Ухвала

від 20.05.2014 по справі 820/3528/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 р.Справа № 820/3528/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2014р. по справі № 820/3528/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Мегастрой"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Мегастрой" (далі - ТОВ "БК "Мегастрой", позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, відповідач), в якому просив суд скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 04.03.2013 року №0000822210 та №0000832210.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2014 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія "Мегастрой" - задоволено.

Скасовано податкові повідомлення - рішення від 04.03.2013 року № 0000822210 та № 0000832210 прийняті Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія "Мегастрой" (код ЄДРПОУ 33816609, адреса: 61000, м. Харків, вул. Державінська, 38) сплачений судовий збір у розмірі 182.70 грн. (сто вісімдесят дві грн.).

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на те, що при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції не дотримано вимоги ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а також на доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного Міндоходів у Харківській області проведено виїзну документальну позапланову перевірку ТОВ "Будівельна компанія Мегастрой", код ЄДРПОУ 33816609, щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ "ВКЦ "Моторс сим", код ЄДРПОУ 32565162, за період лютий 2012р.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 13.02.2013 року №543/2210/33816609, відповідно до висновків якого перевіркою встановлено, що ТОВ "БК "Мегастрой" документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з ТОВ "ВКЦ "МОТОРС СИМ" в частині придбання товарів від даного контрагента у лютому 2012р. на загальну суму 47105 грн., в тому числі ПДВ в розмірі 7851 грн. їх вид, обсяг, якість та розрахунки. Порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198, п. 201.1, п.201.4, п.201.6, ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями), внаслідок формування сум податкового кредиту від здійснення діяльності з постачальником ТОВ "ПКЦ "Моторс сим", завищено податковий кредит за лютий 2012р. на суму ПДВ 7851 грн.; п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями), внаслідок формування сум витрат від здійснення діяльності з постачальником ТОВ "ВКЦ "Моторс СИМ" та, як наслідок, заниження суми податку на прибуток в розмірі 8243 грн., в тому числі у 1 кварталі 2012р. на суму 8243 грн. (а.с.8-16).

На підставі вищезазначених висновків контролюючим органом прийняті податкові повідомлення - рішення від 04.03.2013 року №0000832210 та №0000822210 (а.с.75-76).

Не погоджуючись з висновками акта перевірки та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення повинні бути скасованими, як такі, що прийняті з порушенням ч.3 ст.2 КАС України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Приписами пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити на те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що між ТОВ "Будівельна компанія Мегастрой" (покупець) та ТОВ "ВКЦ "МОТОРС СИМ" (постачальник) укладено договір поставки №01/02 від 01.02.2012 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товари у сумі 47104 грн., 64 коп.

Відповідно до п. 2 договору асортимент, кількість, ціна товару зазначається в видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору, поставка здійснюється транспортом постачальника (а.с.35).

Факт передачі та отримання товарно - матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) підтверджується видатковими накладними до договору №01/02 від 01.02.2012 року, які підписаними сторонами.

Право на віднесення сум до податкового кредиту підтверджено податковими накладними, виписаними ТОВ "ВКЦ Моторс Сим" на адресу позивача (а.с.73).

ТМЦ були отримані позивачем через особу, на ім'я якої товариством видані довіреності, що підтверджується випискою реєстру виданих довіреностей (а.с.37).

Випискою по рахунку, наданою позивачем, підтверджується перерахування коштів за отримання ТМЦ (а.с.39).

Необхідність придбання ТМЦ позивач підтверджує наданими до матеріалів справи: договором підряду №147/Ш від 31.05.2011 року, укладеного між Департаментом освіти Харківської міської ради (замовник) та ТОВ "Будівельною компанією Мегастрой" (підрядник), додатковою угодою від 15.08.2011 р., актами кб3, кб2в, відомостями ресурсів, договірною ціною, договорами про виконання робіт №3 від 10.06.2011 року, №4 від 10.06.2011 року, № 2 від 10.06.2011 року, №1 від 10.06.2011 року, укладеними між ТОВ "Будівельною компанією Мегастрой" (замовник) та виконавцями (а.с.40-48).

Позивачу видано ліцензії Державної архітектурно - будівельної інспекції та Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у місті Києві на господарську діяльність у будівництві, пов'язану із створенням об'єктів архітектури.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаним правочином шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочину, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ "БК" Мегастрой". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ "БК" Мегастрой" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів (послуг), отриманих від ТОВ "ВКЦ "МОТОРС СИМ", взаємопов'язаності позивача та вказаного контрагента, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "ВКЦ "МОТОРС СИМ" і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність у підприємства позивача транспортних засобів, інформації про переміщення товару на всіх етапах його руху, товарно-транспортних накладних на переміщення, довіреностей, умов зберігання товарно-матеріальних цінностей, орендованих виробничих приміщень, як на підставу для висновків про порушення позивачем вимог чинного законодавства, колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на таке.

Відповідно до п. 2.2 Договору поставки № 01/02 від 01.02.2012 року поставка ТОВ «ВКЦ «Мотор Сим» товару здійснюється транспортом постачальника, тобто, зобов'язання щодо доставки товару договором покладається саме на ТОВ «ВКЦ «Мотор Сим», а тому документів щодо належності транспортних засобів при укладені договору позивачу не надається.

Також, з пояснень представника позивача вбачається, що придбаний у ТОВ «ВКЦ «Мотор Сим» товар було поставлено позивачу на об'єкт проведення будівельних робіт у школу № 147 в м. Харкові, замовником яких є Департамент освіти Харківської міської ради.

При отриманні товару постачальнику позивачем було передано довіреність на отримання товарно - матеріальних цінностей, факт складення довіреності на отримання ТМЦ підтверджується копією журналу про видачу довіреностей.

Поставлений позивачу товар: дюбель з шурупом 6*40 - 536 шт. на суму - 26,75 грн.; бикроєласт ЄКП сланц сірий - 1285 м2 на суму - 30 261,75 грн.; пісок 19,894 м3 на суму - 1 657,77 грн.; цемент М-400 5,368 тон. на суму - 3 578,68 грн.; газ зжижений 202 м3 на суму -3 728,92 грн. на загальну суму 47 104,64 грн., одразу ж після отримання було використано при виконанні підрядних робіт в школі № 147 в м. Харкові.

На час проведення ремонтних робіт позивачем були укладені трудові договори з фізичними особами: № 1 від 10.06.2011 року, № 2 від 10.06.2011 року, № 4 від 10.06.2011 року, та № 3 від 10.06.2011 року, копії яких містяться в матеріалах справи.

Крім того, в матеріалах справи містяться докази виплати коштів фізичним особам за договорами за виконану роботу та докази утримання та перерахування податків з доходу фізичних осіб (копія виписки з рахунку; копія каси, копії видаткових касових ордерів).

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки та в апеляційній скарзі про відсутність факту реального вчинення господарських операцій через акт від 03.05.2012 р. № 175/221/32565162 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "ПКЦ МОТОРС СИМ" (податковий номер 32565162) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів за лютий та березень 2012 року, колегія суддів зауважує на таке.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат. Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "ВКЦ "МОТОРС СИМ" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року , яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139, п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198, п. 201.1, п.201.4, п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ ( зі змінами та доповненнями).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 04.03.2013 року №0000822210 та №000083221 повинні бути скасованими, як такі, що прийняті з порушенням ч.3 ст.2 КАС України.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2014р. по справі № 820/3528/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя П’янова Я.В. Судді Зеленський В.В. Чалий І.С.