Постанова

від 12.05.2014 по справі 826/5094/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 травня 2014 року 10:20 № 826/5094/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Шулежка В.П.,

при секретарі Пасічнюк С.В.,

за участю сторін:

представника позивача - Осіпчук Ю.В.,

представника відповідача - Мірошніченко М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.12.2013р. № 0007152201,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» (надалі - КП «Плесо», позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.12.2013р. № 0007152201, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 129 872,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 32 468,00 грн.

Свої позовні вимоги КП «Плесо» обґрунтовує тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає прийняте рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Позивач зазначає, що при проведенні перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва аналізувало фінансово-господарську діяльність не КП «Плесо», а його контрагента, діяльність якого жодним чином не впливає на формування податкового кредиту позивача у періоді, що перевірявся.

Зокрема, позивач зазначає, що первинні бухгалтерські документи, отримані від ТОВ «Повітряне опалення» відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити. Таким чином, зазначені суми по податкових накладних правомірно включені позивачем до податкового кредиту відповідного періоду.

Під час здійснення господарських операцій контрагент позивача мав належну й необхідну цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, реєстрацію платника податків та не був позбавлений прав та не мав обмежень укладати будь-які договори у відповідності з діючим законодавством України.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та запереченнях проти адміністративного позову.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін судом встановлено наступне.

КП «Плесо» зареєстроване ГУ Юстиції у місті Києві від 03.08.1995р. за №10741050004025485. Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 23505151.

КП «Плесо» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 23.08.1995р. за №8249 та перебуває на обліку в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва.

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 19.04.2012р. №200040018, виданого ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, індивідуальний податковий номер № 235051526146, позивач зареєстрований платником ПДВ з 13.10.1993р.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на підставі наказу від 15.11.2013р. №1272, згідно п.п. 78.1.1., ст. 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку КП «Плесо» (код за ЄДРПОУ 23505151) щодо взаємовідносин з ТОВ «Повітряне опалення» (код за ЄДРПОУ 33104454) за період з 01.06.2013 року по 30.06.2013 року.

За результатами перевірки складено Акт документальної позапланової виїзної перевірки від 18.11.2013р. № 1936/26-59-22-01-24/23505151 (надалі - Акт перевірки).

Відповідно до висновків наведених в Акті, перевіркою встановлено порушення КП «Плесо»:

п.198.3, п.198.6, ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.7, п.201.8, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість за період червень 2013 p., що підлягає сплаті в бюджет, в загальній сумі 129 872,00 грн.

Висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що операції між позивачем та ТОВ «Повітряне опалення» є нереальними, а укладений договір - нікчемним. Отже, позивач протиправно відніс до складу податкового кредиту суми за операціями із зазначеним контрагентом.

Не погоджуючись із висновками, викладеними в акті перевірки, позивач звернувся до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва із запереченнями.

Рішенням ДПІ у Шевченківському районі м. Києва №8016/10/26-59-22-01-24 від 28.11.2013р. заперечення на акт перевірки залишено без задоволення, а висновки - без змін.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення від 02.12.2013р. № 0007152201, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 129 872,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 32 468,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач в порядку адміністративного оскарження звернувся зі скаргою від 11.12.2013р. №4209 до Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві від 04.02.2014р. №1074/10/26-15-10-04-04 про результати розгляду первинної скарги залишено без змін оскаржуване податкове повідомлення-рішення, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві, КП «Плесо» звернулось із повторною скаргою до Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України № 6210/6/99-99-10-0115 від 07.04.2014р., рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві та податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 21.03.2012р. №434 «Про організацію та облаштування тимчасового табору (кемпінгу) для вболівальників з Королівства Швеція на період проведення в м. Києві Фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу», КП «Плесо» визначено Замовником робіт із облаштування тимчасового табору (кемпінгу) на території Труханового острову в м. Києві.

На виконання вищевказаного розпорядження, для проведення робіт із облаштування тимчасового табору (кемпінгу) на території Труханового острову м. Києва КП «Плесо» укладений договір з ТОВ «Повітряне опалення» від 05.06.2012р. року №307 на загальну суму 4 056 000 грн.

В підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивач надав суду копії первинних документів, зокрема, договору, актів приймання виконаних будівельних робіт за червень-грудень 2012 року, за якими ТОВ «Повітряне опалення» виконало робіт на загальну суму 3 198 849,89 грн., експертні звіти ДП «Укрдержбудекспертиза» №00-0804/8-12/КД, №120197Р, №№900-0804/1-12/КД та №№00-1546-12/КД, довідку департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища КМДА №24 від 25.04.2013р. про зміни до помісячного розпису асигнувань та відповідні платіжні доручення та банківські виписки, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, виписки з рахунків, податкові накладні тощо.

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни отриманих послуг податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями позивач надав суду кошторисну документацію.

В підтвердження реальності господарської операції позивач також надав суду копію акту Державної фінансової інспекції в м. Києві № 10-30/903 від 18.04.2013р., згідно якого останньою проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача за період 2009-2012 роки.

Зокрема, з вказаного акту вбачається, що з метою документального підтвердження виду, обсягу та стану розрахунків, ДФІ в м. Києві проведено зустрічну звірку ТОВ «Повітряне опалення», в ході якої підтверджено факт виконання будівельних робіт, витрати, які включені до актів приймання передачі будівельних робіт та кредиторська заборгованість підприємства перед ТОВ «Повітряне опалення» в сумі 2255 946,46 грн.

Зокрема, з поданих документів вбачається, що в червні 2013 року КП «Плесо» отримало, в межах виділених лімітів бюджетних асигнувань зі спеціального фонду міського бюджету для оплати виконаних ТОВ «Повітряне опалення» робіт кошти у сумі 779 233,34 грн. та сплатило цю суму ТОВ «Повітряне опалення» в повному обсязі.

На підставі п. 187.7 ст. 187 Податкового кодексу України ТОВ «Повітряне опалення» по факту оплати виписало податкові накладні на загальну суму 779 233,34 в т.ч. ПДВ - 129 872,22 грн.

Вказана сума включена позивачем до складу податкових зобов'язань з ПДВ відповідного періоду.

Тобто, позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ «Повітряне опалення».

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

З огляду на таке, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законодавством України на однуіз сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.1977р. щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі - також "Шоста Директива").

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес"АД проти Болгарії", а саме: "…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати".

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Обов'язковість установлення умислу поширюється на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Суд звертає увагу, що доказом наявності вини сторони у формі умислу може бути лише вирок по кримінальній справі відносно посадових осіб товариства, який набрав законної сили.

Матеріали справи таких відомостей не містять.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо невідповідності податкових накладних, виписаних на ім'я КП «Плесо» контрагентом, вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд звертає увагу, що станом на дату укладення і виконання договору між позивачем та ТОВ «Повітряне опалення» вказаний суб'єкт господарювання був зареєстрований у передбаченому законодавством порядку платником ПДВ, тобто мав спеціальну податкову та цивільну правосуб'єктність.

В Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Повітряне опалення» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Окрім того, відповідно до правової позицій Вищого адміністративного суду України, викладеного в ухвалі від 03.05.2012р. по справі № К/9991/11271/12, наявність реєстрації контрагента на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у них необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника.

Щодо посилання ДПІ у Шевченківському районі м. Києва в Акті перевірки на акт від 11.09.2013р. №477 /26-56-22-01-05/33104454 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Повітряне Опалення» з питань господарських взаємовідносин з платниками податків за період з 01.06.2013р. по 30.06.2013р. суд зазначає наступне.

Згідно з п. 73.5 Податкового кодексу України зустрічні звірки проводяться органами державної податкової служби виключно з метою отримання податкової інформації.

При цьому, зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, висновки про порушення платником податків вимог податкового законодавства можуть робитися контролюючим органом виключно на підставі проведеної перевірки, а не звірки.

Крім того, як звертає увагу Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 10.06.2013р. у справі № К/9991/69832/12, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від проведення зустрічних звірок контрагентів платника податку (позивача) та знаходження їх посадових осіб за юридичними адресами.

Суд звертає увагу, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, ґрунтуються виключно на аналізі господарської діяльності ТОВ «Повітряне опалення», яке не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності позивача, а отже висновки акту перевірки не містять жодного доказу щодо встановлення наявності умислу посадових осіб КП «Плесо» на ухилення від оподаткування.

Відповідачем в Акті перевірки не йдеться про наявність розбіжностей в реєстрі виданих і отриманих податкових накладних позивача ТОВ «Повітряне опалення», а отже такі розбіжності відсутні, КП «Плесо» і ТОВ «Повітряне опалення» задекларовані їх податкові зобов'язання за наслідками виконання ними їх зобов'язань по договору у повному обсязі та належним чином.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що волевиявлення позивача та ТОВ «Повітряне опалення» на укладення договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі, а договір спрямований на реальне настання передбачених ним наслідків.

Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність включення до складу податкового кредиту та валових витрат коштів, сплачених позивачем відповідно до договору, укладеного із ТОВ «Повітряне опалення».

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач, як суб'єкт владних повноважень не виконав покладений на нього законом обов'язок і не довів правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене, беручи до уваги той факт, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази правомірності винесення оскаржуваного рішення, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог і наявність підстав для їх задоволення.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.12.2013р. № 0007152201, видане Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань на користь комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» (код за ЄДРПОУ 23505151) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 324,70 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний 16.05.2014 року.

Суддя В.П. Шулежко