Постанова

від 20.05.2014 по справі 818/1042/14

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2014 р. Справа №818/1042/14

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гелета С.М.

за участю секретаря судового засідання - Кліщенко В.О.,

представника позивача Петрищев О.О.

представника відповідача Петренко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиелектроснаб" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Сумиелектроснаб" (далі - ТОВ "Сумиелектроснаб"), звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Сумах), в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.04.2014 року № 0000992202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 96998,00 грн. (а.с.40-44).

Свої вимоги мотивує тим, що за результатами документальної перевірки, проведеної відповідачем, ДПІ у м. Сумах складено акт перевірки від 27.03.2014 року № 961/2202/32779740/119. На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у м. Сумах прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.04.2014 року № 0000992202. Підставою прийняття спірного рішення стало припущення податкового органу щодо відсутності реального характеру угод, укладених ТОВ "Сумиелектроснаб" з ТОВ "Басмер". При цьому доказів порушення вказаними контрагентами норм діючого законодавства акт перевірки не містить.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, зазначив, в ході проведеної перевірки встановлено порушення ТОВ "Сумиелектроснаб" п.п. 14.1.36, п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за березень 2013 року на 64665,00 грн. Вказані порушення мали місце при дослідженні господарських взаємовідносин між ТОВ "Сумиелектроснаб" та ТОВ "Басмер Лтд". Такий висновок зроблено на підставі акту перевірки від 16.04.2013 року № 1379/22.8/38290555, складеного ДПІ у Печерському районі м. Києва "Про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ "Басмер Лтд" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період діяльності з 01.10.2012 року по 31.03.2013 року".

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала, з підстав, викладених в письмовому відзиві, просила відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає позовні обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що з 14.03.2014 року по 20.03.2014 року ДПІ у м. Сумах було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Сумиелектроснаб" з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ "Басмер Лтд" за період 01.03.2013 року по 31.03.2013 року.

За результатами вказаної перевірки ДПІ у м. Сумах складено акт від 27.03.2014 року № 961/2202/32779740/119 (а.с.8-34).

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у м. Сумах винесено податкове повідомлення-рішення від 10.04.2014 року № 0000992202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 96998,00 грн., в тому числі 64665,00 грн. основного платежу та 32333,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (а.с.35).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 14.1.36, п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за березень 2013 року на 64665,00 грн.

При перевірці використано дані акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 16.04.2013 року № 1379/22.8/38290555 "Про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ "Басмер Лтд" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період діяльності з 01.10.2012 року по 31.03.2013 року" (а.с.146-155). На підставі вказаного акту відповідач дійшов висновку про відсутність доказів реальності здійснення господарських операцій між ТОВ "Сумиелектроснаб" та ТОВ "Басмер Лтд".

Суд не може погодитися із позицією податкового органу, виходячи із наступного.

Матеріалами справи підтверджується, що між ТОВ "Басмер Лтд" (постачальник) та ТОВ "Сумиелектроснаб" (покупець) укладено договір поставки від 03.01.2013 року № 030113 (а.с.51-52). Згідно вказаного договору, постачальник передає покупцю товар, визначений в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які формуються постачальником на підставі усних заявок покупця. Розрахунки за товар проводяться на умовах 100 % передоплати.

Згідно п. 1 додаткової угоди від 01.03.2013 року, оплату товару, що повинен постачатись в березні 2013 року, відстрочено до 03.01.2015 року (а.с.53).

Товар, визначений в рахунках фактурах від 07.03.2013 року № 03/07 (всього на суму 43017,60 грн., в тому числі 7169,60 грн. податку на додану вартість), від 18.03.2013 року № 03/18 (всього на суму 20088,83 грн., в тому числі 3348,14 грн. податку на додану вартість), від 18.03.2013 року № 03/18-6 (всього на суму 15289,57 грн., в тому числі 2548,26 грн. податку на додану вартість), від 22.03.2013 року № 03/22 (всього на суму 6483,00 грн., в тому числі 1080,50 грн. податку на додану вартість), від 22.03.2013 року № 03/22-4 (всього на суму 44386,72 грн., в тому числі 7397,79 грн. податку на додану вартість), від 29.03.2013 року № 03/29-3 (всього на суму 49581,61 грн., в тому числі 8263,60 грн. податку на додану вартість), від 29.03.2013 року № 03/29-4 (всього на суму 47173,92 грн., в тому числі 7862,32 грн. податку на додану вартість), від 29.03.2013 року № 03/29-5 (всього на суму 46162,80 грн., в тому числі 7693,80 грн. податку на додану вартість), від 29.03.2013 року № 03/29 (всього на суму 46583,23 грн., в тому числі 7763,87 грн. податку на додану вартість), від 29.03.2013 року № 03/29-7 (всього на суму 23697,48 грн., в тому числі 3949,58 грн. податку на додану вартість), від 29.03.2013 року № 03/29-1 (всього на суму 45522,06 грн., в тому числі 7587,01 грн. податку на додану вартість) (а.с.76-86) видано позивачу згідно видаткових накладних від 07.03.2013 року № 343, від 18.03.2013 року № 344, від 18.03.2013 року № 345, від 22.03.2013 року № 346, від 22.03.2013 року № 347, від 29.03.2013 року № 348, від 29.03.2013 року № 349, від 29.03.2013 року № 350, від 29.03.2013 року № 351, від 29.03.2013 року № 352, від 29.03.2013 року № 353 (а.с.54-64).

ТОВ "Басмер Лтд" видало ТОВ "Сумиелектроснаб" податкові накладні від 07.03.2013 року № 343 на суму 43017,60 грн., в тому числі 7169,60 грн. податку на додану вартість, від 18.03.2013 року № 344 на суму 15289,57 грн., в тому числі 2548,26 грн. податку на додану вартість, від 18.03.2013 року № 345 на суму 20088,83 грн., в тому числі 3348,14 грн. податку на додану вартість, від 22.03.2013 року № 346 на суму 44386,72 грн., в тому числі 7397,79 грн. податку на додану вартість, від 22.03.2013 року № 347 на суму 6483,00 грн., в тому числі 1080,50 грн. податку на додану вартість, від 29.03.2013 року № 348 на суму 47173,92 грн., в тому числі 7862,32 грн. податку на додану вартість, від 29.03.2013 року № 349 на суму 46162,80 грн., в тому числі 7693,80 грн. податку на додану вартість, від 29.03.2013 року № 350 на суму 49581,61 грн., в тому числі 8263,60 грн. податку на додану вартість, від 29.03.2013 року № 351 на суму 45522,06 грн., в тому числі 7587,01 грн. податку на додану вартість, від 29.03.2013 року № 352 на суму 23697,48 грн., в тому числі 3949,58 грн. податку на додану вартість, від 29.03.2013 року № 353 на суму 46583,23 грн., в тому числі 7763,87 грн. податку на додану вартість (а.с.65-75).

Товар транспортовано до м. Суми на підставі договору на транспортне обслуговування від 02.01.2013 року, укладеного ТОВ "Сумиелектроснаб" з ПП ОСОБА_3 (а.с.82), що підтверджується копіями товарно-транспортних накладних від 07.03.2013 року 703САА70313 (а.с.88), від 18.03.2013 року 183САА180313 (а.с.89), від 22.03.2013 року 223САА220313 (а.с.90), від 29.03.2013 року 293САА290313 (а.с.91).

Отриманий товар реалізовано ТОВ "Сумиелектроснаб" контрагентам, що підтверджується копіями видаткових та податкових накладних, довіреностями на отримання товару (а.с.93-145).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується фактичне виконання договору поставки від 03.01.2013 року № 030113, укладеного між ТОВ "Сумиелектроснаб" та ТОВ "Басмер Лтд".

Матеріалами справи підтверджується, що при проведенні перевірки податковим органом були досліджені всі первинні документи позивача, зауваження до їх складання та формування на їх основі податкового кредиту та податкових зобов'язань відсутні.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а за змістом п.п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно 198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, та складається з сум податків, нарахованих у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу)

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару.

