Постанова

від 21.05.2014 по справі 802/1187/14-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 травня 2014 р. Справа № 802/1187/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання: Колос М.С.,

представника позивача: Цимбал В.А.,

представника відповідача: Піпка А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

до: приватного підприємства "Земіна"

про: накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться в банку,

ВСТАНОВИВ:

16.04.2014 року Вінницька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ) звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просить накласти арешт на кошти та інші цінності приватного підприємства "Земіна" (далі - ПП "Земіна"), що знаходяться в банківських установах.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що станом на 15.04.2014 року за відповідачем обліковується податковий борг в сумі 56 097,91 грн. Дана заборгованість виникла внаслідок несплати штрафних (фінансових) санкцій, визначених податковими повідомленнями-рішеннями Вінницької ОДПІ № 0000012201 від 16.05.2012 року та № 0000132201 від 23.11.2012 року. Відділом державної виконавчої служби Тиврівського районного управління юстиції Вінницької області не встановлено коштів та майна ПП "Земіна", на яке можливо звернути стягнення з метою погашення існуючого у підприємства податкового боргу, про що свідчать постанови державного виконавця від 28.02.2014 року про повернення виконавчих документів стягувачу. Таким чином, оскільки у ПП "Земіна" наявний податковий борг в сумі 56 097,91 грн., проте відсутнє майно, яке може бути джерелом погашення цього боргу, позивач просить суд на підставі пп. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 ПК України накласти арешт на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться в банку.

У судовому засіданні представник позивача повністю підтримала позовні вимоги та надала пояснення згідно з наведеними у позовній заяві обґрунтуваннями. Додатково зазначила, що 30.01.2013 року під час опису податковим керуючим майна ПП "Земіна" у податкову заставу у власності відповідача було виявлено автомобіль марки "Mitsubishi L200", 2007 р.в., реєстраційний номер АВ2337АР. Однак в подальшому встановлено, що таке майно підприємства є предметом договору застави транспортних засобів № 010/03-11/1052 від 22.10.2007 року і на нього не може бути звернуто стягнення за податковим боргом, що підтверджено постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 року у справі № 802/4317/13-а. Це ж стосується і основних засобів відповідача - лінії по виробництву паливних гранул, 1991 р.в., яка також перебуває у заставі і є обтяженою на підставі договору застави від 18.03.2009 року. За таких обставин представник позивача вважає, що у ПП "Земіна" відсутнє майно, яке може бути джерелом погашення податкового боргу. При цьому просить суд взяти до уваги, що станом на 21.05.2014 року розмір податкового боргу відповідача залишається незмінним, становить 56 097,91 грн. та не сплачується підприємством тривалий час, незважаючи на судові рішення про його примусове стягнення, які набрали законної сили.

Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов заперечив та пояснив, що заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на положеннях Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом ДПА України № 1042 від 24.12.2010 року. Проте цей наказ скасований наказом Міністерства фінансів України № 1398 від 07.11.2011 року, який у свою чергу скасований наказом Міністерства фінансів України № 904 від 25.10.2013 року. Відтак, на час звернення Вінницької ОДПІ до суду з даним позовом відсутній відповідний порядок застосування адміністративного арешту. Крім того зазначає, що у ПП "Земіна" є майно, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, а саме автомобіль марки "Mitsubishi L200", 2007 р.в., реєстраційний номер АВ2337АР та лінія по виробництву паливних гранул вартістю 308 986 грн. Водночас перебування цього майна в заставі у банку жодним чином не вказує на те, що воно не може бути предметом погашення податкового боргу, зокрема після припинення пріоритетного обтяження ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", про що також свідчить постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 року у справі № 802/4317/13-а. Крім того представник відповідача стверджує, що податковий орган до моменту стягнення податкового боргу не скористався наданим йому законом правом на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти та інші цінності підприємства, що знаходяться у банку. Тому на даний час в нього таке право відсутнє, а позовні вимоги заявлено з пропуском шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши інші докази, які у є справі, суд доходить висновку, що поданий адміністративний позов належить задовольнити частково з огляду на таке.

