Постанова

від 19.05.2014 по справі 803/39/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2014 року Справа № 876/2833/14 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Ільчишин Н.В.,

Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Ливак М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства «Віпурі-Кет» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року у справі за позовом Приватного підприємства «Віпурі-Кет» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-1 від 14.11.2013р., рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №1 від 19.11.2013р. та податкового повідомлення-рішення №0010981703 від 29.11.2013р.,-

В С Т А Н О В И В :

13.01.2013р. Приватне підприємство «Віпурі-Кет» (далі-Підприємство) звернулося з адміністративним позовом в суд до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі-ДПІ), просило визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-1 від 14.11.2013р., якою Підприємству нараховано борг (недоїмку) зі сплати єдиного внеску в сумі 16 051,65грн.; визнати протиправним і скасувати рішення про застосування штрафних санкцій №1 від 19.11.2013р., яким до Підприємства застосовано штрафну санкцію в розмірі 5 931,27грн.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0010981703 від 29.11.2013р., яким Підприємству нараховано борг з податку на доходи фізичних осіб в сумі 6 496,76 грн. і штрафну санкцію в розмірі 1 535,75 грн. - всього 8 032,48 грн.; стягнути з Державного бюджету судові витрати.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт просить постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції недостатньо досліджені докази та обставини справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги пояснення працівників Підприємства. Вказує на те, що в акті перевірки податковий орган свої висновки зробив на припущеннях без посилання на жодні первинні документи, що судом залишено поза увагою. Окрім того, з 01.06.2010р. Підприємство жодних оздоровчих послуг не надавало. Наголошує на тому, що при заповненні трудової книжки ОСОБА_3 здійснена механічна помилка щодо року її звільнення, яку Підприємство виправить щойно ОСОБА_3 звернеться, про що останню повідомлялось письмово, однак від неї звернень не поступало. Вважає, що суд першої інстанції надав невірну оцінку письмовим доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

В судовому засіданні представники апелянта апеляційну скаргу підтримали, представник відповідача щодо апеляційної скарги заперечив, вважав рішення суду першої інстанції законним.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів, які спростовують факти викладені в акті перевірки.

Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суду апеляційної інстанції не погоджується виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Луцькою ДПІ в період з 1 листопада 2013 року по 7 листопада 2013 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 1 листопада 2010 року по 30 червня 2012 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2011 року по 30 червня 2012 року, в частині нарахування та своєчасності внесення до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб та єдиного внеску по працівнику ОСОБА_3.

За результатами перевірки складено акт №1414/17.3/20779119 від 14 листопада 2013 року у висновках якого зазначено про порушення Підприємством п.3.1 ст.3, п.п.4.2.1 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, п.пу.8.1.1, 8.1.2, п.8.1 ст.8, п.17.1 ст.17, п.19.2 «А», 19.2 «Б» ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-ІV від 22 травня 2003 року чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №889-ІV), п.п. 163.1.1 п.163.1 ст.163, п.164.1.2 п.164.1 ст.164, п.167.1 ст.167, п.п.168.1.1, 168.1.2 п.168.1 ст.168, п.171.1 ст.171, п.176 «А», 176 «Б» ст.176 Податкового кодексу України з наступними змінами (далі-ПК України): при перевірці встановлено факт недоутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб із заробітної плати найманого працівника в 2010 - 2012 роках, що стало підставі згідно п.7.1 ст.7 Закону №889-ІV та п.167.1 ст.167 ПК України донарахуванню податку з доходів фізичних осіб із виплат найманим працівникам в сумі 6 496,73 грн., в тому числі за 2010 рік - 756,25 грн., за 2011 рік - 4 176,33 грн., за 2012 рік - 1 563,84 грн.; встановлено порушення статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-ІV від 8 липня 2010 року (далі - Закон № 2464-ІV): факт неутримання, ненарахування та неперерахування до бюджету єдиного соціального внеску із заробітної плати найманого працівника в сумі 16 051,65 грн., в тому числі за 2011 рік - 11 676,99 грн., за 2012 рік - 4 374,66 грн.

Не погодившись з актом перевірки позивач подав скаргу до ДПІ, в задоволенні якої відмовлено.

