Рішення

від 26.05.2014 по справі 920/650/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.05.2014 Справа № 920/650/14 Господарський суд Сумської області у складі судді Левченко П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/650/14

за позовом - Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», м. Київ,

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Весна - Агро», с. Красне Конотопського району Сумської області,

про стягнення 162013,31 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача - Климов К.В., довіреність № 167 від 23.04.2014 року,

від відповідача - Биструшкін О.С., довіреність № 18 від 22.05.2014 року.

Суть спору: позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 162013,31 грн., з них: 132280,92 грн. основного боргу, який виник станом на 04.03.2014 року, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору складського зберігання зерна № 13 від 03.07.2014 року, укладеного між сторонами у справі, 17328,80 грн. пені, 1424,28 - 3 % річних, 1719,65 інфляційних втрат та 9259,66 - 7 % штрафу, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 3240,27 грн.

Відповідач письмового відзиву на позов не подав, проте представник відповідача надав клопотання б/н від 24.05.2014 року (вх. № 6661 від 26.05.2014) про відкладення розгляду справи, посилаючись на неможливість підготувати відзив на позов у зв'язку з неотриманням від позивача копій деяких доданих до позову документів.

Розглянувши дане клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд встановив наступне:

Згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони (так само як і інші учасники судового процесу) зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до наданого позивачем, в якості доказів надсилання на адресу відповідача копії позовної заяви разом з доданими до неї матеріалами, опису вкладення до цінного листа ф. 107 (арк. с.12), останнім надіслано на адресу відповідача копію позовної заяви № 2-1-10/113 від 03.04.2014 року разом з доданими до позову матеріалами, відповідно до вказаного позивачем у позові переліку додатків, а тому клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню і відхиляється судом

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 4 3 та 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 75 названого Кодексу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.07.2013 року між позивачем (зерновий склад) та відповідачем (поклажодавцем) укладено договір складського зберігання зерна № 13, відповідно до пункту 1.1 якого відповідач (поклажодавець) зобов'язується в порядку і на умовах даного договору передати, а позивач (зерновий склад) зобов'язується прийняти на зберігання зерно, надавати додаткові послуги, відповідно до додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного договору, та в установлений строк повернути зерно відповідачеві.

За умовами пункту 4.3.2 даного договору, відповідач зобов'язується своєчасно розраховуватися за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також додаткові послуги згідно з додатком № 1 до даного договору.

Згідно з пунктами 5.4-5.7 зазначеного договору, позивач (зерновий склад) зобов'язаний щомісяця до 3 (третього) числа наступного за звітним місяця надавати відповідачеві акт наданих послуг та виставити рахунок для оплати послуг, що надані позивачем. Плата за сушіння, очищення зерна проводиться згідно з актами надання послуг, що складені на підставі актів на сушіння, очищення, а за відвантаження та переоформлення - за фактичну кількість відвантаженого та переоформленого зерна. Оплата послуг, що надані позивачем (зерновим складом) зі зберігання, відвантаження, переоформлення зерна, а також додаткових послуг, повинна бути здійснена відповідачем (поклажодавцем) протягом 3-х робочих днів з дня одержання виставленого позивачем рахунку.