Встановлено, що відповідач ПП "Земіна" (ідентифікаційний код 23065114) як юридична особа зареєстрований Тиврівською районною державною адміністрацією Вінницької області 07.03.1997 року (а.с. 5-7) і починаючи з 19.03.2012 року перебуває на податковому обліку у Вінницькій ОДПІ (Тиврівське відділення).

Станом на час звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, тобто станом на 16.04.2014 року, за відповідачем рахувався податковий борг в сумі 56 097,91 грн. (а.с. 9-11), який залишається незмінним станом на час прийняття судом рішення, що підтверджується документально (а.с. 57).

Як вбачається з матеріалів справи, вказана заборгованість виникла у зв'язку з прийняттям Вінницькою ОДПІ податкових повідомлень-рішень № 0000012201 від 16.05.2012 року та № 0000132201 від 23.11.2012 року.

Постановами Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 року у справі № 2а/0270/5396/12 та Вінницького окружного адміністративного суду від 06.03.2013 року у справі № 802/632/13-а вирішено стягнути з ПП "Земіна" податковий борг в сумі відповідно 23 927 грн. та 41 260 грн. (а.с. 51-56).

На виконання вищезазначених судових рішень було видано виконавчі листи, які в подальшому податковим органом пред'явлено до примусового виконання в органи державної виконавчої служби (а.с. 13, 15).

28.02.2014 року заступником начальника ВДВС Тиврівського РУЮ винесено постанови ВП № 41635073 та ВП № 41635396 про повернення виконавчих документів Вінницькій ОДПІ, які прийняті з підстав відсутності у боржника ПП "Земіна" майна та коштів, на які може бути звернуто стягнення (а.с. 12, 14).

Враховуючи наведене позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться в банківських установах, з метою забезпечення виконання ним своїх обов'язків та погашення існуючого податкового боргу в сумі 56 097,91 грн.

Перевіряючи законність таких вимог податкового органу як суб'єкта владних повноважень, суд керується наступними мотивами.

Згідно з пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим боргом є сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пп. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту органами державної податкової служби визначені статтею 94 ПК України. При цьому за своїм змістом норми даної статті охоплюють як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Пунктом 94.1 статті 94 ПК України передбачено, що адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

В силу вимог абз. 2 пп. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 ПК України застосування адміністративного арешту коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Отже, зі змісту вищевказаних норм чинного законодавства вбачається, що безумовною підставою для звернення податкового органу до суду із вимогою про накладення арешту на кошти платника податків є відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг, в тому числі недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу, або ж майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Під час судового розгляду справи безспірно встановлено, що за відповідачем обліковується податковий борг в сумі 56 097,91 грн.

Водночас майна, за рахунок якого цей податковий борг може бути погашено, у ПП "Земіна" немає або ж воно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Так, у ході примусового виконання судових рішень щодо стягнення з відповідача податкового боргу державною виконавчою службою не виявлено коштів та майна, на яке може бути звернуто стягнення, що стало підставою для винесення заступником начальника ВДВС Тиврівського РУЮ постанов ВП № 41635073 та ВП № 41635396 від 28.02.2014 року про повернення виконавчих документів стягувачу Вінницькій ОДПІ.

При цьому судом встановлено, що органами державної виконавчої служби з вищезазначених підстав виконавчі листи Вінницького окружного адміністративного суду у справах № 2а/0270/5396/12 та № 802/632/13-а повертаються не вперше, про що свідчать інші постанови ВДВС Тиврівського РУЮ від 27.06.2013 року та 31.12.2013 року (а.с. 37-43) і що додатково підтверджує правомірність звернення податкового органу до суду із вимогами про накладення арешту на кошти та інші цінності ПП "Земіна", що знаходяться в банку.

Представника відповідача посилається на неналежність постанов ВДВС Тиврівського РУЮ від 28.02.2014 року про повернення виконавчих документів стягувачу, оскільки державним виконавцем у тексті постанов допущено описку і невірно зазначено, що кошти та майно боржника, на які може бути звернуто стягнення, відсутнє станом на 28.02.2015 року, тобто на дату, яка ще не настала.

Однак, на переконання суду, допущена державним виконавцем описка не впливає на зміст постанов та не може свідчити про їх неналежність як доказів у цій справі.

Відповідач також стверджує, що у нього є майно, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, зокрема автомобіль марки "Mitsubishi L200", 2007 р.в., реєстраційний номер АВ 2337АР та лінія по виробництву паливних гранул, 1991 р.в. загальною вартістю 308 986 грн. (а.с. 69). Відтак, немає передбачених пп. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 ПК України підстав для накладення арешту на кошти та інші цінності ПП "Земіна", що знаходяться в банківських установах.

Надаючи оцінку таким доводам відповідача судом встановлено, що 30.01.2013 року податковим керуючим Сікорою О.Г. на підставі рішення заступника начальника Вінницької ОДПІ № 13 від 27.06.2012 року про опис майна в податкову заставу здійснено опис належного ПП "Земіна" майна - автомобіля марки "Mitsubishi L200", 2007 р.в., реєстраційний номер АВ2337АР, про що складено акт опису майна № 1 (а.с. 59-60).

Право податкової застави на вказане майно було зареєстроване у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 30.01.2013 року за № 39820239.

В подальшому, а саме у жовтні 2013 року Вінницька ОДПІ звернулася в суд з адміністративним позовом до ПП "Земіна" про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, що перебуває в податковій заставі.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.11.2013 року у справі № 802/4317/13-а такий дозвіл було надано.

Разом із тим, постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 року задоволено апеляційні скарги ПП "Земіна" та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", вищевказану постанову скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Вінницької ОДПІ відмовлено (а.с. 31-34). При цьому суд апеляційної інстанції констатував, що 22.10.2007 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор) та ПП "Земіна" (позичальник) укладено кредитний договір, який на виконання пункту 2 договору був забезпечений заставою належного позичальнику транспортного засобу - автомобіля марки "Mitsubishi L200", 2007 року випуску, реєстраційний номер АВ2337АР. Відтак, виходячи з положень ч. 4 ст. 558, ч. 1 ст. 589, ст. 593 Цивільного кодексу України, ст. 15 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" має пріоритет перед іншими видами обтяжень, застосованих до вищевказаного рухомого майна ПП "Земіна", в тому числі і перед правом податкової застави.

Таким чином, судовим рішення, яке набрало законної сили, підтверджено неможливість погашення податкового боргу ПП "Земіна" за рахунок автомобіля марки "Mitsubishi L200", 2007 року випуску, реєстраційний номер АВ2337АР, який обтяжений заставою у зв'язку з укладенням договору застави.

Враховуючи наведене суд погоджується з доводами Вінницької ОДПІ про те, що на вказане майно відповідача податковим органом не може бути звернуто стягнення, а отже воно не може бути джерелом погашення існуючого податкового боргу.

Аналогічно не може бути джерелом погашення податкового боргу інше майно ПП "Земіна", а саме лінія по виробництву паливних гранул, 1991 р.в., яка також є предметом договору застави б/н від 18.03.2009 року, укладеного між ПП "Земіна" та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", і на даний час обтяжена цією заставою, що підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (а.с. 65-66, 70-71).

Крім того судом встановлено, а відповідачем не заперечується, що основні зобов'язання ПП "Земіна" перед ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", які забезпечені заставою вищенаведеного майна, на сьогодні залишаються невиконаними, а тому стягнення податкового боргу за рахунок цього майна підприємства є неможливим.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що майно, яке перебуває у власності та на балансі ПП "Земіна" (транспортний засіб та лінія по виробництву паливних гранул), не може бути джерелом погашення податкового боргу відповідача в сумі 56 097,91 грн., тоді як інше майно у підприємства відсутнє, про свідчать матеріали справи та надані суду докази.

