Постанова

від 21.07.2014 по справі 920/650/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2014 р. Справа № 920/650/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гончар Т. В. , суддя Білецька А.М. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників:

позивача - Климова К.О. за довіреністю №167 від 23.04.2014р.,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№1652С/3-11) на рішення господарського суду Сумської області від 26.05.14 у справі № 920/650/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Весна - Агро", с. Красне Конотопського району Сумської області

про стягнення 162 013,31 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2014 р. позивач - ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача - ТОВ "Весна - Агро", на свою користь заборгованість у розмірі 162013,31 грн., з яких: 132280,92 грн. - основного боргу, 17328,80 грн. - пені, 1424,28 - 3 % річних, 1719,65 - інфляційних втрат та 9259,66 - 7 % штрафу, а також понесені позивачем судові витрати у розмірі 3240,27 грн. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором складського зберігання зерна № 13, укладеним між сторонами 03.07.2014 року.

Рішенням господарського суду Сумської області від 26.05.2014 р. у справі №920/650/14 (суддя Левченко П.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Весна-Агро" на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" заборгованість в розмірі 132280,92 грн., 3% річних в розмірі 282,68 грн., інфляційні втрати в розмірі 1719,65 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2685,67 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 26.05.2014 р. у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, оскільки в матеріалах справи немає належних і допустимих доказів отримання відповідачем виставлених позивачем рахунків на оплату. Не відповідають обставинам справи висновки суду щодо відповідності первинних документів, які містяться в матеріалах справи, вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Так, відповідач стверджує, що суд порушив положення частини 1 статті 613 Цивільного кодексу України, оскільки задовольнив позовні вимоги про виконання обов'язку здійснити оплату при тому, що позивач не вчинив дії, до вчинення яких відповідач не міг виконати свій обов'язок з оплати послуг.

Представник позивача у відзиві (вх.5513 від 14.07.2014р.), а також у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечує, зокрема, посилається на те, що відповідачем було порушено зобов'язання з оплати виставлених позивачем рахунків протягом 3-х робочих днів з дня їх отримання, передбачене пунктом 5.6 договору. Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором у розмірі 132280,92 грн., З % річних у розмірі 282,68 грн., інфляційних втрат у розмірі 1719,65 грн. та витрат по сплаті судового збору в розмірі 2685,67 грн., є обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню. У зв'язку з чим просить залишити рішення господарського суду Сумської області від 26.05.2014 р. у справі № 920/650/14 без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу і просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення господарського суду Сумської області залишити без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча і був завчасно повідомлений про час і місце судового розгляду, на що вказує повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення та направив клопотання (від 11.07.2014р. вх.№5476) про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.

Судовою колегією враховується, що відсутність представника товариства відповідно до ст. 77 ГПК України не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, оскільки ГПК України не обмежує кількості представників, яких може призначити одна особа. Так, юридичну особу за посадою може представляти її керівник. Інші особи, які є штатними працівниками юридичної особи, можуть бути її представниками, якщо вони діють у межах, визначених законодавством чи установчими документами юридичної особи.

Частиною 3 ст. 28 ГПК України визначено, що представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Таким чином, зазначений у клопотанні представник не є єдиною особою, що має право представляти інтереси товариства в суді.

Враховуючи вимоги ст.ст. 101, 102 ГПК України про межі та строки перегляду справи в апеляційній інстанції, а також те, що сторони по справі належним чином повідомлені про час і місце розгляду апеляційної скарги, явка представників сторін не визнавалась обов'язковою і розгляд апеляційної скарги можливий у даному судовому засіданні, колегія судів відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду його ж апеляційної скарги та вважає за можливе провести судове засідання за відсутності представника відповідача та розглянути справу за наявними в ній матеріалами, у порядку ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на скаргу доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Як свідчать матеріали справи, вірно встановлено місцевим господарським судом та під час апеляційного провадження, 03.07.2013 року між ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії позивача "Буринський елеватор" (зерновий склад) та ТОВ "Весна - Агро" (поклажодавець) був укладений договір складського зберігання зерна №13 (далі договір), за умовами якого поклажодавець зобов'язався передати, а зерновий склад зобов'язався прийняти на зберігання (зернові, зернобобові, олійні культури) врожаю 2013 року, надавати додаткові послуги, відповідно до додатку №1, що є нев'ємною частиною даного договору та у встановлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених цим договором.

За умовами пункту 4.3.2. договору, поклажодавець зобов'язався своєчасно розраховуватися за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також додаткові послуги згідно з додатком № 1 до цього договору.

Згідно з пунктами 5.4.-5.7. договору, зерновий склад зобов'язаний щомісяця до 3 числа наступного за звітним місяця надавати поклажодавцеві акт наданих послуг та виставити рахунок для оплати послуг, що надані зерновим складом. Плата за сушіння, очищення зерна проводиться згідно з актами надання послуг, що складені на підставі актів на сушіння, очищення, а за відвантаження та переоформлення - за фактичну кількість відвантаженого та переоформленого зерна. Оплата послуг, що надані зерновим складом зі зберігання, відвантаження, переоформлення зерна, а також додаткових послуг, повинна бути здійснена поклажодавцем протягом 3-х робочих днів з дня одержання виставленого зерновим складом рахунку.

Поклажодавець у триденний термін з дня отримання акту наданих послуг, підписаного зі сторони зернового складу, в разі згоди з наданими послугами, зобов'язаний підписати його та повернути зерновому складу один примірник.

На виконання взятих на себе зобов'язань, передбачених договором, позивач прийняв на зберігання відповідно до складських квитанцій на зерно: № 27 від 10.03.2013 року, № 37 від 11.07.2013 року, № 58 від 12.07.2013 року, № 59 від 12.07.2013 року, № 69 від 15.07.2013 року, № 70 від 15.07.2013 року, № 75 від 15.07.2013 року, № 88 від 15.07.2013 року, № 89 від 15.07.2013 року, № 95 від 16.07.2013 року, № 103 від 17.07.2013 року, № 107 від 18.07.2013 року, № 108 від 18.07.2013 року та № 159 від 29.07.2013 року зерно пшениці в кількості 915,360 тонн, відповідно до складських квитанцій на зерно: № 664 від 10.10.2013 року, № 679 від 11.10.2013 року, № 693 від 14.10.2013 року, № 706 від 14.10.2013 року, № 741 від 16.10.2013 року, № 725 від 15.10.2013 року, № 743 від 17.10.2013 року, № 764 від 18.10.2013 року, № 772 від 21.10.2013 року, № 781 від 21.10.2013 року, № 797 від 21.10.2013 року, № 782 від 21.10.2013 року, № 807 від 22.10.2013 року, № 835 від 24.10.2013 року, № 855 від 28.10.2013 року, № 848 від 25.10.2013 року, № 872 від 28.10.2013 року, № 863 від 28.10.2013 року, № 973 від 04.11.2013 року, № 962 від 04.11.2013 року, № 987 від 05.11.2013 року, № 977 від 04.11.2013 року, № 1004 від 06.11.2013 року, № 1107 від 14.11.2013 року, № 885 від 29.10.2013 року, № 890 від 30.10.2013 року, № 899 від 31.10.2013 року та № 901 від 31.10.2013 року зерно кукурудзи в кількості 1377,740 тонн, відповідно до складських квитанцій на зерно: № 15 від 09.07.2013 року, № 29 від 10.07.2013 року, № 38 від 11.07.2013 року насіння ріпаку в кількості 74,950 тонн. Надав необхідні послуги зі зберігання в повному обсязі, а саме: приймання, сушіння, очищення, зберігання зазначених зернових культур на загальну суму 254128,97 грн., що підтверджується копіями актів надання послуг № 5/11/13 від 07.11.2014 року, № 9/11/13 від 07.11.2013 року та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 32/11/13 від 18.11.2013 року, які підписані як з боку позивача, так і з боку відповідача без зауважень.

Позивачем, в порядку положень статті 6 ГПК України, направлено відповідачеві рекомендованим листом з повідомленням про вручення претензію № 77 від 16.12.2013 року з вимогою добровільно погасити в строк до 15 січня 2014 року заборгованість за надані послуги, отримання якої підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення уповноваженій особі відповідача 06.01.2014 р. (а.с. 27-29). Втім, відповідач відповіді на претензію позивачеві не направив, заборгованість не погасив.

27.02.2014 р. на оплату наданих послуг зі зберігання та додаткових послуг, позивачем на адресу відповідача були направлені рахунки: № 05/11/13 від 07.11.2013 р., № 09/11/13 від 07.11.2013 р., № 32/11/13 від 18.11.2013 р. на загальну суму 132 280,92 грн., а також акт звіряння взаємних розрахунків між сторонами за період жовтень 2013р. - січень 2014р.