Відповідач у триденний термін з дня отримання акту наданих послуг, підписаного зі сторони позивача, в разі згоди з наданими послугами, зобов'язаний підписати його та повернути позивачу один примірник.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем на умовах договору складського зберігання зерна № 13 від 03.07.2013 року, відповідно до складських квитанцій на зерно № 27 від 10.03.2013 року, № 37 від 11.07.2013 року, № 58 від 12.07.2013 року, № 59 від 12.07.2013 року, № 69 від 15.07.2013 року, № 70 від 15.07.2013 року, № 75 від 15.07.2013 року, № 88 від 15.07.2013 року, № 89 від 15.07.2013 року, № 95 від 16.07.2013 року, № 103 від 17.07.2013 року, № 107 від 18.07.2013 року, № 108 від 18.07.2013 року та № 159 від 29.07.2013 року передано позивачеві на зберігання зерно пшениці в кількості 915,360 т., а відповідно до складських квитанцій на зерно № 664 від 10.10.2013 року, № 679 від 11.10.2013 року, № 693 від 14.10.2013 року, № 706 від 14.10.2013 року, № 741 від 16.10.2013 року, № 725 від 15.10.2013 року, № 743 від 17.10.2013 року, № 764 від 18.10.2013 року, № 772 від 21.10.2013 року, № 781 від 21.10.2013 року, № 797 від 21.10.2013 року, № 782 від 21.10.2013 року, № 807 від 22.10.2013 року, № 835 від 24.10.2013 року, № 855 від 28.10.2013 року, № 848 від 25.10.2013 року, № 872 від 28.10.2013 року, № 863 від 28.10.2013 року, № 973 від 04.11.2013 року, № 962 від 04.11.2013 року, № 987 від 05.11.2013 року, № 977 від 04.11.2013 року, № 1004 від 06.11.2013 року, № 1107 від 14.11.2013 року, № 885 від 29.10.2013 року, № 890 від 30.10.2013 року, № 899 від 31.10.2013 року та № 901 від 31.10.2013 року кукурудзи в кількості 1377,740 т., відповідно до складських квитанцій на зерно № 15 від 09.07.2013 року, № 29 від 10.07.2013 року та № 38 від 11.07.2013 року насіння ріпаку в кількості 74,950 т. проте відповідач не виконав умов укладеного між сторонами договору, не оплатив надані позивачем послуги в повному обсязі. У зв'язку з чим у відповідача станом на 04.03.2014 року виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 132280,92 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні 26.05.2014 року усно заперечує проти позовних вимог та зазначає, що відповідачем не отримано рахунки на оплату послуг позивача зі зберігання зерна.

Але таке твердження відповідача щодо неотримання ним рахунків на оплату спростовується наступним. Відповідно до цінного листа № 113 від 26.02.2014 року з описом вкладення (арк. с. 30-31) позивачем надіслано на адресу відповідача рахунки № 05/11/13 від 07.11.2013 року, № 32/11/13 від 18.11.2013 року, № 09/11/13 від 07.11.2013 року та акт звіряння взаємних розрахунків за період з жовтня 2013 року по січень 2014 року, який підписано представником відповідача, скріплено печаткою та повернуто на адресу позивача, що свідчить про отримання відповідачем згаданого цінного листа з рахунками та актом звіряння.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Відповідно до пункту 1 статті 957 Цивільного кодексу України, за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Згідно пункту 1 статті 946 цього ж Кодексу, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 629 цього ж Кодексу, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Належне виконання умов договору складського зберігання № 13 від 03.07.2013 року з боку позивача підтверджується актами надання послуг № 5/11/13 від 07.11.2014 року, № 9/11/13 від 07.11.2013 року та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 32/11/13 від 18.11.2013 року, які підписані з боку відповідача без зауважень щодо надання послуг зберігання, рахунками на оплату № 05/11/13 від 07.11.2013 року, № 09/11/13 від 07.11.2013 року та № 32/11/13 від 18.11.2013 року, копії яких долучено судом до матеріалів справи. Зазначені первинні документи містять відомості щодо найменування наданих послуг, кількість та ціну у відповідності до вимог частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», яка передбачає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач не оплатив надані позивачем послуги, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Відповідно до наданих позивачем матеріалів, заборгованість відповідача перед позивачем за договором складського зберігання № 13 від 03.07.2013 року станом на 04.03.2014 року складає 132280,92 грн., що повністю підтверджується матеріалами справи, зокрема переліченими вище складськими квитанціями на зерно, актами надання послуг, виставленими позивачем рахунками на оплату послуг за зазначеним договором, та актом звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 04.03.2014 року, який підписано представниками сторін та скріплено їх печатками, що свідчить про фактичне визнання відповідачем суми заборгованості перед позивачем.

Позивачем, в порядку положень статті 6 Господарського процесуального кодексу України, направлено відповідачеві рекомендованим листом з повідомленням про вручення претензію № 77 від 16.02.2014 року з вимогою добровільно погасити в строк до 15 січня 2014 року заборгованість занадані послуги, однак відповідачем не здійснено оплату заборгованості, хоча претензію отримано 06.01.2014 року (арк. с. 27-29).

Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт заборгованості відповідача перед позивачем за надані ним послуги повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідач, в свою чергу, доказів оплати наданих позивачем послуг або заперечень проти позовних вимог (відзиву на позов) не подав, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 132280,92 грн. визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 6 договору складського зберігання зерна № 13 від 03.07.2013 року, укладеного між сторонами, у разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та умов даного договору.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, згідно приписів статті 599 Цивільного кодексу України.

Приписами частини першої статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одним з наслідків порушення зобов'язання, передбачених статтею 611 цього ж Кодексу є сплата неустойки. За змістом статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Згідно статей 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), якщо це встановлено договором або законом.

Аналогічні приписи містяться у статті 230 Господарського кодексу України, якою визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 231 цього ж Кодексу, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту частини другої статті 231 Господарського кодексу України випливає, що цією нормою закону визначений розмір відповідальності не за порушення строків виконання грошового зобов'язань, а за порушення строків виконання зобов'язань з поставки товарів, виконання робіт та надання послуг, від вартості яких і розраховується розмір пені та штрафу, а не від суми простроченого платежу.

За таких обставин, оскільки договором сторони не визначили розмір та вид відповідальності відповідача (поклажодавця) за прострочення виконання грошового зобов'язання, то позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені та штрафу задоволенню не підлягають у зв'язку з їх безпідставністю та необгрунтованістю.

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних від суми заборгованості в розмірі 1424,28 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1719,65 грн. за період з 22.11.2013 року по 01.04.2014 року.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Однак, зважаючи на те, що позивачем доведено факт надіслання (виставлення) відповідачеві рахунків лише 27.02.2014 року, то з врахуванням триденного терміну доставки поштової кореспонденції в Україні отримані відповідачем рахунки 03.03.2014 року і оплата за ними мала бути здійснена, згідно умов пункту 5.6 договору, протягом трьох робочих днів, тобто до 06.03.2014 року.

Відтак, період прострочення оплати відповідачем отриманих рахунків складає 26 днів (з 07.03.2014 року по 01.04.2014 року, а не 131 день з 22.11.2013 року по 01.04.2014 року), як зазначив позивач у своєму розрахунку у позовній заяві.

Тому, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних підлягають задоволенню частково, а саме: за період з 07.03.2014 року по 01.04.2014 року в сумі 282,68 грн.

В іншій частині позовних вимог щодо стягення 3 % річних позов задоволенню не підлягає у зв'язку з його безпідставністю та необгрунтованістю.

Позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на свою користь індексу інфляції в сумі 1719,65 грн. за період прострочення оплати послуг з 22.11.2013 року по 01.04.2014 року, є необгрунтованими в частині визначення періоду прострочення оплати послуг, оскільки позивачем помилково визначено початок періоду прострочення оплати з 22.11.2013 року замість 07.03.2014 року.

Як встановлено судом, прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем мало місце лише в період з 07.03.2014 року по 01.04.2014 року (кінцеву дату прострочення - 01.04.2014 року зазначив позивач у своєму позові), тому має застосовуватися індекс інфляції у розмірі 102,2 проценти за березень 2014 року, виходячи з суми боргу в розмірі 132280,92 грн., а відтак сума збільшення боргу з урахуванням індексу інфляції березня 2014 року за період прострочення платежу з 07.03.2014 року по 01.04.2014 року складає 2910,18 грн.

Господарський суд не може виходити за межі позовних вимог, оскільки відсутнє клопотання про це заінтересованої сторони (пункт 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), а відтак позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат підлягають задоволенню лише у заявленому позивачем розмірі, тобто у сумі 1719,65 грн.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог статей 44, 49 названого Кодексу, витрати по судовому збору судовому збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Весна - Агро» (41670, Сумська область, Конотопський район, с. Красне, вул. Леніна, буд. 198, Ідентифікаційний код 22590663) на користь Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 1, Ідентифікаційний код 37243279) заборгованість в розмірі 132280,92 грн., 3 % річних в розмірі 282,68 грн., інфляційні втрати в розмірі 1719,65 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2685,67 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 28.05.2014 року.

Суддя П.І. Левченко