Постанова

від 29.05.2014 по справі 910/23244/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2014 р. Справа№ 910/23244/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Крупський В.В. - представник за довіреністю

від відповідача: ОСОБА_3 - адвокат

розглянувши апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Укрбудінвест"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 26.03.2014р.

№ 910/23244/13 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Закритого акціонерного товариства "Укрбудінвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд 2005"

про визнання недійсним договору, припинення права власності, визнання права власності та витребування майна

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство "Укрбудінвест" (надалі також - "Позивач", "ЗАТ "Укрбудінвест") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд 2005" (надалі також - "Відповідач", "ТОВ "Мастербуд 2005") про:

1. визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 17.05.2007 року, укладеного між ЗАТ "Укрбудінвест" та ТОВ "Мастербуд 2005";

2. припинення права власності ТОВ "Мастербуд 2005" на нежиле приміщення з № 1 по № 14 (групи приміщень № 191) - офіс, загальною площею 160,00 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, буд. 125 (літ. А);

3. визнання права власності на нежиле приміщення з № 1 по № 14 (групи приміщень № 191) - офіс, загальною площею 160,00 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, буд. 125 (літ. А) за ЗАТ "Укрбудінвест";

4. витребування з незаконного володіння ТОВ "Мастербуд 2005" нежилого приміщення з № 1 по № 14 (групи приміщень № 191) - офіс, загальною площею 160,00 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, буд. 125 (літ. А) на користь ЗАТ "Укрбудінвест".

Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.03.2014 у справі № 910/23244/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, оскільки вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповністю з'ясовано обставини справи, а висновки місцевого суду не відповідають обставинам справи.

В обгрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що при підписанні договору купівлі - продажу нежилого приміщення позивач був представлений в особі Голови правління ОСОБА_4, а відповідач - в особі директора ОСОБА_5, який є тестем ОСОБА_4, а отже - заінтересованою особою. Підтвердженням даного факту може слугувати та обставина, що дані люди мешкали за однією адресою, що підтверджується договором купівлі - продажу нежилого приміщення. Зазначена обставина, на думку апелянта, є підставою для визнання спірної угоди недійсною відповідно до ч. 11 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», абзацу 23 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Апелянт звертає увагу суду на те, що відповідач мав виконати свій обов'язок по сплаті коштів за угодою в сумі 590 000,00 грн. у строк до 31.12.2007 року, однак сплатив лише 343 480 грн. Зазначеними діями відповідач завдав збитки позивачу, оскільки кошти від оспорюваної угоди, на які розраховував позивач при укладенні договору купівлі - продажу з вини відповідача не надійшли.

Також апелянт просить суд апеляційної інстанції застосувати ст.387 Цивільного кодексу України, згідно якої власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом, а також просить суд застосувати двосторонню реституцію.

Апелянт вважає, що оскільки керуючий санацією позивача довідалася про оспорювану угоду, тобто про порушене право лише після винесення ухвали господарського суду Київської області від 21.06.2013 року, то і перебіг позовної давності починається з цього часу, а отже не є пропущеним.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, вислухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

17 травня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "Укрбудінвест" ("Продавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мастербуд 2005" ("Покупець") укладено Договір купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 2307 (надалі - Договір).

Пунктом 1 укладеного Договору визначено, що Продавець продав, а Покупець купив нежилі приміщення з №1 по № 14 (групи приміщень № 191) - офіс, загальною площею 160,00 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, буд. 125 (літ. А).

Вказані нежилі приміщення, що відчужуються, належать продавцю на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 30 листопада 2005 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації), на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 30 листопада 2005 року, № 1672-В, та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 29 травня 2006 року в реєстровій книзі № 138-П за реєстровим № 7959-п (пункт 2 Договору).

Відповідно до пункту 4 Договору, за даними Київського міського бюро технічної інвентаризації балансова вартість нежилих приміщень становить 586 241 гривня 76 копійок.

В обгрунутвання позовних вимог позивач посилаєтсья на те, що 15.06.2009 року Господарським судом Київської області порушено провадження у справі про банкрутство №Б11/102-09 ЗАТ "Укрбудінвест", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Ухвалою суду від 21 червня 2013 року введено санацію боржника та призначено керуючим санацією Мілютіну Л.В. Керуючим санацією при перевірці документів боржника було виявлено оспорювану угоду, а саме: Договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 17 травня 2007 року, який, на думку Позивача, є недійсним в силу п. 11 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки укладений боржником із заінтересованою особою.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Таким чином, з наведеного вбачається, що зміст господарського договору складає сукупність умов, на яких він укладений.

У відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину. Правочин є правомірною вольовою дією. Правомірність правочину означає, що він є юридичним фактом, який породжує ті правові наслідки, наступу яких бажають сторони і які відповідають вимогам закону. Згідно з нормою закону правочин завжди є правомірним, якщо тільки його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства (п.1 ст. 203 ЦК України).

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, встановленню підлягають наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Пунктом 5 Постанови № 9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків недійсного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою стороною, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як вбачається з позовної заяви Закритого акціонерного товариства "Укрбудінвест", в обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на те, що оспорюваний договір є недійсним в силу п. 11 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки укладений боржником із заінтересованою особою.

Згідно пункту 11 статті Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на час порушення провадження у справі про банкрутство Позивача), угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною, якщо угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на час порушення провадження у справі про банкрутство Позивача), заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які знаходяться у родинних стосунках із зазначеними особами та підприємцем (фізичною особою) - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Позивачем до матеріалів справи не додано належних доказів, в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про те що Договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 17 травня 2007 року укладено між заінтересованими особами, в розумінні Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на час порушення провадження у справі про банкрутство Позивача).

Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України справи про банкрутство розглядаються в порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Враховуючи особливості процедури банкрутства, господарський суд вирішує у межах розгляду справи про банкрутство спори, безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в такій справі, в тому числі про: визнання недійсними правочинів; визнання права власності на майно боржника; оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо. Закон про банкрутство містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України. (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство").

Колегія вважає, що місцевий господарський суд дішов правильного висновку про те, що даний спір безпосередньо пов'язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство та підлягає розгляду в межах справи про банкрутство, а не в окремому позовному провадженні.

Аналогічні висновки щодо порядку розгляду вимог, безпосередньо пов'язаних зі справою про банкрутство, зроблені в ухвалі Верховного Суду України від 15.09.2010 р. у справі № 6-26077св09, яка згідно зі ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України.

На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку, що позовні вимоги Закритого акціонерного товариства "Укрбудінвест" про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 17.05.2007 року, укладеного між ЗАТ "Укрбудінвест" та ТОВ "Мастербуд 2005" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги Закритого акціонерного товариства "Укрбудінвест" про припинення права власності ТОВ "Мастербуд 2005" на нежиле приміщення з № 1 по № 14 (групи приміщень № 191) - офіс, загальною площею 160,00 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, буд. 125 (літ. А); визнання права власності на нежиле приміщення з № 1 по № 14 (групи приміщень № 191) - офіс, загальною площею 160,00 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, буд. 125 (літ. А) за ЗАТ "Укрбудінвест"; витребування з незаконного володіння ТОВ "Мастербуд 2005" нежиле приміщення з № 1 по № 14 (групи приміщень № 191) - офіс, загальною площею 160,00 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, буд. 125 (літ. А) на користь ЗАТ "Укрбудінвест", як похідні позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги щодо застосування строків позовної давності у справі № 910/23244/13 колегія не приймає до уваги, виходячи з наступного.

За визначенням ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

З урахуванням приписів норм глави 19 ЦК України про позовну давність, до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України), оскільки інша тривалість у таких правовідносинах не передбачена законом і не обумовлена за домовленістю сторін.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки відповідачем не порушено прав та охоронюваних законом інтересів, позивачу відмовлено у позові по суті в зв'язку з безпідставністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення, і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Відповідачем до початку розгляду справи по суті в місцевому господарському суді було заявлено клопотання про стягнення з позивача судових витрат на послуги адвоката, яке обгрунтовано наступним.

09 вересня 2013 року між Адвокатським об'єднанням "Базиленко та Панченко" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мастербуд 2005" укладено Договір про надання правової допомоги № 7.

Відповідно до прибуткового касового ордеру № 15 від 30 грудня 2013 року ТОВ "Мастербуд 2005" на підставі Договору про надання правової допомоги № 7, внесено в касу Адвокатського об'єднання "Базиленко та Панченко" 3 000 гривень 00 копійок.

Ордером серія КВ № 008273 Адвокатського об'єднання "Базиленко та Панченко", ТОВ "Мастербуд 2005", на підставі Договору про надання правової допомоги № 7, уповноважило адвоката ОСОБА_3 представляти інтереси Товариства у Господарському суді м. Києва.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при відмові в позові - на позивача.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд 2005" про стягнення судових витрат на послуги адвоката в розмірі 3 000 гривень 00 копійок є обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків місцевого суду та не можуть бути підставами для скасування рішення суду.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Укрбудінвест» на рішення Господарського суду м. Києва від 26.03.2014р. № 910/23244/13 залишити без змін.

Рішення Господарського суду м. Києва від 26.03.2014р. № 910/23244/13 залишити без задоволення.

Матерали справи № 910/23244/13повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх