Постанова

від 12.05.2014 по справі 910/24527/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2014 р. Справа№ 910/24527/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Марчуку О.Л.,

за участю представників сторін:

від позивача: представник за довіреністю Легендзевич О.Ю.;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фонду державного майна України

на рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2014 року

у справі №910/24527/13 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Фонду державного майна України

до товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь-плюс»

про стягнення 87 807,82 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.02.2014 року у справі №910/24527/13 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2014 року у справі №910/24527/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2014 року апеляційну скаргу Фонду державного майна України прийнято до провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні 28.04.2014 року за участю уповноважених представників сторін.

Представник позивача у судовому засіданні 12.05.2014 року надав пояснення, якими підтримав доводи викладені в скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 12.05.2014 року не з'явився, про причини неявки колегію суддів апеляційної інстанції не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а отже наявні підстави щодо можливості розгляду справи за відсутності його представника.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10.10.2003 року між Фондом державного майна України (далі - орендодавець) та ТОВ «Промінь-Плюс» (далі - орендар) було укладено договір оренди окремого індивідуально визначеного майна №752 (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, 16 (п. 1.1. договору).

На виконання умов договору сторонами складено та підписано акт приймання-передачі від 10.10.2003 року, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв окремі інвентарні об'єкти відповідно до умов договору.

Згідно з п. 10.1. договору сторонами встановлено, що строк дії цього договору встановлено з 10.10.2003 року по 10.10.2009 року, строком на 6 років.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.11.2012 року у справі №5011-24/526-2012, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 18.03.2013 року, за позовом ТОВ «Промінь-плюс» до Фонду державного майна України було визнано продовженим зазначений вище договір на тих же умовах до 10.10.2015 року.

Відповідно до п. 5.7. договору передбачено, що орендар зобов'язаний щомісячно до 12 числа місяця, наступного за звітним, подавати орендодавцеві копії платіжних доручень установ банку на перерахування до бюджету орендної плати.

Як слідує із матеріалів справи та пояснень сторін, орендар сплачував орендну плату за період 2009-2013 роки несвоєчасно, тому відповідно до п. 3.3. договору позивач намагається стягнути з відповідача пеню за період з 01.09.2009 року по 31.10.2013 року в сумі 87 807,82 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва відмовлено в задоволенні заявленого вище позову, оскільки суд дійшов висновку, що докази у справі та обставини свідчать про те, що позивачем необґрунтовано розраховану суму пені, яка підлягає стягненню за весь період прострочення відповідно до п. 3.3. договору.

При цьому, суд встановив, що визначення періоду нарахування пені у п. 3.3. договору не є встановленням іншого строку нарахування пені ніж це передбачено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Однак, дослідивши матеріали справи, колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2014 року у справі №910/24527/13 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача пеню в розмірі 87 807,82 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, положення названої статті щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин, якщо інше не встановлено законом або договором, що не було враховано судом першої інстанції.

Пунктом 3.3. договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується в бюджет відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в подвійному розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення (включаючи день оплати).

Отже, умовами договору оренди, зокрема п. 3.3., сторонами було закріплено інший порядок нарахування пені.

Таким чином, оскільки умовами укладеного між сторонами договору оренди встановлено можливість стягнення пені за кожний день прострочення, включаючи день оплати, то колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 87 807,82 грн. пені за період з 01.09.2009 року по 31.10.2013 року.

За таких обставин суд попередньої інстанції, правильно встановивши факт порушення зобов'язання та правові підстави покладання на відповідача відповідальності у вигляді пені допустили помилки у застосуванні норм матеріального права.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Вищим господарським судом України у постановах №41/103 від 31.08.2011 року, №5011-12/11851-2012 від 03.04.2013 року та підтримана Верховним Судом України у постановах №5005/2712/2011 від 26.12.2011 року, №13/110-11 від 27.04.2012 року.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково та прийняти нове рішення.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2014 року у справі №910/24527/13 підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати.

Керуючись статями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2014 року у справі №910/24527/13 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2014 року у справі №910/24527/13 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь-плюс» (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 143/2, код ЄДРПОУ 32207550) на користь Державного бюджету України пеню в розмірі 87 807,82 грн.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь-плюс» (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 143/2, код ЄДРПОУ 32207550) на користь Фонду державного майна України (01601, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) 1 776,97 грн. судового збору за подання позову та 913,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Справу №910/24527/13 повернути до господарського суду міста Києва.

7. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

8. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді О.І. Лобань

А.Г. Майданевич