Постанова

від 14.05.2014 по справі 804/5341/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2014 р. Справа № 804/5341/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Парненко В.С.

при секретарі судового засідання Драгота С.А.,

за участю:

представник позивача Поздняков В.С.

представник відповідача Колупаєв О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Україно-Латвійського товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БАДМ,ЛТД» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

14.04.2014 року Україно-Латвійське товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БАДМ,ЛТД» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «В4» за №0001612203 від 02.04.2014 р.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити. Надав доповнення до адміністративного позову.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити. Надав заперечення проти позову.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що податковим органом у період з 18.02.2014 р. по 24.02.2013 р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Україно-Латвійського товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БАДМ,ЛТД» (код ЄДРПОУ 19370604) з питань дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «ДНІПРОПРОМ» (код ЄДРПОУ 31624305) травень, серпень, вересень, грудень 2011 року, січень 2012 року, ПП «ГЕЛІОС-Д» (код ЄДРПОУ 35448064) березень, квітень 2011 року, ТОВ «ГУДВЕЙ ТРАНС» (код ЄДРПОУ 36960296) лютий, березень, травень, червень 2012 року, ТОВ «ЛІГРАН» (код ЄДРПОУ 34656476) січень, березень, квітень, червень, липень, серпень 2012 року, ТОВ «НАУКОВО_ВИРОБНИЧА ФІРМА «ЮСА-ІНТЕРСТРОЙСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 33857907) лютий 2011 року, ТОВ «ОРІАЛ» (код ЄДРПОУ 36917523) квітень 2011 року, ТОВ «ПРОМ АЛЬЯНС ЛТД» (код ЄДРПОУ 34885500) грудень 2011 року, лютий 2012 року, ТОВ «СОЛДІ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 36980789) лютий 2011 року, ТОВ «СУПУТНИК» (код ЄДРПОУ 32228481) вересень, листопад 2012 року їх реальності та повноти відображення в обліку.

За результатами вказаної перевірки складено Акт від 03.03.14 р. № 888/22-03/19370604 (надалі - Акт перевірки), яким встановлено нереальність здійснення господарських відносин позивача, а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення позивачем операцій по ланцюгу з постачальниками ТОВ «ДНІПРОПРОМ», ПП «ГЕЛІОС-Д», ТОВ «ГУДВЕЙ ТРАНС», ТОВ «ЛІГРАН», ТОВ «НАУКОВО_ВИРОБНИЧА ФІРМА «ЮСА-ІНТЕРСТРОЙСЕРВІС», ТОВ «ОРІАЛ», ТОВ «ПРОМ АЛЬЯНС ЛТД», ТОВ «СОЛДІ ПЛЮС», ТОВ «СУПУТНИК» за березень, квітень, травень, серпень, вересень, грудень 2011 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, грудень 2012 року; на порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового Кодексу України підлягає зменшенню рядок 24 декларацій з податку на додану вартість в 2011 році у сумі 40901,65 грн., в т.ч. по періодах: березень 2011 року - 24656,80 грн., квітень 2011 року - 1640,00 грн., травень 2011 року - 3580,00 грн., серпень 2011 року - 1 840,00 грн., вересень 2011 року - 1 554,00 грн., грудень 2011 року - 7 630,85 грн.; на порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України підлягає зменшенню рядок 24 декларацій з податку на додану вартість в 2012 році у сумі 34638,32 грн. в т.ч. по періодах: січень 2012 року - 2 287,50 грн., лютий 2012 року - 6314,97 грн., березень 2012 року - 11 128,53 грн., квітень 2012 року - 223,00 грн., травень 2012 року - 483,33 грн., червень 2012 року - 320,00 грн., липень 2012 року - 4179,2 грн., серпень 2012 року - 3 524,15 грн.; на порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового Кодексу України підлягає зменшенню рядок 19 та рядок 20 декларації з податку на додану вартість за вересень 2012 року у сумі 309,20 грн. та декларації за грудень у сумі 1011,0 грн. та відповідно рядок 24 декларацій з податку на додану вартість за жовтень 2012 року у сумі - 309,20 грн. та січень 2013 року у сумі 5 868,44 грн.

