Постанова

від 22.05.2014 по справі 826/906/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/906/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Костюченка М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, Головного управління Міндоходів у місті Києві та Міністерства доходів і зборів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2014 року за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Симиренківські сади» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, за участю третіх осіб - Головного управління Міндоходів у місті Києві, Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

27 січня 2014 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.11.2013 №0002022204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 229 905 грн та від 27.08.2013 №0000352204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 249 896 грн 25 коп.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2014 року адміністративний позов задоволено.

ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві та ГУ Міндоходів у м. Києві, не погоджуючись із зазначеною постановою, подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі наказу № 126 від 22.07.2013, повідомлення № 9045/10/22-60П від 22.07.2013, відповідно до п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 , п. 79.2 ст. 79 , п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади» з питань правильності, повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Біоблок» (код ЄДРПОУ 37227058) за період з 01.11.2011 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 02.08.2013 № 57/26-57-22-04-09/32424229.

В зазначеному акті перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог: ст. 138 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на прибуток за II- IV квартали 2011 року на загальну суму 229 905 грн, у тому числі: за 4 квартал 2011 рік на суму 229 905 грн; п. 198.2 , п. 198.3 , п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.11.2011 року по 31.12.2011 на загальну суму 199 917 грн, у тому числі, листопад 2011 року - 109 084 грн, грудень 2011 року 90 833 грн.

На підставі висновків акта перевірки, ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.08.2013 № 0000342204 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 229 905 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 57 476 грн 25 коп., № 0000352204 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 199 917 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 49 979 грн 25 коп.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач в порядку, передбаченому ст. 56 Податкового кодексу України , скористався адміністративним порядком оскарження, шляхом оскарження їх до Головного управління Міндоходів у місті Києві та Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Головного управління Міндоходів у місті Києві про результати розгляду первинної скарги від 01.11.2013 року №6040/10/26-15-10-04, на підставі п.п. «а», «б» пункту 14 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19.11.2012 року № 1203 , залишено без змін податкове повідомлення - рішення ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 27.08.2013 року № 0000352204; скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 27.08.2013 року № 0000342204 в частині штрафних (фінансових) санкцій по податку на прибуток на суму 57 476,25 грн., в іншій частині вказане податкове повідомлення - рішення залишено без змін.

На підставі рішення Головного управління Міндоходів у місті Києві від 01.11.2013 №6040/10/26-15-10-04, відповідачем відкликано податкове повідомлення-рішення від 27.08.2013 № 0000342204 та прийнято нове податкове повідомлення-рішення № 0002022204 від 26.11.2013, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 229 905 грн.

В подальшому, Міністерством доходів і зборів України розглянуто скаргу позивача на податкове повідомлення-рішення № 0000352204 від 27.08.2013 та № 0002022204 від 26.11.2013 та рішенням від 16.01.2014 № 673/6/99-99-10-01-10 залишено без розгляду скаргу позивача від 21.11.2013 року № 127-юр.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення ТОВ «ВКФ «Симиренківські сади» звернулось за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання договорів та наявні податкові накладні, які відповідають вимогам законодавства, самі договори невизнані судом недійсними та не встановлено факт їх нікчемності, а відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є не вірною з огляду на наступне.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів на спростування висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

На підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ «Біоблок», позивачем надано: податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні а також акт здачі-приймання робіт (а.с. 36-191, том 1).

Проте, судова колегія вважає за необхідне звернути уваги на те, що дані документи, зокрема податкові та видаткові накладні, складені у невідповідності до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, а саме 2.4. згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведені документи первинної звітності також суперечать положенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідно до якої первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів, акцентує увагу на тому, що ряд первинних документів, не відповідають вимогам ні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ні Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зокрема в видаткових та податкових накладних не зазначено прізвища особи яка їх склала, її посаду, а також, дату та номер довіреності (а.с. 52, 53, 74, 101, 141), аналогічні порушення позивачем допущені в первинних документах, які спрямовані на підтвердження реалізації придбаних послуг та товарів (а.с. 179, 181-185).

За таких обставин, надані позивачем документи на підтвердження господарських правовідносин з таким контрагентом, не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК та частини другої ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

При розгляді даної справи колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду України, яка викладена: в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, а саме, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги; та в постанові від 05.03.2012 по справі №21-421а11, згідно з якою складені і підписані неповноважними особами податкові накладні не можуть вважатися належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Хоча фактичні обставини справи №21-421а11, яка переглядалася Верховним Судом України, стосувалися лише правильності оформлення податкових накладних, на підставі яких сформовано спірний податковий кредит з ПДВ, однак суд вважає, що з метою однакового застосування законодавства застосований Верховним Судом України підхід є цілком прийнятним. Для з'ясування правильності оформлення й інших первинних бухгалтерських документів, для яких частина друга ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює відповідні обов'язкові вимоги, у т.ч. щодо їх складення та підписання відповідними уповноваженими особами.

Відповідно до частини першої ст. 244-2 КАС України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами відповідачів про допущені позивачем порушення норм Податкового Кодексу України, при здійсненні операцій з ТОВ «Біоблок», в період, що перевірявся.

Окрім того, на думку апеляційного суду, особливу увагу слід звернути на наступне.

Частиною першою ст. 69 цього КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

За таких обставин слід зазначити, що в матеріалах справи містяться відомості щодо пояснення керівника та засновника ТОВ «Біоблок» ОСОБА_2, який повідомив, що не здійснював керівництво господарською діяльністю ТОВ «Біоблок» та не підписував від свого імені будь-яких документів від імені директора цього підприємства.

Даючи оцінку вище зазначеним поясненням керівника Товариства-контрагента, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідно до частини першої ст. 70 КАС України такий доказ є належним, оскільки містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною другою цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Отже, обставини щодо фіктивності операцій з поставки послуг з посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих фактів (пояснення керівника) є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності виконання договорів, суми ПДВ у зв'язку з якими позивач включив до податкового кредиту, так і юридичної сили первинних документів (актів приймання-передачі, податкових накладних) як допустимого доказу цих сум. Маючи дані щодо джерела такої інформації, суд в разі виникнення сумнівів у її достовірності, зокрема з підстав порушення встановленого законом порядку її отримання, повинен її перевірити з використанням передбачених частиною другою ст. 69 КАС України засобів доказування в адміністративному судочинстві.

Отже, надані позивачем документи на підтвердження господарських правовідносин з такими контрагентом як ТОВ «Біоблок» не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною і у постанові від 05.03.2012, у якій ВС України зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Констатація позивачем того, що платник податків не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, загалом є вірною, але в даному випадку ця теза не спростовує допущені саме позивачем порушення податкового законодавства і не може звільняти останнього від настання відповідних юридичних наслідків.

Окрему увагу, судова колегія вважає за необхідне звернути, на виконання господарських операцій.

Між ТОВ «Біоблок» (постачальник) та ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Симиренківські сади» (замовник).

Згідно п.п. 2.2 п. 2 Договору постачальник передає товар покупцю в асортименті і за ціною, узгодженими з покупцем в його замовлені (заявці) та товарно-супровідній документації, що є невід'ємною частиною цього договору. Натомість, позивачем не надано до суду наведених заявок.

Більше того, до уваги суду апеляційної інстанції взято і те, що наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних, відсутні усі необхідні реквізити, що на думку судової колегії є порушенням, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Товарно-транспортна накладна (ТТН) - це основний документ на вантаж, що повинен оформлятися при здійсненні вантажних автоперевезень. Одночасно з цим, ТТН виступає первинним документом бухгалтерського обліку.

Так, відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктами 11.5, 11.6, 11.7 цих Правил встановлено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Відтак, за відсутність в ТТН усіх обов'язкових реквізитів, неможливо встановити рух придбаного товару.

Підсумовуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що доводи відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що відповідає фактичним обставинам справи. А відтак, податкове повідомлення-рішення податкового органу є законним і підстави для його скасування відсутні.

Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Оскільки, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В зв'язку з цим виникає необхідність у задоволені апеляційної скарги та відповідно у скасуванні постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2014 року.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, Головного управління Міндоходів у місті Києві та Міністерства доходів і зборів України - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2014 року - скасувати.

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Симиренківські сади» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, за участю третіх осіб - Головного управління Міндоходів у місті Києві, Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.