Ухвала

від 22.05.2014 по справі 816/1039/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2014 р.Справа № 816/1039/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2014р. по справі № 816/1039/14

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1), звернувся до суду з позовом до Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, Управління) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07 березня 2014 року №0000052204 та №0000062204.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2014 р. адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 07 лютого 2014 року №0000052204, від 07 березня 2014 року №0000062204.

Стягнуто з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Головного управління Міндоходів у Полтавській області (код ЄДРПОУ 38719120) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору в розмірі 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 (сімдесят) копійок.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 52, 54, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 та 351 Митного кодексу України, ст.ст. 7, 9, 69, 86 та 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у встановленому законодавством порядку зареєстрована як фізична особа - підприємець.

Між позивачем (покупець) та компанією LaMerCollectionsLLC (США, постачальник) 10 вересня 2013 року укладено контракт №1, за умовами якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця, а покупець - прийняти і оплатити товар (годинники наручні La Mer Collections) (а.с. 31-35).

На виконання умов даного контракту LaMerCollectionsLLC відвантажено на адресу ФОП ОСОБА_1 товар "Годинники наручні з електроживленням з механічною індикацією з циферблатами круглої овальної та квадратної форми з металевим корпусом, з шкіряними ремінцями оздобленими штучними та натуральними камінцями та ланцюжками - 36 штук" (далі - товари).

При переміщенні даного товару через митну територію України у митному режимі "імпорт" позивачем, з метою митного оформлення товару, надано до Полтавської митниці Міндоходів вантажну митну декларацію (ІМ 40) від 08 жовтня 2013 року №806020000/2013/010221, за змістом якої вартість товару визначено на рівні 2668,35 дол. США (а.с. 41).

Разом з ВМД позивачем надано копію контракту від 10 вересня 2013 року №1 (а.с. 149-153), специфікацію №1 (а.с. 160-161), платіжне доручення від 17 вересня 2013 року (а.с. 164), інвойс від 19 вересня 2013 року (а.с. 154), експорту митну декларацію (а.с. 155), копію висновку Державного гемологічного центру України від 03 жовтня 2013 року №Д7/2061 щодо результатів експертизи й оцінки дорогоцінних каменів органогенного утворення, напівдорогоцінних і декоративних каменів у сировині та виробах, колекцій мінералів, гірських порід, мінеральних речовин, а також культурних цінностей (а.с. 162-163).

Митну вартість товару позивачем визначено на підставі статті 58 Митного кодексу України за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, що імпортуються (вартість операції).

Так, вартість ввезених товарів становила 2259 дол. США або 18 056 грн. 19 коп. (курс валюти - 7,993 грн. за 1 долар США). Вартість транспортування становила 409,35 дол. США або 3271 грн. 94 коп. (курс валюти - 7,993 грн. за 1 долар США). Митна вартість ввезених товарів склала 2668,35 дол. США або 21 328 грн. 12 коп. (курс валюти - 7,993 грн. за 1 долар США).

Контролюючий орган визнав митну вартість товару, визначену декларантом за ціною договору (контракту), провів митне оформлення товару та дозволив його випуск у вільний обіг на митній території України.

У подальшому, на підставі отриманої від Полтавської митниці Міндоходів інформації щодо можливого порушення позивачем вимог податкового та митного законодавства України в частині достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України у митному режимі "імпорт" товарів, оформлених за ВМД від 08 жовтня 2013 року №806020000/2013/010221, та відповідно до наказу Управління від 30 січня 2014 року №25 "Про проведення документальної невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1", фахівцями Управління проведено невиїзну документальну перевірку позивача.

У ході проведення перевірки встановлено та зафіксовано у акті від 20 лютого 2014 року №0005/16-31-22-04-08/НОМЕР_1 (а.с. 101-111) факт неправомірного застосування основного методу визначення митної вартості товарів - за ціною договору (контракту) щодо товарів, що імпортуються (вартість операції), та вказано на заниження ФОП ОСОБА_1 митної вартості ввезених на митну територію України товарів, заниження податкового зобов'язання зі сплати митних платежів загалом в розмірі 5754 грн. 48 коп. (в т.ч., ввізного мита - 1106 грн. 63 коп. та податку на додану вартість - 4647 грн. 85 коп.).

Не погодившись із зазначеними висновками, позивач листом від 26 лютого 2014 року вих. №26/02-2 надала заперечення до акта перевірки, які відповідно до листа Управління від 04 березня 2014 року за вих. №177/К/16-31-22-04-08 залишені без задоволення (а.с. 18-27).

На підставі висновків акта перевірки Управлінням винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 07 березня 2014 року №0000052204 про збільшення ФОП ОСОБА_1 грошового зобов'язання за платежем: "Мито на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності, 15010100" загалом в розмірі 1383 грн. 29 коп. (в т.ч., 1106 грн. 63 коп. - основний платіж, 276 грн. 66 коп. - штрафні (фінансові) санкції) (а.с. 29, 114);

- від 07 березня 2014 року №0000062204 про збільшення ФОП ОСОБА_1 грошового зобов'язання за платежем: "Податок на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності, 14010300" загалом в розмірі 5809 грн. 81 коп. (в т.ч., 4647 грн. 85 коп. - основний платіж, 1161 грн. 96 коп. - штрафні (фінансові) санкції) (а.с. 30, 155).

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, приймаючи оскаржені рішення, суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовано ці рішення, чим порушено законні інтереси позивача. За таких обставин, спірні податкові повідомлення-рішення необхідно визнати протиправними та скасувати, а позов - задовольнити.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтями 51, 52 МК України визначення митної вартості під час її декларування віднесено до компетенції декларанта. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості митний орган визнає заявлену декларантом митну вартість або приймає письмове рішення про її коригування.

Частинами 4 та 5 ст. 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

В силу приписів пункту 5 частини десятої статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Відповідно до ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

В силу ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу ч. 1 та 2 ст. 53 МК України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Матеріалами справи підтверджено, що норми ч. 1 та 2 ст. 53 МК України позивачем виконано у повному обсязі.

Так, разом з ВМД від 08 жовтня 2013 року №806020000/2013/010221 для митного оформлення було подано наступні документи: копію контракту від 10 вересня 2013 року №1 (а.с. 149-153), специфікацію №1 (а.с. 160-161), платіжне доручення від 17 вересня 2013 року (а.с. 164), інвойс від 19 вересня 2013 року (а.с. 154), експорту митну декларацію (а.с. 155), копію висновку Державного гемологічного центру України від 03 жовтня 2013 року №Д7/2061 щодо результатів експертизи й оцінки дорогоцінних каменів органогенного утворення, напівдорогоцінних і декоративних каменів у сировині та виробах, колекцій мінералів, гірських порід, мінеральних речовин, а також культурних цінностей (а.с. 162-163).

Митну вартість товару позивачем розраховано за основним методом (за ціною договору) шляхом додавання до ціни товару, фактично сплаченої постачальнику в розмірі 2259 дол. США, вартості доставки в розмірі 409,35 дол. США. Митна вартість товару склала 2668,35 дол. США.

Дану митну вартість визнано контролюючим органом під час митного оформлення товару у жовтні 2013 року, проведено митне оформлення товару та дозволено його випуск у вільний обіг на митній території України. При цьому, позивачем сплачено необхідні податкові та митні платежі.

Водночас, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, вчинивши всі необхідні дії для проведення митного оформлення товару, контролюючий орган призначив та провів невиїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товару у митному режимі "імпорт", оформленого за митною декларацією від 08 жовтня 2013 року №806020000/2013/010221.

Частиною 3 ст. 53 МК України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

В ході судового розгляду справи представник відповідача пояснив, що під час перевірки ФОП ОСОБА_1 контролюючим органом встановлено, що надані позивачем для митного оформлення документи містять окремі розбіжності.

Зокрема, в акті перевірки наголошено, що при митному оформленні в режимі "ТР 81 АА" до митної декларації від 30 вересня 2013 року №100290003/2013/926721 ФОП ОСОБА_1 надано інвойс від 19 вересня 2013 року без номера. Разом з цим, при митному оформленні в режимі "ІМ 40 ДЕ" до митної декларації від 08 жовтня 2013 року №806020000/2013/010221 надано рахунок-фактуру (інвойс) від 10 вересня 2013 року без номера. Крім того, як зазначив відповідач, у графах 35 та 38 митної декларації від 30 вересня 2013 року №100290003/2013/926721 зазначено, що вага брутто та вага нетто товару становить 6,8 кг. Водночас, у графі 35 митної декларації від 08 жовтня 2013 року №806020000/2013/010221 зазначено, що вага брутто товару становить 6,8 кг, а у графі 38 - вага нетто - 6,0 кг.

Окрім того, посилаючись на отримані з офіційного сайту постачальника відомості про ціну товарів, відповідач зазначив, що такі ціни не відповідають тим, які вказані у специфікації до Контракту від 10 вересня 2013 року №1, та на рівні яких визначено митну вартість товару у жовтні 2013 року.

В свою чергу, щодо надання до митних декларацій різних інвойсів, колегія суддів зауважує, що до митної декларації від 30 вересня 2013 року №100290003/2013/926721, яка подавалась до Київської регіональної митниці, додано інвойс без номера від 19 вересня 2013 року. Той самий інвойс додано і до митної декларації від 08 жовтня 2013 року №806020000/2013/010221, що подавалась до Полтавської митниці при митному оформленні товару.

Зазначений факт підтверджується відбитками штампів, як Київської регіональної митниці, так і Полтавської митниці та екологічної інспекції ПЕК "Полтава" на примірнику інвойсу (а.с. 43).

Стосовно рахунку-фактури від 10 вересня 2013 року, позивачем зазначено, що даний рахунок постачальником надано на вимогу ФОП ОСОБА_1 для спрощення господарської діяльності останньої, оскільки він містив розгорнутий перелік товару (а.с. 44-47).

Необхідно зауважити на той факт, що загальна вартість товару, вказана у інвойсі від 19 вересня 2013 року та у рахунку-фактурі від 10 вересня 2013 року, є ідентичними, а тому надання до митних органів різних інвойсів жодним чином не вплинуло на визначення митної вартості товару.

Що стосується різниці у вазі "брутто" та "нетто" товару, представником позивача пояснено, що при оформленні митної декларації від 30 вересня 2013 року №100290003/2013/926721, що подавалась до Київської регіональної митниці, допущено технічну помилку щодо ваги товару. Так, в графах 35 та 38 декларації вагу "брутто" (з пакуванням) та "нетто" (без пакування) помилково зазначено однакову - 6,800 кг. А вже при оформленні митної декларації від 08 жовтня 2013 року №806020000/2013/010221 в графах 35 та 38 зазначено правильні дані - вага "брутто" - 6,800 кг, вага "нетто" - 6,000 кг.

При цьому, під час митного оформлення до Полтавської митниці надано Відомість про облік та розрахунок тари і пакувальних матеріалів, за змістом якої сумарна вага тари і пакувальних матеріалів (паперу та картону) склала 0,800 кг (а.с. 49). Тобто, фактичні дані ваги брутто/нетто не містять розбіжностей.

Дана обставина на визначення розміру митної вартості задекларованих товарів жодним чином вплинути не могла.

Щодо посилань відповідача на ціну товарів, вказану на офіційному сайті постачальника, позивачем до матеріалів справи надано лист La Mer Collections LLC (США) від 09 квітня 2014 року, яким повідомлено про те, що ФОП ОСОБА_1 є оптовим покупцем товарів (оптовою вважається партія від 20 годинників), фактичний продаж товарів за контрактом від 10 вересня 2013 року №1 проведено за оптовою ціною на підставі окремого каталогу (а.с. 177).

Крім того, в матеріалах справи міститься викопіювання з оптового каталогу товарів La Mer Collections LLC (а.с. 50-90), за змістом якого ціни товарів відповідають тим, що вказані у рахунку-фактурі від 10 вересня 2013 року (а.с. 44-47), специфікації №1 до контракту від 10 вересня 2013 року №1 (а.с. 36-39), та за якими товар ввезено на митну територію України.

Вищезазначеними обставинами спростовуються доводи відповідача, покладені останнім в основу висновків акта перевірки від 20 лютого 2014 року №0005/16-31-22-04-08/НОМЕР_1, що, в свою чергу, стали підставою для здійснення спірного донарахування грошового зобов'язання ФОП ОСОБА_1 зі сплати ПДВ та ввізного мита.

Жодних інших переконливих аргументів та доказів, що викликали б обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товарів за ціною договору, відповідачем ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанцій не надано.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що заявлену позивачем митну вартість визнано контролюючим органом під час митного оформлення товару у жовтні 2013 року, проведено митне оформлення товару та дозволено його випуск у вільний обіг на митній території України. При цьому, позивачем сплачено необхідні податкові та митні платежі, а тому доводи апеляційної скарги про неправомірне застосування позивачем першого методу визначення митної вартості товару є безпідставними та необґрунтованими.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про безпідставність доводів відповідача щодо заниження ФОП ОСОБА_1 митної вартості товару та, як наслідок, заниження грошового зобов'язання зі сплати митних платежів загалом в розмірі 5754 грн. 48 коп.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірності своїх податкових повідомлень-рішень, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне скасування судом першої інстанції неіснуючого податкового повідомлення-рішення, а саме: № 0000052204 від 07.02.2014 року, колегія суддів зазначає таке.

Суд першої інстанції, скасовуючи зазначене рішення, зауважив на той факт, що саме відповідачем помилково зазначено дату складення податкового повідомлення-рішення №0000052204, а саме - замість 07 березня 2014 року вказано 07 лютого 2014 року (а.с. 29, 114).

Оскільки чинним законодавством не передбачено можливості внесення контролюючим органом виправлень до рішень про донарахування грошових зобов'язань, суд, враховуючи наведене та керуючись частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного та всебічного захисту прав позивача, вийшов за межі позовних вимог, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 07 лютого 2014 року №0000052204 та від 07 березня 2014 року №0000062204.

В свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що суд першої інстанції не позбавлений права виправити допущену описку, що передбачено нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2014р. по справі № 816/1039/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя П’янова Я.В. Судді Зеленський В.В. Чалий І.С.