Даний факт відповідачем заперечується. Так, відповідач посилається на те, що позивач зобов'язаний був довести факт (і конкретну дату) отримання відповідачем виставлених рахунків на оплату наданих за договором послуг. Стверджує, що абсолютно всі неналежним чином завірені копії актів надання послуг, які містяться в матеріалах справи, не містять одразу декількох обов'язкових реквізитів, передбачених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Зокрема, не містять місця складання цих актів, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні господарської операції. Втім, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановив, що первинні документи в матеріалах справи відповідають вимогам вказаного Закону.

Колегія суддів вважає, що такі посилання відповідача спростовуються наявними матеріалами у справі, зважаючи на таке.

Відповідно до Порядку випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам, затвердженого Постановою КМУ № 510 від 11.04.2003р., підставою для видачі складських документів на зерно є прийняття зерна зерновим складом на зберігання.

Згідно з розділом З «Обіг складських квитанцій» Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27.06.2003 р. №198, складська квитанція є документом, який видається зерновим складом при прийнятті кожної партії зерна на зберігання. Підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між зерновим складом і поклажодавцем, та факт прийняття зерна на зберігання.

При цьому, пунктом 24 статті 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено, що складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

На виконання умов договору позивачем та відповідачем були підписанні акти про надання послуг.

Відповідно до ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Акти надання послуг є первинними документами, які в п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що затверджене Наказом Мінфіну від 24.05.1995р. №88 визначені як документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідач, підписуючи вищезазначені акти надання послуг, не заперечував належного виконання позивачем своїх обов'язків за договором та погоджувався з вартістю послуг, наданих позивачем.

Разом з цим, з наявних матеріалів у справі вбачається, що позивач, виконавши свої обов'язки за договором та, узгоджено з відповідачем підписавши акти надання послуг, 27.02.2014р. направив на адресу останнього спірні рахунки на оплату наданих позивачем послуг та акт звіряння взаємних рахунків (а.с.30). Факт отримання вказаних документів відповідачем підтверджується підписаним та повернутим на адресу позивача зазначеним актом звіряння взаємних рахунків, а також довідкою Центру поштового зв'язку №5 СД УДППЗ «Укрпошта» (наданою суду апеляційної інстанції), в якій зазначено, що приоритетний лист з оголошеною цінністю №4170000723476 від 27.02.2014р. на адресу ТОВ "Весна - Агро" вул. Леніна, 198 с. Красне Конотопського району Сумської області надійшов 28.02.2014р. до доставного пересувного відділення поштового зв'язку №11 та вручений 05.03.2014р. особисто одержувачу.

Таким чином, враховуючи доведеність факту отримання відповідачем рахунків на оплату наданих позивачем послуг, колегія суддів, як і суд першої інстанції вважає, що відповідач не виконав умов укладеного між сторонами договору, не оплатив надані позивачем послуги вчасно та у повному обсязі. У зв'язку з чим у відповідача станом на 07.03.2014 року (27.02.14 (день відправки рахунків) + 4дн. (строки пересилання кореспонденції між районними центрами різних областей України згідно з Наказом про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень від 28.11.2013р. №958) + 3 роб.дн. (п.5.6. договору)) виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 132 280,92 грн., що підтвердив і сам відповідач, підписавши акт звіряння взаємних рахунків на вказану суму.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого кореспондується зі способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України, договором або іншим законом.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень ст. 509 ЦК України та ст.173 ГК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.1 ст. 936 ЦК України та ч.1 ст. 946 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності за плату, розмір якої та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

У силу вимог ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, у матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем послуг по зберіганню зерна, інших послуг, згідно з укладеним сторонами договору, та підписаних актів виконаних робіт на суму 132 280,92 грн.

Отже, як встановлено з матеріалів справи, відповідач отримав від позивача послуги зі зберігання, відвантаження, переоформлення зерна, а також додаткові послуги, на загальну суму 132 280,92 грн., проте не виконав взятих на себе зобов'язань з оплати наданих йому послуг за зазначеним договором.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 132280,92 грн. - основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач за несвоєчасне проведення розрахунків відповідачем здійснив нарахування 3% річних, інфляційних, пені та штрафу.

У прядку, визначеному ч.2 ст. 231 ГК України, позивачем були нараховані пеня у розмірі 0,1 відсоток вартості товарів (робіт, послуг) за кожен день прострочення та штраф у розмірі 7% від суми боргу.

