Постанова

від 21.05.2014 по справі 906/1670/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2014 року Справа № 906/1670/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Мінченко В.М. (дов. № 144 від 24.12.13 р.)

від відповідача: Магалецький Г.В. (керівник)

розглянувши апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Житомирської області від 09.12.13 р. у справі № 906/1670/13 (суддя Сікорська Н.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології 2010"

до Районного малого комунального ремонтно-експлуатаційного підприємства (с.Мирне, Бердичівський район, Житомирська область)

про стягнення 35168,87 грн.

ВСТАНОВИВ :

ТОВ "Енергозберігаючі технології 2010" (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (а.с. 2-5) до Районного малого комунального ремонтно-експлуатаційногого підприємства (надалі -відповідач), в якій просить стягнути 31998 грн. заборгованості, 2373,99 грн. пені, 796,88 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.12.13 р. (а.с. 53-54) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 31998 грн. основного боргу, 2361,72 грн. пені, 796,88 грн. 3% річних. В частині стягнення 12,27 грн. пені відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що матеріалами справи підтверджується факт виконання робіт передбачених договором № 1016 від 03.09.12 р., що вказує на належне виконання зобов'язання з боку позивача та факт невиконання договірних зобов'язань відповідачем.

Крім того, враховуючи встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України строк та умови договору від 03.09.12 р., суд першої інстанції прийшов до висновку, що правомірним є нарахування пені в межах шестимісячного строку з наступного дня, коли зобов'язання мало бути виконано, у зв'язку з чим судом першої інстанції проведено перерахунок пені та відмовлено у стягненні 12,27 грн.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 73-74) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 09.12.13 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що між сторонами не укладався договір № 1016 від 03.09.12 р. При цьому, сторони керувались у своїх правовідносинах - Договором № 1016 від 23.09.13 р.

Відповідно до п. 3.3 Договору від 23.09.13 р. кінцевий термін розрахунку - 30.12.13 р., атому період нарахування штрафних санкцій, взятий позивачем до укладення Договору № 1016 від 23.09.13 р.

Скаржник зазначив, що відповідача належними чином не повідомлено про місце та час розгляду справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив залишити рішення господарського суду без змін, апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Позивач наголосив на тому, що зважаючи на об'єми замовлених робіт, виконати їх в день є неможливим. Договір у вересні 2013 р. позивач з відповідачем не укладав, жодних бригад на об'єкт відповідача позивач не направляв, оскільки в цей час не працював.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 906/1670/13 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В.

До початку розгляду апеляційної скарги по суті, розпорядженням голови суду від 19.05.14 р. внесені зміни до складу колегії суддів та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 03.09.2012р. між ТОВ "Енергозберігаючі технології 2010" (підрядник) та Районним малим комунальним ремонтно-експлуатаційним підприємством (замовник) укладено договір №1016 (а.с. 11-13).

Відповідно до п. 1.1, замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати власними і залученими силами і засобами такі види робіт: гідрохімічне очищення системи опалення будівлі Бердичівської РДА (площа Соборна, 23).

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що загальна сума договору складає 31998 грн., у тому числі ПДВ: 5333,00грн.

Виконання робіт підрядником та прийняття їх результатів замовником оформлюється актами виконаних робіт за формою КБ-2в та КБ-3 (п. 3.2).

Пунктом п. 3.3 договору передбачено, що оплата здійснюється протягом 20 календарних днів з моменту підписання обома сторонами актів виконаних робіт в безготівковій формі шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок підрядника, але не пізніше 30 грудня 2012р.

У відповідності з п. 6.4. договору у разі несвоєчасної оплати замовником вартості виконаних підрядником робіт замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення терміну сплати від суми не перерахованих коштів.

Договір № 1016 від 23.09.12 р. підписаний директорами сторін та скріплені печатками, що не спростовано представником відповідача в судовому засіданні.

Дослідивши докази наявні в матеріалах справи, колегія суду зазначає, що свої зобов'язання за Договором № 1016 від 23.09.12 р. позивач виконав належним чином, зокрема, виконав роботи по гідрохімічному очищення системи опалення на загальну суму 31998 грн., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012р. (а.с. 14-18) та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року (а.с. 19-20).

