Ухвала

від 14.05.2015 по справі 0870/9181/12

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2015 рокусправа № 0870/9181/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                    Чередниченко В.Є.,

суддів:                     Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання:          Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 травня 2014 року у справі №0870/9181/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон Спецстрой» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, за участю прокурора Заводського району м. Запоріжжя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіон Спецстрой» (далі - ТОВ «Регіон Спецстрой») 24 вересня 2012 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, згідно якого, просить визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0001461502 від 19 вересня 2012 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача, щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «Таврія Будпостач» викладені у акті №54/22-012/34564506 від 21 березня 2012 року (далі - акт перевірки), на підставі якого було прийнято оскаржене рішення є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13 травня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі посилається на безпідставне неврахування судом першої інстанції висновків відповідача викладених в акті перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «Таврія Будпостач». Зазначає, що здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік. Вважає, що відсутність таких документів у платника податку під час його перевірки, може свідчити про нездійснення самих господарських операцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора який підтримав доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Таврія Будпостач» за період з 01 березня 2008 року по 01 січня 2009 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт від 21 березня 2012 року №54/22-012/34564506 (далі - акт перевірки), в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- п.п. 7.4.1 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97 – ВР із змінами та доповненнями, за період з 01 березня 2008 року по 01 січня 2009 року встановлено заниження податку у сумі 1159937,10 грн.;

- п. 1.32 ст. 1., пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4., п. 5.1., п. 5.2.1 п. 5 п. ст. 5, ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, із змінами та доповненнями, п.п. 1, 2 ст. 215, п.п. 5 ст. 203, ст. 216 ЦК України, занижено податок на прибуток всього у сумі 1449921,40 грн. у тому числі по періодах: за 2008 рік на суму 1449921,40 грн. (а.с.11-36).

Крім того, згідно з актом перевірки відповідач вважає, що правочини між позивачем та ТОВ «Таврія Будпостач» та підприємствами-постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до ч. 1,2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Заперечення позивача до акта перевірки відповідачем залишено без задоволення. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001461502 від 19 вересня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 847790,18 грн., в т.ч. 678232,14 грн. за основним платежем та 169558,04 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. (т.1 а.с.10).

За результатами адміністративного оскарження вищевказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі – ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач у межах своєї господарської діяльності у письмовій формі уклав договір підряду з ТОВ «Таврія Будпостач» №23 (т.2, а.с. 42), відповідно до умов якого підрядник зобов'язався на власний ризик виконати у відповідності із проектно-кошторисною документацією будівельно-монтажні роботи на об'єктах ВАТ «Завод напівпровідників» та здати вказані роботи в установлений договором строк.

Контрагент позивача - ТОВ «Таврія Будпостач» на момент укладання договору та виконання робіт був зареєстрований в установленому законом порядку, мав свідоцтво платника ПДВ, а також ліцензію серії АВ № 406244 Міністерства регіонального розвитку та будівництва України Державної архітектурно-будівельної інспекції на здійснення будівельної діяльності (згідно з переліком) в термін з 26 грудня 2007 року по 26 грудня 2012 року.

На виконання умов договору сторони склали акти приймання виконаних робіт форми КБ-2в (т.2, а.с. 55-56, 60-62, 66-67, 71-72, 76-77, 81-82, 86-89, 96-97, 101-102, 108-110, 114-116, 120-121, 125-126, 130-131, 135-136, 140-141, 146-148, 152-153, 157-158, 164-165, 169-172, 178-180, 186-188, 192-194, 199-201, 206-210). Дані акти підписані керівниками товариств без зауважень.

На підставі рахунків-фактур ТОВ «Таврія Будпостач», позивачем було здійснено оплату за виконані роботи безготівковими коштами на розрахунковий рахунок субпідрядника, що підтверджується долученими до справи копіями Журналів-ордерів і Відомості по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

Виконані субпідрядником та прийняті ТОВ «Регіон Спецстрой» роботи згодом були передані замовнику - ВАТ «Завод напівпровідників» за актами форми КБ-2в.

При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» реальність вчинення зазначених господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини поставки товару, а саме щодо правовідносин з:

ТОВ «Таврія Будпостач» - видатковими накладними, які підтверджують факт передачі та отримання товару (т.2, а.с. 50-53, 69, 93-94, 105-106, 144, 161-162, 184).

ТОВ «Таврія Будпостач» виписано податкові накладні (т.2 а.с.215-237).

Судом першої інстанції встановлено, що виконання договору № 23 з боку ТОВ «Таврія Будпостач» здійснювалось як з використанням власних товарно-матеріальних цінностей (далі- ТМЦ), так і наданих ТОВ «Регіон Спецстрой». ТОВ «Таврія Будпостач» доставляло матеріали на об'єкт будівництва (ВАТ «Завод напівпровідників») автомобільним транспортом, що підтверджується засвідченими копіями листування між ТОВ «Регіон Спецстрой» та ВАТ «Завод напівпровідників» щодо погодження проїзду на територію заводу автомобілів з будівельними матеріалами.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи та не заперечувалось відповідачем, всі придбані ТМЦ та роботи були своєчасно та в повному обсязі оприбутковані ТОВ «Регіон Спецстрой» на підставі накладних та актів виконаних робіт, оплачені, та в подальшому використані у будівництві, що в свою чергу призвело до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Таврія Будпостач», за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

Щодо доводів відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних суд першої інстанції вірно зазначив, що наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів. Також, відсутність саме товарно-транспортних накладних не є підставою для не включення вартості придбаних товарів до валових витрат.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з купівлі-продажу товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з купівлі-продажу товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Взагалі в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов'язується податковим органом з обставинами діяльності контрагентів, що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 травня 2014 року у справі №0870/9181/12 – без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 15 травня 2015 року.

Головуючий:                                                                      В.Є. Чередниченко

          Суддя:                                                                      А.О. Коршун

          Суддя:                                                                      О.М. Панченко