Постанова

від 13.05.2014 по справі 0870/9181/12

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 року (12 год. 00 хв.)Справа № 0870/9181/12 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лазаренка М.С.,

при секретарі судового засідання - Ємельяновій А.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ»,

до: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області,

за участю Прокуратури Заводського району м. Запоріжжя,

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

24 вересня 2012 року до Запорізького окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» (далі - ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ», позивач) із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя, відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.09.2012 № 0001461502.

В обґрунтування позову підприємство посилається на те, що всупереч закону відповідачем при проведенні перевірки не досліджувались первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, внаслідок чого висновки акту зроблені всупереч чинному податковому законодавству України, не відповідають дійсності, а ґрунтуються виключно на припущеннях працівників ДПІ. Вказує, що в порушення вимог підпункту 5.2 пункту 5, пункту 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок в акті перевірки відповідачем зроблені узагальнені висновки щодо недійсності всіх правочинів укладених між ТОВ «Таврія Будпостач» та ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» в період з березня по грудень 2008 року без посилання на первинні документи. Також вважає, що представниками ДПІ було безпідставно встановлено заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, оскільки позивачем правомірно, на підставі наданих йому податкових та видаткових накладних, а також актів приймання-передачі виконаних робіт та інших документів віднесено до податкового кредиту суми ПДВ по господарським операціям з придбання товарів та послуг у ТОВ «Таврія Будпостач».

В додатковому нормативному обґрунтуванні позовних вимог від 28.11.2012 вх. № 50560 зазначає, що проведення відповідачем документальної перевірки за відсутності будь-яких документів не може вважатися документальною перевіркою платника податків в розумінні підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, а також вказує, що зі змісту акту перевірки вбачається, що факту порушення податкового законодавства позивачем не було виявлено, тому що практично весь Акт стосується іншого підприємства - ТОВ «Таврія-Будпостач». Крім того, позивач зазначає, що господарські відносини між ТОВ «Таврія Будпостач» та ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» за перевіряємий період вже були предметом дослідження податкових органів. Так 18.03.2010 СДПІ по роботі з ВПП у м.Запоріжжі було проведено 10 документальних невиїзних перевірок - за кожен місяць співпраці цих підприємств у 2008 році. За результатами перевірок було складено Довідки у кількості 10 шт. якими встановлено, що всі суми ПДВ вірно зараховані ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» до складу податкового кредиту. Позивач зазначає, що вищевказані Довідки ніким не скасовані, а акт перевірки, який став підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення містить протирічні висновки.

У письмових поясненнях щодо фактичних обставин справи від 28.11.2012 вх. № 50649 позивач посилається на те, що з метою виконання прийнятих на себе зобов'язань перед ВАТ «Завод напівпровідників», товариство уклало договір підряду з ТОВ «Таврія Будпостач», а також придбавало у вказаного контрагента будівельні матеріали. Ввезення на будівельний майданчик матеріалів здійснювалось самим контрагентом, за попереднім погодженням ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» з ВАТ «Завод напівпровідників». Стверджує, що факт виконання будівельних робіт та придбаних ТМЦ підтверджується належно складеними первинними документами, а також неодноразовими звірками податкових органів.

У додаткових поясненнях щодо обставин, від 13.05.2014 вх. № 18204 позивач зазначає, що вироком Жовтневого районного суду № 1-728/2011 (провадження № 1/331/20/13), яке Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 04.09.2013 керівника ТОВ «Таврія-Будпостач» ОСОБА_2 виправдано за частиною другою статті 27 та частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України та притягнуто до кримінальної відповідальності по частини першій статті 212 Кримінального кодексу України. Представник позивача зазначає, що судом у даному вироку спростовуються висновки Акту перевірки щодо безтоварності господарських операцій та нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «Таврія-Будпостач» та ТОВ «Регіон-Спецстрой». Також, у додаткових поясненнях позивач звертає увагу на невірність та необґрунтованість рішення податкового органу в частині розрахунку суми податкового зобов'язання.

Представник позивача у судове засідання не прибув, 13.05.2014 надав через канцелярію до суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 13 травня 2014 року було допущено заміну первинного відповідача - Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Заводському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, заяв та клопотань суду не надавав. В матеріалах справи містяться письмові заперечення на позов від 28.11.2012, в яких представник відповідача зазначає, що проведеною перевіркою ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» встановлено порушення товариством підпунктів 7.4.1, 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Вказує, що у порушення вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, довіреності сторони за господарськими взаємовідносинами не виписували; у сторін за угодою відсутні первинні документи, що підтверджують факт отримання та перевезення вантажів, а саме - товарно-транспортні накладні, дорожні листи та документи на зберігання товару. При цьому зазначає, що здійснення поставки товару на будь-яких умовах не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік. Відсутність таких документів у платника податку під час його перевірки, може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. На підставі викладеного, просив у задоволенні позову відмовити.

Згідно заяви від 12.12.2012 вх. № 53014 до участі у справі вступила прокуратура Заводського району м. Запоріжжя. Представник прокуратури у судове засідання 13.05.2014 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, заяв чи клопотань суду не надавав.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи приписи зазначеної вище норми, відсутності в судовому засіданні позивача, яким надано письмові пояснення, нормативні обґрунтування, додаткові пояснення по суті спору та клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, відповідача - суб'єкта владних повноважень, яким надано письмові заперечення на позов, прокурора, відсутності потреби заслуховування свідків або експертів, наявність достатніх матеріалів та відсутність перешкод для розгляду справи по суті на підставі наявних у справі доказів, суд вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження.

З урахуванням приписів статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

На підставі наказу від 05.03.2012 № 116, згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України) ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Таврія Будпостач» за період з 01.01.2008 по 01.01.2009, про що складено акт від 21.03.2012 № 54/22-012/34564506.

Перевіркою зокрема встановлено, що ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» порушено підпункт 7.4.1 пункту 7.4, підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» за період з 01.03.2008 по 01.01.2009 встановлено заниження податку у сумі 1 159 937,10 грн.; пункту 1.32 статті 1, підпункт 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункти 1, 2 статті 215, пункту 5 статті 203, статті 216 ЦК України, занижено податок на прибуток всього у сумі 1 449 921,40 грн. у тому числі за 2008 рік - 1 449 921,40 грн.

19.09.2012, на підставі акту перевірки від 21.03.2012 № 54/22-012/34564506, ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001461502, яким ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 847 790, 18 грн., в т.ч. 678232, 14 грн. за основним платежем та 168588, 04 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 19.09.2012 № 0001461502, ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» звернулось до суду.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, з урахуванням письмових пояснень сторін, суд приходить до наступних висновків.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість».

За приписами пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкових кредит - це сума на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, що визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкових кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних фондів) для подальшого використання у межах господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як зазначено у підпункті 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»: податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абзацом першим підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Суд зазначає, що вказана норма Закону містить імперативну норму, тобто у разі, якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише єдиний випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

При цьому абзацом 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Як свідчать матеріали справи позивачем надані як до перевірки, так і до суду податкові накладні та всі документи у підтвердження оплати товару.

Будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних та порушень вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» акт перевірки не містить. Не містяться в акті перевірки й зауваження щодо оплати товару.

Згідно з підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної не включення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. В акті перевірки не зафіксовано порушень з боку позивача наведених положень підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В період з жовтня 2007 по березень 2008 року між ВАТ «Завод напівпровідників» та ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» були укладені наступні договори будівельного підряду: № 65 від 31.10.2007 про здійснення хімзахисту металоконструкцій корпусу 1 цеху № 26 на суму 885 176,40 грн.; № 66 від 31.10.2007 про демонтаж і монтаж металоконструкцій корпусу 1 цеху № 26 на суму 2 600 488,80 грн.; № 21 від 30.01.2008 про захист залізобетонних конструкцій полімерними композиціями «Силор» корпусу 1 цеху № 26 на суму 3 467 114,40 грн.; № 22 від 30.01.2008 про хімзахист металоконструкцій захисним покриттям «УТК-М» КК-5 корпусу 1 цеха № 26 на суму 739 599,60 грн.; № 67 від 31.03.2008 про демонтаж трубопроводів рассолопровода, пожежного азоту зжатого повітря, пожежогасіння корпусу 1 цеха № 26 на суму 162 438,00 грн. - на загальну суму 7 854 817,20 грн.

