Постанова

від 19.05.2014 по справі 820/7104/14

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

19 травня 2014 р. № 820/7104/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

при секретарі судового засідання - Корнієнка А.Д.,

за участі:

представника позивача - Нагорного Є.Ф.,

представника відповідача - Губської В.В.,

розглянувши адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ескалада" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ескалада", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 26.03.2014 року № 0000922201, яким донараховано податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 110716,25 грн. (у тому числі за основним платежем 88573,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями 22143,25 грн.), № 0000912201, яким донараховано податкове зобов'язання по податку на прибуток у сумі 199200,50 грн. (у тому числі за основним платежем 174262,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями 24938,25 грн.) та форми "С" за № 0000932201, яким донараховано штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки у сумі 22943,92 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсності, підтверджені факти господарських операцій протиправно перекручені, а податкові повідомлення-рішення мають бути скасовані.

Представники позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та письмових поясненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на наведені у письмових запереченнях обставини.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ескалада" зареєстроване як юридична особа та перебуває на обліку Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, що підтверджується матеріалами справи.

Фахівцями податкового органу було проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Ескалада" (код ЄДРПОУ 34632570) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 26.02.2014 року №583/20-30-22-01/34632570, яким встановлено такі порушення:

- п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого ТОВ "Ескалада" занижено податок на прибуток всього в сумі 199954,00 грн.;

- пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.5, п.198.6 ст.198 ПК України, внаслідок чого ТОВ "Ескалада" занижено суму ПДВ, яка підлягала сплаті в бюджет на суму 111161,00 грн.;

- п.3.5 глави 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637 щодо здійснення видачі готівкових коштів працівникам підприємства за видатковими документами, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписами одержувачів на суму 11356,46 грн.;

- п.2.8 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637 щодо встановлення понадлімітного залишку готівки в касі підприємства у розмірі 115,50 грн.

За результатами висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 26.03.2014 року:

- № 0000932201 на суму 22943,92 грн.;

- № 0000922201 на суму 110716,25 грн.;

- № 0000912201 на суму 199200,50 грн.

Позивач не погодився із такими діями податкового органу та подав заперечення на акт перевірки.

За результатами розгляду заперечень зазначений акт перевірки було залишено без змін.

Позивач не погодився із зазначеними діями податкового органу та оскаржив їх у судовому порядку.

Судом встановлено, що між ТОВ "Ескалада" (поклажодавець) та ТОВ "Торговий будинок "Східна Україна" (зберігач) було укладено договір відповідального зберігання №4х/12 від 26.03.2012 року, відповідно до умов якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання майно, належне поклажодавцю (найменування майна - яйце, одиниця виміру майна - ящик) (т.4 а.с.221-224).

Виконання зазначеного договору підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт (послуг) (т.4 а.с.225) на підставі чого ТОВ "Торговий будинок "Східна Україна" виписало позивачу податкову накладну(т.5 а.с.105). Розрахунки було проведено в безготівковій формі (т.5 а.с.147).

23.04.2012 року між позивачем (поклажодавець) та ТОВ "Діалог Транс" (зберігач) було укладено договір відповідального зберігання №18, відповідно до якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання майно, належне поклажодавцю (найменування майна - яйце, одиниця виміру майна - ящик) (т.4 а.с.226-229).

Факт виконання зазначеного договору підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт (послуг) (т.4 а.с.230-232), на підставі чого позивачу було виписано податкові накладні (т.5 а.с.100-101,104). Розрахунки за даним договором проводились в безготівковій формі, про що свідчать платіжні доручення (т.5 а.с.140,145-146).

30.07.2012 року між ТОВ "Ескалада" (поклажодавець) та ТОВ "Айс-Берг ТМ" було укладено договір відповідального зберігання №35, згідно з яким поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання майно, належне поклажодавцю (найменування майна - яйце, одиниця виміру майна - ящик) (т.4 а.с.233-236).

Виконання даного договору підтверджується актами надання послуг (т.4 а.с.237-240). ТОВ "Айс-Берг ТМ" виписало позивачу податкові накладні (т.5 а.с. 98-99,102-103). Розрахунки були проведені в безготівковій формі (т.5 а.с.141-144).

Щодо правовідносин, які виникли у позивача з ФОП ОСОБА_1 судом встановлено таке.

01.04.2011 року між ФОП ОСОБА_1 (виконавець) та ТОВ "Ескалада" (замовник) було укладено договір №4/2 про надання послуг з перевезення автомобільним транспортом (т.5 а.с.53).

Відповідно до умов зазначеного договору замовник замовляє, а виконавець здійснює перевезення вантажу. До цього договору було укладено 2 додаткові угоди (т.5 а.с.56-57).

Реальність виконання зазначеного договору підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т.5 а.с.57-67), товарно-транспортними накладними та видатковими накладними (т.1 а.с. 62-248, т.2 а.с.2-249, т.3 а.с.2-249, т.4 а.с.2-194). Розрахунки проводились в безготівковій формі (т.5 а.с.148-165).

Щодо відносин, які виникли між ТОВ "Ескалада" та ТОВ "Картман", суд встановив такі обставини.

Між ТОВ "Ескалада" (постачальник) та ТОВ "Картман" (покупець) було укладено договір поставки №1/10-1 від 05.10.2010 року та №Я03-2 від 03.01.2011 року, відповідно до умов яких постачальник зобов'язується на умовах, визначених договором, передавати у власність покупця, а покупець зобов'язується на умовах, визначених договором, приймати та оплачувати товар в кількості і асортименті (т.4 а.с.197-202).

Факт виконання зазначених договорів підтверджується видатковими накладними (т.4 а.с.205-208), податковими накладними, виписаними позивачем ТОВ "Картман" (т.5 а.с.106-109). Розрахунки з ТОВ "Ескалада" було проведено в безготівковій формі (т.4 а.с.213-220).

Транспортування здійснювалось за рахунок покупця (ТОВ "Картман").

Щодо видаткових накладних, отриманих від постачальників позивача СПАТ "Охоче" та ПАТ "Полтавська птахофабрика", які оформлені з порушенням чинного порядку, суд зазначає наступне.

Податковим органом встановлено, що видаткові накладні СПАТ "Охоче" від 15.08.2011 року №3721 та ПАТ "Полтавська птахофабрика" від 07.12.2011 року № Пт-с00002225 не містять посади, прізвища осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документу.

У зв'язку із цим податковий орган зробив висновок, що позивач завищив собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) та витрати, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток.

Проте, суд не може погодитись із такою позицією відповідача, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Крім того, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Крім того, вони не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до валових витрат та про обґрунтованість рішення податкової інспекції щодо нарахування податкового зобов'язання.

Судом підтверджено факт виконання позивачем та його контрагентами - СПАТ "Охоче" та ПАТ "Полтавська птахофабрика" зобов'язань. Первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Посилання відповідача на висновки актів перевірок контрагентів позивача суд не бере до уваги, оскільки ним не доведено нереальність здійснення контрагентами позивача господарських операцій.

Судом встановлено, що податкові накладні, виписані контрагентами позивача, відповідають вимогам законодавства.

Аналізуючи норми Податкового кодексу України (далі - ПК України), Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на момент виникнення спірних відносин) та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на момент виникнення спірних відносин) суд встановив таке.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон) у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п.1.7 статті 1 Закону податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно із законом про податок на додану вартість.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону - датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Згідно з п.п. 7.4.5 п.7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.7.1 п. 7.1 статті 7 Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Дослідженням положень Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що позивачем дотримано всі умови, які дають право на використання податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п.п. «а» п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання послуг.

Згідно з п.198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз положень податкового законодавства вказує на те, що законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків (позивача) і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Склад валових витрат та порядок їх визначення встановлено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та статтями 138, 139 ПК України.

Відповідно до п.5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.1.32 статті 1 зазначеного Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до суми валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з п. 138.2 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Пунктом 138.8 статті 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, недійсними суд зазначає наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загальними вимогами, додержання яких є необхідними для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави - Конституції України, яка в ст. 3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини або адміністративні проступки, і, як наслідок, будуть порушувати Кримінальний кодекс України або Кодекс України про адміністративні правопорушення. Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, керуючись тим, що публічний порядок держави порушується у разі порушення нормативних актів, у яких він закріплений, а саме: Конституції України, Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді або в ході провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також прямо витікає з висновку про те, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

А відтак, під правочини, що порушують публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчинені з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами чи адміністративно-правовими деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення зазначених осіб до адміністративної відповідальності.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентами, є чинними та не визнаними у встановленому порядку недійсними.

Судом також встановлено, що необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність зв'язку товарів (робіт, послуг) з господарською діяльністю підприємства. Судом встановлено, що придбання позивачем товарів, а також отримання робіт та послуг безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю підприємства, що направлена на отримання доходу.

Позивачем надані всі належні первинні документи, що підтверджують реальність придбання товару, а також отримання виконаних робіт і наданих послуг.

Отже, позивачем було повністю дотримано вимоги ПК України та зазначених вище Законів України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Відповідачем не доведено факт порушення позивачем зазначених вище норм податкового законодавства.

Таким чином, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відповідно до п.п.1, 3 частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті податковим органом, є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства, через що позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ескалада" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 26.03.2014 року № 0000922201, яким донараховано податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 110716,25 грн. (у тому числі за основним платежем 88573,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 22143,25 грн.).

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 26.03.2014 року № 0000912201, яким донараховано податкове зобов'язання по податку на прибуток у сумі 199200,50 грн. (у тому числі за основним платежем 174262,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 24938,25 грн.).

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 26.03.2014 року № 0000932201, яким донараховано штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки у сумі 22943,92 грн..

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 23.05.2014 року.

Суддя Н.А. Полях