02.04.2014 року відповідачем на підставі Акта перевірки винесено податкове повідомлення-рішення форми «В4» № 0001612203, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі всього на 75540 грн.

Відповідачем під час проведення перевірки встановлені наступні порушення та відповідні ним правовідносини.

Зідно Акту перевірки для проведення перевірки було використано наступні документи: угоди, накладні платіжні доручення, оборотно-сальдова відомість по рахунку 631.

Також використано бази даних податкового органу: БД «Бест-Звіт», АІС РПП, Єдиний реєстр податкових накладних, АС «Податковий блок».

Щодо взаємовідносин з ТОВ «Дніпропром».

У періоді, що перевірявся, позивачем укладено з ТОВ «Дніпропром» Договір купівлі-продажу продукції №МТ156-П від 10.01.2011 р., Договір поставки №МТ156-П від 05.01.2012 р.

Відповідно до Договору поставки укладеного між підприємствами доставка від постачальника до позивача здійснювалася власним автотранспортом. Товарно - транспортні накладні, подорожні листи до перевірки не надані.

ТОВ «Дніпропром» основний вид діяльності - 15.89 виробництво харчових продуктів, не віднесені до інших групувань.

Водночас, під час проведення перевірки контролюючим органом врахований Акт ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська про неможливість проведення зустрічної звірки від 15.06.2012 року № 150/227-31624305 щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.05.2011 р. по 31.05.2011 р., згідно якого встановлено, що зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що ТОВ «Дніпропром» відсутнє за місцезнаходження, остання декларація з податку па додану вартість подана за квітень 2012 р. (від 08.05.2012 р. №10941), остання декларація з податку на прибуток подана за період 1кв. 2012 р. (08.05.2012 р. №11023), основні фонди на балансі підприємства відсутні, загальна чисельність працюючих на підприємстві згідно звіту форми 1ДФ за II квартал 2011 року за штатом складає 3 особи; розрахунки податку з власників транспортних засобів, збору за забруднення навколишнього природного середовища за 1-11 півріччя 2011 року не подавалися.

Згідно податкової декларації з ПДВ за травень 2011 р. (від 30.09.2011 р. №1149996) з зазначенням суми податкових зобов'язань у сумі - 637265,00 грн. та податкового кредиту у сумі - 621229,00 грн. позитивне значення у сумі - 16036,00 грн. Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24) дорівнює «0».

Щодо взаємовідносин з ПП «ГЕЛІОС-Д»

У періоді, який перевірявся, позивачем укладено з ПП «ГЕЛІОС-Д» Договір купівлі-продажу №283-П від 28.03.2011 р.

Відповідно до договору укладеного між підприємствами доставка від постачальника до позивача здійснювалася власним автотранспортом. Товарно - транспортні накладні, подорожні листи до перевірки не надані.

25.06.2012 року ПП «ГЕЛІОС-Д» господарським судом визнано банкрутом. З 09.04.2013 року має стан 16 - ПРИПИНЕНО (ЛІКВІДОВАНО, ЗАКРИТО). Свідоцтво платника ПДВ №100270250 анульоване 24.06.2011 року.

Водночас, під час проведення перевірки контролюючим органом був врахований Акт Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська від 07.02.2012 р. №543/23-3/35448064 з питання правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень, лютий, березень, квітень 2011 року, згідно з яким: встановлено неможливість фактичного здійснення ПП «ГЕЛІОС-Д» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі - продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Щодо взаємовідносин з ТОВ «ГУДВЕЙ ТРАНС».

У періоді, що перевірявся, позивачем укладено з ТОВ «ГУДВЕЙ ТРАНС» Договір транспортного експедирування №49-ЗЄ від 11.04.2011 р.

Лівобережною ОДПІ м. Дніпропетровська складено Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ГУДВЕЙ ТРАНС» (код СДРПОУ 36960296) по взаємовідносинам з ТОВ «Детальсервіс» (код ЄДРПОУ 37997840) від 13.12.2012 № 6169/22/36960296, згідно з яким встановлено, що у підприємства ТОВ «ГУДВЕЙ ТРАНС» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні власні основні фонди, технічний персонал у необхідній кількості, власні виробничі активи, власні складські приміщення, транспортні засоби у необхідній кількості, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, платник не знаходиться за місцезнаходженням, тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реальності здійснення господарської діяльності зазначеного підприємства.

Щодо взаємовідносин з ТОВ «ЛІГРАН».

У періоді, що перевірявся, позивачем укладено з ТОВ «ЛІГРАН» Договір постачання №200103 від 20.01.2012 р.

Відповідно до договору укладеного між підприємствами доставка від постачальника до позивача здійснювалася власним автотранспортом. Товарно - транспортні накладні, подорожні листи до перевірки не надані.

Згідно Акту податкового органу (якого саме у Акті перевірки не вказано) ТОВ «ЛІГРАН» (код ЄДРПОУ 36960296) визнано банкрутом з 09.11.2012 року. Стан платника: 11 (ПРИПИНЕНО, АЛЕ НЕ ЗНЯТО З ОБЛІКУ).

ТОВ «ЛІГРАН» не встановлено наявність фізичних та технічних можливостей до вчинення задекларованих господарських операцій, відсутність кваліфікованого персоналу та факт не знаходження платника за юридичною адресою вказує, що господарська діяльність ТOB «ЛІГРАН» має ознаки не реального здійснення фінансово-господарських операцій. Наявні факти свідчать про неможливість підтвердження фінансово-господарської діяльності за 2012 р.

Виходячи з вищенаведеного вбачається, що через вказане підприємство проходили тільки грошові потоки, що ставить під сумнів фактичне здійснення придбання та реалізацію товарів. Таким чином, не можливо підтвердити факт реального здійснення господарської діяльності.

Щодо взаємовідносин з ТОВ «НАУКОВО - ВИРОБНИЧА ФІРМА ЮСА-ІНТЕРСТРОЙСЕРВІС».

У періоді, що перевірявся, позивачем укладено з ТОВ «НАУКОВО - ВИРОБНИЧА ФІРМА ЮСА-ІНТЕРСТРОЙСЕРВІС» Договір на виконання певних робіт №2001/11-1 від 20.01.2011 р.

Відповідно до договору укладеною між підприємствами доставка від постачальника до позивача здійснювалася власним автотранспортом. Товарно - транспортні накладні та подорожні листи до перевірки не надані.

ТОВ «НАУКОВО - ВИРОБНИЧА ФІРМА ЮСА-ІНТЕРСТРОЙСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 33857907) 13.12.2012 року господарським судом визнано банкрутом. З 09.01.2013 року має стан 16 - ПРИПИНЕНО (ЛІКВІДОВАНО, ЗАКРИТО). Свідоцтво платника ПДВ № 4664964 анульоване 24.06.2011 року.

Лівобережною ОДПІ м. Дніпропетровська складено Акт від 29.10.2012 року № 4557/225/33857907 щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2011 р. по 28.02.2011 р., згідно з яким встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «НАУКОВО - ВИРОБНИЧА ФІРМА ЮСА-ІНТЕРСТРОЙСЕРВІС» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі - продажу, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Щодо взаємовідносин з ТОВ «ОРІАЛ».

У періоді, що перевірявся, між позивачем та ТОВ «ОРІАЛ» договір не укладався, взаємовідносини відбувалися на підставі рахунку фактури від 22.04.2011 р. №2204.

