Постанова

від 20.05.2014 по справі 814/1017/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

20 травня 2014 року Справа № 814/1017/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Зощак В.В. розглянувши адміністративну справу

за участю представників:

від позивача: Михайлов Г.В.,

від відповідача: Дідик О.М.,

за позовомПриватного підприємства "Укрбудсервіс і Ко", (вул. В.Морська,133,Миколаїв,Миколаївська область,55000)

доЮжноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області, (вул. Енергобудівників, 5, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55001)

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Укрбудсервіс і Ко» (надалі також - позивач, підприємство) звернулося до адміністративного суду із позовом до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі також - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0000142201 від 03.03.2014р., вказавши на невмотивованість тверджень ДПІ про безтоварність операцій, які підтверджені необхідними первинними документами, з контрагентом ТОВ «Глобалкранбуд».

Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначивши, що контрагент позивача - ТОВ «Глобалкранбуд» не мало відповідних потужностей (транспорту, складських приміщень) для можливості виконання робіт для позивача, а складені між позивачем та його контрагентом первинні документи не мають юридичної сили, оскільки не відбулося фактичне здійснення господарської операції. Довідки за формою КБ-3 та Акти за формою КБ-2 не містять дати їх підписання.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

В період з 05.02.2014р. по 10.02.2014р. відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка приватного підприємства «Укрбудсервіс і Ко» з питань достовірності нарахування податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Глобалкранбуд» (ЄДРПОУ 38690306) за період липень, серпень 2013 року.

За результатами перевірки було складено акт від 11.02.2014р. №6/14-09-22-01/36714047, в якому зазначено про порушення позивачем пунктів 198.1, 198.3., 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено безпідставне завищення податкового кредиту з ПДВ за рахунок ТОВ «Глобалкранбуд» на загальну суму 152522 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 03.03.2014р. №0000142201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 152522 гривень та застосовано штрафну санкцію в сумі 76261 гривень.

В акті зазначено, що основним видом діяльності позивача є будівництво житлових і нежитлових будівель.

23.04.2013р. між позивачем та ТОВ «Глобалкранбуд» укладено договір на виконання підрядних робіт №10/1, за яким ТОВ «Глобалкранбуд» виступало субпідрядником на виконання робіт по поточному ремонту виробничої бази та приміщення магазина «СОМ».

01.07.2013р. між позивачем та ТОВ «Глобалкранбуд» укладено договір на виконання підрядних робіт №17/2013, за яким ТОВ «Глобалкранбуд» виступало в якості субпідрядника. Предмет договору - виконання робіт згідно заявок підрядника.

Відповідно до зазначених договорів позивач отримав від ТОВ «Глобалкранбуд» акти виконаних робіт та податкові накладні на загальну суму 915132,11 гривень, в тому числі ПДВ 152522,03 гривень.

Розрахунки про вищезазначеним операціям здійснювалися у безготівковій формі згідно платіжних доручень №340 від 14.08.2013р. та №361 від 21.08.2013р. на суму 121219,00 грн. На час перевірки існувала кредиторська заборгованість в сумі 748157,00 грн.

Контролюючий орган в обґрунтування висновків посилався на акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м.Києві про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Глобалкранбуд», із якого слідує, що ТОВ «Глобалкранбуд» за юридичною адресою відсутнє, що на думку податкового органу є порушенням ст.93 ЦК України з боку ТОВ «Глобалкранбуд». В той же час зазначене підприємство було зареєстроване платником ПДВ з 21.06.2013р. ТОВ «Глобалкранбуд» за серпень 2013р. задекларувало податкових зобов'язань по ПДВ у сумі 23845723 грн., податкового кредиту 2808730 грн. - за рахунок контрагентів, що мають ознаки фіктивності. З наведеного податковим органом зроблено висновок про безтоварність зазначених операцій та їх спрямованість на мінімізацію об'єкта оподаткування.

Досліджуючи обставини, з якими законодавець пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання складу податкового правопорушення, суд враховує наступне.

Приписами ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дата і місце складання; назву підприємства, від імені кого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналіз наведених правових норм вказує на те, що для віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту законодавством не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі податкового кредиту сум, сплачених у зв'язку з придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Судом встановлено, що по господарським операціям між позивачем та ТОВ «Глобалкранбуд» видані податкові накладні, а також складені довідки про вартість виконаних робіт (форма КБ-3), акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2) - тобто документи, складання яких передбачено законодавством для фіксації та оформлення господарських операцій та відповідних правовідносин. Ці документи надані позивачем у копіях і залучені судом до матеріалів справи.

Щодо доводів ДПІ про не зазначення у певних первинних документах (а саме формах КБ-2, КБ-3) дати їх складання, то суд відзначає, що в них зазначений місяць та рік їх складання, що дає можливість віднести їх до відповідного податкового періоду. Ці терміни співпадають з датами виданих податкових накладних, а отже сумніву у їх достовірності не викликають.

Крім того позивач надав копії документів, що підтверджують реальне виконання робіт для замовника за основним договором підряду (прийняття робіт замовником), тобто використання фактично отриманих робіт в господарській діяльності.

Видані позивачеві контрагентом податкові накладні та інші первинні документи відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту з ПДВ. На момент видачі податкових накладних постачальник послуг був зареєстрований платником ПДВ, а отже, мав право їх виписувати. В свою чергу, покупець мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ.

Суд також вважає, що позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням обов'язків контрагентами контрагентів позивача, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права. Так, у п. 53 рішення в справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що «власність» може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування» отримати ефективне здійснення свого майнового права. У рішенні в справі Щокін проти України (п.49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податкових зобов'язань…. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Висновки акта є суто суб'єктивною думкою податкового iнспектора, а тому умовивід про безтоварність господарських операцій є невмотивованими. При дотримані вимог щодо оформлення необхідних документів, висновки про недостовірність або суперечність відомостей, зазначених у таких документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що вказують на обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Інформація контролюючого органу про незнаходженням контрагента за юридичною адресою та неможливість здійснення його перевірки не є підставою для визнання правочинів недійсними, а господарських операцій безтоварними, оскільки чинне законодавство не пов'язує право платника податків на податковий кредит та на формування валових витрат із фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Також суд відхиляє доводи відповідача про те, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців запис про керівника (директора) позивача ОСОБА_1 включена до реєстру 07.05.2013р., а тому він не міг підписати договір 23.04.2013р., оскільки особа набуває повноважень керівника не з моменту реєстрації даних про це у державному реєстрі, а з моменту надання їй відповідних повноважень компетентним органом юридичної особи.

До того ж відповідно до ст.92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. А відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Обставинами справи підтверджується, що правочин було схвалено юридичною особою, зокрема шляхом подальшого прийняття робіт та їх оплати. Тому доводи відповідача в цій частині не ґрунтуються на приписах законодавства.

Судження ДПІ про відсутність у контрагента позивача - ТОВ «Глобалкранбуд» автотранспорту та складських приміщень не ґрунтуються на достатніх та допустимих доказах і не спростовує можливість суб'єкта господарювання використовувати орендований транспорт і приміщення, а також транспорт постачальників. Ці обставини податковим органом не перевірялися. Податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником та виконується певний обсяг робіт. До того ж ДПІ не довела неможливості виконання постачальником робіт наявними у нього силами та засобами, або факту залучення інших осіб за цивільно-правовими угодами.

Доводи відповідача про те, що ТОВ «Глобалкранбуд» не надало позивачу паспортів на будівельні матеріали, як це передбачено договором, судом до уваги не беруться, оскільки це може свідчити про порушення однією із сторін умов договору та не є само по собі доказом безтоварності такої операції за наявності податкових накладних та інших первинних документів. На думку суду, інкримінування дефектів в цивільних правовідносинах між сторонами по угоді в контексті доктрини превалювання суті господарських операцій над її формою та презумпції правомірності дій платника податків як порушення податкового законодавства, в даному випадку не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим. Наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій є бездоказовими.

Зазначене є підставною для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області від 03.03.2014року №0000142201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Укрбудсервіс і Ко" 457 гривень 57 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний