договором застави від 29.08.2011, йому не належала, що є порушенням вимог статті 583 ЦК України.

Публічне акціонерне товариство «Ерде Банк» у відзиві на зустрічну позовну заяву заперечує проти задоволення вимог зустрічного позову та наголошує на тому, що заставодавцем помилково застосовано до правовідносин, які виникли на підставі Договору застави від 29.08.2011, норми законодавства, що регулюють правовідносини за окремим видом забезпечення зобов'язання, таким як порука. Крім того, відповідач за зустрічною позовною заявою у спростування доводів ТОВ «Телеканал-100» зазначає, що у момент укладання спірного договору застави, ТОВ «Телеканал-100», в особі генерального директора, підтвердив належність товариству заставленого майна та надав документи, що підтверджують право власності на вказане майно. Щодо недійсності правочину, ПАТ «Ерде Банк» наголосив на тому, що під час укладання Договору застави від 29.08.2011 сторонами додержано всіх вимог, як то передбачено статтею 203 ЦК України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісною позовною заявою підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 вказаної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст. 611 ЦК України).

Статтею 1 Закону України "Про заставу" визначено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Положення вищезазначеної статті кореспондуються із нормами нормами статті 572 ЦК України.

Предметом застави може бути майно, зокрема основні засоби, про що зазначено у ст. 4 ЗУ "Про заставу" та ст. 576 ЦК України.

Враховуючи наявність встановленого судом факту неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроконстракшн-2" зобов'язань за Кредитним договором № 154/11-КЛ від 29.08.2011 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євромарт» зобов'язань за Кредитним договором № 155/11-КЛ від 31.08.2011, внаслідок чого у останніх утворилась сума заборгованості, яка не день розгляду справи не є погашеною, а зобов'язання за Кредитним договором не є припиненим, Публічне акціонерне товариство "Ерде Банк", як заставодержатель, набув права задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, у відповідності до положень статті 19 Закону України "Про заставу".

Зазначеною вище статтею Закону України "Про заставу" передбачено, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Відповідно до ч.1 ст. 20 ЗУ "Про заставу" та ч. 2 ст. 590 ЦК України, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Отже, слід виходити з того, що ПАТ "Ерде Банк", у зв'язку з порушенням позичальниками - ТОВ "Євроконстракшн-2" та ТОВ «Євромарт» умов Основного зобов'язання, має право вимагати від заставодавця - ТОВ «Телеканал-100» сплати заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави, безпосередньо, на підставі Договору застави від 29.08.2011 року.

Частиною 6 статті 20 ЗУ "Про заставу" визначено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду. На підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Як встановлено судом, предметом застави за Договором застави від 29.08.2011 є основні засоби, тобто рухоме майно, то правовий режим регулювання обтяжень такого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначається положеннями Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Із Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, який міститься у матеріалах справи, вбачається, що предмети застави, як об'єкт обтяження, заборонено відчужувати на підставі Договору застави від 29.08.2011 року. Інших видів обтяження на зазначене рухоме майно у реєстрі не значиться.

Відповідно до положень ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет застави у рішенні суду, крім іншого, зазначається способ реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення прилюдних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 Закону.

Положеннями статті 582 ЦК України визначено, що оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом. Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.

Вартість предмету застави на момент укладання Договору застави від 29.08.2011 склала - 1 860 429,57 грн. та є такою, що погоджена сторонами договору. У межах розгляду даного господарського спору розмір вартості предмета застави сторонами не заперечувався.

Таким чином, з урахуванням встановлених у справі обставин та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ "Ерде Банк" про звернення стягнення на предмет застави ( заставна вартість становить 1 860 429 (один мільйон вісімсот шістдесят тисяч чотириста двадцять дев'ять) 57 копійок) підлягають задоволенню шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною, встановленої на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ч. 3 ст. 49 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору звільняється уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Постановою Правління Національного банку України № 4 від 09.01.2013 року відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації публічного акціонерного товариства "Ерде Банк".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 3 від 10.01.2013 року, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 та ч.4 ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Ерде Банк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження планів врегулювання неплатоспроможності банків Фонду Куреного Олександра Вікторовича.

До того ж, розподіляючи судові витрати, суд також керується положеннями Господарського процесуального кодексу України, а також приписами постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013, якими передбачено, що у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход Державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору (п. 4.5.). Оскільки, позовні вимоги підлягають задоволенню, а позивач - Публічне акціонерне товариство "Ерде Банк" звільнений від сплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір у розмірі підлягає стягненню з відповідача.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 31.03.2012 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" визначено, що вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави, пред'явлена до звернення до суду з вимогою про виконання основного зобов'язання, оплачується судовими збором як вимога майнового характеру. При цьому ціна позову визначається розміром виконання, на яке претендує заставодержатель за рахунок заставленого майна.

Судом вище встановлено, що загальна вартість предмета застави складає 1 860 429,57 грн.

Так, згідно ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що ставки судового збору за подання до господарського суду встановлюються у таких розмірах: за подання позовної зави майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

З системного аналізу викладеного, суд дійшов висновку, що судовий збір підлягає стягненню з відповідача у дохід Державного бюджету України у розмірі 37 208,59 грн.

Під час розгляду зустрічної позовної заяви, надавши оцінку поданим сторонами доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача за зустрічною позовною заявою.

Як встановлено судом вище, Договір застави від 29.08.2011 між позивачем за зустрічним позовом, як заставодавцем, та відповідачем за зустрічним позовом, як заставодержателем, укладений з метою забезпечення виконання зобов'язання Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроконстракшн - 2" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євромарт" за Кредитним договором №154/11-КЛ від 29.08.2011 та Кредитним договором №155/11-КЛ від 31.08.2011 року.

Як визначено ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, при визначенні питання недійсності правочину має застосовуватися законодавство, яке діяло на момент його укладання.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Статтями 627, 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договору даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зза змістом частини 1 ст. 583 ЦК України, заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому, застава завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем зобов'язання. Законодавством розрізняється застава, надана боржником та застава, надана третьою особою (майновим поручителем).

Використання у словосполученні «майновий поручитель» терміна «поручитель» не означає поширення на заставні правовідносини норм, які регулюють поруку (ст.ст. 553-559 ЦК України), з огляду на самостійність наведених у ст.. 546 ЦК України видів забезпечення виконання зобов'язань.

Крім того, сприйняття положень ч.1 ст. 583 ЦК України про те, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель), як підстави для застосування статті 559 ЦК України, суперечить змісту статті 8 ЦК України щодо аналогії закону. Правові статуси поручителя і майнового поручителя врегульовані окремо, з суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення і для вирішення спорів з їх участю шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону.

Аналогічна позиція Верховного суду України міститься у постановах № 5004/2440/11 від 16.10.2012 року, № 5023/6981/11 від 16.10.2012 року та 4/270-13/68 від 16.10.2012 року, яка відповідно до положень статті 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Проаналізувавши вище зазначене, суд критично оцінює застосування позивачем за зустрічним позовом положень статті 559 ЦК України, як правової підстави для регулювання правовідносин за Договором застави від 29.08.2011 року.

У відповідності до ч. 2 ст. 583 Цивільного кодексу України заставодавцем може бути власник речі або особи, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право правом їх застави.

Пунктом 1.1. Договору застави сторони визначили, що заставодавець надає заставодержателю в заставу належне йому на праві власності майно: основні засоби.

Згідно з п. 1.4.1. Договору застави заставодавець свідчить і несе відповідальність за те, що предмет застави є його власністю і заставодавець цим договором належним чином здійснює своє право надавати його в заставу, на що є згода власника заставодавця (уповноважених власником органів заставодавця) та відповідні повноваження особи, що укладає цей договір від імені заставодавця.

Крім того, слід відмітити, що матеріали справи не містять доказів того, що передане в заставу майно згідно Договору застави, що оспорюється, у момент передачі його в заставу належало іншій особі, ніж позивачеві за зустрічним позовом.

У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Положення статті 129 Конституції України відносять до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється у тому, що, і встановлено нормою ч. 1 ст. 33 ГПК України. Розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

При цьому доказування полягає не лише у поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 2 ст. 34 ГПК України містить відомий процесуальному праву принцип допустимості доказів (засобів доказування). Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Підсумовуючу вищенаведене суд дійшов висновку, що позивачем за зустрічною позовною заявою не доведено фактів викладених у позовній заяві, а відтак і факту суперечності даного Договору застави від 29.08.2011 вимогам ст.ст.203, 215, 216, 236 ЦК України, а тому позовні вимоги за зустрічним позовом визнаються судом такими, що не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача за зустрічною позовною заявою.

Щодо висновків, наведених у постанові Вищого господарського суду України № 910/1411/13 від 17.03.2014, що зумовили скерування справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Публічним акціонерним товариством «Ерде Банк» неодноразово до суду надано обґрунтований розрахунок суми заборгованості, у тому числі із врахуванням зменшення позовних вимог, за кожним кредитним договором, в яких визначений період виникнення заборгованості, її розмір, а також вираховано розмір процентів за користування кредитними коштами та несвоєчасне здійснення погашення сум запозичених грошових коштів.

До того ж, на виконання вказівок Вищого господарського суду України, у межах нового розгляду даної справи Публічним акціонерним товариством «Ерде Банк» на адреси позичальників направленні акти звірки взаєморозрахунків, копії яких містяться у матеріалах справи.

Щодо наявних у матеріалах справи Договорів відступлення права вимоги до Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» за договорами банківських рахунків та банківських вкладів, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроконстракшн-2», Товариством з обмеженою відповідальністю «Євромарт» (треті особи у даному спорі) з одного боку й фізичними та юридичними особами з іншого боку (т. 3 а. с. 24-200) у період з 11.04.2013 по 19.04.2013 на загальну суму 89 007 760,94 грн., суд зазначає таке.

Подаючи до суду касаційної інстанції зазначені договори Товариство з обмеженою відповідальністю «Телеканал-100», стверджує про припинення зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроконстракшн-2» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Євромарт» за укладеними кредитним договором № 154/11-КЛ та кредитним договором №155/11-КЛ перед позивачем за первісним позовом - ПАТ «Ерде Банк», виходячи з того, що внаслідок укладання Договорів про відступлення права вимоги відбулось одночасне поєднання в особі третіх осіб у даному спорі боржника за кредитними договорами, та кредитора, за набутими, відповідно до договорів відступки прав вимоги, правочинами банківських рахунків або банківських вкладів.

Приписами частини 1 статті 593 Цивільного кодексу України врегульовано припинення права застави, у тому числі право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

Частиною 1 статті 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов'язань передбачені у главі 50, ст.ст.599- 609 Цивільного кодексу України.

Статтею 606 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Зі змісту ст. 606 Цивільного кодексу випливає, що відповідне зобов'язання припиняється у разі поєднання боржника та кредитора в рамках одного і того ж зобов'язання.

Внаслідок укладання договорів відступлення права вимоги між третіми особами, останні - ТОВ «Євромарт» та ТОВ «Євроконстракшн-2» - набули статусу кредитора у зобов'язані, що виникає з договорів строкового банківського вкладу (депозиту) та договорів банківського рахунку, тобто в інших, аніж у зобов'язаннях за Кредитним договором №154/11-КЛ та Кредитним договором № 155/11-КЛ, що не може кваліфікуватись як поєднання боржника та кредитора в одній особі.

Наразі, суд вважає за необхідне зауважити, що 09.01.2013 Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ЕРДЕ БАНК». Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 10.01.2013 прийнято рішення №3 про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку.

Положеннями статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Статтею 1 вказаного Закону унормовано, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Питання запровадження та здійснення тимчасової адміністрації регулюються розділом VII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Так, частиною 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом, а також не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банків.

Вказане правило застосовується також при ліквідації банку, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 10.10.2011 у справі №3-95гс11, яка у розумінні ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для врахування судами при вирішенні подібних спорів

Визначення поняття «кредитор банку» містять приписи Закону України «Про банки і банківську діяльність». Так, відповідно до статті 2 Закону, кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Проаналізувавши вищевикладене, суд зазначає, що внаслідок укладання ТОВ «Євроконстракшн-2» та ТОВ «Євромарт» ряду Договорів відступки права вимоги, які містяться у матеріалах справи (т. 3 а. с. 24-200), вказані товариства набули права вимоги до ПАТ «Ерде Банк» щодо виконання останнім майнових зобов'язань за договорами банківських рахунків та банківських вкладів на загальну суму 89 007 760,94 грн.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено особливий порядок задоволення вимог кредиторів згідно встановленої черговості та неприпустимість задоволення кредиторських вимог поза межами ліквідаційної процедури.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є пріоритетним з питань ліквідації банків. Цим Законом не передбачено способу задоволення вимог кредиторів до банку шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі.

