Рішення

від 22.05.2014 по справі 910/3811/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3811/14 22.05.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові Офісні Технології»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Наяда Україна»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецмонтаж»

про стягнення 164 441, 71 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2

від відповідача 1: не з'явились

від відповідача 2: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нові Офісні Технології» (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Наяда Україна» (далі -відповідач-1) 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецмонтаж» (далі -відповідач-2) про стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 солідарно на користь позивача борг за векселем АА2100330 від 04.09.2012 р. в сумі 164 441, 71 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-1 та відповідачем-2 зобов'язання, щодо сплати боргу, який виник на підставі видачі векселя векселедавцем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 31.03.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

28.03.2014 р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва представник відповідача-1 подав заперечення на позовну заяву, в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що вексель не був належним чином пред'явлений до платежу та єдиною зобов'язаною особою за ним є векселедавець.

Розгляд справи неодноразово відкладався через нез'явлення повноважних представників відповідачів та неналежне виконання сторонами вимог суду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники відповідачів у судове засідання не з'явилися, причин неявки суду не повідомили.

Суд відзначає, що відповідач-2 повідомлявся ухвалою суду про час та місце розгляду даної судової справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, проте відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання своїх представників не направляв, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Приймаючи до уваги, що представники відповідачів були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідачів не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 22.05.2014 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нові Офісні Технології» є держателем простого векселя АА №2100330 на суму 164 441,71 грн., виданий 04.09.2012 р. з датою погашення 03.09.2013 р., векселедавцем якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Донспецмонтаж», а початковим векселедержателем - Товариство з обмеженою відповідальністю «Наяда Україна».

Так, на підставі ст. 11 Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, відповідач-1 передав зазначений вище вексель позивачеві шляхом індосаменту, який було вчинено 01.09.2013 р.

Факт прийому-передачі векселя АА №2100330 підтверджується і актом приймання-передачі векселя від 01.09.2013 р.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.11.2013 р. позивач звертався до відповідача-2 з вимогою оплатити вексель АА №2100330, а 05.03.2014 р. також звернувся і до відповідача-1 з аналогічною вимогою оплатити вексель на суму 164 441,71 грн., що підтверджується копіями фіскальних чеків та описів вкладення у цінний лист.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідно до положень ст. 43 та ст. 47 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі він набув право регресу проти обох відповідачів, які зобов'язані солідарно сплатити суму заборгованості у розмірі 164 441,71 грн. за векселем АА №2100330, датою погашення якого є 03.09.2013 р.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Частиною 1 ст. 33 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі встановлено, що переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу: - за пред'явленням; - у визначений строк від пред'явлення; - у визначений строк від дати складання; - на визначену дату.

Згідно ст. 38 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі держатель переказного векселя зі строком платежу на визначений день або у визначений строк від дати складання чи від пред'явлення повинен пред'явити вексель для платежу або в день, в який він підлягає оплаті, або в один із двох наступних робочих днів.

Згідно ст. 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, зокрема: індосаменту (статті 11 - 20); - строку платежу (статті 33 - 37); - платежу (статті 38 - 42); - права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54).

Таким чином, оскільки у простому векселі АА №2100330 встановлено строк платежу «на визначену дату», а саме - 03.09.2013 р., то відповідно він мав бути пред'явлений позивачем для оплати цією датою, або в один із двох наступних робочих днів.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача-2 лише 27.11.2013 р., а 05.03.2014 р. звернувся до відповідача-1 з аналогічною вимогою оплатити вексель на суму 164 441,71 грн., тобто після визначених законодавством строків для пред'явлення такого векселя.

Частинами 1-3 статті 44 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі передбачено, що відмова в акцепті або у платежі повинна бути підтверджена засвідченим автентичним документом (протест у неакцепті або у неплатежі). Протест в неакцепті повинен бути здійснений протягом строку, визначеного для пред'явлення для акцепту. Якщо у випадку, передбаченому у першому абзаці статті 24, перше пред'явлення мало місце в останній день строку, то протест ще може бути здійснений наступного дня. Протест у неплатежі за переказним векселем, який підлягає оплаті на визначену дату або у визначений строк від дати складання чи від пред'явлення, повинен бути здійснений в один із двох робочих днів, які настають за днем, у який вексель підлягає оплаті. Якщо йдеться про вексель зі строком платежу за пред'явленням, то протест повинен бути здійснений у порядку для здійснення протесту у неакцепті, вказаному у попередньому абзаці.

Суд відзначає, що сторонами не надано до матеріалів справи жодних доказів складення позивачем відмови в акцепті відповідачами у строки, передбачені вищевказаною статтею.

Як передбачено частиною 1 ст. 53 Уніфікованого закону після закінчення строків, встановлених: - для пред'явлення переказного векселя зі строком платежу за пред'явленням або у визначений строк від пред'явлення; - для здійснення протесту у неакцепті або у неплатежі ; - для пред'явлення для платежу у разі застереження "обіг без витрат", держатель втрачає свої права регресу проти індосантів, проти трасанта і проти інших зобов'язаних осіб, за винятком акцептанта.

Акцептант - це особа, яка бере на себе зобов'язання платежу за переказним векселем, тобто в даних відносинах за простим векселем АА №2100330 на суму 164 441,71 грн. ним являється Товариство з обмеженою відповідальністю «Наяда Україна».

Таким чином, оскільки позивачем було пропущено визначені строки для пред'явлення простого векселя зі строком платежу на визначену дату для оплати та відповідно не було оформлено у передбачені строки протестом у неакцепті або у неплатежі, суд приходить до висновку, що позивач втратив своє право регресу проти індосантів, проти трасанта і проти інших зобов'язаних осіб, за винятком акцептанта. Тобто, відповідальною особою за оплату векселем АА №2100330 на суму 164 441,71 грн. є Товариство з обмеженою відповідальністю «Наяда Україна».

При цьому, твердження позивача про те, що він отримав право регресу за простим векселем до обох відповідачів є безпідставним та необґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач-1 не надав суду жодних доказів щодо належного виконання свого зобов'язання щодо оплати пред'явленого векселя, суд дійшов висновку, що відповідачем-1 було порушено положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

При цьому, суд відзначає, що позивач просив стягнути з відповідачів солідарно 164 441,71 грн., тобто по 82 220,86 грн.

За таких обставин, беручи до уваги, що у позивача залишилося право регресу лише до відповідача-1, суд приходить до висновку, що обґрунтованим є позов у частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Наяда Україна» боргу за векселем у розмірі 82 220,86 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачів витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 16 000,00 грн., суд відзначає наступне.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» роз'яснено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано суду копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2, договір про надання юридичних послуг від 12.09.2013 р. з питань стягнення заборгованості за векселем у сумі 164 441,71 грн., платіжне доручення №96 від 24.01.2014 р. про сплату 16 000,00 грн. за юридичні послуги.

Крім того, як зазначено у п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7, вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За таких обставин, враховуючи неспіврозмірність суми сплаченої за надання послуг адвокатом та ціною позову, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимоги про відшкодування витрат на послуги адвоката у розмірі 4 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові Офісні Технології» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Наяда Україна» (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 11, ідентифікаційний код - 33743619), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові Офісні Технології» (04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, буд. 13, корп. 5, оф. 5-а/14, ідентифікаційний код - 37994860) 82 220 (вісімдесят дві тисячі двісті двадцять) грн. 86 коп. - боргу, 1 644 (одну тисячу шістсот сорок чотири) грн. 42 коп. - судового збору та 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. - витрат на оплату послуг адвоката.

3. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 23.05.2014 р.

Суддя Бондарчук В.В.