Відтак, наявні передбачені пп. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 ПК України підстави для накладення арешту на кошти та інші цінності ПП "Земіна", що знаходяться в банку.

Представник відповідача стверджує, що позивач до моменту стягнення податкового боргу не скористався наданим йому законом правом на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться у банках, а тому на даний час у зв'язку зі стягненням податкового боргу на підставі судових рішень у нього таке право відсутнє.

Однак, суд з такими твердженнями не погоджується, оскільки згідно з п. 95.2 ст. 95 ПК України право на стягнення коштів та продаж майна платника податків виникає у податкового органу через 60 календарних днів з дня надіслання податкової вимоги. Відповідно саме з цього моменту податковий орган уповноважений оцінювати майновий стан платника податків з огляду на наявність у нього достатніх джерел для погашення податкового боргу, як помилково вважає представник відповідача.

Таким чином, в силу положень пп. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 ПК України податкові органи наділені повноваженнями на звернення до суду з вимогами про накладення арешту на кошти платника податку в разі відсутності у нього майна, достатнього для погашення податкового боргу. Водночас така недостатність повинна бути встановлена станом не раніше дня виникнення у податкового органу права на стягнення податкового боргу, тобто не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання податкової вимоги.

Отже, законом визначено строк, не раніше якого податковий орган вправі звертатись до суду із вимогою про накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, проте не встановлено його обов'язку заявляти такі вимоги до моменту стягнення в судовому порядку податкового боргу з метою забезпечення виконання майбутнього судового рішення про стягнення податкового боргу.

Крім того, згідно з п. 102.4 ст. 102 ПК України у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Відповідно до п. 94.6.2 ст. 94 ПК України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Таким чином, на переконання суду, накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться в банку, будучи винятковим способом забезпечення виконання обов'язків платника податків, який спрямований на погашення його податкового боргу, можливе протягом строків стягнення, визначених п. 102.4 ст. 102 ПК України.

Відтак, суд не бере до уваги доводи представника відповідача про те, що у справах цієї категорії слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, обчислення якого необхідно здійснювати з моменту виникнення у податкового органу права на стягнення податкового боргу.

Водночас суд вважає слушними посилання відповідача не те, що Вінницька ОДПІ, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, безпідставно посилається на положення п. 7.1 Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом ДПА України № 1042 від 24.12.2010 року, який втратив чинність.

Однак, право на звернення позивача до суду із вимогами про накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, передбачене пп. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 ПК України, а також п. 7.1 Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України № 568 від 10.10.2013 року.

Тому у цій частині заперечення відповідача не мають визначального значення для прийняття судом рішення по суті спору.

Згідно з ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 71 КАС України), а суд відповідно до ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши зібрані та досліджені під час розгляду справи докази, суд приходить до переконання, що заявлений Вінницькою ОДПІ адміністративний позов належить задовольнити частково, а саме в частині накладення арешту на кошти та інші цінності ПП "Земіна", що знаходяться в банку, однак виключно на суму існуючого податкового боргу.

Так, в силу положень пп. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 ПК України законодавець пов'язує право органу державної податкової служби звертатись до суду із вимогами про накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків з наявність у такого платника податків податкового боргу.

Враховуючи те, що під час розгляду справи встановлено і документально підтверджено суму податкового боргу ПП "Земіна" у розмірі 56 097,91 грн., суд доходить висновку про наявність підстав накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача у банку в межах суми зазначеного податкового боргу.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також беручи до уваги відсутність витрат позивача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 254 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Накласти арешт на кошти та інші цінності приватного підприємства "Земіна" (ідентифікаційний код 23065114), що знаходяться в банку, на суму податкового боргу у розмірі 56 097 (п'ятдесят шість тисяч дев'яносто сім) грн. 91 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова у повному обсязі складена: 26.05.2014 року.

Суддя Сало Павло Ігорович