Пунктами 5.2.2 вищевказаних договорів передбачено, що з метою виконання визначених обсягів робіт підрядник має право залучати на власний розсуд субпідрядні організації.

З метою дотримання строків виконання будівельних робіт 03.03.2008 ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» уклало договір підряду з ТОВ «Таврія Будпостач» № 23, відповідно до умов якого підрядник зобов'язався на власний ризик виконати у відповідності із проектно-кошторисною документацією будівельно-монтажні роботи на об'єктах ВАТ «Завод напівпровідників» та здати вказані роботи в установлений договором строк.

Контрагент позивача - ТОВ «Таврія Будпостач» на момент укладання договору та виконання робіт був зареєстрований в установленому законом порядку, мав Свідоцтво платника ПДВ, а також Ліцензію Серії АВ № 406244 Міністерства регіонального розвитку та будівництва України Державної архітектурно-будівельної інспекції на здійснення будівельної діяльності (згідно з переліком) в термін з 26.12.2007 по 26.12.2012.

На виконання умов договору сторони склали акти приймання виконаних робіт форми КБ-2в: № 5/3 від 31.03.2008, № 6/3 від 31.03.2008, № 7/3 від 31.03.2008, №1/4 від 25.04.2008, № 2/4 від 25.04.2008, №3/4 від 25.04.2008, № 4/4 від 25.04.2008, № 1/5 від 27.05.2008, № 3/5 від 27.05.2008, № 1/6 від 27.06.2008, № 2/6 від 27.06.2008, № 3/6 від 27.06.2008, № 4/6 від 27.06.2008, № 5/6 від 27.06.2008, № 6/6 від 27.06.2008, № 7/6 від 27.06.2008, № 1/7 від 21.07.2008, № 13/7 від 21.07.2008, № 14/7 від 21.07.2008, № 7/8 від 20.08.2008, № 8/10 від 31.10.2008, № 9/10 від 31.10.2008, № 5/11 від 28.11.2008, № 8/11 від 28.11.2008, № 6/11 від 28.11.2008, № 1/12 від 22.12.2008. Акти підписані керівниками товариств без зауважень.

На підставі рахунків-фактур ТОВ «Таврія Будпостач», позивачем було здійснено оплату за виконані роботи безготівковими коштами на розрахунковий рахунок субпідрядника, що підтверджується долученими до справи копіями Журналів-ордерів і Відомості по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

Виконані субпідрядником та прийняті ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» роботи згодом були передані замовнику - ВАТ «Завод напівпровідників» за актами форми КБ-2в.

Факт виконання робіт на об'єкті ВАТ «Завод напівпровідників» робітниками субпідрядних організацій, в тому числі ТОВ «Таврія Будпостач», підтверджується також показаннями свідків громадян. ОСОБА_3 , ОСОБА_4, ОСОБА_5 які в судовому засіданні 28.11.2012 підтвердили, що на будмайданчику ВАТ «Завод напівпровідників» дійсно працювали робітники ТОВ «Таврія Будпостач», вони зберігали свої інструменти та особисті речі у вагончику на якому була написана назва цього підприємства. Відповідальна особа ТОВ «Таврія Будпостач» отримував наряди та здавав фактично виконані роботи спочатку відповідальній особі ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ», а потім комісії за участю представників ВАТ «Завод напівпровідників», УКСу, а також інших установ. Свідки підтвердили, що особисто виконували дії, які були пов'язані зі взаємодією з працівниками ТОВ «Таврія Будпостач» - розвантажували та підіймали для них будматеріали, визначали обсяги будівельних робіт, приймали фактично виконані роботи, вирішували поточні виробничі питання та інше.

Крім того, ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» здійснювало придбання товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) у ТОВ «Таврія Будпостач» згідно видаткових накладних РН-00037 від 10.03.2008, РН-00043 від 18.03.2008, РН-00045 від 20.03.2008, РН-00052 від 31.03.2008, РН-00091 від 17.04.2008, РН-00098 від 25.04.2008, РН-000 від 22.05.2008, РН-000136 від 09.06.2008, РН-000151 від 27.06.2008, РН-000169 від 10.07.2008, РН-000183 від 29.07.2008, РН-000201 від 11.08.2008, РН-000381 від 28.11.2008.

Приймання товару за видатковими накладними здійснювалось на підставі довіреностей (номери та дати зазначені в самих видаткових накладних).

В матеріалах справи міститься витяг, наданий представником позивача, з електронного журналу виданих довіреностей за 2008 рік, яким підтверджується факт виписки довіреностей на отримання ТМЦ від ТОВ «Таврія Будпостач». Вказане, в свою чергу, спростовує доводи відповідача, викладені у запереченнях.

Оприбуткування придбаних ТМЦ здійснювалось позивачем по рахунку 201 «Сировина й матеріали», що підтверджується долученими до справи Журналами-ордерами і Відомостями по рахунку. В подальшому, придбані ТМЦ були використані позивачем у будівництві, що підтверджується долученими до справи накладними на передачу матеріалів у виробництво, звітами про витрати основних матеріалів у будівництві у співставленні з виробничими нормами у спірний період, Журналом-ордером і Відомістю по рахунку № 23 «Виробництво» тощо.

Щодо доводів податкового органу відносно відсутності у позивача товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) суд зазначає наступне.

Відповідно до положень підпункту 11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно з пунктами 11.4, 11.5, 11.6, 11.7 вказаних Правил оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Тобто, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів.

Також, відсутність саме товарно-транспортних накладних не є підставою для не включення вартості придбаних товарів до валових витрат.

При цьому слід зазначити, що наявність чи відсутність ТТН не може бути єдиною та вирішальною підставою для сумніву в реальності вчинених правочинів. Відтак, суд перевіряє надані як позивачем так і відповідачем докази фактичного здійснення операцій у їх сукупності.

Судом встановлено, що виконання договору № 23 з боку ТОВ «Таврія Будпостач» здійснювалось як з використанням власних ТМЦ, так і наданих ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ». При цьому, з пояснень представника позивача та свідків встановлено, що ТОВ «Таврія Будпостач» доставляло матеріали на об'єкт будівництва (ВАТ «Завод напівпровідників») автомобільним транспортом. Позивачем надані суду засвідчені копії листування між ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» та ВАТ «Завод напівпровідників» щодо погодження проїзду на територію заводу автомобілів з будівельними матеріалами.

Щодо документів, якими оформлені господарські операції між позивачем та його контрагентами суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до частини другої статті 9 вказаного Закону та підпункту 2.4 пункту 2 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з підпунктами 2.15 та 2.16 пункту 2 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судом з матеріалів справи та не заперечувалось відповідачем, всі придбані ТМЦ та роботи були своєчасно та в повному обсязі оприбутковані ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» на підставі накладних та актів виконаних робіт, оплачені, та в подальшому використані у будівництві, що в свою чергу призвело до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Посилання податкового органу на висновок експерта № 159 від 30.08.2011 суд вважає безпідставним, оскільки, експертом досліджувались підписи керівника ТОВ «Таврія Будпостач», а згідно частини восьмої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165 (чинного на час виписки спірних податкових накладних), усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, законодавець імперативно не визначав, що підписувати податкову накладну має саме керівник підприємства, а диспозитивно говорить про особу, уповноважену платником податку здійснювати поставку товарів (послуг).

Таким чином, суд даючи оцінку вказаному висновку виходить з того, що висновок експерта про те, що бухгалтерські документи від імені контрагента позивача підписані не тими особами, які в них зазначені не спростовує твердження про те, що такі підписи виконані іншими уповноваженими на те посадовими особами.

З огляду на це, на позивача не може перекладатись відповідальність за те, що первинні бухгалтерські документи з боку його контрагента підписані не тією особою, що в них зазначена, оскільки це суперечить частині восьмій статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також виходячи з того, що позивач позбавлений можливості контролювати достовірність підписів з боку свого контрагента.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44 Податкового кодексу України, підпункту 2.4 пункту 2 Положення спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Крім того, слід зауважити на наступному.

Пунктом 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 № 984, передбачено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення тощо.

Однак, в порушення вищевказаної норми, податковим органом акт перевірки від 21.03.2012 № 54/22-012/34564506 побудований таким чином, що в ньому викладений зміст акту перевірки контрагента позивача - ТОВ «Таврія Будпостач», згодом наведено перелік первинних документів, якими оформлювались операції між сторонами та без будь-якого аналізу та викладення обставин зроблено висновок про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», частини першої та другої статті 215, пункту 5 статті 203, статті 216 ЦК України.

При цьому, аналізуючи діяльність контрагента позивача - ТОВ «Таврія Будпостач», в акті перевірки податковий орган говорить про неможливість здійснення останнім фінансово-господарської діяльності у зв'язку із відсутністю належних виробничих, трудових та інших ресурсів.

Такий висновок податкового органу суд вважає передчасним, оскільки ґрунтується він лише на даних податкової звітності контрагента (запити до компетентних органів та відповіді на них суду не надані), а також не враховує можливості здійснення контрагентом господарських операцій без використання власних активів.

Крім того, із змісту акту перевірки вбачається, що податковий орган не зміг провести перевірку ТОВ «Таврія Будпостач», з різних причин (втрачені документи та триває робота з їх відновлення, відсутнє товариство за місцем реєстрації тощо). Однак, вказані обставини не можуть доводити того, що у 2008 році підрядні роботи товариством не виконувались.

Натомість, представником позивача за адвокатськими запитами отримані та надані суду документи (видаткові накладні, довіреності, рахунки тощо), що підтверджують фактичне придбання ТОВ «Таврія Будпостач» будівельних матеріалів у власних контрагентів: ТОВ НТЦ «Адгезив», м. Дніпропетровськ, ТОВ «Моноліт-Форт», м. Київ, ТОВ «Хімрезерв-Запоріжжя», м. Запоріжжя, ТОВ «ПЕНТАЛАК», м. Шостка, тощо.

Вказане, на думку суду також доводить факт того, що товар ТОВ «Таврія Будпостач» придбавався та був використаний для виконання підрядних робіт та для подальшої реалізації.

Крім того, суду надані листи-звірки, в яких ТОВ «Таврія Будпостач» на запит податкового органу ще у 2008 році підтверджує здійснення господарських операцій з ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» і формування податкових зобов'язань за ними (листи від 14.10.2008 № 14/10-01, № 14/10-02, № 14/10-07 тощо).

Представниками відповідача в усних поясненнях також зазначено, що у відношенні керівника ТОВ «Таврія Будпостач» ОСОБА_2 порушена кримінальна справа № 461101 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 КК України.

Як вбачається з резолютивної частини Вироку Жовтневого районного суду м. Запоріжжя по кримінальній справі № 1-728/2011 (провадження № 1/331/20/13), яке Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 04.09.2013 було залишено в законній силі, керівника ТОВ «Таврія-Будпостач» ОСОБА_2 виправдано за частиною другою статті 27 та частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України та притягнуто до кримінальної відповідальності по частини першій статті 212 Кримінального кодексу України.