Однак відповідач не виконав свої зобов'язання за Договором № 1016 від 23.09.12 р. в частині оплати за виконані роботи, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 31998 грн.

29.09.13 р. позивачем на адресу відповідача направлялась вимога №1348 від 24.09.2013р. про сплату заборгованості, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення (а.с. 10).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача з позовом до суду стало неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань, зокрема, п. 3.3 договору № 1016 від 23.09.12р., щодо оплати за виконані роботи, позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу, пеню та річні.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Згідно ч.1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення ст.ст. 525, 526 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України та умови оскаржуваного договору, колегія суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за виконані роботи по Договору № 1016 від 23.09.12 р. в сумі 31998 грн.

Водночас, колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, що між позивачем та відповідачем не укладався Договір № 1016 від 23.09.12 р., а було укладено Договір № 1016 від 23.09.13 р., виходячи з наступного.

Обов'язок доказування, у відповідності до ст. 33 ГПК України, покладено на сторони.

Господарський суд розглядає справи не інакше як за зверненням осіб підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб, громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 36 ГПК України, письмові докази є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Сторони та інші особи, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст. 4-3 ГПК України).

Якщо для підтвердження позовних вимог позивач надав договір, а відповідач заперечує проти даного договору (зокрема п. 3.3), при цьому відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження недійсності договору № 1016 від 23.09.12 р., то суд вправі здійснювати розгляд, виключно за наявними у справі доказами в межах заявлених вимог.

Колегія суддів констатує, що договір № 1016 від 23.09.12 р. підписаний уповноваженими особами, скріплений печатками сторін, в судовому порядку недійсним не визнавався, належне виконання позивачем умов Договору від 23.09.12 р. підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2012 р., актом приймання виконаних робіт за грудень 2012 р., які підписані сторонами та скріплені печатками, а відтак, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені доказами наявними в матеріалами справи.

Як вбачається з матеріал справи, правовідношення сторін виникли на підставі договору № 1016 від 23.09.12 р., який є чинним на час розгляду справи. При цьому Договір № 1016 від 23.09.13 р. не є предметом розгляду у даній справі, а відтак колегію суддів не береться до уваги.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача пені та річних, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено забезпечення зобов'язання неустойкою (штраф, пеня), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.96р., платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У випадку недотримання або неналежного дотримання умов договору сторони несуть відповідальність у відповідності з діючим законодавством України (п. 4.1 Договору).

Згідно п. 6.4. договору у разі несвоєчасної оплати замовником вартості виконаних підрядником робіт замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення терміну сплати від суми не перерахованих коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України та умови оскаржуваного договору, колегія суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 2361,72 грн. пені, 796,88 грн. 3% річних.

Крім того, посилання відповідача на неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи у зв'язку з чим, на думку скаржника, судом порушено норми процесуального права, колегія суддів оцінює критично, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, господарський суд Житомирської області 13.11.13 р. направив на адресу відповідача ухвалу про порушення провадження по даній справі. Даною ухвалою призначено розгляд справи на 26.11.13 р. та зобов'язано відповідача подати відзив на позовну заяву із документальним обгрунтуванням своїх доводів. При цьому, поштове відправлення, що направлялося за юридичною адресою відповідача, повернулося з відміткою, у зв'язку з закінченням строку зберігання.

Крім того, ухвалою від 25.11.13 р. розгляд справи відкладено на 09.12.13 р. та повторно зобов'язано відповідача подати суду відзив на позовну заяву із документальним обгрунтуванням своїх доводів.

Як вбачається з реєстру на відправлення простої кореспонденції від 28.11.13 р., господарський суд першої інстанції направив ухвалу про відкладення розгляду справи на адресу відповідача - 28.11.13р.

Апеляційний суд враховує, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку, можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Суд першої інстанції вжив всіх належних заходів для вчасного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, натомість, відповідач не скористався правом на участь у судовому засіданні, не надавши при цьому доказів поважності своєї неявки. За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно розглянув справу за відсутності представника відповідача.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст. 49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Житомирської області від 09.12.13 р. у справі № 906/1670/13 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 09.12.13 р. у справі № 906/1670/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №906/1670/13 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.