Ухвала

від 21.05.2014 по справі 802/315/14-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/315/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Курка О. П. Сторчака В. Ю.

при секретарі: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

позивача: Брайловського С.М., Тишківського С.Л.

відповідача: Нестерук М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Вінницький асфальтобетонний завод" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

ПАТ "Вінницький асфальтобетонний завод" звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницької ОДПІ визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позовні вимоги мотивовано тим, що за наслідками проведеної перевірки, результат якої оформлений актом № 28/22-03/02131479 від 14.01.2014р., 24.01.2014р. Вінницькою ОДПІ прийняте податкове повідомлення рішення № 0000512203. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірним, просили визнати податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 04.03.2014 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04.03.2014 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04.03.2014 року скасувати, дав пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнали у повному обсязі, проти її задоволення заперечили, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Вінницькою ОДПІ проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП "Пробуд" за липень 2013 року результат якої оформлено актом № 28/22-03/02131479 від 14.01.2014р. 24.01.2014р. Вінницькою ОДПІ сформовано податкове повідомлення рішення форми "Р" № 0000512203, яким нараховане грошове зобов'язання в загальній сумі 175 001 грн., з них основного платежу 116 667 грн. та 58 334 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. (а.с.10).

Судом першої інстанції встановлено, що у відповідності до договору поставки №85 від 10.06.2013р., ПП "Пробуд" як постачальник зобов'язується поставити ПАТ "Вінницький асфальтобетонний завод", як покупцю будівельні матеріали згідно до накладних, в свою чергу покупець зобов'язаний приймати товар та оплачувати його на встановлених умовах. Даний договір вступає в дію з моменту його підписання та діє до 31 грудня поточного року. Покупець зобов'язаний провести 100 % передплату за товар згідно рахунку-фактури, якщо інше не вказано в рахунок-фактурі. Розрахунок проводиться шляхом перерахування суми вартості партії товару в безготівкову порядку в гривнях на банківський рахунок постачальника (а.с.37-39).

Згідно до додаткової угоди №1 від 27.06.2013р., у вказаний договір внесено зміни, зокрема, визначено, що розрахунок за поставлений товар покупцем проводиться протягом двох місяців від дати поставки товару продавцем. Доставка товару здійснюється на склад покупця, який безоплатно зберігається покупцем до його оприбуткування за видатковою накладною після здійснення всіх операцій по його транспортуванню, але не більше одного місяця (а.с.40).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до Вінницької ОДПІ подано податкову декларацію з податку на додану вартість № 9050318888 від 15.08.2013р. за липень 2013р., уточнюючим розрахунком додатком № 5 ПАТ "Вінницький асфальтобетонний завод" визначено, що за наслідками придбання будівельних матеріалів (цементу) від ПП "Пробуд" на суму 700 000 грн. 97 коп., податок на додану вартість складає 116 666 грн. 83 коп.

В ході проведення податковим органом було виявлено порушення позивачем п.п.200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за липень 2013р. на суму 116 667 грн.

Даного висновку податковий орган дійшов, в тому числі, на підставі довідки Вінницької ОДПІ від 31.10.2013р. № 989/22-03/35823576 "Про результати зустрічної звірки ПП "Пробуд" щодо документального підтвердження господарських взаємовідносин із платником податків ТОВ "УКР- Цемент" та з ТОВ "Віннцемент" за липень 2013р. та за результатами співставлення розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції керувався тим, що згідно вимог п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; б) придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними, що передбачає п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Згідно до п.п.200.1, 200.2 та 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Разом з тим, згідно з п.201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є: а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

На підтвердження реальності і фактичності здійснених господарських операцій за укладеними договорами позивачем були надані суду належним чином засвідчені копії видаткові накладні від 25.07.2013р. № РН-0001411, від 29.07.2013р. № РН-0001413, від 31.07.2013р. № РН-0001422, №РН-0001423, № РН-0001426, № РН-0001419, № РН-0001425, податкові накладні від 31.07.2013р. № № 396, 399, 400, 402, 403, від 29.07.2013р. № 353, від 25.07.2013р. № 306, платіжні доручення про перерахування на рахунок ПП "Пробуд" коштів від 04.09.2013р. № 1, від 05.09.2013р. № 3-4, від 09.09.2013р. № 7, від 30.09.2013р. № 44, та витяг з Єдиного реєстру податкових накладних, товаро-транспортні накладні. Зазначені докази у їх сукупності та взаємозв'язку спростовують твердження податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача з контрагентом.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування. Відтак, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати зустрічних перевірок контрагента позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України.

Наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятих на їх підставі рішень.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2014 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 26 травня 2014 року .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Курко О. П.

Сторчак В. Ю.