Як вбачається з матеріалів справи, факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Басмер Лтд" у перевіряємий період підтверджується документально, судом встановлена відповідність даних податкових накладних фактичним обставинам. За результатами дослідження матеріалів справи, судом не встановлено наміру позивача отримати за дослідженим договором поставки інший результат, ніж придбання товару.

Досліджуючи витребувані та приєднані до справи документи, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів відповідачем не надано, а судом, відповідно до вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, не виявлено. При цьому, суд бере до уваги, що доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій за цим договором поставки, за правилами ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач до суду не надав.

Судом встановлено, що позивач виконав вимоги ПК України, сплативши податок на додану вартість в ціні товару, придбаного у безпосереднього постачальника, який, в свою чергу, виконав вимоги п. 201.10 ст. 201 ПК України - видав покупцеві, яким є позивач, належним чином оформлену податкову накладну на визначену та сплачену покупцем суму податку.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати податку на додану вартість до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Податковий орган не надав суду безпосередніх доказів і того що вказані операції по придбанню товару мали фіктивний чи безтоварний характер, податковим органом не надані суду докази того, що контрагент позивача був виключений з реєстру платників податку на додану вартість, а його свідоцтво платників податку на додану вартість було анульовано у встановленому чинним законодавством порядку.

Оскільки податок на додану вартість є непрямим податком, то обов'язком покупця є сплата податку на додану вартість у ціні товару продавцю товару, а обов'язок утримання такого непрямого податку із вартості проданого товару та перерахування його до бюджету несе продавець такого товару. Обов'язок покупця товару в сплаті непрямого податку завершується із сплатою вартості придбаного товару, обов'язку покупця при включенні сум податку, сплаченого в ціні товару або послуги, до податкового кредиту пересвідчитися у фактичному надходженні таких сум до бюджету та не наділено її відповідними повноваженнями для таких дій. Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності іншої особи.

Невиконання такими особами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, тягне негативні наслідки саме для цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, яка зобов`язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Згідно вимог ст. ст. 15, 16 ПК України платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Статтею 61 цього Кодексу встановлено, що контроль за правильністю нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів до бюджету здійснюється контролюючим (податковим) органом.

Тобто, обов'язки з контролю за дотримання достовірності та своєчасністю визначення сум податку, за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість контрагентами позивача, відповідно до Закону, покладаються на податкові ограни, а не на позивача.

Дані висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

Стосовно посилання податкового органу на те, що в акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Басмер Лтд" є посилання на те, що згідно висновку спеціаліста довіреність ТОВ "Басмер Лтд" та зміни до реєстраційної картки внесені не директором підприємства, а іншою особою, слід зазначити, що представником податкового органу не надано жодних доказів того, що дані документи стосуються спірних правовідносин, а також не надано доказів того, в межах якого провадження були зроблені дані висновки, відсутні жодні дані щодо порушеної кримінальної справи.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені вимоги, додержання сторонами яких є необхідним для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ № 9) суд зауважує наступне. В силу положень п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що угода, укладена між позивачем та його конрагентом визнані судом недійсними, а відтак, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 року - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Як зазначено вище, згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом. Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

При розгляді даної справи відповідачем не надано суду доказів наявності завідомо умисної мети чи факту спрямованості правочинів на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим ч. 1 ст. 228 ЦК України пов'язує визначення порушення публічного порядку, а відтак вважати укладений договір нікчемним згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК у суду достатніх підстав немає.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Проте, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. При цьому слід зазначити, що ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України зазначений обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.04.2014 року № 0000992202 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 96998,00 грн. правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи задоволення позовних вимог, відповідно до с. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачу відшкодовується із Державного бюджету України сума судового збору в розмірі 194,00 грн., сплачена платіжним дорученням № 57 від 18.04.2014 року.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиелектроснаб" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах № 0000992202 від 10.04.2014 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиелектроснаб" (м. Суми, вул. Лінійна, 15, і.к. 32779740) суму судового збору в розмірі 194 грн.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня отримання постанови в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження, закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови складено та підписано 23.05.2014 року.

Суддя С.М. Гелета