За наслідками перевірки ДПІ прийнято вимогу №Ю-1 від 14 листопада 2013 року про визначення недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 16 051,65 грн. відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальними органами доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №1 від 19 листопада 2013 року в сумі 5 931,27 грн. на підставі п.3 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»; податкове повідомлення-рішення №0010981703 від 29 листопада 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 8 032,48 грн., в тому числі 6 496,73 грн. основного платежу та 1 535,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

За наслідком апеляційного оскарження вимоги, рішення та податкового повідомлення-рішення такі залишені без змін, а скарги без задоволення, що слугувало підставою звернення до суду за захистом порушених прав.

Надаючи оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

ПП «Віпурі-Кет» є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Луцької міської ради Волинської області 11 листопада 1993 року №11981200000000050, взято на податковий облік 22 січня 1996 року за №00276 в ДПІ. Використовує працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах та як платник єдиного внеску взято на облік 15 січня 1996 року в управлінні Пенсійного фонду м. Луцька за №0319041699.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі заяви наказом №19 від 15.07.2008р. прийнято ОСОБА_3 на посаду інструктора оздоровчого центру ПП «Віпурі-Кет» та 15.06.2010р. на підставі поданої директору Підприємства заяви, остання звільнена за власним бажанням, про що винесено наказ №39/К від 15.06.2010р.

На підставі звернення ОСОБА_3 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Волинській області (далі-Інспекція) з 12 по 16 листопада 2012 року проведено позапланову перевірку Підприємства, про що складено акт, на підставі якого Інспекцією 16.11.2012р. винесено припис №03-01-19/0456-0394 щодо Підприємства в якому, в тому числі, зазначено:

- згідно наказу №39/К 15.06.2010р. по Підприємстві ОСОБА_3 звільнення з 15.06.2010р. за власним бажанням згідно поданої заяви. Дата ж звільнення працівника з роботи яка зазначена в трудовій книжці не відповідає фактичній даті звільнення: в трудовій книжці зазначено, що ОСОБА_3 звільнена 15.10.2012р. згідно наказу №39/к від 15.06.2012р.;

- днем звільнення являється останній день роботи працівника, а сааме згідно наказу від 15.06.2010р. №39/к останній день роботи ОСОБА_3 - 15 червня, тоді як відповідно до табелю обліку робочого часу за червень 2010 року (з 1 по 15 червня) прізвище відсутнє;

- при звільнені з роботи ОСОБА_3 не була нарахована та виплачена грошова компенсація за всі невикористані нею дні щорічної відпустки за період роботи з березня 2008 року по червень 2010 року;

- в день звільнення не проведено повний розрахунок: зокрема, ОСОБА_3 звільнено 15.06.2010р., розрахунок проведено 04.07.2010р. в сумі 201,55грн. згідно платіжної відомості №5 від 04.06.2010р.

Згідно припису зобов'язано Підприємство дотримуватись вимог Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», Інструкції про порядок ведення трудових книжок та інше та до 16.12.2012р. повідомити Інспекцію про виконання вимог припису.

За наслідком проведеної Інспекцією перевірки Постановою Луцького міськрайонного суду від 24.12.2012р. директора Підприємства ОСОБА_4 визнано виною у вчиненні правопорушення за ч.1 ст.41 Кодексу про адміністративні правопорушення України, в тому числі, за не укладення трудового договору у письмовій формі з ОСОБА_3

Відмовляючи в позові Підприємству суд першої інстанції вважав, що виплата заробітної плати ОСОБА_3 за період з листопада 2010 року по червень 2012 року Підприємством «не офіційно» підтверджується постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 грудня 2012 року.

Проте, з такими висновками не погоджується колегія суддів, оскільки ні в акті перевірки Інспекції, ні в приписі Інспекції, ні в постанові суду від 24.12.2012р. не встановлено, що ОСОБА_3 перебувала в неофіційних трудових відносинах з Підприємством та що такі оплачувались неофіційно. Доцільності переведення трудових відносин Підприємства з ОСОБА_3 з офіційної площини в неофіційну суду не наведено.

Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Мінпраці, Мін'юсту, Мінсоцзахисту України від 29 липня 1993 року №58, трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів, а також на позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Так, згідно з Інструкцією, виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.

В судовому засіданні представники Підприємства пояснили, що на звернення ОСОБА_3 листом від 21.09.2012р. Підприємство зазначило, що вона може звернутись до адміністрації за роз'ясненнями в будь-який зручний час, маючи на увазі приведення записів трудової книжки у відповідність щодо дня звільнення 15.05.2010р. згідно з наказом №39/к від 15.06.2010р.

Також апелянт звертав увагу суду на те, що з 01.06.2010р. Підприємство ніяких оздоровчих послуг не надавало та на Підприємстві з 01.06.2010р. інструкторами оздоровчого центру ніхто не працював, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.3 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Суд апеляційної інстанції даючи оцінку платіжним відомостям №5, №6, №7 за травень, червень та липень 2010 року, табелям обліку робочого часу за травень, червень та липень 2010 року, податковим розрахункам Форми №1 ДФ за ІІ та ІІ квартали 2010 року, Звітам про суми нарахованої заробітної плати травень, червень, липень 2010 року приходить до переконання, що такі письмові документи підтверджують факт трудових відносин ОСОБА_3 до 15.06.2010р.

Відповідно до Наказів №17 від 01.07.2007р., №21 від 17.10.2008р., №07/05 від 01.05.2007р. ПП «Віпурі-Кет» прийнято на роботу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, якими подані пояснення від 23.11.2013р. про той факт, що інструктор оздоровчого центру ОСОБА_3 у червні 2010 року звільнена, і з того часу у трудових відносинах з Підприємством не перебувала.

Як вбачається з акта перевірки, в основу виявлених ДПІ порушень покладено письмові пояснення ОСОБА_3 від 03.10.2013р. адресованих ДПІ в яких остання зазначала, що працювала на Підприємстві з 26.03.2008р. по 15.06.2012р. на посаді інструктора та що отримувала заробітну плату у вказаному в поясненні розмірі з липня 2010 року по червень 2012 року, проте офіційних документів про отримання заробітної прати подати не може.

Виходячи з принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, визначеного ст.11 КАС України та вимог ст.70 КАС України колегія суддів зазначає, що пояснення ОСОБА_3 слугували підставою для проведення перевірки викладених у поясненні обставин, проте не можуть слугувати підставою для висновків про порушення вимог чинного законодавства без підтвердження їх доказами, як це передбачено ст.69 КАС України, на підставі пояснень сторін, показань свідків, письмових та речових доказів.

Слід зауважити, що 16.11.2012р. Інспекцією під час перевірки встановлено, що згідно з наказом від 15.06.2010р. №39/К ОСОБА_3 звільнено з роботи за власним бажанням, згідно з поданою заявою. Доказів того, що обставини щодо дати звільнення викладені в акті перевірки Інспекції чи в приписі заперечувались ОСОБА_3 чи іншою зацікавленою особою суду не подано.

Як вбачається з постанови Луцького міськрайонного суду від 12.02.2014р. у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 директора ПП «Віпурі-Кет», суд розглядаючи матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за ч.1 ст.163-4 КЗпАП України надавав оцінку протоколу про адміністративне правопорушення в якому зазначено, що згідно акта перевірки від 14.11.2013р. №1414/17-3/20779119 щодо ПП «Віпурі-Кет» документальною перевіркою встановлено порушення Підприємством вимог ПК України та Закону №889-ІV: щодо недоутримання, неподання, неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску із виплаченої заробітної плати.

Луцький міськрайонний суд зазначив, що обставини викладені в досліджуваному протоколі спростовуються долученими до матеріалів справи документами, що стало підставою провадження у справі відносно ОСОБА_4 закрити за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченою ч.1 ст.163-4 КЗпАП України.

Дана постанова суду згідно ст.72 КАС України є обов'язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалена постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналіз норм чинного законодавства та встановлених обставин у справі дає можливість колегії суду дійти висновку, що ДПІ приймаючи оскаржувану вимогу, рішення та податкове повідомлення-рішення не дотрималась принципів передбачених ст.2 КАС України, що є наслідком визнання їх протиправними та скасувати.

Відповідно до ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст.86 КАС України щодо оцінки доказів в контексті належності та допустимості, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відповідності до вимог ст.94 КАС України слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 300,16 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Віпурі-Кет» задовольнити, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року у справі №803/39/14-а - скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

Визнати протиправною і скасувати вимогу про сплати боргу (недоїмки) №Ю-1 від 14.11.2013р.

Визнати протиправним і скасувати рішення про застосування штрафних санкцій №1 від 19.11.2013р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0010981703 від 29.11.2013р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Віпурі-Кет» судовий збір в сумі 300,16 грн. (триста гривень шістнадцять копійок).

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді Н.В. Ільчишин

М.А. Пліш

Повний текст Постанови виготовлено 22.05.2014р.