З даного Вироку вбачається, що органом досудового слідства ОСОБА_2 - керівник ТОВ «Таврія-Будпостач» обвинувачувалася у тому, що вона за попередньою змовою з невстановленими особами здійснила державну реєстрацію ТОВ «Таврія-Будпостач» та зареєструвала вказане підприємство в ДПІ як платника ПДВ з метою надання іншим підприємствам, у тому числі ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ», необґрунтованого податкового кредиту шляхом первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по безтоварним операціям. В переліку підприємств-контрагентів ТОВ «Таврія-Будпостач» міститься і ТОВ «Регіон-Спецстрой» та зазначено, що сума необґрунтованого податного кредиту складає 678232, 14 грн. (6 том, а.с. 171), що ідентично сумі донарахованого податкового зобов'язання по оскаржуваному в дійсному провадженні ППР.

Однак, Жовтневим районним судом м. Запоріжжя в ході судового розгляду справи встановлено, що пред'явлене органом досудового слідства обвинувачення не знайшло свого підтвердження.

В обґрунтування такого висновку суд зазначає, що в матеріалах кримінальної справи відсутні будь-які конкретні докази фіктивності правочинів укладених між ТОВ «Таврія-Будпостач» та його контрагентами. В порушення статей 22 - 64 Кримінального процесуального кодексу України органом досудового слідства не досліджувалася природа договірних правовідносин, здійснення господарських операцій та не були вжиті всі можливі заходи для перевірки реального виконання правочинів. Рішення господарським судом про скасування державної реєстрації ТОВ «Таврія-Будпостач» не приймалося, його установчі документи недійсними не визнавалися (6 том, а.с. 176).

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя критично поставився до висновків експертів які були покладені в основу обвинувачення. Так, суд зазначив, що під час проведення економічної експертизи експертом не досліджувалися первинні документи бухгалтерського та податкового обліку ТОВ «Таврія-Будпостач» та підприємств контрагентів. Висновок експерта про невідповідність відображення в податковому обліку податку на додану вартість був зроблений не тільки без дослідження первинних документів, а навіть без дослідження податкових декларацій (6 том, а.с. 177). Внаслідок чого після допиту експерта в судовому засіданні, судом була призначена по справі повторна експертиза. Допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_6 заявила про неможливість дачі експертного висновку на підставі матеріалів, які наявні у кримінальній справі. Вона зазначила що для проведення повного дослідження та наданні відповідей на поставлені питання їй необхідно було б дослідити податкові декларації з додатками всіх контрагентів ТОВ «Таврія-Будпостач», яких більш ніж 500, а також первинні документи бухгалтерського та податкового обліку. За відсутності в матеріалах справи вищевказаних документів проведення експертизи є неможливим (6 том, а.с. 178).

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя також критично поставився і до висновків почеркознавчої експертизи. Орган досудового слідства як на доказ вини ОСОБА_2 послався на висновок судової-почеркознавчої експертизи № 159 від 30.08.2011, яким встановлено, що підписи на документах фінансово-господарської діяльності по взаємовідносинам у тому числі з ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» зроблені не ОСОБА_2, а іншою особою. Вищевказану експертизу проводив ОСОБА_1, який не є експертом будь-якої державної експертної установи, а відтак, у відповідності до вимог Закону України «Про судову експертизу» він не міг проводити судову-почеркознавчу експертизу, яка є криміналістичною (6 том, а.с. 178).

У вироку суду також зазначено, що в Актах перевірок № 84/23-02/35421550 від 28.05.2010 року та № 22/23-2/35421550 від 22.02.2011, на які посилається орган досудового слідства в обґрунтування вини ОСОБА_2 висновки про фіктивність правочинів укладених між ТОВ «Таврія-Будпостач» та його контрагентами не обґрунтовані, оскільки правочини можуть бути визнані фіктивними виключно на підставі рішення суду. За відсутності вказаних таких рішень суд критично ставиться до висновків Актів перевірок (6 том, а.с. 179) .

