Постанова

від 28.05.2014 по справі 826/1260/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1260/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Вівдиченко Т.Р.

Міщука М.С.

при секретарі: Корінець Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Гіпросільмаш» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2014 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Гіпросільмаш» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ «Гіпросільмаш» до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17.01.2014 року № 9026552207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 017 476,00 грн., від 17.01.2014 року № 9126552207, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 44800,00 грн., від 17.01.2014 року № 9226552207, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 53 317,0 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2014 року та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нову постанову, якщо суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Гіпросільмаш» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ВБК «Аквілон» за період з 01.03.2011 року по 30.11.2012 року, за результатами якої складено акт від 26.12.2013 року № 837/26-55-22-07/00239089.

Згідно з висновками, викладеними в акті від 26.12.2013 року встановлено порушення позивачем вимог п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст.200, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 678 317,00 грн. та встановлено завищення суми від'ємного значення податку на додану вартість на суму 53 317 грн.; та в порушення п.п.200.1. п.п.200.2 ст.200 Податкового Кодексу України ПАТ «Гіпросільмаш» безпідставно заявлено суму бюджетного відшкодування за жовтень 2012 року - на суму 44 800 грн.

На підставі висновків акту перевірки від 30.07.2013 року № 415/26-53-22-01-21/32344547 ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 17.01.2014 року № 9026552207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 017 476,00 грн., в тому числі, за основним платежем - 678 317 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 339 159 грн.;

від 17.01.2014 року № 9126552207, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 44800,00 грн.,

від 17.01.2014 року № 9226552207, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 53 317,0 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що протягом періоду, який перевірявся ПрАТ «Гіпросільмаш» здійснювало операції, які свідчать про отримання податкової вигоди шляхом заниження податкового кредиту за рахунок залучення до схеми поставок товарів «сумнівних» контрагентів, суми податку на додану вартість, що заявлені позивачем до бюджетного відшкодування у вказаний період не підтверджені податковими накладними, виписаними контрагентами.

Колегія суддів, враховуючи доводи апеляційної скарги не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідач в акті перевірки зробив висновок про те, що правочини укладені між ПрАТ «Гіпросільмаш» та ТОВ «ВБК «Аквілон» є нікчемними, позивачем необґрунтовано сформовано податковий кредит за рахунок податкових накладних виписаних ТОВ «ВБК «Аквілон» за період з 01.03.2011 року по 30.11.2012 року, оскільки у ТОВ «ВБК «Аквілон» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби та наслідком діяльності ТОВ «ВБК «Аквілон» є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів в результаті документального фіксування господарських операцій без їх фактичного здійснення.

Відповідно до пп. 75.1.2. п. 75.1 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

З акту перевірки від 26.12.2013 року № 837/26-55-22-07/00239089 року вбачається, що вищезазначені висновки зроблені відповідачем на підставі акту про неможливість проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «ВБК Аквілон», без вивчення та аналізу первинних документів, які підтверджують фінансово-господарські взаємовідносини ПрАТ «Гіпросільмаш» з ТОВ «ВБК «Аквілон».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У ст. 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів та не було встановлено судом першої інстанцій фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом першої інстанцій не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ст. 20 ПК України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Висновки відповідача про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є тільки припущенням.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, формування податкового кредиту з ПДВ обумовлено придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

На запит відповідача про надання інформації, ПрАТ «Гіпросільмаш» до перевірки було надано договори, податкові накладні, акти прийняття виконаних робіт, банківські виписки, які підтверджують факт оплати позивачем виконаних робіт, також в матеріалах справи наявні: акт взаємозаліку, довідка про вартість виконаних робіт, кошторис.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити відповідно до чинного законодавства України.

Доказів того, що первинні документи підписані неуповноваженими особами відповідачем не надано, а судом першої інстанції не встановлено.

Перевіркою не встановлено відсутність документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників податкового кредиту по операціям з контрагентом, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на позивача. Також перевіркою не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства.

Фактичні обставини справи засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом і правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання договірних умов.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається відповідач, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом фіктивними, та не можуть одночасно бути достатніми доказами неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

За змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

З матеріалів справи вбачається, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку про виконання позивачем усіх необхідних умов, передбачених податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, а висновки податкового органу та суду першої інстанції про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо нікчемності правочинів, неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятих ним рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2014 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови по справі, якою необхідно позов Приватного акціонерного товариства «Гіпросільмаш» задовольнити.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 207 КАС України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Гіпросільмаш» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2014 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2014 року - скасувати

Прийняти нову постанову, якою позов Приватного акціонерного товариства «Гіпросільмаш» задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17.01.2014 року № 9026552207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 017 476,00 грн., від 17.01.2014 року № 9126552207, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 44800,00 грн., від 17.01.2014 року № 9226552207, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 53 317,0 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному поряд ку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів піс ля набрання постановою законної сили.

Постанову складено в повному обсязі - 29.05.2014 р.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді:Т.Р. Вівдиченко, М.С. Міщук

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Вівдиченко Т.Р.

Міщук М.С.