Рішення

від 13.05.2014 по справі 523/19318/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/4275/14

Номер справи місцевого суду: 523/19318/13-ц

Головуючий у першій інстанції Малиновського О.М.

Доповідач Плавич Н. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Плавич Н.Д.

суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.

при секретарі - Орловій О.І.

у відкритому судовому засіданні у присутності ОСОБА_2, представника ТОВ «Укртехспецсервіс», по довіреності,

розглянула апеляційну скаргу представника ТОВ «Укртехспецсервіс», по довіреності,

на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27.02.2014р.

по справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Укртехспецсервіс»,

про внесення змін до трудової книжки, стягнення податку в пенсійний фонд, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок невиконання рішення суду, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

позивач звернувся з вказаним позовом в грудні 2013р.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09.07.2013р. він був поновлений на роботі в ТОВ «Укртехспецсервіс», на посаді охоронника. Суд зобов'язав відповідача нарахувати і сплатити позивачу за період з 12.09.2012р. по 14.09.2012р. кошти по тимчасовій непрацездатності, у відшкодування моральної шкоди стягнуто 1000грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Суд допустив негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 24.09.2013р. рішення суду 1 інстанції від 09.07.2013р. в частині відмови в позові про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 11075,37грн.

В решті рішення 1 інстанції залишено без змін.

Колегія допустила негайне виконання рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за один місяць.

Позивач посилається на те, що відповідач не виконав вказані вище рішення. Позивачу було запропоновано написати заяву про прийняття на роботу, 01.11.2013р. позивач був прийнятий на посаду охоронника в ТОВ « Укртехспецсервіс» і в цей же день, 01.03.2013р. позивач ОСОБА_2 був звільнений з вказаної посади за власним бажанням . Запис в трудовій книжці про його незаконне звільнення не було анульовано.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив: внести зміни до трудової книжки щодо його поновлення на роботі на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09.07.2013р.; запис в трудовій книжці №34 про його прийняття на роботу 01.11.2013р. вважати недійсною; стягнути середній заробіток за весь час невиконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09.07.2013р., стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди 10000грн.

В суді 1 інстанції позивач позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав.

Рішенням суду 1 інстанції від 27.02.2014р. позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.

Суд зобов'язав відповідача внести до трудової книжки позивача наступні відомості: запис №33 про звільнення з посади охоронника за ст. 40п4 КЗпП України вважати недійсним на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09.07.2013р. Поновити на посаді охоронника з 12.09.2012р.; запис №34 про прийняття позивача на роботу 01.11.2013р. вважати недійсним; стягнуто з ТОВ на користь позивача середній заробіток за період з 25.09.2013р. по 01.11.2013р. без урахування обов'язкових платежів в сумі 1029,07грн.;стягнуто з ТОВ на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 5000грн.

В решті вимог відмовлено(а.с.41-42).

В апеляційній скарзі апелянт, представник відповідача, просить рішення скасувати, постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на те, що рішення суду не відповідає вимогам закону і доказам, що зібрані по справі.

В апеляційному суді представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав.

Позивач вважає рішення законним.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, доводи скарги, заперечення на неї, колегія дійшла висновку апеляційну скаргу задовольнити частково в з наступних підстав.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються вимогами КЗпП України, роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992р. №9 із наступними змінами.

Ст. 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

По матеріалам справи встановлено, що на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09.07.2013р. позивач був поновлений на роботі в ТОВ «Укртехспецсервіс», на посаді охоронника. Суд зобов'язав відповідача нарахувати і сплатити позивачу за період з 12.09.2012р. по 14.09.2012р. кошти по тимчасовій непрацездатності, у відшкодування моральної шкоди стягнуто 1000грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Суд допустив негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі(а.с.6-8).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 24.09.2013р. рішення суду 1 інстанції від 09.07.2013р. в частині відмови в позові про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 11075,37грн.

В решті рішення 1 інстанції залишено без змін.

Колегія допустила негайне виконання рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за один місяць (а.с.9-13).

Таким чином, на підставі вказаних вище рішень наказ №41 від 12.09.2012р. по ТОВ про звільнення позивача за п.4ст.40 КЗпП України було скасовано і позивач був поновлений на посаді охоронника, тобто на тій посаді, яку він обіймав до звільнення.

Ст. 367 ЦПК України передбачено випадки, коли суд допускає негайне виконання рішення, в тому числі це стосується рішень у справах поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Рішенням суду від 09.07.2013р. допущено негайне виконання рішення в частині поновлення позивача ОСОБА_2 на роботі.

Між тим, по матеріалам справи встановлено, що позивач фактично не був поновлений на роботі. Аналіз матеріалів справи дає підставу для висновку, що рішення про поновлення позивача на роботі не було виконано. 01.11.2013р. позивач був допущений до роботи охоронника, але його повернення на роботу на посаду охоронника ТОВ було оформлено у вигляді нового працевлаштування 01.11.2013р.

