Ухвала

від 16.06.2015 по справі 808/1968/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

16.06.2015 № К/800/5234/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В. , розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області на постановуЗапорізького окружного адміністративного суду від 07.05.2014 та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 у справі №808/1968/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Економ плюс» доДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 07.05.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області №00004108-26-22-01 та №00004208-26-22-01 від 24.02.2014.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 14.10.2013 №33/08-26-22-01/34268112 про порушення позивачем п.п. 138.8, 138.2, 138.1 ст.138, пп. 139.1.9. п.139.1.ст.139 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 979624 грн.; п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 932975,0 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.10.2013 №00024808-26-22-01, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1224530,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 979624 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 244906 грн. та №00024908-26-22-01, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1399462,50 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 932975 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 466487,50 грн.

Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем названих податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку, 24.02.2014 прийнято податкові повідомлення-рішення №00004108-26-22-01, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 16629,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 11086 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 5543 грн. та №00004208-26-22-01, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 17460,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 11640 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 5820 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що контрагент позивача - ТОВ «Тріо» здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, тобто операції з поставки товару ТОВ «Тріо» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій та мають ознаки «безтоварних», використання товару в господарській діяльності підприємством не доведено, не підтверджено первинними документами.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов'язань.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Тріо» за договором постачання від 01.04.2012 №12/12, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими та товарними накладними, товарно-транспортними накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями, актами приймання продукції (товарів), актами звірки стану взаєморозрахунків.

При укладенні договору сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів. А також встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товарів з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих контрагентом - «Тріо», який на час проведення господарських операцій був у встановленому законодавством порядку.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у контрагента товару, суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію вищенаведеного договору, також дослідили подальше використання придбаного товару у відповідному податковому періоді та використання його у власній господарській діяльності, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про реальність його отримання позивачем від спірного контрагента, а також про фактичне його використання у власній господарській діяльності.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на акті перевірки контрагента позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до складу витрат та податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарської операції за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод поставки товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судів першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07.05.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош