cpg1251
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"26" травня 2014 р. м. Київ К/800/10449/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряГончар Н.О. та представників сторін: від позивача Шуліга В.А. від відповідачаСтеценко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2012 та постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 у справі № 2а-12835/11/2670 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Гірничотранспортна компанія» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва проскасування податкового повідомлення-рішення,-
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Гірничотранспортна компанія» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000290703 від 13.04.2011.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2012 позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000290703 від 13.04.2011 в частині зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Гірничотранспортна компанія» суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 300 000,00 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2012 у даній справі скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000290703 від 13.04.2011.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову суду першої та постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
У судовому засіданні касаційної інстанції відповідачем заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.
Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:
- відповідачем проведено невиїзну перевірку ТОВ «Гірничотранспортна компанія» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за березень, квітень, червень 2009 року та березень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року, які виникли за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувалось за період з 01.02.2008 по 30.04.2008, з 01.02.2009 по 30.10.2009 та з 01.01.2010 по 30.10.2010, за результатами якої складено акт № 34/07-03/32264561 від 01.04.2011;
- перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7, п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено суми бюджетного відшкодування з ПДВ за березень 2009 року у розмірі 481 067, 53 грн., за червень 2009 року у розмірі 229 096,79 грн., за березень 2010 року у розмірі 872 722,00 грн., за червень 2010 року у розмірі 745 627,00 грн., за серпень 2010 року у розмірі 62 299,97 грн., за вересень 2010 року у розмірі 63 700 грн., за жовтень 2010 року у розмірі 375 814,00 грн., за листопад 2010 року у розмірі 652 670,00 грн.;
- на підставі вказаного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000290703 від 13.04.2011, яким позивачу за вищевказані періоди зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ (у тому числі, заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) у розмірі 3 782 995,00 грн.
Позиція податкового органу полягає в тому, що позивачем протиправно сформовано податковий кредит за рахунок здійснення операцій з підприємствами ризикової категорії, зокрема: ТОВ «ТПП «Промкомплект» має стан платника « 32» - юридична адреса не встановлена, юридична адреса масової реєстрації; ТОВ «Промбуд «Технологія» має стан платника « 10» - вчинено запит на встановлення місцезнаходження; ТОВ «Стройметальянс» має стан платника « 7» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням; ТОВ «Серафім-Стар» має стан платника « 7» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням; ТОВ «Промбуд технологія» має стан платника « 10» - вчинено запит на встановлення місцезнаходження; ТОВ «Техресурс Компані» має стан платника « 23» - місцезнаходження не встановлено; ТОВ «Люкс Пром-Компані» має стан платника « 7» - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позову в частині зменшення суми бюджетного відшкодування у розмірі 3 482 995 грн., зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження реальності господарських операцій (товарно-транспортних накладних та доказів повної сплати ПДВ в ціні придбаного товару (послуг)).
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов повністю, виходив з того, що подані позивачем докази спростовують доводи відповідача щодо протиправного формування податкового кредиту платником податку, підтверджують реальний характер укладених угод і правомірність віднесення до складу податкового кредиту сплачених сум податку на додану вартість та, відповідно, формування суми бюджетного відшкодування у відповідних податкових періодах.
Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до п.1.8. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до Державного бюджету або відшкодуванню з Державного бюджету (бюджетне відшкодування) та строки проведення розрахунків передбачено у п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Таким чином, визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідного податкового періоду.
Згідно положень пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 названого Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій та факту проведення взаєморозрахунків між контрагентами та позивачем останнім були надані відповідні первинні бухгалтерські документи.
Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що факт нарахування (сплати) податку на додану вартість підтверджений позивачем належним чином та не спростовувався відповідачем під час проведення позапланових виїзних документальних перевірок позивача, які оформлені відповідними довідками. При цьому, відповідач, складаючи зазначені довідки за результатами перевірок позивача, не встановив фактів несплати ПДВ в ціні товарів (послуг), що дає право позивачу на бюджетне відшкодування. А та обставина, що не всі поставки підтверджуються товарно-транспортними накладними сама по собі не свідчить про безтоварність операцій, оскільки за умовами наявних договорів поставки обов'язок поставити товар покладався саме на продавця - постачальника товару.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що на дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку позивача спірних господарських операцій його контрагенти у встановленому законом порядку були зареєстровані як суб'єкти господарювання, взяті податковим органом на облік як платники податків, в тому числі, податку на додану вартість, а позивач мав належним чином оформлені податкові накладні, одержані від таких контрагентів, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між позивачем та його контрагентами.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного, не спростованого доводами касаційної скарги, висновку про відсутність з боку позивача тих порушень податкового законодавства, про які стверджує контролюючий орган, у зв'язку з чим колегія суддів касаційної інстанції не вбачає передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та вважає, що суд апеляційної інстанції повно встановив обставини справи та надав їм належну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.
Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.
2. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.
3. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 залишити без змін.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
Судді В.В. Кошіль
О.А. Моторний
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 26.05.2014 |
Оприлюднено | 29.05.2014 |
Номер документу | 38927450 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Борисенко І.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні