Ухвала

від 20.05.2014 по справі 826/19786/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19786/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

20 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління «Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління «Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, третя особа - Служба автомобільних доріг у Київській області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2013 року дочірнє підприємство «Київське обласне дорожнє управління «Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - Позивач, ДП «КОДУ») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Солом'янському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.09.2013 року №0006282203 та №0006272203.

У судовому засіданні 31.01.2014 року судом першої інстанції до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Службу автомобільних доріг у Київській області.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.02.2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріалами справи не підтверджується факт виконання господарських операції, правових підстав для нарахування податкового кредиту та формування валових витрат у ДП «КОДУ» не було.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі наявні у матеріалах справи докази, що призвело до прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Вирішуючи вказану справу, суд першої інстанції встановив, що у квітні - травні 2013 року працівниками ДПІ у Солом'янському районі було проведено документальну планову виїзну перевірку ДП «КОДУ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем, зокрема, пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2, пп. 138.8.2, пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138, пп. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток підприємства на 861 387,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 47 150,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 11.06.2013 року №50/22.3-17/33096517. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 01.07.2013 року винесені податкові повідомлення-рішення: форми «Р» №0004612203, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1 384 248,00 грн., у тому числі за основним платежем - 861 387,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 522 861,00 грн.; форми «Р» №0004602203, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 82 513,00 грн., у тому числі за основним платежем - 47 150,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 35 363,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві від 06.09.2013 року №4110/10/26-15-10-04-04 було частково задоволено скаргу ДП «КОДУ» - скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.07.2013 року №0004612203 в частині штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток на суму 174 287,00 грн. та скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.07.2013 року №0004602203 в частині штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість на суму 23 575,00 грн.

У зв'язку з викладеним ДПІ у Солом'янському районі 30.09.2013 року винесені нові податкові повідомлення-рішення: форми «Р» №0006282203, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1 209 961,00 грн., у тому числі за основним платежем - 861 387,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 348 574,00 грн.; форми «Р» №0006272203, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 70 725,00 грн., у тому числі за основним платежем - 47 150,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 23 575,00 грн.

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції встановив наступне.

У ході перевірки ДПІ у Солом'янському районі встановлено, що в порушення п. 137.1 ст. 137 ПК України Позивачем безпідставно не було включено до складу доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування виконані роботи згідно актів виконаних робіт на суму 3 216 057,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, за філією «Броварського районного державного управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» обліковується незавершене виробництво будівельно-монтажних робіт для Служби автомобільних доріг у Київській області на суму 629 732,00 грн. та на суму 2 586 322,00 грн.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що зі змісту наявних у матеріалах справи копій довідок про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3 (т. 1 а.с. 223; т. 2 а.с. 14, 46) та актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в (т. 1 а.с. 226-240; т. 2 а.с. 29-40, 47-54) вбачається, що останні відповідають вимогам наказу Мінрегіонбуду України від 04.12.2009 року № 554 «Про затвердження примірних форм первинних документів з обліку в будівництві».

При цьому рішенням Господарського суду м. Києва від 26.03.2013 року у справі №910/1274/13 за позовом дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Служби автомобільних доріг у Київській області про стягнення 52 178 334,25 грн., яке набрало законної сили, встановлено, що Служба автомобільних доріг у Київській області не заперечує факту отримання від Позивача послуг з експлуатаційного утримання та поточного ремонту автомобільних доріг державного та місцевого значення загального користування у Київській області на загальну суму 52 178 334,25 грн., проте не погоджується щодо виникнення грошового зобов'язання їх оплати, посилаючись на неналежне оформлення актів приймання виконаних робіт (форми КБ-2В) на заявлену суму. Крім того, Господарським судом м. Києва встановлено, що акти приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в), довідки про вартість виконаних будівельних робіт/та витрат (форма № КБ-3) за 2010 рік на суму 52 178 334,25 грн., наданих Третій особі філіями та субпідрядниками Позивача послуг по договорах, підписані та скріплені печатками як Позивача, так і Служби автомобільних доріг у Київській області, без зауважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до п. 137.1 ст. 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Разом з тим, судовою колегією враховується, що рішенням Господарського суду м. Києва було встановлено факт отримання Службою автомобільних доріг у Київській області послуг від Позивача на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт, у зв'язку з чим посилання Апелянта не їх недоліки судом оцінюється критично.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками податкового органу, що в порушення норм Податкового кодексу України філією «Броварського районного державного управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» не відображено дохід, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування за IV квартал 2012 року, на загальну суму 3 216 054,00 грн.

Оцінюючи твердження суду першої інстанції про обґрунтованість позиції податкового органу щодо віднесення філією «Фастівське РДУ» до загальновиробничих витрат витрати на оплату праці та на сплату внесків на соціальні заходи не підтверджені відомостями виплат заробітної плати та за відсутності первинних документів, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що у 4 кварталі 2011 року філією «Фастівського РДУ» віднесено до собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) прямі витрати на оплату праці в сумі 574 786,00 грн. та суми внесків на соціальні заходи - 219 482,00 грн.: що зазначено в рядку 05.1.1 та рядок 05.1.12 додатку СВ Декларації з податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 року та Декларації з податку на прибуток за 2-4 квартал 2011 року, які передаються головному підприємству ДП «Київське обласне дорожнє управління «ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» для ведення єдиного бухгалтерського обліку.

Також, судом встановлено, що в 4 кварталі 2011 року Філією «Фастівського РДУ» віднесено до загальновиробничих витрат витрати на оплату праці в сумі 110 875,00 грн. та внески на соціальні заходи в сумі 41 609,00 грн., що зазначено в рядку 06.1.1.1 та рядок 06.1.1.2 додатку ЗВ Декларації з податку на прибуток за 2-4 квартал 2011 року та Декларації з податку на прибуток за 2-4 квартал 2011 року, які передаються головному підприємству ДП «Київське обласне дорожнє управління «ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» для ведення єдиного бухгалтерського обліку.

Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідно до даних бухгалтерського обліку Філії «Фастівське РДУ», а саме оборотно-сальдової відомості за 4 квартал 2011 року по консолідуючому рахунку 6600 зазначена сума 398 048,69 грн. та по консолідуючому рахунку 6500 зазначена сума 149 036,71 грн.

Тобто, непідтверджена первинними документами різниця складає 399 667,00 грн.

Приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписи пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України імперативно наголошують на тому, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що наявні у матеріалах справи документи, а саме декларації з податку на прибуток філії «Фастівське райДУ» за 2-4 квартали 2011 року (т. 2 а.с. 153-179), звіти до органів Пенсійного фонду України (т. 2 а.с. 181-198), розрахункові відомості по заробітній платі (т. 2 а.с. 200-231) не свідчать вчинення Позивачем реальних (тобто таких, що змінюють майновий стан платника) витрат на оплату праці та сплату внесків, судова колегія вважає безпідставними твердження Апелянта про неповне дослідження судом першої інстанції наявних у матеріалах справи доказів, а відтак і про необґрунтованість позиції ДП «КОДУ» про протиправність податкового повідомлення-рішення у вказаній частині.

Надаючи правову оцінку висновками Окружного адміністративного суду м. Києва про завищення філією «Конча-Заспівське ДЕУ» витрат з отримання транспортних послуг у розмірі 314 417,00 грн. від ТОВ «Граньстройінвест» та ТОВ «Дормашавто», судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Між Позивачем (Замовник) та ТОВ «Дормашавто» (Перевізник) укладено договір №59 від 14.10.2011 року на перевезення вантажу, виконання якого, на думку Апелянта, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: платіжних доручень (т. 2 а.с. 118-А, 118-Б), відомості вивезення піску та технічної солі (т. 2 а.с. 119-122), податкових накладних (т. 2 а.с. 69, 123), видаткових накладних (т. 2 а.с. 68, 73, 124), рахунків-фактури (т. 2 а.с. 66-67, 70)

Крім того, між Позивачем (Замовник) та ТОВ «Граньстройінвест» (Постачальник) укладені договори постачання піску від 14.10.2011 року №60 та від 01.11.2011 року №61, виконання яких, на переконання ДП «КОДУ», свідчать наявні у матеріалах справи копії: податкових накладних (т. 2 а.с. 75-77, 134-136), видаткових накладних (т. 2 а.с. 74, 138-140), банківських виписок (т. 2 а.с. 141-145), платіжних доручень (т. 2 а.с. 146-148), рахунків-фактури (т. 2 а.с. 65, 71-72)

На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо безтоварності укладених між контрагентами правочинів, а також на підставі того, що у ході проведення податковим органом перевірки первинні документи за наслідками відносин з ТОВ «Граньстройінвест» та ТОВ «Дормашавто», а наявні у матеріалах справи докази не свідчать про реальність здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами та не підтверджують факту надання Позивачу послуг, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Як вже зазначалося вище, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, у той час як не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, всупереч зазначеним вище вимогам закону, Позивачем не було надано належним чином оформлені первинні документи, які б підтверджували факт здійснення господарських операцій з ТОВ «Граньстройінвест» та ТОВ «Дормашавто», які б давали право на збільшення валових витрат на суму 314 417,00 грн., оскільки, по-перше, матеріали справи не містять товарно-транспортних накладних, які в силу наказу Мінтрансу України та Мінстату України від 29.12.1995 року №488/346 мають бути обов'язково оформлені при наданні послуг з перевезення вантажів, по-друге, не подано доказів виписування Позивачем довіреностей на отримання товару, а саме журналу довіреностей обов'язковість ведення якого передбачена затвердженою наказом Мінфіну України від 16.05.1996 року №99 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей.

За таких обставин, судова колегія, зважаючи на вищенаведені норми ст. ст. 138, 139 ПК України, приходить до висновку про безпідставність віднесення до витрат на отримання транспортних послуг витрат, сплачених філією «Конча-Заспівське ДЕУ» у розмірі 314 417,00 грн. за наслідками відносин з ТОВ «Граньстройінвест» та ТОВ «Дормашавто».

