Постанова

від 16.09.2014 по справі 910/5291/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2014 р. Справа№ 910/5291/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Вершути О.П.

за участю представників:

від позивача - Мариненко О.А., Живов М.Д.

від відповідача - Лиходід І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Спецпрокат» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2014 року (суддя Морозов С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пролог Семікор»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Спецпрокат»

про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Пролог Семікор» звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ «ТД «Спецпрокат» про стягнення грошових коштів

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.05.2014 року позов задоволений повністю. Стягнуто з відповідач на користь позивача суму основного боргу в розмірі суму основного боргу в розмірі 25944, 19 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що рішення прийнято при неповному з`ясуванню обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2014 року відновлено апелянту строк для подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 16.09.2014 року.

До суду через відділ документального забезпечення надійшов відзив від представника позивача, в якому він зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В судове засідання з`явилися представники сторін та надали усні пояснення по справі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

Між позивачем та відповідачем був укладений усний договір, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов'язання щодо поставки товару, а позивач - прийняти та сплатити вартість поставленого товару (металопродукції) у погодженій сторонами кількості та номенклатурі.

Статтею 181 ГК України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на адресу позивача було направлено рахунки-фактури № СФ-0003968 від 09.12.2013 року на суму 27 882,20 грн. та № СФ-0004101 від 17.12.2013 року на суму 13285,58 грн.

Позивачем, платіжними дорученнями № 1837 від 18.12.2013 року на суму 13285,58 грн. та № 452 від 20.12.2013 року на суму 27882,20 грн. було здійснено попередню оплату вартості товару.

Факт здійснення господарської операції щодо поставки товару підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № СП-2312/01 від 23.12.2013 року на суму 27 882,20 грн. та № СП-2312/02 від 23.12.2013 року на суму 13 285,58 грн., у графі про отримання яких стоїть підпис уповноваженої особи позивача Зайцев В.Л., на підтвердження повноважень якого щодо отримання ним товарно-матеріальних цінностей, відповідачем надано також копії довіреностей № 134 від 20.12.2013 року та № 135 від 20.12.2013 року.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, зазначає, що при перевірці поставленого відповідачем товару, була встановлено, що останнім товару поставлено в меншій кількості ніж було зазначено у видаткових накладних.

Зважаючи на це, позивачем був складений відповідний акт № 12/1 від 24.12.2013 року та 12/4 від 24.12.2013 року та направлені відповідачу.

Відповідно до п.16 Інструкції про порядок приймання продукції промислово-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР №П-6 від 25.04.1996 року якщо при прийнятті продукції буде виявлена недостача, то одержувач зобов'язаний призупинити подальшу прийомку, забезпечити збереження продукції, а також вжити заходів до запобігання її змішання з іншою однорідною продукцією. Про виявлену недостачу продукції складається акт за підписами осіб, що здійснювали прийняття товару. Одночасно з призупиненням прийняття одержувач зобов'язаний визвати для участі в продовженні прийняття продукції і складення двостороннього акту представника відправника.

Повідомлення про виклик представника відправника повинно бути направлено йому по телеграфу (телефону) не пізніше 24 год.

Неотримання відповіді на виклик у вказаний строк дає право одержувачу здійснити прийняття продукції до закінчення встановленого строку для явки представника відправника.

Листом №12/2 від 24.12.2013 року позивач звернувся до відповідача з вимогою негайно здійснити допоставку товару за видатковою накладною №СП-2312/01 від 23.12.2013 року (рахунок-фактура №СФ-0003968 від 09.12.2013 року) на суму 19061,37 грн. та за видатковою накладною № СП-2312/02 від 23.12.2013 року (рахунок-фактура № СФ-0004101 від 17.12.2013 року) на суму 6882,81 грн. або повернути вказані кошти.

Крім того, як зазначає представник позивача, вони телефоном повідомляли контрагента про виявлену недостачу та про необхідність направлення їх представника для складання відповідних актів, проте ТОВ «ТД «Спецпрокат» відмовилось направляти свого представника, зазначаючи, що відправили ту кількість продукції, яку домовлялися та яка зазначена у відповідних накладних.

Відповідач, листом від 08.01.2013 року повідомило позивача, що позивач не володіє повною інформацією щодо поставки товару, який ТОВ «ТД «Спецпрокат» поставило в повному об`ємі і підтвердженням цього є видаткові накладні з підписами вповноважених осіб з обох сторін про прийняття товару.

Представник відповідача, заперечуючи проти заявленого позову та не погоджуючись із прийнятим першої інстанцією рішенням, зазначає, що в супереч вимогам Інструкції, представник відповідача не був викликаний позивачем та акти щодо недопоставки товару були складені без їх участі.

Проте колегія суддів не приймає таке заперечення представника відповідача, оскільки воно спростовується зазначеним вище листом відповідача на ім`я позивача від 08.01.2013 року та подальшим листуванням, яке велось між сторонами (копії листів знаходяться в матеріалах справи.)

Так, листом № 12/4 від 13.01.2014 року позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити допоставку товару або повернути вказані кошти з посиланням на складений акт про недостачу товару, а також вказавши, що товар за видатковими накладними було отримано неповноважною особою позивача.

Листом вих. № 2101/14-01 від 21.01.2014 року відповідач визнав доводи позивача безпідставними та просив останнього відкликати вказаний лист (претензію).

В подальшому позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 від 29.01.2014 року на суму 26 009,84 грн.(зазначена претензія направлена на адресу відповідача 29.01.2014 року).

У відповідь на претензію, відповідач листом вих. № 2402/14-01 від 24.02.2014 року надіслав на адресу позивача аналогічного змісту відповідь, яка викладена в листі вих. №2101/14-01 від 21.01.2014 року.

Крім того, як зазначав в своїх поясненнях представник позивача і це не було спростовано зі сторони відповідача, видаткові накладні були підписані не вповноваженою особою позивача, а саме, в довіреності на отримання поставленої відповідачем продукції уповноважена особа зазначена як: Зайцев В.Л. в той час як товар за вказаними видатковими накладними було отримано неповноважною особою позивача, а саме ОСОБА_6

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки № 01/78 від 30.12.2013 року ОСОБА_6 працює в ТОВ «Арофел Семікор» з 10.05.2011 року і по теперішній час (30.12.2013 року) крім того з довідки № 01/35 від 15.04.2014 року ОСОБА_6 у трудових відносинах з позивачем не перебував та будь-які угоди з ним, в тому числі що пов'язані з отриманням для підприємства позивача товарно-матеріальних цінностей не укладалися, тобто на момент здійснення поставки останній не міг бути уповноваженою особою позивача на отримання певних товарно-матеріальних цінностей, як і не отримував від керівництва позивача відповідних повноважень (довіреностей).

Тоді як, повноваження Зайцева Л.В. на отримання товарно-матеріальних цінностей підтверджується наданим позивачем витягом з журналу реєстрації довіреностей, а також наказом № 01/04 від 12.04.2012 року «Про призначення відповідальної особи за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення» та наказом № 01/8 від 23.12.2013 року «Про призначення відповідальних осіб за приймання металопродукції».

Посилання відповідача на те, що акти про недостачу товару були складені з порушенням вимог Інструкції та при прийомці продукції приймали участь особи, які не мають на те відповідних прав та знань, не приймається колегією суддів до уваги зважаючи на наступне.

Згідно п. 18 зазначеної Інструкції при неявці представника на виклик одержувача, а також у випадках, коли виклик представника відправника не є обов'язковим, прийняття продукції по кількості і складення акту про недостачу проводиться:

а) за участю представника іншого підприємства (організації), уповноваженого керівником або заступником керівника цього підприємства (організації), або

б) за участю представника громадськості підприємства-одержувача, призначеного керівником або заступником керівника підприємства з числа осіб, затверджених рішенням заводського, фабричного чи місцевого комітету профспілки цього підприємства, або

в) в односторонньому порядку підприємством-одержувачем, якщо відправник дав згоду на одностороннє прийняття продукції.

У відповідності до п. 21 Інструкції представнику, уповноваженому для участі в прийнятті продукції по кількості, видається належним чином оформлене та засвідчене печаткою підприємства, одноразове посвідчення за підписом керівника підприємства (організації) чи його заступника. В посвідченні на право участі в прийнятті продукції по кількості має бути вказано:

- дата видачі посвідчення та його номер;

- прізвище, ім'я та по-батькові, місце роботи і посада особи, якій видано посвідчення;

- на участь в прийнятті якої саме продукції у повноважений представник.

Згідно положень п. п. 25, 26 Інструкції якщо при прийнятті продукції за участю представника, буде виявлена недостача продукції, то результати прийняття продукції по кількості оформлюються актом. Акт має бути складений в той же день, коли недостача виявлена. Акт прийняття продукції затверджується керівником або заступником керівника підприємства-одержувача не пізніше чим на наступний день після складення акту.

Як зазначалося вище, відповідача, листами на адресу позивача, підтверджував факт повідомлення останнім його про виявлену недостачу товару, проте відмовлявся погоджуватися з таким фактом, стверджуючи, що ніякої недостачі поставленого товару не має та відмовлявся таким чином приїхати до покупця для складання відповідного акту.

Враховуючи зазначене, позивач змушений був складати акт стосовно недопоставленого товару без представника відповідача, залучивши для цього відповідних, вповноважених належним чином осіб.

Так в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії посвідчень № 1 від 24.12.2013 року на ім'я Співака І.І., № 148/9-67 від 24.12.2013 року на ім'я Барабаша В.В.,які є належними доказами в розумінні ст. ст. 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження представника особи, уповноваженої для участі в прийнятті продукції (п. 21 Інструкції), а складений за їх участю акт №12/4 від 24.12.2013 року (п. 25 Інструкції), що в подальшому був затверджений керівництвом позивача актом № 12/1 від 24.12.2013 року (п. 26 Інструкції) приведені у відповідність до чинного законодавства та підтверджують факт недопоставки товару відповідачем.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи і їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зважаючи на те, що представником відповідача не було належними та допустимим доказами доведено суду першої та апеляційної інстанції факт поставки товару позивачеві відповідно до видаткових накладних в повному обсязі, та не доведено належним чином порушення позивачем при складанні актів про недостачу товару, умов Інструкції, колегія суддів приходить до висновку про правомірність та законність задоволення судом першої інстанції вимог позивача про стягнення з ТОВ «ТД «Спецпрокат» грошових коштів.

Як було встановлено місцевим судом, позивачем здійснено передоплату товару на загальну суму в розмірі 41167,78 грн., в той час як відповідачем недопоставлено товару на суму в розмірі 25944,19 грн.

З огляду на положення ст. 530 Цивільного кодексу України та вимоги позивача надісланої на адресу відповідача, обов'язок відповідача по поверненню позивачу вартості недопоставленого товару на суму в розмірі 25 944,19 грн. повинен був бути виконаний відповідачем в строк до 05.02.2014 року.

Таким чином, відповідач свого зобов'язання щодо повернення вартості оплаченого позивачем, але недопоставленого відповідачем товару не виконав неналежним чином.

Станом на час винесення рішення Господарським судом м. Києва відповідачем кошти в розмірі 25 944,19 грн. на рахунок позивача перераховано не було, таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 25 944,19 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пролог Семікор», а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Спецпрокат» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Спецпрокат» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Спецпрокат» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2014 року у справі № 910/5291/14- без змін.

Матеріали справи № 910/5291/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов