Рішення

від 20.05.2014 по справі 910/5291/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5291/14 20.05.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пролог Семікор»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Спецпрокат»

про стягнення 26 009,84 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Живов М.Д. (представник за довіреністю від 03.03.2014р.);

від відповідача: Лиходід І.Ю. (представник за довіреністю №1505/14 від 15.05.2014р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пролог Семікор» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Спецпрокат» (надалі також - відповідач) попередньої оплати вартості недопоставленого товару за усним договором поставки в розмірі 26 009,84 грн.

Протягом перебування справи у провадженні суду, позивачем було подано через відділ діловодства заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до змісту якої позивачем було заявлено до стягнення з відповідача суму заборгованості в розмірі 25 944,19 грн.

Відповідно до п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

На підставі викладеного, відповідно до положень ст. ст. 22, 54-57 ГПК України, судом прийнято до розгляду зменшені позовні вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до направлених відповідачем на адресу позивача рахунків-фактур №СФ-0003968 від 09.12.2013р. на суму 27 882,20 грн. та №СФ-0004101 від 17.12.2013р. на суму 13 285,58 грн., позивачем було здійснено попередню оплату вартості товару, що підтверджується до даними до матеріалів справи платіжними дорученнями №1837 від 18.12.2013р. на суму 13 285,58 грн. та №452 від 20.12.2013р. на суму 27 882,20 грн., проте відповідачем було недопоставлено товару на загальну вартість 25 944,19 грн., про що свідчать складені та направлені на адресу відповідача акти №12/1 від 24.12.2013р. та №12/4 від 24.12.2013р. Крім того, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ту обставину, що товар за видатковими накладними №СП-2312/01 від 23.12.2013р. на суму 27 882,20 грн. та №СП-2312/02 від 23.12.2013р. на суму 13 285,58 грн. було отримано неповноважною особою позивача, що суперечить вимогам ст. 9 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №168/704 від 05.06.1995р.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, посилаючись при цьому на те, що оплачений позивачем товар згідно вказаних вище рахунків-фактур було повністю поставлено позивачу, що підтверджується відповідними видатковими накладними про отримання товару, а також довіреностями на ім'я ОСОБА_3, а акти №12/1 від 24.12.2013р. та №12/4 від 24.12.2013р., якими обґрунтовує недопоставку товару позивач не є належними доказами, оскільки суперечать п. п. 16, 17 Інструкції про порядок приймання продукції промислово-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР №П-6 від 25.04.1996р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, справі присвоєно №910/5291/14, розгляд було призначено на 13.05.2014р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2014р. у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та витребуванням додаткових доказів по справі, розгляд справи відкладено до 20.05.2014р.

Розгляд справи відбувався за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 20.05.2014р. в справі №910/5291/14 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем було укладено усний договір, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов'язання щодо поставки товару, а позивач - прийняти та сплатити вартість поставленого товару (металопродукції) у погодженій сторонами кількості та номенклатурі.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на адресу позивача було направлено рахунки-фактури №СФ-0003968 від 09.12.2013р. на суму 27 882,20 грн. та №СФ-0004101 від 17.12.2013р. на суму 13 285,58 грн.

Позивачем, платіжними дорученнями №1837 від 18.12.2013р. на суму 13 285,58 грн. та №452 від 20.12.2013р. на суму 27 882,20 грн. (копії містяться в матеріалах справи) було здійснено попередню оплату вартості товару.

Факт здійснення господарської операції щодо поставки товару підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних №СП-2312/01 від 23.12.2013р. на суму 27 882,20 грн. та №СП-2312/02 від 23.12.2013р. на суму 13 285,58 грн., у графі про отримання яких стоїть підпис уповноваженої особи позивача ОСОБА_3, на підтвердження повноважень якого щодо отримання ним товарно-матеріальних цінностей, відповідачем надано також копії довіреностей №134 від 20.1202013р. та №135 від 20.12.2013р.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до ст. 1 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 вказаного закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №168/704 від 05.06.1995р. (надалі - Положення) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

У відповідності до п. 2.2. Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2.4. Положення).

Відповідно до положень п. п. 3, 4 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за №293/1318 від 12.06.1996р. бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. Нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною. Довіреність на одержання цінностей видається тільки особам, що працюють на даному підприємстві. Довіреність особам, що не працюють на даному підприємстві, може бути видана з дозволу керівника підприємства, якщо підприємство, де працює дана особа, видало їй довіреність на одержання тих самих цінностей і такої ж кількості з цього підприємства.