Придбаний товар (шини) використані для власного автотранспорту. Товарно - транспортні накладні та подорожні листи до перевірки не надані.

Згідно Акту податкового органу (якого саме у Акті перевірки не вказано) ТОВ «ОРІАЛ» (код ЄДРПОУ 36917523) підприємство обліковане в Алчевській ОДПІ. Відносно ТОВ «ОРІАЛ» не встановлено наявність фізичних та технічних можливостей до вчинення задекларованих господарських операцій, відсутність кваліфікованого персоналу та факт не знаходження платника за юридичною адресою свідчить, що господарська діяльність ТОВ «ОРІАЛ» має ознаки нереального здійснення фінансово - господарської операцій. Наявні факти свідчать про неможливість підтвердження фінансово-господарської діяльності за 2011 р.

Виходячи з вищенаведеного вбачається, що через вказане підприємство проходять тільки грошові потоки, чим ставить під сумнів фактичне здійснення придбання та реалізацію товарів. Таким чином вбачається, що не можливо підтвердити факт реального здійснення господарської діяльності.

Щодо взаємовідносин з TOB «ПРОМ АЛЬЯНС ЛТД».

У періоді, що перевірявся, позивачем укладено з TOB «ПРОМ АЛЬЯНС ЛТД» Договір постачання №МТ245-П від 01.12.2011 р.

Відповідно до договору укладеного між підприємствами доставка від постачальника до позивача здійснювалася власним автотранспортом. Товарно - транспортні накладні та подорожні листи до перевірки не надані.

Свідоцтво платника ПДВ TOB «ПРОМ АЛЬЯНС ЛТД» №200024233 анульоване 27.07.2013 року.

ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська складено Акт про неможливість проведення зустрічної звірки від 11.01.2013 р. №58/226/34885500 з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків за жовтень, листопад, грудень 2011 р., згідно з яким встановлено, що зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку і тим, що ТОВ «ПРОМ АЛЬЯНС ЛТД» знаходиться на обліку у ДПІ Ленінського району м. Дніпропетровська зі станом 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Остання декларація з податку на додану вартість за листопад 2012 р. (від 19.12.2012 р. №31786) із зазначенням суми податкових зобов'язань у сумі -0.00 грн. та податкового кредиту у сумі -0,00 грн.

Також, податковий орган посилається на Акт про неможливість проведення зустрічної звірки від 24.07.2012 р. №400/225/34885500, де наводиться та сама інформація.

Щодо взаємовідносин з ТОВ «СОЛДІ ПЛЮС».

У періоді, що перевірявся, позивачем укладено з ТОВ «СОЛДІ ПЛЮС» Договір постачання №28/02 від 28.02.2011 р.

Перевезення товару від постачальника до покупця здійснювалося ФОП Хомяков (ініціали не вказані) згідно товарно - транспортної накладної від 28.02.2011 року серії СП № 28/02-11.1.

Згідно Акту податкового органу (якого саме у Акті перевірки не вказано) не встановлено наявність фізичних та технічних можливостей до вчинення задекларованих господарських операцій, відсутність кваліфікованого персоналу та факт не знаходження платника за юридичною адресою свідчить, що господарська діяльність ТОВ «СОЛДІ ПЛЮС» має ознаки нереального здійснення фінансово - господарської операцій. Наявні факти свідчать про неможливість підтвердження фінансово-господарської діяльності за лютий 2011 р.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного вбачається, що через вказане підприємство проходять тільки грошові потоки, чим ставить під сумнів фактичне здійснення придбання та реалізацію товарів. Таким чином, вбачається, що не можливо підтвердити факт реального здійснення господарської діяльності.

Щодо взаємовідносин з ТОВ «СУПУТНИК».

У періоді, що перевірявся, позивачем укладено з TOB «СУПУТНИК» Договір постачання №180901 від 18.09.2011 р.