Щодо висновків суду першої інстанції про завищення Позивачем податкового кредиту на загальну суму 47 150,00 грн., судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Між ТОВ «Техноторг-Ком» (Первісний боржник) та ТОВ «Мастергільдія» (Новий боржник), а також філією «Спецавтобаза ДП «КОДУ» (Кредитор), укладено договір №1611-11 від 16.10.2011 року про переведення боргу, виконання якого, на думку Позивача, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: видаткових накладних (т. 2 а.с. 111, 113) та податкових накладних (т. 2 а.с. 112, 114).

Крім того, між ТОВ «БС Консалтінг Юкрейн» (Постачальник) та філією «Спец автобаза ДП «КОДУ» (Покупець) укладено договір поставки товару №01/0911 від 01.09.2011 року, виконання якого, на переконання Апелянта, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: податкових накладних (т. 2 а.с. 91, 110), видаткових накладних (т. 2 а.с. 90, 109), виписки по рахунку (т. 2 а.с. 107).

Однак, всупереч зазначеним вище вимогам закону, Позивачем не було надано належним чином оформлені первинні документи, які б підтверджували факт здійснення господарських операцій з ТОВ «Мастергільдія» та ТОВ «БС Консалтінг Юкрейн», які б давали право на формування податкового кредиту в сумі 47 150,00 грн., оскільки, по-перше, не подано доказів виписування Позивачем довіреностей на отримання товару у відповідності до затвердженої наказом Мінфіну України від 16.05.1996 року №99 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей; по-друге видаткові накладні, надані Позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, не містять відомостей про посади особи та/або осіб, відповідальних за здійснення господарської операції з боку обох контрагентів, а також не містять вказівку на місце їх складання.

Колегією суддів враховується, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Враховуючи, що Позивачем не було доведено реальності здійснення господарської операції та факту отримання від контрагентів послуг, а також встановлену невідповідність первинних документів вимогам чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у ДП «КОДУ» правових підстав для формування податкового кредиту за наслідкам відносин з ТОВ «Мастергільдія» та ТОВ «БС Консалтінг Юкрейн».

Надаючи оцінку твердженню суду першої інстанції про безпідставність віднесення Позивачем до валових витрат дебіторської заборгованості по ТОВ «Будуніверсал-Груп» та правомірності нарахування податковим органом грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 103 697,00 грн., судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.п. «г» пп. 138.10.6 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема витрати на створення резерву сумнівної заборгованості визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14цього Кодексу.

Згідно абз. «в» пп. 14.1.11 п.14.1 ст. 14 ПК України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, зокрема, заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, Позивачем під час розгляду справи не було надано жодних доказів, які б свідчили про те, що заборгованість ТОВ «Будуніверсал-Груп» внаслідок здійснення господарських операції є безнадійною, зокрема рішення суду, яке набрало законної сили, про банкрутство або припинення юридичні особи ТОВ «Будуніверсал-Груп» у зв'язку з ліквідацією та/або докази відсутності у нього майна.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про неправомірне віднесення ДП «КОДУ» до складу валових витрат суми дебіторської заборгованості по підприємству ТОВ «Будуніверсал-Груп» у 3 кварталі 2012 року та, як наслідок, правомірності нарахування податковим органом суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 103 697,00 грн.

Оцінюючи посилання Апелянта на неможливість нарахування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій на донараховані грошові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток у зв'язку з тим, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.09.2011 року порушено провадження у справі про банкрутство Позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно абз. 1 п. 1.1 Прикінцевих положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Отже, оскільки ухвала про порушення провадження у справі про банкрутство прийнята 09.09.2011 року, до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Закону, які діяли на час порушення провадження у справі.

Відповідно до абз. 24 ст. 1 Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно ч. 4 ст. 12 Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

З наведеного вбачається, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

До зобов'язань поточних кредиторів, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство під час судових процедур, правила мораторію не застосовуються, і по цих зобов'язаннях, згідно загальних правил, застосовуються штрафні (фінансові) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів.

Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється, згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Таким чином, із порушенням справи про банкрутство та введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів у підприємства не припиняється обов'язок сплачувати податки і збори у встановленому порядку та розмірах за результатами здійснення господарської діяльності після введення мораторію і протягом його дії, і за порушення законодавства нести відповідальність у вигляді нарахування штрафних санкцій. Натомість, нарахування штрафних санкцій під час дії мораторію не відповідає вимогам законодавства, тобто є незаконним.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.09.2011 року порушено провадження у справі про визнання банкрутом ДП «КОДУ» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Позивача.

Підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок Відповідача про порушення ДП «КОДУ» податкового законодавства за період після встановлення мораторію на задоволення вимог кредиторів,

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими твердження Позивача про необхідність скасування податкових-повідомлень рішень в частині нарахування штрафних санкцій, оскільки вони нараховані за порушення після введення мораторію.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 11.06.2012 року у справі №21-144а11, від 01.10.2012 року у справі №21-298а12 та від 26.02.2013 року у справі №21-34а12.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління «Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління «Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, третя особа - Служба автомобільних доріг у Київській області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.