Постанова

від 07.05.2014 по справі 808/1968/14

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2014 року о 16 год. 45 хв.Справа № 808/1968/14 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

за участю секретаря судового засідання Пелеха С.І.

представників сторін:

позивача - Шибаєвої Л.Л.

відповідача - Волжиної Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Економ Плюс"

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Економ Плюс" (далі - ТОВ «ТК «Економ Плюс», позивач) до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя, відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №00004108-26-22-01 та №00004208-26-22-01 від 24.02.2014.

ТОВ «ТК «Економ Плюс» не погоджується із порушеннями податкового законодавства, встановленими оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями ДПІ, вважає їх протиправними, необґрунтованими та такими, що прийняті із грубими порушеннями норм законодавства. В обґрунтування позову зазначає, що безпосередній контрагент позивача як на момент укладення договорів із ТОВ «ТК «Економ Плюс», так і на момент здійснення господарських операцій мав достатній обсяг податкової правосуб'єктності, а також у такого контрагента були відсутні будь-які дефекти у правовому статусі. Позивач звертає увагу, що реальність здійснення господарських операцій між ТОВ «ТК «Економ Плюс» та його контрагентом підтверджується первинними бухгалтерськими документами, передбаченими чинним податковим законодавством України, та наданими в повному обсязі під час перевірки. Також позивач наголошує, що ним до перевірки було надано й документи, що підтверджують фактичне транспортування товару від ТОВ «Тріо» (безпосереднього контрагента) в адресу Покупця - ТОВ «ТК» «Економ Плюс», а саме товарно-транспортні накладні, що підтверджується журналом обліку наданих до перевірки документів. Отже витрати та податковий кредит з ПДВ в податковому обліку з податку на прибуток та з податку на додану вартість ТОВ «ТК «Економ Плюс» по правових відносинах з ТОВ «Тріо» повністю підтверджено первинними документами, що, на думку позивача, виключає наявність порушень приписів п. п. 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України, а також приписів пункту 198.6. статті 198 ПК України, які визначені оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями. До того ж, позивач вказує, що в Акті перевірки не визначено документів по використанню РРО, що не були надані до перевірки ТОВ «ТК «Економ Плюс», а отже всі документи, якими підтверджено факт реалізації товарів, які були придбані ТОВ «ТК «Економ Плюс» у ТОВ «Тріо» та проведення коштів, отриманих від реалізації придбаних товарів, через РРО позивача (а саме: контрольні стрічки, фіскальні звітні чеки та ін.), були досліджені під час проведення перевірки, що свідчить про підтвердження фактів використання придбаних у ТОВ «Тріо» товарів у власній господарській діяльності шляхом їх подальшого продажу кінцевим споживачам через магазини торговельної мережі ТОВ «ТК «Економ Плюс». Позивач вважає, що вказане додатково підтверджує реальність придбання ТОВ «ЕК «Економ Плюс» товарів у ТОВ «Тріо» та безпосередній зв'язок витрат на придбання таких товарів із господарською діяльністю позивача. З огляду на викладене, позивач вважає, що встановлені оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя порушення ТОВ «ТК «Економ Плюс» приписів п.138.2, п. 138.1, п. п. 138.8, ст. 138, п.п. 139.1.9, п.139.1, ст. 139 ПК України, а також порушення приписів п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст.198 ПК України є такими, що не ґрунтуються на приписах законодавства, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами, а зроблені виключно на підставі суб'єктивних припущень осіб, які проводили перевірку, тому просить скасувати податкові повідомлення-рішення №00004108-26-22-01 та №00004208-26-22-01 від 24.02.2014.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив із підстав, викладених у письмових запереченнях та просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування заперечення посилається на норми Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», «Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом» та зазначає, що результати перевірки свідчать про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій перевіряємим підприємством та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України. На думку відповідача фактичного здійснення господарської операції з придбання позивачем товарів та послуг безпосередньо у контрагента не було, а відповідні первинні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку. На підставі викладеного відповідач вважає, що податковий орган мав всі правові підстави для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

У судовому засіданні, відповідно до ст.160 КАС України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи судом з'ясовано наступне.

З 27.08.2013 по 07.10.2013 фахівцями відповідача проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Економ Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2012.