Як вбачається з вироку суду керівник ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» ОСОБА_7 був допитаний Жовтневим районним судом як свідок. Він пояснив що особисто з ОСОБА_2 він знайомий не був, але ТОВ «Таврія-Будпостач» поставляло ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» будівельні матеріали та виконувало будівельні роботи на підставі договору субпідряду на об'єкті «Завод напівпровідників» (6 том, а.с. 181). Аналізуючи покази ОСОБА_8 у сукупностями з показами інших свідків та іншими доказами суд зазначає, що вони узгоджуються між собою та у сукупності свідчать про фактичне здійснення ТОВ «Таврія-Будпостач» реальної господарської діяльності (6 том, а.с. 184).

На підставі наведеного, Жовтневий районний суд м. Запоріжжя вважає що, сукупність досліджених судом доказів дає підстави стверджувати про недоведеність обвинувачення ОСОБА_2 по частині другій статті 27, частині другій статті 205 Кримінального кодексу України та необхідності виправдати її по даним статтям.

Крім того, слід зазначити, що відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною четвертою статті 70 КАС України обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною четвертою статті 72 КАС України визначено, що вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій особи, щодо якої ухвалено вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи було воно вчинено цією особою.

Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя № 1-728/2011 (провадження №1/331/20/13), який Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 04.09.2013 залишений без змін, спростовуються висновки відповідача наведені в акті перевірки щодо безтоварності господарських операцій та нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «Таврія-Будпостач» та ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ».

На підтвердження відповідності операцій з ТОВ «Таврія Будпостач» вимогам закону та реальності їх правових наслідків, позивач надав докази фактичного придбання «Таврією Будпостач» ТМЦ у інших підприємств, тих товарів, які в подальшому були продані ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» (платіжні доручення, накладні та рахунки); докази транспортування ТМЦ на будівельний майданчик - пром. площадку Заводу напівпровідників (супровідні листи на ім'я начальника Служби безпеки з відмітками прохідної про заїзд транспорту з товаром); докази видачі ТМЦ у виробництво (накладні на внутрішнє переміщення); докази списання виданих ТМЦ в рахунок виконаних будівельних робіт (форми М-29); докази приймання-здачі виконаних робіт замовнику, підтверджується Актами КБ-2в.

В акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов'язується податковим органом лише з обставинами діяльності контрагента, що є неприпустимим як за законодавством України так і за міжнародними нормами.

Зокрема, стаття 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

В свою чергу податкове законодавство України не ставить право платника податку на віднесення до складу податкового кредиту в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання контрагентом податкових зобов'язань, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань…Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Також, в акті перевірки податковий орган посилається на допущені з боку позивача порушення вимог пунктів 1, 2 статті 215, пункту 5 статті 203, статті 216 Цивільного кодексу України.

Проте, аналізуючи вищевикладені норми ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України, встановлено свободу договору. Тобто сторони вільні в укладені договору, визначені умов договору, тощо.

Суб'єкти господарювання самостійно визначають умови ведення господарської діяльності, економічної доцільності ведення тих чи інших господарських операцій. Визначення умови переходу права власності на товар, умов поставки товару є також правом сторін.

Частина 1 статті 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства, правопорядку демократичної, правової держави.

При цьому, акт перевірки не тільки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, а навіть не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.

Зі змісту Акту вбачається, що відповідачем зроблений висновок про порушення позивачем вимог статті 203, статті 215, статті 228 ЦК України. Проте, відобразивши в Акті певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними тощо.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що висновок податкового органу, викладений в акті перевірки від 21.03.2012 № 54/22-012/34564506, про порушення ТОВ «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 1, 2 статті 215, пункту 5 статті 203, статті 216 ЦК України є помилковим та спростовується дослідженими під час розгляду справи доказами.

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Запоріжжя від 19.09.2012 № 0001461502 слід визнати протиправним та скасувати.

Відповідно до частини першої статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 -163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя, за участю Прокуратури Заводського району м. Запоріжжя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя від 19.09.2012 № 0001461502 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 847790,18 грн. в т.ч. 678232,14 за основним платежем та 169558,04 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕГІОН СПЕЦСТРОЙ» 2 146,00 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.С. Лазаренко