Відповідно до договору укладеного між підприємствами доставка від постачальника до позивача здійснювалася власним автотранспортом. Товарно - транспортні накладні та подорожні листи до перевірки не надані.

Згідно Акту податкового органу (якого саме у Акті перевірки не вказано) ТОВ «СУПУТНИК» має стан: 8 (до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням). Свідоцтво платника ПДВ №40111 анульоване 11.06.2013 року.

Відносно ТОВ «СУПУТНИК» не встановлено наявність фізичних та технічних можливостей до вчинення задекларованих господарських операцій, відсутність кваліфікованого персоналу та факт не знаходження платника за юридичною адресою свідчить, що господарська діяльність ТОВ «СУПУТНИК» має ознаки нереального здійснення фінансово-господарських операцій. Наявні факти свідчать про неможливість підтверджені фінансово-господарської діяльності за лютий 2011 р.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного вбачається, що через вказане підприємство проходили тільки грошові потоки, чим ставить під сумнів фактичне здійснення придбання та реалізацію товарів. Таким чином вбачається, що не можливо підтвердити факт реального здійснення господарської діяльності.

Відповідно до листа підприємства від 17.09.2013 р. №344 позивач займається виробництвом електродів сварочних та запчастин сільськогосподарської техніки. На протязі 2011 та 2013 рр. підприємством придбано у вище перелічених підприємств технологічні компоненти, матеріали для експлуатації та обслуговування обладнання, а також засоби захисту, які забезпечують безпеку виробничого процесу. За придбаний товар розрахунки проведені у повному обсязі. Перевезення товару від постачальників здійснювались власним автотранспортом.

За викладених обставин, податковий орган дійшов висновку, що позивач здійснював господарські операції з використанням підприємств з ознаками фіктивності, а отже його діяльність була спрямована на отримання податкової вигоди, що виразилося в декларуванні незаконно сформованого податкового кредиту та валових витрат.

Суд звертає увагу, що відносно проведення розрахунків податковий орган порушень не виявив, усі порушення викладені у Акті перевірки стосуються не підтвердження руху товарів за укладеними договорами.

З приводу встановлених порушень суд зазначає наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Щодо відсутності товарно-транспортних накладних та подорожніх листів.

Як вже зазначалося, відповідно до умов договорів, укладених позивачем із його контрагентами, позивач вивозить придбаний товар за такими договорами своїми власними засобами та силами.

На виконання умов вказаних договорів придбаний товар перевозився позивачем власним транспортом, а сам товар від контрагентів забирали безпосередньо водії позивача на підставі довіреностей на отримання матеріальних цінностей. Вказані довіреності залишались у контрагентів позивача.

У судовому засіданні позивач вказав, що він є власником достатньої кількості транспортних засобів (великих вантажних, середніх вантажних та легкових автомобілів), якими і перевозились придбані товари, в штаті позивача перебуває достатня кількість водіїв, які саме і забирали (по довіреності) та перевозили товар від контрагентів до підприємства.

Зазначене підтверджується наступними доказами наданими до суду:

- наказом Позивача № 40К від 04.05.1998 року про прийняття на посаду водія ОСОБА_7;

- свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу «МАЗ» за Позивачем серії НОМЕР_1;

- свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу «МАЗ» за Позивачем серії НОМЕР_2;

- посвідченням водія на імя ОСОБА_7 серії НОМЕР_3;

- наказом Позивача № 53К від 01.09.1998 року про прийняття на посаду водія ОСОБА_8;

- свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу «ГАЗ» за Позивачем серії НОМЕР_4;

- посвідченням водія на імя ОСОБА_8 серії НОМЕР_5;

- наказом Позивача № 166/к від 01.10.2001 року про прийняття на посаду водія ОСОБА_9;

- свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу «BMW» за Позивачем серії НОМЕР_6;

- посвідченням водія на імя ОСОБА_9 серії НОМЕР_7;

- наказом Позивача № 41К від 04.05.1998 року про прийняття на посаду інженера по забезпеченню ОСОБА_10;

- наказом Позивача № 202-к від 01.04.2002 року про прийняття на посаду інженера по забезпеченню ОСОБА_11;

- наказом Позивача № 219-к від 02.01.2003 року про прийняття на крамника матеріального складу ОСОБА_12;

- витягами із книги реєстрації довіреностей у кількості 22 шт..

Позивач зазначив, що збіг дат оформлення позивачем довіреностей на своїх водіїв та відповідних видаткових накладних (копії яких наявні в матеріалах справи) ще раз підтверджує факт перевезення товарів від контрагентів до позивача та їх фактичного передання за такими накладними.

Відповідно до преамбули Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997р. №363, в яких є посилання на необхідність наявності документу під назвою «товарно-транспортна накладна», ці правила визначають права, обов'язки і відповідальність перевізників, вантажовідправників та вантажоодержувачів - замовників. Згідно із п.1 цих Правил замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів. Тобто цей нормативний акт регулює правовідносини, які випливають з договору перевезення, та не регулює випадки перевезення товару власним транспортом.

Зазначені правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податків, а тільки встановлюють права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому документи обумовлені вказаними правилами, зокрема товарно-транспортна накладна, подорожній лист не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Вказане позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.06.12 р. у справі № К-27230/10.

Постановою КМУ від 21.05.2009 р. № 515, якою внесено зміни до Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою КМУ від 25.02.2009 р. № 207, встановлено, що особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, забороняється вимагати у водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця документи, не передбачені зазначеним Переліком.

Документом на вантаж є:

- для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, - товарно-транспортна накладна ;

- для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця , що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, - накладна або інший документ , що підтверджує право власності на вантаж.

Отже, відсутність товарно-транспортної накладної в жодному разі не може свідчити про нереальність господарської операції позивача із його контрагентами.

Крім того, слід звернути увагу, що деякі із контрагентів позивача, наведених в Акті перевірки, а саме ТОВ «ГУДВЕЙ ТРАНС», ТОВ «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ЮСА-ІНТЕРСТРОЙСЕРВІС», на підставі укладених із позивачем договорів надавали виключно послуги, а тому товаро-транспортні накладні в рамках цих господарських операцій не мали складались, що не було враховано відповідачем.

Щодо посилань підповідач на те, що деякі із контрагентів позивача на даний час визнанні банкрутом за рішенням господарського суду, позивач пояснив, що дійсно, наразі деяких контрагентів Позивача виключено з ЄДР у зв'язку із їх банкрутством, однак не з причин визнання їх державної реєстрації, установчих документів недійсними або з інших підстав, які дозволяли б зробити висновок про фіктивність їх підприємництва. На момент укладення та виконання договорів контрагенти позивача мали повну спеціальну правосуб'єктність, обидві сторони правочинів були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, жодні рішення компетентних органів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності, відсутні.

Крім того, такі контрагенти позивача були визнані банкрутами рішенням господарського суду набагато пізніше за період, за який проводилась перевірка (щонайменш через рік часу після періоду, за яких проводилась перевірка). Те саме стосується і анулювання свідоцтв ПДВ контрагентів, які також, датовані пізніше аніж укладалися договори.

На підтвердження руху товару, позивачем крім іншого надано правовстановлюючі документи на майно підприємства, куди здійснювалась поставка товару, сертифікати якості товару, накладні та платіжне доручення на придбання крану мостового, щодо якого надавалися певні послуги згідно укладеного договору.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Щодо висновку відповідача про нереальність укладених правочинів суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 Цивільного кодексу України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Правочини, зазначені в Акті перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з іншими контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо надання та оплати наданих/отриманих товарів/послуг.

Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки та залишились не спростованими в ході судового розгляду.

Стосовно посилання відповідача на дані інформаційних ресурсів податкових органів, суд зазначає наступне.

Основним засобом встановлення порушень платника податків та причетності ланцюгу постачання до платника податку як кінцевого вигодо набувача були зроблені на підставі співставлення інформаційних баз в розрізі контрагентів.

Інформаційні бази даних податкової не мають статусу офіційних, не сертифіковані і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДПІ не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Дана правова позиція підтверджена практикою (Постанови ВАСУ від 20.09.2012 року № К9991/574/12; № К 9991/5991/11 та № 9991/24891/11). Програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься. Крім того, абсолютно справедливо підкреслюється, що такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

Слід врахувати, що під час судового засідання відповідач підтвердив, що висновки, викладені в Акті перевірки зроблені, зокрема, на Актах (Довідка) про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів, деякі з яких датовані пізніше, аніж здійснювались позивачем господарські операції.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Методичними рекомендаціями щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 року № 236, визначено виключний перелік випадків, за яких складається акт про неможливість проведення зустрічної звірки.

Так, відповідно до підпункту 4.4 пункту 4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання довідки про результати проведення зустрічної звірки (додаток 4) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

Згідно з вимогами до форми акта про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (додаток 3 до Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок), в акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання обов'язково зазначаються причини неможливості проведення зустрічної звірки. При цьому, при зазначенні причин неможливості проведення зустрічної звірки мають бути вказані реквізити документів, що підтверджують цей факт (копії таких документів додаються до акта).

Суд звертає увагу, що згідно Актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів податковим органом, без співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів щодо з'ясування факту здійснення господарських операцій, зроблено висновки про відсутність факту реального здійснення господарських операцій і контрагентів і позивача.

Таким чином, суд не може приймати доводи відповідача, викладені в Актах про неможливість проведення зустрічних звірок як належний та достатній доказ правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Також, суд критично оцінює використання відповідачем Актів перевірок контрагентів позивача як підставу для висновку перевірки позивача, оскільки у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Крім того, відповідно до Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 року №1232 за наслідками проведення зустрічної звірки відповідним податковим органом складається довідка про зустрічну звірку, а не Акт.

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004р. по справі 8/140, від 29.10.2010р. по справі 21-14-а10, від 31.01.2010р. по справі № 21-47а10, де встановлено, якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це не тягне відповідальності та негативних наслідків для самого платника податку.

Більш того, згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» віл 23 лютого 2006 року № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини другої ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Так, у справі «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до - надзвичайного обтяженню компанії заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Аналогічні висновки Європейського Суду з прав людини виклав у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії ». Також, у справі «Інтерсплав» проти України » (2007 рік, заява № 803/02), Суд, у п. 38 рішення зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання».

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит / бюджетне відшкодування вимогам ст. 1 Протоколу № 1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит / бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо / повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників.

Відповідно, Суд констатував факт порушення ст. 1 Протоколу № 1, якою гарантується право на мирне володіння майном.

Рішення ж Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004 року у справі 8/140, від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10, від 31.01.2010 у справі № 21-47а-10.

За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Суд звертає увагу, що у Акті перевірки не встановлено порушень заповнення первинних бухгалтерських документів позивача (податкових та видаткових накладних, інше), що були досліджені податковим органом, та порядок їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку.

Під час судового розгляду справи позивачем надано первинну документацію підприємства, що підтверджує реальність господарських відносин з контрагентами.

Дослідження первинних документів, які опосередковують господарські відносини між позивачем та його контрагентами свідчить, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Згідно із ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем належним чином не доведено відповідність встановлених порушень дійсним обставинам справи, натомість позивачем наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку про задоволення адміністративного позову Україно-Латвійського товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БАДМ,ЛТД» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Україно-Латвійського товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БАДМ,ЛТД» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області форми «В4» за №0001612203 від 02.04.2014 р.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складено 19 травня 2014 року

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 19.05.14 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді В.С. Парненко В.С. Парненко Ю.Ю. Ковтун