Ухвала

від 20.05.2014 по справі 826/19691/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19691/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

20 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2014 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нобл Ресорсіз Україна» до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпроект-Інжирінг», приватне підприємство «Мавіко-АВ», товариство з обмеженою відповідальністю «Ватікан-Агро» про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Нобл Ресорсіз Україна» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 18.09.2013 № 0000103710 та №0000093710.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2014 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи працівниками Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників проведено позапланову документальну невиїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ «Нобл Ресорсіз Україна» від'ємного значення різниці між сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість 2010 - 2013 роки.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 30.08.2013 № 1054/40-50/37-20/35919521, в якому зафіксовані порушення позивачем вимог:

- пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1998 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», ст. 185, п. 198.3, п. 198.4 Податкового кодексу України із змінами та доповненнями, в результаті чого ТОВ «Нобл Ресорсіз Україна» завищило суму податкового кредиту та від'ємного значення в розмірі 3 118 233,00 грн.;

- п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1998 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України із змінами та доповненнями, в результаті чого ТОВ «Нобл Ресорсіз Україна» завищило суму бюджетного відшкодування на загальну суму ПДВ в розмірі 1 445 828,00 грн.

На підставі акту перевірки Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників винесено податкові повідомлення-рішення від 18.09.2013:

- № 0000103710, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 672 405,00 грн. (за основним платежем) та накладено штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 458 514,50 грн.;

- №0000093710, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 073 802,00 грн. (сума зменшення бюджетного відшкодування) та накладено штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 85 847,00 грн.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки формування податкового кредиту за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем грошових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

До видів діяльності TOB «Нобл Ресорсіз Україна» за КВЕД відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносяться: 63.12.0 «Складське господарство», 63.40.0 «Організація перевезення вантажів», 15.41.0 «Виробництво нерафінованих олії та жирів», 51.21.0 «Оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин», 65.23.0 «Інше фінансове посередництво», 74.14.0 «Консультування з питань комерційної діяльності та управління».

Як вбачається з матеріалів справи позивачем укладено договори поставки з наступними контрагентами: TOB «ХК Агротехтрейд», TOB «Агро-Трансфер», TOB «Фуміком», ПП «Мавіко-АВ», TOB «Агротрейд», ПП «СВ-Інтерконтракт», TOB «Тихомиров», ПП «TAC Агротранс», TOB НВП «Фітокар», TOB «Ценфинторг-ЮГ», ПП «Адріатика-Н», TOB «Делпорт Україна», TOB «Ватикан-Агро», ПАТ «Михайлівський райагропостач», TOB «Прем'єр Агро», ПП «Пренто», ПП «Транс-Агро-Плюс», TOB «Транском-ЮГ», ПП «ВТФ «Агростандарт», ПП «Строймаркет-КН», TOB «Агрофонд України», TOB «Партнер Агро».

На підтвердження реальності укладених договорів позивачем надано копії договорів поставки, податкових та видаткових накладних, актів здачі-прийняття, товарно-транспортних накладних, довіреностей, порівняльних відомостей прибуття і розвантаження вагонів, фумігаційних сертифікатів, сертифікатів якості, договорів складського зберігання, складських квитанцій, реєстру накладних на прийняте зерно, карточок аналізу зерна, лабораторного аналізу середньодобової проби, довідки з банку.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість» передбачено тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Аналогічні положення передбачені і в ПК України.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з до п. 199.1 ст.199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи свідчать про здійснення господарської діяльності, податкові накладні відповідають вимогам чинного законодавства до первинних документів, а відтак наділені юридичною силою та є належними доказами реальності здійснених господарських операцій позивача з контрагентами.

Посилання апелянта на порушення контрагентами вимог податкового законодавства щодо декларування сум податкових зобов'язань є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагента, а не для позивача.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно враховано судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з TOB «ХК Агротехтрейд», TOB «Агро-Трансфер», TOB «Фуміком», ПП «Мавіко-АВ», TOB «Агротрейд», ПП «СВ-Інтерконтракт», TOB «Тихомиров», ПП «TAC Агротранс», TOB НВП «Фітокар», TOB «Ценфинторг-ЮГ», ПП «Адріатика-Н», TOB «Делпорт Україна», TOB «Ватикан-Агро», ПАТ «Михайлівський райагропостач», TOB «Прем'єр Агро», ПП «Пренто», ПП «Транс-Агро-Плюс», TOB «Транском-ЮГ», ПП «ВТФ «Агростандарт», ПП «Строймаркет-КН», TOB «Агрофонд України», TOB «Партнер Агро», а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на постанову старшого слідчого СВ ПМ СДПІ ВПП у м. Львові, старшого лейтенанта податкової міліції Городецького Ю.Т. по матеріалам кримінальної справи за фактом створення ПП «Стилет-Юг» (ЄДРПОУ 37048886), ПП «Альтекс-ЮГ» (ЄДРПОУ 37048928), ПП «Агропрайд» (ЄДРПОУ 35870453), ПП «Югтрансагро» (ЄДРПОУ 36580289) з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду , за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України з огляду на наступне.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Отже, відкриття кримінального провадження не може мати наслідком визнання правочинів, укладених раніше, недійсними, якщо це не буде прямо зазначено у вироку, винесеному судом за результатами розгляду такої справи.

При цьому, апелянтом не надано суду вирок суду, яким би було встановлено, що контрагенти позивача були зареєстровані з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; що між позивачем і вказаними юридичними особами укладались фіктивні господарські угоди, в тому числі з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, підроблялись первинні документи або що послуги від вказаних контрагентів позивачу фактично не надавались.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2014 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 26.05.2014.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.