У разі акцептування та визнання кредиторських вимог сторін Договорів відступлення права вимоги, та включення їх до реєстру вимог, вимоги до Банку будуть віднесені до сьомої черги задоволення вимог відповідно до ст. 52 Закону про систему гарантування як інші вимоги (у випадку певної категорії фізичних осіб - до четвертої черги).

Відповідно до ч. 4 ст. 52 Закону про систему гарантування вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.

Припинення зобов'язань Третіми особами за Кредитними договорами, шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі не сприяє реальному поповненню ліквідаційної маси і порушує черговість задоволення вимог кредиторів банку передбачену ст. 52 Законом про систему гарантування.

Керуючись ст.ст. 33, 32, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Первісний позов Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеканал-100» за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача про звернення стягнення на предмет застави - задовольнити повністю .

Звернути стягнення на предмет застави за договором застави від 09.08.2011, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Ерде Банк" (04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного/Ігорівська, 10/5-А; ідентифікаційний код 34817907) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телеканал 100" (02099, м. Київ, вул. Ремонтна, 11, ідентифікаційний код 37506803), предметом застави за яким є: основні засоби перелік яких наведено у додатку № 1 до договору застави для задоволення грошових вимог публічного акціонерного товариства "Ерде Банк" (04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного/Ігорівська, 10/5-А, ідентифікаційний код 34817907) за кредитним договором № 154/11-КЛ ("Договір зростання") від 29.08.2011 укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю "Євроконстракшн-2" по простроченій заборгованості по кредиту в розмірі 2 973 835 (два мільйони дев'ятсот сімдесят три тисячі вісімсот тридцять п'ять) дол. США 77 центів, що згідно з встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США на 04.04.2014 еквівалентно 34 499 772 (тридцять чотири мільйони чотириста дев'яносто дев'ять тисяч сімсот сімдесят дві) грн. 10 коп., по заборгованості по процентам за користування кредитом станом на 04.04.2014 у розмірі 362 312 (триста шістдесят дві тисячі триста дванадцять) дол. США 32 центи, що згідно з встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США на 04.04.2014 еквівалентно 4 203 222 (чотири мільйони двісті три тисячі двісті двадцять дві) грн. 18 грн. та по пені за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 155 365 (сто п'ятдесят п'ять тисяч триста шістдесят п'ять) дол. США 65 цент, що згідно з встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США на 04.04.2014 еквівалентно 1 802 644 (один мільйон вісімсот дві тисячі шістсот сорок чотири) грн. 77 коп.; за кредитним договором № 155/11-КЛ ("Договір зростання") від 31.08.2011 року укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю "Євромарт" по простроченій заборгованості по кредиту в розмірі 3 235 487 (три мільйони двісті тридцять п'ять тисяч чотириста вісімдесят сім) дол. США 80 центів, що згідно з встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США на 04.04.2014 року еквівалентно 37 535 223 (тридцять сім мільйонів п'ятсот тридцять п'ять тисяч двісті двадцять три) грн. 99 коп., по заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 394 190 (триста дев'яносто чотири тисячі сто дев'яносто) дол. США 28 центів, що згідно з встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США на 04042014 року еквівалентно 4 573 041(чотири мільйони п'ятсот сімдесят три тисячі сорок одна) грн. 65 коп. та по пені за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 169 052 (сто шістдесят девять тисяч п'ятдесят два) дол. США 82 центів, що згідно з встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США на 04.04.2014 року еквівалентно 1 961 199 (один мільйон дев'ятсот шістдесят одна тисяча сто дев'яносто дев'ять) грн. 01 коп.

Встановити спосіб реалізації предмета застави (заставна вартість становить 1 860 429 (один мільйон вісімсот шістдесят тисяч чотириста двадцять дев'ять) 57 копійок) шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною, встановленої на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Телеканал 100" (02099, м. Київ, вул. Ремонтна, 11, ідентифікаційний код 37506803) в доход Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір у розмірі 37 208 (тридцять сім тисяч двісті вісім) гривень 59 копійок.

У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю .

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та оголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 15.05.2014 року.

Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

Та підписано 20.05.2014 року

Суддя К.В. Полякова