Ухвала

від 25.02.2015 по справі 804/5341/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

25 лютого 2015 рокусправа № 804/5341/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Туркіної Л.П.

суддів: Проценко О.А. Дурасової Ю.В.

за участю секретаря: Комар Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу

Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від

14 травня 2014 року у справі №804/5341/14

за позовом

до відповідача

про

Україно-Латвійського товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БАДМ.ЛТД»

Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Україно-Латвійське товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БАДМ.ЛТД» (далі по тексту - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «В4» №0001612203 від 02 квітня 2014 р.

Позивач, посилаючись на доводи, викладені у позові, зазначив, що висновки, викладені в акті перевірки від 03 березня 2014 року №888/2203/19379694, на підставі якого прийнято оскаржуване рішення, є хибними і відповідач дійшов до цих висновків лише на підставі своїх припущень та міркувань, які не підтверджуються конкретними обставинами.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року у справі №804/5341/14 адміністративний позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що позивачем надано первинну документацію підприємства, що підтверджує реальність господарських відносин з контрагентами. Натомість відповідачем належним чином не доведено відповідність встановлених порушень дійсним обставинам справи.

Відповідач - Лівобережна об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року у справі №804/5341/14 та відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначив, що в ході перевірки контролюючим органом було встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення позивачем операцій по ланцюгу з постачальниками, а саме здійснювались господарські операції з підприємствами, які мають ознаки фіктивності, а отже діяльність позивача була спрямована на отримання податкової вимоги, що виразилась в декларування незаконно сформованого податкового кредиту та валових витрат. Також податковий орган вказує, що товарно-транспортні накладні та подорожні листи до перевірки не було надано.

Позивачем надані письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких він зазначає, що відсутність товарно-транспортних накладних жодним чином не доводить та не може доводити нереальність господарських операцій позивача із його контрагентами, оскільки, відповідно до умов договорів, укладених позивачем із його контрагентами, позивач вивозить придбаний товар за такими договорами своїми власними засобами та силами (на умовах самовивозу). Крім того, відповідно до умов чинного законодавства, товарно-транспортна накладна взагалі не є обов'язковим документом. Також відповідач вказує, що актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог законодавства, яке б позбавляло позивача права на відображення господарських операцій у податковому обліку, зокрема при визначенні об'єкту оподаткування податковим на додану вартість. Позивач просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року у справі №804/5341/14 - без змін.

Представником Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області у судовому засіданні заявлено клопотання про здійснення процесуального правонаступництва у даній адміністративній справі, а саме заміну відповідача - Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на Лівобережну об'єднану державну податкову інспекцію м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

За таких обставин, з огляду на положення ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи надану відповідачем копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, колегія суддів ухвалила здійснити процесуальне правонаступництво у даній адміністративній справі, а саме: замінити відповідача по справі - Лівобережну об'єднану державну податкову інспекцію м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на правонаступника - Лівобережну об'єднану державну податкову інспекцію м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року у справі №804/5341/14 та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін оскаржуване рішення суду.

У судовому засіданні, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, посадовою особою податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Україно-Латвійського товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БАДМ.ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «ДНІПРОПРОМ» (код ЄДРПОУ 31624305) за травень, серпень, вересень, грудень 2011 року, січень 2012 року, ПП «ГЕЛІОС-Д» (код ЄДРПОУ 35448064) за березень, квітень 2011 року, ТОВ «ГУДВЕЙ ТРАНС» (код ЄДРПОУ 36960296) за лютий, березень, травень, червень 2012 року, ТОВ «ЛІГРАН» (код ЄДРПОУ 34656476) за січень, березень, квітень, червень, липень, серпень 2012 року, ТОВ «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ЮСА-ІНТЕРСТРОЙСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 33857907) за лютий 2011 року, ТОВ «ОРІАЛ» (код ЄДРПОУ 36917523) квітень 2011 року, ТОВ «ОСОБА_1 ЛТД» (код ЄДРПОУ 34885500) за грудень 2011 року, лютий 2012 року, ТОВ «СОЛДІ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 36980789) за лютий 2011 року, ТОВ «СУПУТНИК» (код ЄДРПОУ 32228481) за вересень, листопад 2012 року їх реальності та повноти відображення в обліку, результати якої оформлено актом №888/22-03/19370604 від 03 березня 2014 року.

Висновками зазначеного акту встановлено:

- нереальність здійснення господарських відносин позивача, а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення позивачем операцій по ланцюгу з постачальниками ТОВ «ДНІПРОПРОМ», ПП «ГЕЛІОС-Д», ТОВ «ГУДВЕЙ ТРАНС», ТОВ «ЛІГРАН», ТОВ «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ЮСА-ІНТЕРСТРОЙСЕРВІС», ТОВ «ОРІАЛ», ТОВ «ОСОБА_1 ЛТД», ТОВ «СОЛДІ ПЛЮС», ТОВ «СУПУТНИК» за березень, квітень, травень, серпень, вересень, грудень 2011 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, грудень 2012 року;

- на порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового Кодексу України підлягає зменшенню рядок 24 декларацій з податку на додану вартість в 2011 році у сумі 40901,65 грн., в т.ч. по періодах: березень 2011 року - 24656,80 грн., квітень 2011 року - 1640,00 грн., травень 2011 року - 3580,00 грн., серпень 2011 року - 1 840,00 грн., вересень 2011 року - 1 554,00 грн., грудень 2011 року - 7 630,85 грн.;

- на порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України підлягає зменшенню рядок 24 декларацій з податку на додану вартість в 2012 році у сумі 34638,32 грн. в т.ч. по періодах: січень 2012 року - 2 287,50 грн., лютий 2012 року - 6314,97 грн., березень 2012 року - 11 128,53 грн., квітень 2012 року - 223,00 грн., травень 2012 року - 483,33 грн., червень 2012 року - 320,00 грн., липень 2012 року - 4179,2 грн., серпень 2012 року - 3 524,15 грн.;

- на порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового Кодексу України підлягає зменшенню рядок 19 та рядок 20 декларації з податку на додану вартість за вересень 2012 року у сумі 309,20 грн. та декларації за грудень у сумі 1011,0 грн. та відповідно рядок 24 декларацій з податку на додану вартість за жовтень 2012 року у сумі - 309,20 грн. та січень 2013 року у сумі 5868,44 грн.

02 квітня 2014 року на підставі акту перевірки №888/22-03/19370604 від 03 березня 2014 року контролюючим органом прийнято по відношенню до позивача податкове повідомлення-рішення №0001612203, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі всього на 75540 грн.

Як вже було вказано, відповідач в апеляційній скарзі в ході перевірки контролюючим органом було встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення позивачем операцій по ланцюгу з постачальниками, а саме здійснювались господарські операції з підприємствами, які мають ознаки фіктивності, а отже діяльність позивача була спрямована на отримання податкової вимоги, що виразилась в декларування незаконно сформованого податкового кредиту та валових витрат. Також податковий орган вказує, що товарно-транспортні накладні та подорожні листи до перевірки не було надано.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні копії судових рішень або вироків суду на підтвердження здійснення позивачем або вищезазначеними контрагентами позивача фіктивної діяльності.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З дослідження первинних документів, які опосередковують господарські відносини між позивачем та його контрагентами, судом встановлено, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Стосовно посилань відповідача в акті перевірки, що став підставою для прийняття оскаржуваного рішення податковим органом, на акти перевірок контрагентів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Крім того, доказування в такий спосіб обставини нереальності здійснення позивачем господарських операцій не передбачено законодавством України.

Також в обґрунтування власних висновків податковий орган посилається на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів. Колегія суддів зазначає, що згідно діючого законодавства названі документи складається у разі, коли проведення зустрічної звірки в порядку, встановленому законодавством, є об'єктивно неможливим. Заходи, спрямовані на проведення зустрічної звірки, тобто спрямовані на вчинення дій щодо співставлення даних первинних та інших бухгалтерських документів суб'єкта господарювання, виходячи із зазначеного, не можуть вважатися діями по фактичному проведенню зустрічної звірки. За таких обставин, посилання податкового органу на вищевказані акти судом апеляційної інстанції до уваги не приймається.

Відповідачем по справі в апеляційній скарзі не конкретизовано у чому саме полягає помилковість наданої судом оцінки посиланням контролюючого органу на відсутність об'єктів оподаткування та неможливість здійснення позивачем операцій з контрагентами.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на ненадання позивачем для перевірки товарно-транспортних накладних, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відсутність товарно-транспортної накладної не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару. Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом в ухвалі від 13 січня 2015 року у справі № К/800/36740/14.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, а відповідачем не надано доказів, спростовуючих даний висновок суду, що деякі із контрагентів позивача, наведених в акті перевірки, а саме ТОВ «ГУДВЕЙ ТРАНС», ТОВ «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ЮСА-ІНТЕРСТРОЙСЕРВІС», на підставі укладених із позивачем договорів надавали виключно послуги, а тому товарно-транспортні накладні в рамках цих господарських операцій не мали складались. Крім того, відповідно до умов укладених з контрагентами договорів, позивач вивозить придбаний товар за такими договорами своїми власними засобами та силами.

Також, згідно статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У рішенні від 09 січня 2007 року по справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. При цьому Суд не прийняв зауваження Уряду щодо загальної практики відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Відповідно до п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі.

Позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у п. 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Верховним Судом України при розгляді заяви ОДПІ про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2010 року у справі справи справу за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення було застосовано рішення Європейського суду з прав людини. В результаті розгляду колегія суддів ВСУ дійшла висновку: «Рішення касаційного суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява N 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності» (Постанова Верховного Суду України від 31 січня 2011 року (головуючий суддя - Панталієнко В.П.).

З огляду на встановлені судом обставини справи, вказані норми законодавства та зазначену судову практику, обов'язкову для врахування, суд апеляційної інстанції вважає, що під час судового розгляду відповідач не надав беззаперечних доказів щодо відсутності господарських операцій між позивачем та контрагентами.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вастберга таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» суд зазначив, що «… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що відповідачем не доведено законність і обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищевикладене, висновок суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог є правомірним, доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду від 14 травня 2014 року, з огляду на що дане судове рішення необхідно залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.195,196,198,200,205,206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року у справі №804/5341/14 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення судового рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення судового рішення в повному обсязі.

Головуючий: Л.П. Туркіна

Суддя: О.А. Проценко

Суддя: Ю.В. Дурасова