Ухвала

від 14.05.2014 по справі 2а-3936/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2014 року Справа № 9104/123040/12 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Макарика В.Я.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2012 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інструментбуд» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У травні 2012 року позивач ТзОВ «Інструментбуд» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС (на даний час ДПІ у Галицькому районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000152341 від 17.02.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 205052,63 грн., в тому числі 197459,53 грн. за основним платежем і 7593,10 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС № 0000152341 від 17.02.2012 р..

З цією постановою суду не погодився відповідач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята із неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення № 0000152341 від 17.02.2012 р. винесено відповідачем на підставі висновків документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за грудень 2010 р., січень, лютий, березень, квітень, травень 2011р. по взаєморозрахунках з ПП «Поляріс Лайт». Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків перевірки, що відображені в Акті перевірки № 487/23-409/31658114 від 16.02.2012 р., про порушення позивачем вимог : ч.1, 5 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного Кодексу України, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого товариством занижено податок на додану вартість на суму 30368,40 грн. за грудень 2010 року та 167091,13 грн. за січень-травень 2011 року. Вказує апелянт, що позивачем протягом розглядуваного періоду неправомірно включено до податкового кредиту суми ПДВ по операціях з ПП «Поляріс Лайт» за договором № 43/ІС-ЮР від 01.12.2010 року поставки товарів. На думку апелянта такі договірні відносини мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків, не підтверджуються первинними документами.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 07.06.2012 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період з 09.02.2012 року по 13.02.2012 року відповідачем ДПІ у Галицькому районі м. Львова було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача ТзОВ «Інструментбуд» з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за грудень 2010 р., січень, лютий, березень, квітень, травень 2011р. по взаєморозрахунках з ПП «Поляріс Лайт». За наслідками перевірки складено Акт № 487/23-409/31658114 від 16.02.2012 р.. У висновках акту перевірки зазначено, що товариством порушено вимоги : ч.1, 5 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», завищено податковий кредит по операціях з ПП «Поляріс Лайт» за грудень 2010 року на суму 30368,40 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за грудень 2010 року на суму 30368,40 грн.; ч.1, 5 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, завищено податковий кредит по операціях з ПП «Поляріс Лайт» за січень-травень 2011 року, що призвело до заниження податку на додану вартість за січень-травень 2011 року на суму 167091,13 грн. (а.с. 11-16 Т.1).

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 16.02.2012 року відповідачем винесено відносно позивача податкове повідомлення-рішення № 0000152341 від 17.02.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 205052,63 грн., в тому числі 197459,53 грн. за основним платежем і 7593,10 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 10 Т.1).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про нереальний, безтоварний і нікчемний характер господарських взаємовідносин між позивачем і ПП «Поляріс Лайт» та щодо протиправності винесеного податкового повідомлення-рішення від 17.02.2012 року, з врахуванням наступного.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Крім цього, пунктом 14.1.181 ст.14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 16.02.2012 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що товариством протягом перевіреного періоду безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за господарськими операціми з ПП «Поляріс Лайт» за договором № 43/ІС-ЮР від 01.12.2010 року поставки товарів. На думку податкового органу такі господарські відносини не мали реального характеру і фактично не відбувались, не підтверджуються належними первинними документами.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваним господарським договором і об'єктивність інформації в первинних документах за цим договором підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, обоє контрагентів, тобто позивач ТзОВ «Інструментбуд» і ПП «Поляріс Лайт» на час укладення господарського договору і його виконання були діючими суб'єктами господарювання.

Суд першої інстанції вірно врахував, що здійснення позивачем господарських операцій підтверджується : - договором № 43/ІС-ЮР від 01.12.2010 року поставки товарів; - видатковими накладними за грудень 2010 р. - травень 2011 р.; - податковими накладними за грудень 2010 р. - травень 2011 р.; - реєстрами отриманих і виданих податкових накладних за грудень 2010 р. - травень 2011 р.; - банківськими виписками; - оборотно-сальдовими відомостями по рахунку; - нарядами на прихід товару за грудень 2010 р. - травень 2011 р.; - штатними розкладами працівників Товариства і свідоцтвами про реєстрацію ТЗ (а.с. 25-150 Т.1, 1-68 Т.2).

Також, судом першої інстанції вірно враховано, що подальше використання у господарській діяльності позивачем придбаних товарів підтверджується : - матеріалами господарських взаємовідносин за договорами із ЗАТ «Ритейлінгова компанія «Євротек», ТзОВ «Леонтія», ТзОВ «АДРЕМ», ТзОВ «Новобуд-Захід», КВПФ «Будекстра», ТзОВ «Торговий Дім «Кімак», ТзОВ «Промтехінструмент»; - деклараціями про прийняття вантажу (перевізник ТзОВ «Ін-Тайм»); - матеріалами господарських взаємовідносин за договорами із ТзОВ ТБД «ОЛДІ», ТзОВ «Будівельні технології ХХІ століття», СПД ФО ОСОБА_2, ТзОВ «Інструментальний центр», ТзОВ «ШАЯН», ТзОВ «Дімекс» (а.с. 162-269 Т.1, 67-205 Т.2).

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції по придбанню позивачем товарів у ПП «Поляріс Лайт» відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності цього платника податків, а тому твердження податкового органу про те, що вказані господарські операції фактично не відбувались і такі договори носять нереальний характер є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Також, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання апелянта на листування з іншими податковими органами, як на обґрунтованість апеляційних вимог, оскільки у досліджуваних правовідносинах доказами реальності існування господарських відносин являються належні первинні документи.

Щодо покликань відповідача про нікчемність розглядуваного правочину, укладеного між позивачем та ПП «Поляріс Лайт», то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядуваний договір між позивачем та ПП «Поляріс Лайт» на момент укладення відповідав усім вимогам необхідним для його чинності, не суперечив вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду від 07.06.2012 р. винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2012 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інструментбуд» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

В.Я. Макарик

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 16.05.2014 року.