Проведеною перевіркою встановлено порушення підприємством:

- п. 138.8, п 138.2., п.138.1 ст.138, пп. 139.1.9. п.139.1.ст.139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 979624 грн., у тому числі по періодах: півріччя 2012 року на суму 175386 грн.; 3 квартали 2012 року на суму 817725 грн. (у т.ч. за 2 квартал -175386 грн., 3 квартал 2012 року - 642339 грн.); 2012 рік на суму 979615 грн. (у т.ч. за 2 квартал - 175386 грн., 3 квартал 2012 року 642339 грн., 4 квартал 2012 року - 161890 грн.) (том 1, а.с.90);

- п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755- VI (результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 932975,0 грн., у т.ч. по періодах: за квітень 2012 року - 1367 грн.; за травень 2012 року - 116373 грн.; за червень 2012 року - 49294 грн.; за липень 2012 року - 204503грн.; за серпень 2012 року - 54671 грн.; вересень 2012 року - 352577 грн.; за жовтень 2012 року - 151421 грн.; за листопад 2012 року - 1265 грн.; за грудень 2012 року - 1504 грн.(том 1, а.с.91).

За наслідками проведеної перевірки податковим органом складено Акт перевірки №33/08-26-22-01/34268112 від 14.10.2013 (том 1, а.с.20-91).

Як видно з Акту перевірки №33/08-26-22-01/34268112 від 14.10.2013, перевіркою встановлено, що за період з 01.04.2012 по 31.12.2012 ТОВ «ТК «Економ Плюс» мало взаємовідносини з наступними контрагентами: ТОВ «Регірнальна компанія М 2000» (код ЄДРПОУ 37622041); ТОВ «Бріз 2011» (код ЄДРПОУ 37619273); ТОВ «Креспо-Днепр» (код ЄДРПОУ 38114210); ТОВ «Лінер» (код ЄДРПОУ 38299961); ТОВ «Тріо» (код ЄДРПОУ 30544093), та зазначено, що господарські операції між ТОВ «ТК «Економ Плюс» та вищезазначеними контрагентами не підтверджуються, виходячи із врахування реального часу здійснення господарської операцй, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. У Акті вказано, що підприємством для перевірки не надано документів, які б підтвердили виконання діючого законодавства.

На підставі Акту перевірки №33/08-26-22-01/34268112 від 14.10.2013 стосовно ТОВ «ТК «Економ Плюс» винесено податкові повідомлення-рішення:

- Форми «Р» №00024808-26-22-01 від 30 жовтня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1224530,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 979624 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 244906 грн. (том 1, а.с.16);

- Форми «Р» №00024908-26-22-01 від 30 жовтня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1399462,50 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 932975 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 466487,50 грн.(том 1, а.с.17).

Судом встановлено, що позивачем вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались в адміністративному порядку, та Рішенням Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 08.02.2014 №483/10/08-01-1004-20 вищезазначені податкові повідомлення-рішення частково скасовані (том 1, а.с.113), а саме:

- податкове повідомлення-рішення від 30.10.2013 №00024908-26-22-01 скасоване в частині 921889 грн. донарахованого податку на додану вартість та у відповідній сумі штрафних санкцій, і залишено зазначене податкове повідомлення-рішення без змін в іншій частині;

- податкове повідомлення-рішення від 30.10.2013 №00024808-26-22-01 скасоване в частині 967984 грн. донарахованого податку на прибуток та у відповідній сумі штрафних санкцій, і залишено зазначене податкове повідомлення-рішення без змін в іншій частині.

24.02.2014 відповідачем прийнято нові податкові повідомлення-рішення з урахуванням Рішення Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 08.02.2014 №483/10/08-01-1004-20:

- №00004108-26-22-01, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 16629,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 11086 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 5543 грн. (том 1, а.с.18);

- №00004208-26-22-01, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 17460,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 11640 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 5820 грн. (том 1, а.с.19).

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями відповідача від 24.02.2014 №00004108-26-22-01 та №00004208-26-22-01 ТОВ «ТК «Економ Плюс» оскаржило їх до суду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено матеріалами справи позивач мав правовідносини з ТОВ «Тріо» щодо купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, які оформлені договором постачання №12/12 від 01.04.2012 (том 3, а.с.192-199).

На підтвердження виконання поставок позивачем до суду надано:

1) Податкові накладні: №3002348 від 10.04.2012; №3002101 від 02.04.2012; №3002103 від 02.04.2012; №3002109 від 02.04.2012; №3002122 від 03.04.2012; №3002138 від 03.04.2012; №3002120 від 03.04.2012; №3002210 від 04.04.2012; №3002212 від 04.04.2012; №3002254 від 09.04.2012; №3002326 від 10.04.2012; №3002365 від 11.04.2012; №3002363 від 11.04.2012; №3002385 від 13.04.2012; №3002422 від 18.04.2012; №3002478 від 19.04.2012; №3002472 від 19.04.2012; №3002532 від 23.04.2012; №3002613 від 25.04.2012; №3002615 від 25.04.2012; №3002617 від 25.04.2012; №3002727 від 04.05.2012; №3002768 від 07.05.2012; №3002766 від 07.05.2011; №3002770 від 07.05.2012; №3002840 від 08.05.2012; №3002917 від 14.05.2012; №3002967 від 15.05.2012; №3002999 від 16.05.2012; №3002995 від 16.05.2012; №3002997 від 16.05.2012; №3003012 від 17.05.2012; №3003134 від 22.05.2012; №3003103 від 22.05.2012; №3003144 від 23.05.2012; №3003045 від 24.05.2012; №3003263 від 29.05.2012; №3003298 від 01.06.2012; №3003300 від 01.06.2012; №3003302 від 02.06.2012; №3003304 від 02.06.2012; №3003306 від 02.06.2012; №3003312 від 05.06.2012; №3003460 від 11.06.2012; №3003530 від 12.06.2012; №3004361 від 24.07.2012; №3003520 від 12.06.2012; №3003675 від 19.06.2012; №3003695 від 20.06.2012; №3003693 від 20.06.2012; №3003701 від 20.06.2012; №3003687 від 20.06.2012; №3003691 від 20.06.2012; №3003697 від 20.06.2012; №3003704 від 21.06.2012; №3003706 від 23.06.2012; №3003751 від 23.06.2012; №3003712 від 23.06.2012; №3003756 від 26.06.2012; №3004392 від 26.07.2012; №3004404 від 26.07.2012; №3004396 від 27.07.2012; №3004436 від 28.07.2012; №3004445 від 30.07.2012; №3004455 від 31.07.2012; №3003961 від 04.07.2012; №3003960 від 05.07.2012; №3004024 від 09.07.2012; №3004027 від 10.07.2012; №3004095 від 11.07.2012; №3004093 від 11.07.2012; №3004097 від 11.07.2012; №3004118 від 12.07.2012; №3004124 від 13.07.2012; №3004126 від 14.07.2012; №3004192 від 17.07.2012; №3004191 від 17.07.2012; №3004355 від 24.07.2012; №3004390 від 26.07.2012; №3004394 від 26.07.2012; №3005146 від 29.08.2012; №3004541 від 02.08.2012; №3004677 від 07.08.2012; №3004891 від 14.08.2012; №3004897 від 16.08.2012; №3004895 від 16.08.2012; №3004893 від 17.08.2012; №3004941 від 20.08.2012; №3004953 від 21.08.2012; №3004997 від 21.08.2012; №3004957 від 21.08.2012; №3004996 від 22.08.2012; №3005045 від 28.08.2012; №3005148 від 29.08.2012; №3005150 від 29.08.2012; №3005043 від 28.08.2012; №3005108 від 28.08.2012; №3005261 від 04.09.2012; №3005201 від 05.09.2012; №3005291 від 06.09.2012; №3005299 від 06.09.2012; №3005335 від 06.09.2012; №3005373 від 10.09.2012; №3005533 від 12.09.2012; №3005535 від 12.09.2012; №3005539 від 12.09.2012; №3005586 від 13.09.2012; №3005588 від 13.09.2012; №3005609 від 14.09.2012; №3005673 від 17.09.2012; №3005671 від 18.09.2012; №3005805 від 20.09.2012; №3005806 від 20.09.2012; №3005841 від 21.09.2012; №3005826 від 21.09.2012; №3005829 від 21.09.2012; №3005770 від 24.09.2012; №3006014 від 25.09.2012; №3006031 від 26.09.2012; №3006027 від 27.09.2012; №3006053 від 27.09.2012; №3006070 від 27.09.2012; №3006067 від 27.09.2012; №3006029 від 27.09.2012; №3006091 від 28.09.2012; №3007238 від 31.10.2012; №3006073 від 01.10.2012; №3006245 від 03.10.2012; №3006247 від 03.10.2012; №3006307 від 04.10.2012; №3006362 від 08.10.2012; №3006396 від 10.10.2012; №3006515 від 10.10.2012; №3006550 від 11.10.2012; №3006552 від 11.10.2012; №3006517 від 12.10.2012; №3006575 від 13.10.2012; №3006625 від 15.10.2012; №3006734 від 16.10.2012; №3006753 від 17.10.2012; №3006751 від 17.10.2012; №3006772 від 18.10.2012; №3006856 від 22.10.2012; №3006964 від 24.10.2012; №3006962 від 24.10.2012; №3006966 від 24.10.2012; №3007026 від 25.10.2012; №3007049 від 29.10.2012; №3007207 від 30.10.2012; №3007241 від 31.10.2012; №3007243 від 31.10.2012; №3007271 від 01.11.2012; №3007317 від 05.11.2012; №3007337 від 06.11.2012; №3007449 від 07.11.2012; №3007451 від 07.11.2012; №3007488 від 08.11.2012; №3007487 від 08.11.2012; №3007569 від 13.11.2012; №3007676 від 14.11.2012; №3007678 від 14.11.2012; №3007711 від 15.11.2012; №3007719 від 16.11.2012; №3007856 від 20.11.2012; №3007927 від 21.11.2012; №3007929 від 21.11.2012; №3007925 від 21.11.2012; №3007962 від 22.11.2012; №3007960 від 22.11.2012; №3008016 від 26.11.2012; №3008153 від 27.11.2012; №3008172 від 28.11.2012; №3008168 від 28.11.2012; №3008170 від 29.11.2012; №3008196 від 29.11.2012; №3009225 від 27.12.2012; №3009223 від 27.12.2012; №3009177 від 27.12.2012; №3009175 від 26.12.2012; №3009173 від 26.12.2012; №3009109 від 25.12.2012; №3009047 від 24.12.2012; №3008960 від 21.12.2012; №3008923 від 21.12.2012; №3008921 від 21.12.2012; №3008919 від 21.12.2012; №3008300 від 03.12.2012; №3008266 від 03.12.2012; №3008312 від 04.12.2012; №3008411 від 05.12.2012; №3008413 від 05.12.2012; №3008415 від 05.12.2012; №3008464 від 06.12.2012; №3008466 від 06.12.2012; №3008492 від 10.12.2012; №3008563 від 11.12.2012; №3008658 від 12.12.2012; №3008660 від 12.12.2012; №3008662 від 12.12.2012; №3008707 від 13.12.2012; №3008727 від 18.12.2012; №3008807 від 18.12.2012 (том 1 а.с.161-245, том 2 а.с.1-117);

2) Товарні накладні: №3002667 від 28.04.2012; №3004443 від 30.07.2012; №3005537 від 12.09.2012; №3002348 від 10.04.2012; №3002101 від 02.04.2012; №3002103 від 02.04.2012; №3002109 від 02.04.2012; №3002138 від 03.04.2012; №3002120 від 03.04.2012; №3002210 від 04.04.2012; №3002254 від 09.04.2012; №3002326 від 10.04.2012; №3002365 від 11.04.2012; №3002363 від 11.04.2012; №3002385 від 13.04.2012; №3002422 від 18.04.2012; №3002478 від 19.04.2012; №3002472 від 19.04.2012; №3002613 від 25.04.2012; №3002615 від 25.04.2012; №3002617 від 25.04.2012; №3002727 від 04.05.2012; №3002768 від 07.05.2012; №3002766 від 07.05.2011; №3002917 від 14.05.2012; №3002997 від 16.05.2012; №3003012 від 17.05.2012; №3003103 від 22.05.2012; №3003045 від 24.05.2012; №3003263 від 29.05.2012; №3003300 від 01.06.2012; №3003302 від 02.06.2012; №3003304 від 02.06.2012; №3003306 від 02.06.2012; №3003460 від 11.06.2012; №3004361 від 24.07.2012; №3003520 від 12.06.2012; №3003695 від 20.06.2012; №3003693 від 20.06.2012; №3003701 від 20.06.2012; №3003687 від 20.06.2012; №3003697 від 20.06.2012; №3003704 від 21.06.2012; №3003706 від 23.06.2012; №3003712 від 23.06.2012; №3003756 від 26.06.2012; №3004392 від 26.07.2012; №3004404 від 26.07.2012; №3004396 від 27.07.2012; №3004436 від 28.07.2012; №3004445 від 30.07.2012; №3003961 від 04.07.2012; №3003960 від 05.07.2012; №3004024 від 09.07.2012; №3004027 від 10.07.2012; №3004093 від 11.07.2012; №3004097 від 11.07.2012; №3004118 від 12.07.2012; №3004126 від 14.07.2012; №3004192 від 17.07.2012; №3004191 від 17.07.2012; №3004355 від 24.07.2012; №3005146 від 29.08.2012; №3004541 від 02.08.2012; №3004677 від 07.08.2012; №3004891 від 14.08.2012; №3004895 від 16.08.2012; №3004893 від 17.08.2012; №3004953 від 21.08.2012; №3004997 від 21.08.2012; №3004957 від 21.08.2012; №3004996 від 22.08.2012; №3005045 від 28.08.2012; №3005148 від 29.08.2012; №3005150 від 29.08.2012; №3005043 від 28.08.2012; №3005108 від 28.08.2012; №3005261 від 04.09.2012; №3005201 від 05.09.2012; №3005299 від 06.09.2012; №3005335 від 06.09.2012; №3005373 від 10.09.2012; №3005533 від 12.09.2012; №3005535 від 12.09.2012; №3005539 від 12.09.2012; №3005586 від 13.09.2012; №3005588 від 13.09.2012; №3005609 від 14.09.2012; №3005673 від 17.09.2012; №3005671 від 18.09.2012; №3005806 від 20.09.2012; №3005841 від 21.09.2012; №3005826 від 21.09.2012; №3005829 від 21.09.2012; №3006014 від 25.09.2012; №3006027 від 27.09.2012; №3006070 від 27.09.2012; №3006067 від 27.09.2012; №3006091 від 28.09.2012; №3007238 від 31.10.2012; №3006073 від 01.10.2012; №3006245 від 03.10.2012; №3006247 від 03.10.2012; №3006307 від 04.10.2012; №3006362 від 08.10.2012; №3006396 від 10.10.2012; №3006515 від 10.10.2012; №3006550 від 11.10.2012; №3006552 від 11.10.2012; №3006517 від 12.10.2012; №3006575 від 13.10.2012; №3006625 від 15.10.2012; №3006734 від 16.10.2012; №3006753 від 17.10.2012; №3006751 від 17.10.2012; №3006772 від 18.10.2012; №3006856 від 22.10.2012; №3006964 від 24.10.2012; №3006962 від 24.10.2012; №3006966 від 24.10.2012; №3007026 від 25.10.2012; №3007049 від 29.10.2012; №3007207 від 30.10.2012; №3007241 від 31.10.2012; №3007243 від 31.10.2012; №3007271 від 01.11.2012; №3007317 від 05.11.2012; №3007337 від 06.11.2012; №3007449 від 07.11.2012; №3007451 від 07.11.2012; №3007488 від 08.11.2012; №3007487 від 08.11.2012; №3007569 від 13.11.2012; №3007676 від 14.11.2012; №3007678 від 14.11.2012; №3007711 від 15.11.2012; №3007719 від 16.11.2012; №3007856 від 20.11.2012; №3007927 від 21.11.2012; №3007929 від 21.11.2012; №3007925 від 21.11.2012; №3007962 від 22.11.2012; №3007960 від 22.11.2012; №3008016 від 26.11.2012; №3008153 від 27.11.2012; №3008172 від 28.11.2012; №3008168 від 28.11.2012; №3008170 від 29.11.2012; №3008196 від 29.11.2012; №3009225 від 27.12.2012; №3009223 від 27.12.2012; №3009177 від 27.12.2012; №3009175 від 26.12.2012; №3009173 від 26.12.2012; №3009109 від 25.12.2012; №3009047 від 24.12.2012; №3008960 від 21.12.2012; №3008923 від 21.12.2012; №3008921 від 21.12.2012; №3008919 від 21.12.2012; №3008300 від 03.12.2012; №3008266 від 03.12.2012; №3008312 від 04.12.2012; №3008411 від 05.12.2012; №3008413 від 05.12.2012; №3008415 від 05.12.2012; №3008464 від 06.12.2012; №3008466 від 06.12.2012; №3008492 від 10.12.2012; №3008563 від 11.12.2012; №3008658 від 12.12.2012; №3008660 від 12.12.2012; №3008662 від 12.12.2012; №3008707 від 13.12.2012; №3008727 від 18.12.2012; №3008807 від 18.12.2012;