Як зазначає позивач, товар за вказаними видатковими накладними було отримано неповноважною особою позивача, а саме ОСОБА_4, а не ОСОБА_3, як про те зазначено у видаткових накладних та довіреностях.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки №01/78 від 30.12.2013р. ОСОБА_4 працює в ТОВ «Арофел Семікор» з 10.05.2011р. і по теперішній час (30.12.2013р.), крім того з довідки №01/35 від 15.04.2014р. ОСОБА_4 у трудових відносинах з позивачем не перебував та будь-які угоди з ним, в тому числі що пов'язані з отриманням для підприємства позивача товарно-матеріальних цінностей не укладалися, тобто на момент здійснення поставки останній не міг бути уповноваженою особою позивача на отримання певних товарно-матеріальних цінностей, як і не отримував від керівництва позивача відповідних повноважень (довіреностей).

Тоді як, повноваження ОСОБА_3 на отримання товарно-матеріальних цінностей підтверджується наданим позивачем витягом з журналу реєстрації довіреностей, а також наказом №01/04 від 12.04.2012р. «Про призначення відповідальної особи за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення» та наказом №01/8 від 23.12.2013р. «Про призначення відповідальних осіб за приймання металопродукції».

Таким чином, суд приходить до висновку, що товар за вказаними вище видатковими накладними було отримано неуповноважною особою позивача, а саме ОСОБА_4, про що також зазначено відповідачем у своєму відзиві на позовну заяву.

Факт недопоставки товару за видатковими накладними №СП-2312/01 від 23.12.2013р. та №СП-2312/02 від 23.12.2013р. підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи актом №12/1 від 24.12.2013р. та актом №12/4 від 24.12.2013р., відповідно до яких за видатковою накладною №СП-2312/01 від 23.12.2013р. (рахунок-фактура №СФ-0003968 від 09.12.2013р.) не отримано металопродукції на суму 19 061,37 грн., а за видатковою накладною №СП-2312/02 від 23.12.2013р. (рахунок-фактура №СФ-0004101 від 17.12.2013р.) не отримано металопродукції на суму 6 882,81 грн., що разом складає 25 944,18 грн.

Відповідно до постанови Верховної Ради України №1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.1991р. до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

У відповідності до положень п. п. 16, 17 Інструкції про порядок приймання продукції промислово-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР №П-6 від 25.04.1996р. якщо при прийнятті продукції буде виявлена недостача, то одержувач зобов'язаний призупинити подальшу прийомку, забезпечити збереження продукції, а також вжити заходів до запобігання її змішання з іншою однорідною продукцією. Про виявлену недостачу продукції складається акт за підписами осіб, що здійснювали прийняття товару. Одночасно з призупиненням прийняття одержувач зобов'язаний визвати для участі в продовженні прийняття продукції і складення двостороннього акту представника відправника. В такому випадку відправник зобов'язаний не пізніше чим на наступний день після отримання виклику одержувача повідомити телеграмою чи телефонограмою, чи буде направлений представник для участі в перевірці кількості продукції. Неотримання відповіді на виклик у вказаний строк дає право одержувачу здійснити прийняття продукції до закінчення встановленого строку для явки представника відправника.

Згідно п. 18 зазначеної Інструкції при неявці представника на виклик одержувача, а також у випадках, коли виклик представника відправника не є обов'язковим, прийняття продукції по кількості і складення акту про недостачу проводиться:

а) за участю представника іншого підприємства (організації), уповноваженого керівником або заступником керівника цього підприємства (організації), або

б) за участю представника громадськості підприємства-одержувача, призначеного керівником або заступником керівника підприємства з числа осіб, затверджених рішенням заводського, фабричного чи місцевого комітету профспілки цього підприємства, або

в) в односторонньому порядку підприємством-одержувачем, якщо відправник дав згоду на одностороннє прийняття продукції.

У відповідності до п. 21 Інструкції представнику, уповноваженому для участі в прийнятті продукції по кількості, видається належним чином оформлене та засвідчене печаткою підприємства, одноразове посвідчення за підписом керівника підприємства (організації) чи його заступника. В посвідченні на право участі в прийнятті продукції по кількості має бути вказано:

- дата видачі посвідчення та його номер;

- прізвище, ім'я та по-батькові, місце роботи і посада особи, якій видано посвідчення;

- на участь в прийнятті якої саме продукції у повноважений представник.

Згідно положень п. п. 25, 26 Інструкції якщо при прийнятті продукції за участю представника, буде виявлена недостача продукції, то результати прийняття продукції по кількості оформлюються актом. Акт має бути складений в той же день, коли недостача виявлена. Акт прийняття продукції затверджується керівником або заступником керівника підприємства-одержувача не пізніше чим на наступний день після складення акту.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції " будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, надані до матеріалів справи належним чином засвідчені копії посвідчень №1 від 24.12.2013р. на ім'я ОСОБА_7, №148/9-67 від 24.12.2013р. на ім'я ОСОБА_8 є належними доказами в розумінні ст. ст. 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження представника особи, уповноваженої для участі в прийнятті продукції (п. 21 Інструкції), а складений за їх участю акт №12/4 від 24.12.2013р. (п. 25 Інструкції), що в подальшому був затверджений керівництвом позивача актом №12/1 від 24.12.2013р. (п. 26 Інструкції) приведені у відповідність до чинного законодавства та підтверджують факт недопоставки товару відповідачем.

Листом №12/2 від 24.12.2013р. позивач звернувся до відповідача з вимогою негайно здійснити допоставку товару за видатковою накладною №СП-2312/01 від 23.12.2013р. (рахунок-фактура №СФ-0003968 від 09.12.2013р.) на суму 19 061,37 грн. та за видатковою накладною №СП-2312/02 від 23.12.2013р. (рахунок-фактура №СФ-0004101 від 17.12.2013р.) на суму 6 882,81 грн. або повернути вказані кошти.

Листом від 08.01. 2013р. (міститься помилка відповідача в даті листа) відповідач повідомив позивачу, що зазначений товар було поставлено в повному обсязі та на підтвердження викладених обставин додав до листа копії видаткових накладних та копії довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Листом №12/4 від 13.01.2014р. позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити допоставку товару або повернути вказані кошти з посиланням на складений акт про недостачу товару, а також вказавши, що товар за видатковими накладними було отримано неповноважною особою позивача.

Листом вих. №2101/14-01 від 21.01.2014р. відповідач визнав доводи позивача безпідставними та просив останнього відкликати вказаний лист (претензію).

В подальшому позивач звернувся до відповідача з претензією №1 від 29.01.2014р. на суму 26 009,84 грн.(зазначена претензія направлена на адресу відповідача 29.01.2014р.).

У відповідь на претензію, відповідач листом вих. №2402/14-01 від 24.02.2014р. надіслав на адресу позивача аналогічного змісту відповідь, яка викладена в листі вих. №2101/14-01 від 21.01.2014р.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, судом встановлено, що позивачем здійснено передоплату товару на загальну суму в розмірі 41 167,78 грн., в той час як відповідачем недопоставлено товару на суму в розмірі 25 944,19 грн.

Отже, обов'язок відповідача по поверненню позивачу вартості недопоставленого товару на суму в розмірі 25 944,19 грн. повинен був бути виконаний відповідачем в строк до 05.02.2014р., з огляду на положення ст. 530 Цивільного кодексу України та вимоги позивача надісланої на адресу відповідача.

Таким чином, відповідач свого зобов'язання щодо повернення вартості оплаченого позивачем але недопоставленого відповідачем товару не виконав неналежним чином.

Станом на час винесення даного рішення відповідачем кошти в розмірі 25 944,19 грн. на рахунок позивача перераховано не було, таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 25 944,19 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідачем доказів на спростування позовних вимог до матеріалів справи не надано.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними в справі доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/5291/14 підлягають задоволенню в повному обсязі, а тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 25 944,19 грн.

Судовий збір у розмірі 1 827,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Спецпрокат» (ідентифікаційний код 38556766, адреса: 04211, м. Київ, пр. Героїв Сталінграда, 4А, оф. 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пролог Семікор» (ідентифікаційний код 24938366, адреса: 03680, м. Київ, пр. Глушкова, 42) суму основного боргу в розмірі 25 944,19 грн. (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот сорок чотири гривні 19 коп.) та судовий збір в розмірі 1 827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.05.2014р.

Суддя Морозов С.М.