Проте, згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі порушення господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Зі змісту ч. 2 статті 231 ГК України випливає, що цією нормою закону визначений розмір відповідальності не за порушення строків виконання грошового зобов'язання, а за порушення строків виконання зобов'язань з поставки товарів, виконання робіт та надання послуг, від вартості яких і розраховується розмір пені та штрафу, а не від суми простроченого платежу.

Отже, виходячи з положень зазначеної норми, застосування до відповідача, як боржника, який порушив грошове господарське зобов'язання (оплата отриманих послуг), штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз.3 ч.2 ст. 231 ГК України не можливо, оскільки договором сторони не визначили розмір та вид відповідальності відповідача (поклажодавця) за прострочення виконання грошового зобов'язання, тому господарський суд першої інстанції вірно зробив висновок про відмову у задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення пені у розмірі 17328,80 грн. та 7% штрафу у розмірі 9259,66 грн.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 грудня 2010 року у справі №3-4гс10, листі Верховного Суду України від 01 квітня 2012 року "Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст. 111-16 ГПК України за 2010-2011 р.р.".

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та за прострочення виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевим господарським судом, також вірно визначено, що, виходячи з вимог п. 5.6. договору та наявних доказів на підтвердження факту отримання відповідачем рахунків, встановлено, обов'язок з оплати наданих послуг настав 07.03.2014 року, а отже саме з вказаного моменту у позивача виникло право на нарахування 3% річних та, вірно зробивши перерахунок 3% річних (період прострочення оплати відповідачем отриманих рахунків складає 26 днів (з 07.03.2014 року по 01.04.2014 року), а не 131 день (з 22.11.2013 року по 01.04.2014 року), стягнув їх у розмірі 282,68 грн. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3 % річних позов задоволенню не підлягає у зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.

Також місцевим господарським судом вірно встановлено, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на свою користь індексу інфляції в сумі 1719,65 грн. за період прострочення оплати послуг з 22.11.2013 року по 01.04.2014 року, є необґрунтованими в частині визначення періоду прострочення оплати послуг, так як позивачем помилково визначено початок періоду прострочення оплати з 22.11.2013 року замість 07.03.2014 року, оскільки період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем - з 07.03.2014 року по 01.04.2014 року (кінцеву дату прострочення - 01.04.2014 року зазначив позивач у позові). Тому має застосовуватися індекс інфляції у розмірі 102,2 проценти за березень 2014 року, виходячи з суми боргу в розмірі 132280,92 грн., а відтак сума збільшення боргу з урахуванням індексу інфляції за період прострочення платежу з 07.03.2014 року по 01.04.2014 року складає 2910,18 грн.

Одночасно місцевий господарський суд зазначив, що у суду відсутнє право виходу за межі позовних вимог, оскільки, згідно з п. 2 ст. 83 ГПК України, відсутнє клопотання про це заінтересованої сторони, а відтак позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат місцевим господарським судом цілком правомірно та обґрунтовано задоволено лише у заявленому позивачем розмірі - у сумі 1719,65 грн.

Щодо посилання заявника апеляційної скарги на те, що копії актів надання послуг, які містяться в матеріалах справи, не містять одразу декількох обов'язкових реквізитів, передбачених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», колегією суддів не приймається до уваги, оскільки данні акти підписані уповноваженими особами сторін, послуги відповідачем від позивача за цими актами прийняті, та ці недоліки у оформленні актів не дозволяють боржникові (відповідачу) ухилятися від виконання взятих на себе зобов'язань за договором, а також не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Тому, судова колегія вважає, що позиція відповідача свідчить, що саме його дії на протязі виконання договірних зобов'язань є неправомірними та такими, що вчиняються з наміром завдання шкоди своєму контрагенту - ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Втім, п.п. 2, 3 ст. 13 ЦК України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Інші заперечення відповідача, викладені в апеляційній скарзі, також не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а тому відхиляються як необґрунтовані.

Згідно зі ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте у відповідності до норм ст. 43 ГПК України із всебічним, повним та об'єктивним дослідженням матеріалів справи в їх сукупності та вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для скасування рішення господарського суду та задоволення вимог апеляційної скарги.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, на підставі ст.ст. 49, 105 ГПК України, у зв'язку з відмовою в її задоволенні, покладаються на заявника скарги.

У зв'язку з чим, керуючись статтями 33, 36, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 26.05.2014р. у справі № 920/650/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 21.07.2014 року.

Головуючий суддя Гончар Т. В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Істоміна О.А.