В апеляційному суді представник відповідача надала письмові заперечення на позов ОСОБА_2 і копію наказу №13К від 09.07.2013р. З посиланням на вказаний наказ №13К представник посилалася на те, що адміністрація ТОВ добросовісно виконала рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09.07.2013р. і негайно видала наказ №13 К від 09.07.2013р. про поновлення позивача ОСОБА_2 на посаді охоронника, але позивач до роботи не приступив і на підставі наказу №14К від 12.07.2013р. його звільнили з займаної посади по ст. 40п4 КЗпП України.

З 01.11.2013р. позивача ОСОБА_2 за його заявою прийняли на роботу, в той же день, 01.11.2013р. позивач звільнився за власним бажанням. Сам позивач категорично заперечував щодо існування вказаних наказів, посилався на те, що адміністрація ТОВ шляхом омани примусила його писати заяву 01.11.2013р. про прийняття на роботу.

Під час перевірки доводів і доказів представника апелянта, заперечень позивача, колегія звернула увагу, що наказ №13 К від 09.07.2013р. про поновлення позивача на роботі на підставі рішення суду 1 інстанції від 09.07.2013р. і наказ №14 К від 12.07.2013р. про звільнення позивача, представлені відповідачем, лише в останньому судовому засіданні апеляційного суду, до суду 1 інстанції ці накази не надавалися. Вказані докази не були представлені до суду апеляційної інстанції під час перевірки законності рішення суду від 09.07.2013р. про поновлення позивача на роботі.

Позивача ОСОБА_2 не поновили на роботі, а прийняли його на роботу, як особу, яка тільки працевлаштовується, і в той же день, 01.11.2013р. звільнили за власним бажанням. Колегія вважає, що це є порушенням трудових прав працівника і грубим порушенням вимог трудового законодавства, тому на підставі ст. 236 КЗпП України з відповідача на користь позивача було стягнуто 1029,07грн. без урахування суми обов'язкових платежів.

При розрахунку вказаної суми суд врахував середньомісячну заробітну плату позивача, 900,44грн., нарахування проведено за період з 25.09.2013р. по 01.11.2013р., що і складає суму 1029,07грн.

Колегія також погоджується з висновком суду 1 інстанції в частині задоволення позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача внесення змін до трудової книжки щодо його поновлення на роботі на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09.07.2013р.(запис в трудовій книжці №33), визнання недійсним запису в трудовій книжці №34 про прийняття ОСОБА_2 на роботу 01.11.2013р., враховуючи, що за рішенням суду 1 інстанції від 09.07.2013р. адміністрація ТОВ зобов'язана була внести виправлення в трудову книжку позивача і поновити його на роботі з часу незаконного звільнення, а не приймати на роботу як працівника, який тільки працевлаштовується.

В матеріалах справи є копія трудової книжки позивача, встановлено, що незважаючи на те, що позивач був поновлений на роботі на посаді охоронника на підставі рішення суду від 09.07.2013р., в його трудову книжку до теперішнього часу не внесені виправлення (запис №33).

Також є запис №34 від 01.11.2013р. про прийняття позивача на роботу в ТОВ охоронником. Між тим, 01.11.2013р. позивач не приймався на роботу як особа, яка працевлаштовується, 01.11.2013р.

У відповідності з вимогами ст.237-1 КЗпП України суд стягнув з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 5000грн. Колегія з висновком суду в частині визначення суми, яка стягується у відшкодування моральної шкоди, не погоджується. У відповідності з вимогами діючого трудового законодавства позивач має право на відшкодування моральної шкоди, але при визначенні суми у відшкодування моральної шкоди колегія враховує всі обставини, що були встановлені в суді 1 і апеляційної інстанцій, а також рішення попередніх судів і дійшла висновку зменшити суму, яка стягується у відшкодування моральної шкоди до 1000грн., в решті вимог рішення залишається без змін.

Враховуючи, що колегія змінює рішення в частині суми моральної шкоди, по справі у відповідності з вимогами ст. 314ч2 ЦПК України постановлюється нове рішення.

Керуючись ст. ст. 303,307ч1п2,309ч1п.4, 316,317,319 ЦПК України, колегія, -

ВИРІШИЛА:

апеляційну скаргу представника ТОВ «Укртехспецсервіс», по довіреності, задовольнити частково, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27.02.2014р. в частині позовних вимог ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехспецсервіс» про відшкодування моральної шкоди змінити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехспецсервіс» на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 1000грн.( одна тисяча грн.00коп.).

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27.02.2014р. в частині позовних вимог ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю « Укртехспецсервіс» про внесення змін до трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання рішення суду, стягнення податку в пенсійний фонд залишити без змін.

Рішення набирає чинності негайно після його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: Плавич Н.Д.

Вадовська Л.М.

Колесніков Г.Я.