3) Товарно транспорті накладні: від 28.11.2012; від 03.10.2012; від 17.10.2012; від 24.10.2012; від 31.10.2012; 31.10.2012; від 05.12.2012; від 05.12.2012; від 12.12.2012; від 21.12.2012; від 27.12.2012; від 07.11.2012; від 21.11.2012; від 29.11.2012; від 12.10.2012; від 24.10.2012; від 04.12.2012; від 11.12.2012; від 18.12.2012; від 25.12.2012; від 06.11.2012; від 13.11.2012; від 20.11.2012; від 27.11.2012; від 15.10.2012; від 24.12.2012; від 03.12.2012; від 11.10.2012; від 18.10.2012; від 25.10.2012; від 05.12.2012; від 12.12.2012; від 21.12.2012; від 26.12.2012; від 14.11.2012; від 21.11.2012; від 03.10.2012; від 08.11.2012; від 15.11.2012; від 22.11.2012; від 29.11.2012; від 04.10.2012; від 13.10.2012; від 16.11.2012; від 21.12.2012; від 12.12.2012; від 26.12.2012; від 07.11.2012; від 14.11.2012; від 21.11.2012; від 10.10.2012; від 22.10.2012; від 29.10.2012; від 01.10.2012; від 26.11.2012; від 05.11.2012; від 18.12.2012; від 10.12.2012; від 03.12.2012; б/н та б/д за видатковою накладною №3002326 від 10.04.2012; б/н та б/д за видатковою накладною №3002120 від 03.04.2012; б/н та б/д за видатковою накладною №3004027 від 10.07.2012; б/н та б/д за видатковою накладною №3003687 від 20.06.2012; від 13.12.2012; від 10.10.2012; від 17.10.2012; від 24.10.2012; від 31.10.2012; від 28.11.2012; від 27.12.2012; від 16.10.2012; від 30.10.2012; від 11.10.2012; від 22.11.2012; від 08.11.2012; від 01.11.2012; від 27.12.2012; від 06.12.2012; від 21.12.2012; від 08.10.2012; від 06.12.2012; від 31.10.2012;

4) платіжні доручення: №5354 від 17.04.2012; №4930 від 09.04.2012; №4550 від 03.04.2012; №5555 від 20.04.2012; №5737 від 23.04.2012; №8092 від 05.06.2012; №8954 від 18.06.2012; №9826 від 02.07.2012; №10949 від 19.07.2012; №11626 від 30.07.2012; №13052 від 20.08.2012; №13491 від 27.08.2012; №14150 від 06.09.2012; №14380 від 10.09.2012; №14826 від 17.09.2012; №15052 від 20.09.2012; №15278 від 24.09.2012; №15503 від 27.09.2012; №15735 від 01.10.2012; №15966 від 05.10.2012; №16199 від 08.10.2012; №16428 від 11.10.2012; №16655 від 15.10.2012; №16887 від 18.10.2012; №17109 від 22.10.2012; №17332 від 25.10.2012; №17559 від 29.10.2012; №17783 від 01.11.2012; №18018 від 05.11.2012; №18558 від 12.11.2012; №18790 від 15.11.2012; №19069 від 19.11.2012; №19305 від 22.11.2012; №19552 від 26.11.2012; №19804 від 29.11.2012; №20066 від 03.12.2012; №20633 від 10.12.2012; №20890 від 13.12.2012; №21161 від 17.12.2012; №21419 від 20.12.2012; №21721 від 24.12.2012; №22004 від 27.12.2012.

Крім того, судом досліджені акти приймання продукції (товарів) за кількістю продукції та якістю, акти звірки стану взаєморозрахунків.

Відповідачем не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження нікчемності правочинів між ТОВ «ТК «Економ Плюс» та ТОВ «Тріо».

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Отже, відповідачем не надано доказів неможливості здійснення реальності операцій між позивачем та його прямим контрагентом - ТОВ «Тріо».

З урахуванням наведеного, відповідачем не спростовано у суді факт реальності господарських операцій, вчинених між позивачем та ТОВ «Тріо».

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, необґрунтованими, у зв'язку з чим приходить до висновку про протиправність прийнятих повідомлень-рішень виходячи з наступного.

1. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Документи, які надані позивачем суд вважає достатніми та такими, що підтверджують факт придбання товару у контрагенту.

2. Щодо реальності вчинених операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Економ Плюс» та його контрагентом - ТОВ «Тріо», - суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В Акті перевірки №33/08-26-22-01/34268112 від 14.10.2013 зазначено, що «…При опрацюванні відносин між підприємствами встановлено наступне: У періоді, що перевіряється, ТОВ «Тріо» інформація та документи про використання у своїй діяльності власного чи орендованого офісного, виробничого (торгівельного, складського) приміщень до перевірки не надані. Надалі, при відпрацюванні ТОВ «Тріо» встановлено наступне: при проведенні аналізу декларацій про прибуток, які ТОВ «Тріо» надавало до ДПІ у Дзержинському районі встановлено, що на підприємстві відсутні основні фонди. Сплата за орендовані основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби також в перевіряємому періоді підприємством не проводилась. Згідно наданих до ДПІ у Дзержинському районі декларацій з податку на прибуток загальний обсяг реалізованих товарів, послуг в періоді, що перевірявся складає 31466,1 тис.грн., при цьому підприємство не має основних фондів, складів, транспорту. Крім того, не встановлено витрат, які характеризують ведення фінансово-господарської діяльності, а саме транспортування, зберігання, навантаження, розвантаження, інше. Вказані умови суперечать меті господарської діяльності підприємства та створюють обставини, за яких воно не мало намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької та іншої економічної діяльності. Також, аналізом наявної у ДПІ у Дзержинському районі звітності не встановлено трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів для ведення фінансово - господарської діяльності. Таким чином, на підставі використаних документів та баз даних ДПС, в ході проведення перевірки встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди покупцям підприємства та далі по ланцюгу постачання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, з використанням контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання; встановити реальність та товарність здійснених операцій по поставці товарів (робіт, послуг) підприємством за перевіряємий період на адресу покупця не має можливості (том 1, а.с.29)… Вищенаведене свідчить про неможливість реального здійснення фінансово-господарських дій перевіряємим підприємством та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України. Проведеною перевіркою не виявлено, а підприємством для перевірки не надано документів, які б підтвердили виконання вимог діючого законодавства наведеного вище у сфері оптової торгівлі. Виходячи з вищенаведеного, ТОВ «Тріо» здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб. Тобто, внаслідок того що операції з поставки товару не підтверджуються стосовно згадування реального часу здійснення операцій та мають ознаки «безтоварних», у ТОВ «Торговельна Компанія «Економ Плюс» відсутнє право на формування валових витрат у загальній сумі 55430 грн. по операціях з підприємством-постачальником ТОВ «Тріо». Таким чином, в порушення п. 138.8, п. 138.2., п.138.1 ст.138, пп. 139.1.9. п.139.1.ст.139 Податкового Кодексу України №2755-УІ від 02 грудня 2010р. ТОВ «ТК «Економ Плюс» до спаду валових витрат в Деклараціях з податку на прибуток було віднесено суми по взаємовідносинам з постачальником, операції з поставки товару, які не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, а саме вартість товару за товарними накладними складеними ТОВ «Тріо» у загальній сумі 55430 грн., використання яких в господарській діяльності підприємством не доведено та які не підтверджені первинними документами, що призвело до завищення валових витрат у загальній сумі 55 430 грн., у т.ч. по періодах 2 квартал 2012р. - 17428 грн., 3 квартал 2012 р. - 17819 грн., 4 квартал 20012р. - 20183 грн. (том 1, а.с.30)…Таким чином, правочини укладені від імені ТОВ «Тріо» не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства (том 1, а.с.60)…Таким чином, що на порушення п. 198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198 Податкового Кодексу від 02.12.2010р. №2755-УІ, із змінами і доповненням, (із змінами та доповненнями), ТОВ Торговельна Компанія «Економ Плюс» віднесено до складу податкового кредиту операції з товару, які не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення і, а саме вартість товару за товарними накладними складеними ТОВ «Тріо» у загальній сумі 11086 грн., використання яких в господарській діяльності підприємством не доведено та які не підтверджені первинними документами, що призвело до завищення податкового кредиту у загальній сумі 11 086 грн.(том 1, а.с.61)…».

Однак з цього приводу суд зазначає, що Податковий кодекс України для платників податків не передбачає а ні обов'язок, а ні право вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей достовірності його державної реєстрації як СПД, реєстрації платником податків, «податкових взаємовідносин» з бюджетом, ведення податкового обліку, подання декларацій, тощо.

Як видно з акту перевірки відповідачем досліджені первинні документи, які підтверджують постачання товару від ТОВ «Тріо»: податкові накладні, товарні накладні, платіжні доручення про перерахування грошових коштів в оплату товару, та інші.

Тобто, зазначені документи підтверджують реальність господарських операцій із вказаним контрагентом - фактичне переміщення (транспортування), приймання, товару ТОВ «ТК «Економ Плюс».

Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними (фіктивними) правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що зміст угод, укладених між позивачем та ТОВ «Тріо», не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено у судовому засіданні фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Тріо» правочинів.

Тобто, податковим органом не доведено, а судом також не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя також не було обґрунтовано належним чином і не доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Суд вважає за необхідне зазначити, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо сплати податків, зборів вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

Слід врахувати і те, що якщо контрагент не виконував свої зобов'язання перед державою та податковим органом, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні виконаних робіт сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконував усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - по купця товару, яка є платником податку, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі буд-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через наявність/відсутність актів про здійснення зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата ПДВ продавцем, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. В разі невиконання контрагентами по ланцюгу своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Крім того, нормами Податкового кодексу України, не встановлена відповідальність платника податку за не відображення господарської операції в податковому і бухгалтерському обліку його контрагентів.

Під час проведення перевірки податковий орган прийшов до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження реальності господарських операцій між ТОВ «ТК «Економ Плюс» та ТОВ «Тріо».

Однак, позивачем до суду було надано: податкові накладні, товарні накладні, що підтверджують факт поставки товару ТОВ «Тріо» на користь позивача та платіжні доручення, які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару.

Отже, факт виконання операцій засвідчується рядом первинних документів, які не викликають сумніву. Реальність господарських операцій з'ясована через дослідження у сукупності всіх первинних документів.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

3. За приписами пп.134.1.1-134.1.2 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Як зазначено у п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Пунктом 138.8 ст. 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

З урахуванням товарності господарських операцій здійснених ТОВ «ТК «Економ Плюс» з постачальником - ТОВ «Тріо», позивачем вірно віднесені видатки на придбання товару при визначенні валових витрат і об'єкту оподаткування за відповідний період.

4. Підпунктом 14.1.181, пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 98 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами вказаної статті право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У п.201.1 ст.201 ПК України вказано, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За правилами п. 201.4 ст.201 ПК України встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Як встановлено із матеріалів справи, безпосередній контрагент позивача на час здійснення відповідних господарських операцій був зареєстрований як платник податку на додану вартість. Господарські правовідносини з ТОВ «Тріо» оформлені позивачем належним чином, а фактичне здійснення операцій з постачання товарів підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності.

Отже на підставі вищезазначеного, ТОВ «ТК «Економ Плюс» мало належним чином оформлені податкові накладні, які одержані від такого постачальника, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між підприємствами.

Будь-які порушення щодо форми та змісту первинних документів, які підтверджують фактичне вчинення господарських операцій з постачання товару між позивачем та ТОВ «Тріо» в акті перевірки відсутні.

Як свідчать матеріали справи позивачем надані як до перевірки, так і до суду податкові накладні та всі без винятку документи у підтвердження оплати товару.

Будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних акт перевірки не містить. Не містяться в акті перевірки й зауваження щодо оплати товару.

Отже, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів, на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача товарних та податкових накладних, документів на (про) оплату придбаного товару, приймаючи до уваги, що зазначені документи не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку їх оформлення вимогам Податкового кодексу України акт перевірки не містить, ТОВ «ТК «Економ Плюс» цілком правомірно включило суми до витрат які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податку на додану вартість по придбаним товарам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит та витрати підтверджується єдиними і належними, з точки зору діючого законодавства, доказами.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи, висновки фахівців відповідача є припущеннями, не доведеними належними засобами доказування, а податкові повідомлення-рішення від 24.02.2014 №00004108-26-22-01 та №00004208-26-22-01, прийняті Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відносно ТОВ «ТК «Економ Плюс», є протиправними, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності дійшов висновку, що відповідачем не доведено законність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, докази позивача не спростовані, тому з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 86, 158, 160-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Економ Плюс" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати винесені Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області податкові повідомлення - рішення від 24.02.14 року №00004108-26-22-01 та №00004208-26-22-01.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Економ Плюс" судовий збір у розмірі 182 грн. 70 коп. (сто вісімдесят дві грн. сімдесят коп.)

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Шара